Вибір від якого залежить доля. 5 Розділ

5. Втеча

3 місяці до зустрічі з Омуном

Тепле літо на вулиці вже була ніч, Елін спала спокійно в ліжку. Після смерті Лоуренса вона переселилася в інший будинок, він був невеликий, лише одна спальна кімната, кухня та ванна. Тут вона з’являлася не часто, основний час вона витрачала на пошуки зачіпок вбивства, але вже тоді вона розуміла, що все марно. Тут дівчина не почувала себе як удома, скоріше як у готелі, це місце в деякі моменти здавалося їй моторошним.

Глибокої ночі вона прокинулася від кошмару, серце шалено билося, страшне почуття розливалося по всьому тілу.

Дівчина стала на ноги, при цьому мало не впавши, пішла судомно шукати книгу, через деякий проміжок часу знайшла її.

Судорожно гортаючи всі сторінки в пошуку потрібної, вона завмерла в жаху.

У голові відчувалося, як стукає і пульсує гаряча кров. Поплутані думки не давали спокійно дихати, збите дихання виходило місцями стрімчастим. В очах темніло і лише одна думка пролунала глухим гулом у голові:

«Ні, ні, ні не може бути.»

Усвідомлюючи те, що було написано на папері по тілу проходило дрібне тремтіння, дівчина, намагаючись вийти на вулицю подихати, проходячи по кухні, підвернула ногу і впала, при цьому знісши ще кілька склянок зі столу.

Скло боляче вп’ялися в ноги, найбільше опинилися на задній частині лівого коліна та гомілки. Один з найбільших уламків зачепив вену, кров тонким струмком спускалася з задньої частини ноги, змушуючи дівчину ахнути і зчепити зуби.

Елін спробувала встати на ноги, що виходило невміло, дівчині вдалось доповзти до холодильника, біля якого стояла аптечка. Взявши її, вона почала обробляти і зашивати рани, при цьому болісно схлипуючи. Зціпивши зуби вона кляла себе за свою не уважність.

Коли з ранами було покінчено, дівчина розмірковувала, чи правда те, що вона побачила у видинні, чи це був просто сон?

Страх до ранку почав відступати, залишаючи по собі лише рани та неприємні спогади.

Наші дні

Омун розповідав щось барвисто, в деталях, при цьому жестикулюючи. У свою чергу Елін засинала і вдавала, що його слухає. Чоловік не відразу це помітив, але вирішив пожартувати з дівчини. Він зробивши вигляд, що шукає заклинання в книзі і злякано промовив:

- О ні!

Омун зробив дуже реалістичний переляканий погляд. Елін від страху схопилася з дивана і подивилася здивовано на чоловіка.

- Що трапилося?

Маг зачав сміятися на все горло, здавалося, що по всьому будинку було чути його сміх.

- Я повторював весь наш план. Ти не слухала мене. – підсумував він.

У дівчину полетіла книга, і чоловік почав говорити вже серйознішим тоном.

- Я все пам’ятаю. – абсолютно спокійно відповіла дівчина.

Цілий день вони й далі обговорювали план, найбільше з Омуном Елін розмірковувала про те, як дістати трикстера з в’язниці, адже це була найважливіша частина плану. Увечері вони почали готуватися до виконання нової витівки.

Вдень в Асґарді відбудеться свято, на яке Елін має пробратися непомітно. Для маскування Омун собі та Елін, підготував одяг, для дівчини він обрав бордову пишну сукню. Воно було схоже на те, що носять аси– народ Асґарду. Надягаючи його, вона подумки думала про те, як не зробити чергову помилку, про яку шкодуватиме.

Раннього ранку, сонце своїми променями заглядало в кімнату до Елін, освітлюючи практично все. На обличчі дівчини було видно жовто-оранжеве проміння. У зелених очах блиснула невпевненість, яка одразу ж прикрилася маскою байдужості. Промені, які практично засліплювали і змусили підвестися з ліжка.

Дівчина невдоволено бурчала, від усвідомлення, що потрібно встати з ліжка. Повільно перекидаючи ноги вперед себе, чарівниця ледь бачила перед собою хоч щось. Згадавши, що має, вона зробити.

