ВІН, ВОНА ТА КАБІНЕТ ЗІЛЛЄВАРІННЯ

#ГарріПоттер #СіріусБлек #G #Б #міді #закінчений #романтика #дружба

— Ні, Сіріусе. Я не збираюся брати в цьому участь.

Дівчина опустила погляд та, піднявши руки, активно замахала головою зі сторони в сторону, даючи зрозуміти, що це навіть не підлягає обговоренню. Блек лише підняв брову, дивуючись боягузтву Кри́стал Доналдсон, адже саме ця дівчина часто погоджувалась на їхні ідеї та приймала в їхній реалізації активну участь. Вона була занадто неоднозначною особистістю для Сіріуса Блека: сьогодні вона відмовляється від вилазки з якоюсь жартівливою метою, а наступного дня сама запропонує щось неймовірно цікаве, але не менш ризиковане; в одну мить вона говорить, що терпіти не може яблука, а в наступну — вже жує яблучну запіканку; одного вечора може сидіти, зазубрюючи якусь тему з якогось предмету, аби не осоромитися перед учителем, а наступного — просто забиває на той самий предмет, виправдовуючись тим, що «імпровізація рулить»; в одну секунду вона дзвінко заходиться сміхом через черговий жарт, в іншу — сидить із більш похмурим виглядом, ніж зазвичай виглядає Сіверус Снейп; спочатку вона шукає компанію, аби не бути на самоті, а потім намагається усамітнитися, уникаючи всіх і кожного.

І всі ці суперечливі риси характеру, які невідомим чином згуртувалися в крихітній дівчині, кожного разу викликали в Сіріусі надзвичайну зацікавленість. Він намагався якнайточніше зрозуміти, яка ж вона насправді, що вона насправді любить і, найголовніше, чому вона така різна. І розгадати її він намагається вже протягом семи років.

Цього дня Сіріус, Джеймс, Пітер та Римус, якого змусили троє вищезгаданих, планували проникнути до вітальні Слизерина і від усієї душі поглузувати над студентами цього факультету. Тиждень тому компанія затарилась найрізноманітнішими товарами в магазині «Зонко», не дивно, що їм свербіло пустити все це в хід. Абсолютно все і відразу. І причина була досить аргументована, адже зранку, коли слизеринці прокинуться та спустяться до вітальні, вони потраплять в низку неприємних ситуацій: гикальні цукерки та кусачі чашки на заміну звичайним, драже-вонючки, чудо-хлопавки в найнеочікуваніших місцях, де їх без зайвих проблем можна було б зачепити. Коротко кажучи, вони (а найперше Сіріус, адже ідея належала йому) планували влаштувати справжнісінький хаос.

Блек цілий день витратив на те, щоби вмовити Кристал приєднатися до них, але вона наполегливо продовжувала відмовлятися від цього задуму:

— Та це навіть не смішно ні грама, — в котре вона відкинула голову назад, злісно рикаючи, адже хлопець добре таки їй допік. — Давай ти прийдеш тоді, коли придумаєш щось більш цікаве. Хоча, аналізуючи твою впевненість в тому, що саме цю затію ти вважаєш однією зі своїх найгеніальніших, прийдеш ти нескоро.

— Ох, Мерліне пресвятий! Та ти ж сама колись пропонувала підкинути слизеринцям какобомбу! — наполягав Сіріус, адже вирішив, що Доналдсон обов’язково має піти з ним. Просто вирішив і крапка.

— Тим не менш, я не вважаю ту свою ідею однією із найкращих, — із гордим виглядом відповіла вона, намагаючись хоч трішки зачепити хлопця за його самозакоханість. Але той і не думав ображатися, а відставати — тим паче.

— Тобі не здається, що ти ведеш себе зараз трішки зверхньо? — переходити на якості особистості було не дуже доброю ідеєю, Блек це чудово знав.