Умившись, дівчина сиділа на краю ліжка, роздумуючи про майбутній вечір. Їй навідувалися лише погані думки, всю ніч вона не спала, думаючи лише про помилки минулого, про те, як добре їй було до всіх тих втрат і невдач, згадуючи, вона знову відчувала всі ті почуття. Одне з найкращих — це почуття захищеності в обіймах батька, згадуючи, як вони розважалися з Лоуренсом біля ставка, і як останній раз його там і побачила, вона розуміла, що цей час вже не повернути, і ті почуття теж. Щось у ній неприємно тьохнуло.

Вранці Омун і Елін вийшли на подвір’я, маг дістав книгу, в якій довгим розмашистим почерком написано заклинання переміщення, він легким жестом сказав дівчині взяти його за праву руку, Елін, слухаючись, взялася за чоловіка мертвою хваткою. Омун повільно, добре вимовляючи, прочитав заклинання, через секунду вони вже не відчували опори під собою, прозора вирва поглинула їх з великою швидкістю, і за мить вони були біля невеликого старого будиночка.

Озирнувшись, вони зрозуміли, що знаходилися за містом, що не могло не тішити, адже зайві увага їм не потрібна. Попереду було видно замок Асґарда і велике місто, яке було надзвичайно красиве, недовго пройшовши з Омуном до міста, вони побачили безліч квітів, що були біля кожного будинку, в серці дівчини запали квіти, що переливались усіма відтінками жовтого. Також виднілося безліч красивих дерев, яких не було в інших світах, хіба деякі види знаходилися в Мідгарді. Елін не часто бувала там, але завжди захоплювалася їх природою, часто милуючись нею.

Через годину вони вже були біля дверей палацу, той був великим, що складався з золота, всередині знаходилося безліч колон, від яких простір здавався ще більшим. Сотні людей, які в ньому служили, мчали з усією швидкістю по всьому замку, доопрацьовуючи деякі деталі, хтось готував на кухні, а хтось прибирав покої для нових гостей. У цей час аси вже всюди заходили всередину, чекаючи свята, яке було на честь перемоги багато років тому Царя Асґарда над Йотунами.

Спокійно пройшовши через охорону, вони побачили безліч асів, які прямували в тронний Одіна, озирнувшись, дівчина побачила безліч очей спрямованих на них, все-таки чаклун погано підібрав одяг, тому що саме сьогодні, на тлі інших асів, вони виглядали як гості при палаці, йдучи точно за планом, Елін різко взяла під руку Омуна, тим самим маскуючись під молоду пару.

Омун чітко перед собою все розглядав і стежив за всією вартою, тим часом Елін залишалося робити імітацію розмови, що відволікло вже повністю від себе зайву увагу, чоловік легко кивнув, запевняючи, що жодних проблем у них не виникне.

Через кілька годин безліч асів вже були надто п’яні, алкоголю на столах стало явно менше. Вирішивши розвіяти обстановку, Одін оголосив про танці і всі почали танцювати під музику, крім кількох осіб, серед яких перебували Елін та її новоспечений знайомий.

Через якийсь час дівчина почула як її окликнув знайомий голос, обернувшись вона побачила Омуна, чоловік галантно подав руку на знак пропозиції потанцювати, на що дівчина посміхнулася і погодилася. Через хвилину вони вже крутилися в легкому танці, це дало їм можливість непомітно обговорити їх дії.

— Пам’ятаєш заклинання невидимості? — дуже тихо спитав чоловік, щоб чула лише вона.

- Так, якщо знадобиться ще заклинання змішування.

- Добре, проблем не буде.

Він усміхнувся, і до цього моменту вже закінчився танець, вони повернулися до столів, непомітно оглядаючи всю варту, з крайнього кута тронної зали, вони побачили, що багато з них уже втомлені та виснажені, що зіграє їм на руку.

Вже вночі всі Аси розійшлися по хатах, Елін та Омун також, але не по-справжньому. Використовуючи заклинання невидимості, Елін приховала себе і Омуна, у свою чергу чаклун навів на них заклинання, щоб їх не помітили. Тихо проходячи між коридорами, вони шукали в’язницю, в якій знаходиться трікстер, також вони стежили за всією вартою, цієї ночі їх було значно більше, ніж зазвичай, за словами мага, це робило план ще важчим у виконанні.

Знайшовши в’язницю, вони побачили лише семеро вартових, які стояли вздовж усіх дверей, це маленька деталь заважала спокійно зайти доки всі будуть спати, тому Омун вирішив не чекати поки вони самі заснуть, і сам наніс на всіх чари, намагаючись допомогти, Елін взялася перевіряти в’язницю наявність сторонньої магії.