Присоромити дівчину, аби вона погодилась — ось основна його ціль. Він схрестив руки на грудях, спостерігаючи за швидкою зміною емоцій в очах Кристал. Хлопець чекав, коли дівчина вибере одну конкретну, і тоді буде два варіанти розвитку подій: або вона погодиться, щоб довести щось, або накриє Сіріуса таким поєднанням лайок, яке би він ніколи в житті не повторив в заданому порядку.

— А тобі не здається, — в тон хлопцю відповіла Кристал, і Блек помітно розслабився, адже скоріше за все дівчина вирішила над ним змилуватися, — що ти ідіот? І не тільки зараз?

— Зізнайся, що просто боїшся, — продовжив брюнет, уже наперед обдумуючи, що сказати, якщо і цього разу Доналдсон відмовить.

— Коли це я боялась? — грізно, але не менш вражено від припущення Сіріуса, викрикнула дівчина.

— Та хоча б зараз! — надавлював хлопець, і бачить Мерлін, він відчував, що ще трішки, і дівчина піддасться. Але знову він не вгадав. Чому ж вона така непередбачувана?

— Отож, завтра ми йдемо на вилазку, — заявила вона, гордо піднявши голову, щоби дати Блеку зрозуміти — вона аніскільки не боїться.

— Але ж до вітальні Слизерина ми пролізаємо сьогодні, — не зрозумів Сіріус, та вирішив про це нагадати Крістал. Адже він їй про це говорив, він точно пам’ятав.

— А хто сказав, що я маю на увазі вашу… ой, пробач, твою ідіотську задумку? — самовдоволено усміхнулась дівчина. У її голові вже почала формуватися одна ідейка, яка допоможе довести цьому надоїдливому хлопцю, що вона не боїться.

— Не в’їхав, — прикинувся дурником Сіріус, наполягаючи саме на сьогоднішній «прогулянці» до підземелля.

— Добре ти в’їхав, — хмикнула Доналдсон, піднявшись на ноги. — Зустрінемося завтра о дванадцятій ночі. І прихопи з собою чудо-хлопавки. Надіюсь, ти на настільки недалекий, щоби використати за сьогодні всі запаси. Передчуваю, що вас застукають. Щасти.

Кристал, посміюючись, швидко ретирувалася до своєї кімнати, яка знаходилася в крилі для дівчат, куди хлопцям прохід було заборонено. Там Блек точно не зможе продовжувати капати на мозок дівчини, вговорюючи її піти з ним. І якого біса йому важлива її участь у всьому цьому? Та Сіріус і сам не знав. Йому просто хотілося, щоб Кристал теж там була. Вони дружать шість років, і за цей час стали один для одного чимось важливішим, ніж просто «друг».

Сіріус навіть пам’ятав той день, коли зародилася їхня дружба. Це був другий семестр першого курсу. Він тоді сказав їй щось абсолютно саркастичне та неприємне, а вона, з ціллю відплатити, підкинула в кишеню його мантії маленьку бомбочку, яка незабаром вибухнула. І все б нічого, але цей крихітний вибух добряче підсмалив Блекові руку, і його відправили до шкільної лікарні. Ну, а Кристал побігла слідом.

Мерліне, як же дівчина тоді вибачалася перед ним, визнаючи свою вину! Сіріус провів там, лежачи на ліжку, дня три, а то й чотири. І Доналдсон приходила до нього кожного дня, і без зупину вибачалася, а він відмахувався, мовляв, навіть і не думав ображатися. Так вони і потоваришували — завдяки такому не позитивному випадку, вони тепер приносять купу позитиву та різноманіття в життя один одного.