Вона відразу ж відчула знайоме заклинання, його часто називають «Щитом», використовують його, щоб захистити щось чи когось, воно було не дуже сильним, але дуже добре потріпала їй нерви. Використовуючи заклинання невидимості і руйнуючи інші, Елін нормально так видихнулася, навіть для дуже розвиненої чарівниці як вона, це було досить складним завданням. За кілька хвилин двері були відчинені, точніше вирвані, Омун, допомагаючи Елін, переборщив із натиском, що мало свої наслідки.

В’язниця виглядала зовсім не так, як вони думали, вона була доглянутіша, проста кам’яна підлога і стеля, але дивлячись на камери, здавалося, що в них не злі істоти і чарівники, а діти, яких поставили під домашній арешт.

Усі ув’язнені перебували повністю у прозорих камерах. Вони були дуже затишні для ув’язнених, сама вона була білого кольору, прозора частина камери давала їм дивитися на те, що відбувається по той бік. Ця прозора пелена була в магії, яка не давала втекти ув’язненим. Самим ув’язненим все одно було те, що хтось пробрався до них, їх це просто не хвилювало.

Проходячи між камерами, наприкінці вони побачили ту, яку шукали. Елін попередньо зняла з себе і Омуна заклинання. Їх міг побачити лише трикстер. Ще коли вони обговорювали план, вона не була рада від того, що їй доведеться знімати заклинання перед трикстером, про хитрість, якого вона знала не з чуток. Боячись, що він зробить щось страшне.

Камера принца відрізнялася від інших, у ній було темно, від чого було непомітно, де він знаходиться. Вони разом стояли навпроти камери і Омун зі спокійним голосом вирішив першим почати розмову:

— Доброго дня, молодший принц.

Повільно, як хижак підходить до видобутку, трикстер вийшов із пітьми. Світло повністю висвітлювало його витягнуте обличчя, дівчина помітила як у очах чоловіка блиснула на секунду втома, яка одразу ж прикрилася маскою байдужості. Дивлячись на думку чоловіка, з уїдливістю почав говорити Локі:

- Ми знайомі?

- Ні, але будемо, якщо захочеш піти звідси. — абсолютно спокійно, не реагуючи на те, що співрозмовник не хоче продовжувати розмову Омун говорив далі. — Якщо ти маєш бажання звичайно.

— І що ж ви мені запропонуєте, крім втечі? Адже якщо мене зловлять, то буде погано, — не без усмішки казав Лофт.

- Трон.

На обличчі принца з’явилося здивування після слів чаклуна, від чого він з уїдливістю засміявся. Від цього сміху по спині проходили жахливі мурашки, надто він був неприємний.

— І яка тобі в цьому зиск?

— Мені треба лише помститися Одинові за його велику помилку. — зупинившись, Омун глянув ще раз на Локі, ніби шукаючи в ньому реакцію, але все ж таки продовжив.

— Тим більше впевнений, що трон тобі потрібен.

- Тоді які у тебе умови? — подумавши трохи, спитав молодший принц.

- Допомогти помститися і укласти заклинанням згоду. — легко кивнувши, і вдавши ніби це простіше простого, сказав Омун.

- Я згоден.

Принц весь час дивився на Омуна і тільки наприкінці розмови його удостоїлася Елін. Цим поглядом він ніби хотів пропалити в ній дірку, але його обличчя не відображало жодної емоції, окрім байдужості. Від цього погляду вона відчувала велику ворожість у цій людині. Омун глянув на Елін і кивнув, одразу зрозумівши, що робити, вона підійшла до прозорої частини камери, промовляючи в голові заклинання і через секунду доторкнулася, миттю від огорожі нічого не лишилося.

Трікстер вийшов з камери і тим самим хижою ходою підійшов до них.

Омун витягнув руку для заклинання і від Локі було теж, вони взяли руки один одного в рукостисканні, чаклун промовляв заклинання угоди.

Між їхніх рук проходило блакитне світіння і коли чоловік закінчив, через кілька секунд воно не пропадало, це говорило про те, що угоду розірвати просто так не можна, кожен повинен виконати свої зобов’язання інакше з тим, хто не дотримався умови угоди трапиться щось жахливе.

Вони розмовляли хвилин десять, коли з усіма заклинаннями було покінчено. Група почула як коридорами пройшов протяжний гул і звук кроків, їх помітили.