І все-таки Мародери чудово повеселилися тієї ночі, підмінюючи цукерки, драже та чашки на свої пакостні штуки. Чого тільки коштувало Сіріусу, Джеймсу, Римусу та Пітеру пробратись в слизеринську вітальню, ховаючись під мантією-невидимкою! Компанія майже не попалася Філчу, який працює в Гоґвортсі п’ять років з хвостиком. Потім їх мало не помітив слизеринець, слідом за яким їм вдалося проскочити до вітальні. І мало не перекинули велику вазу з квітками перед групою студентів, які довше, ніж хотілося, затрималися в тій самій вітальні. Але все це їх зовсім не лякало, навпаки, навіть захоплювало.

І Сіріусу було дуже шкода, що ці моменті з ним не розділяє Кристал. Він уявив, як би її очі спалахнули не пророкуючим нічого хорошого для майбутньої жертви яскравим вогнем. Як її губи вигнулися в хитрій усмішці, а вона сама обернулася би до Сіріуса, і він би подивився на неї у відповідь, і вони разом, наввипередки, побігли б до першої тарілочки з драже. Нажаль, все відбулося без змагань. Хлопці просто з бісячою посмішкою підмінили все, що планували, та покинули місце злочину.

А зранку всі грифіндорці та учні інших факультетів спостерігали злісні обличчя студентів Слизерина: хтось із них гикав, у когось були сліди від укусів на губах, а частина взагалі пропустили сніданок через драже-вонючки та чудо-хлопавки. Мародери тішилися з себе, адже їм вдалося виконати задумане с неймовірним успіхом, і навіть залишитися «невідомими падлюками».

— Бачиш, Кристал, — самовдоволено посміхнувся Сіріус, звертаючись до дівчини, яка сиділа поряд. Вона лиш закотила очі, вловивши цей самозакоханий тон. — Якби ти погодилася піти з нами, то зараз би розділювала нашу перемогу.

— Повір, Сіріусе, — відповіла дівчина, точно повторюючи інтонацію хлопця, — завтра ти будеш розділювати перемогу зі мною.

— Що ти задумала? — ця загадкова посмішка і на мить скинуті вгору брови Кристал швидко розбурхали цікавість хлопця.

— Терпіння, Блеку, — хмикнула дівчина.

Як же вона полюбляла знущатися над цим хлопчаком! Навіть у наймізерніших речах, як зараз. Ці очі, які так жадали скоріше вивідати потрібну йому інформацію, аби утихомирити інтерес, приносило невимовну насолоду. Його мучило незнання, і він намагався обдумати сам всі можливі варіанти. Від одних він хмурився, адже припущення були занадто абсурдними, інші — нереально очевидними, треті — «навряд чи би вона до такого додумалася». А Доналдсон спостерігала за його мімікою, поки він сушив голову, і їй навіть було трішки смішно від цього — він так кумедно хмурив брови, примружував очі та міцно стискав губи, що дівчина завжди до останнього не ділилася інформацією. Як і сьогодні.

О дванадцятій годині ночі у вітальні Ґрифіндору уже нікого не було. Завтра понеділок, і студенти відсипались, що було досить сприятливо для Кристал та Сіріуса. Доналдсон уже чекала на хлопця у вітальні, присівши на диван та обдумуючи всі тонкощі задуманої витівки. Ще під час обіду вона попросила Блека взяти з собою Мапу Мародерів, яка безумовно не буде зайвою, оскільки позичити мантію у Джеймса не вдалося.

Сіріус запізнювався на п’ять хвилин, що починало злити Кристал, адже його кімната всього за хвилину ходьби від вітальні. І коли би наступної секунди Блек не з’явився на сходах, дівчина б ввалилася в його кімнату, начхавчи на етикет та норми моралі, аби тільки постукати йому по голові якимсь годинником.

— Ти хоч щось чув про термін «пунктуальність»? — зухвало запитала Доналдсон, повернувшись до хлопця та схрестивши на грудях руки, очікуючи відповіді.

— А ще я не чув про те, куди ти мене тягнеш на ніч, — не менш зухвало відповів Сіріус.

І з цій взаємній зухвалості не було нічого поганого. Їм подобалося насміхатися один над одним, кривословити, навіть взаємно пакостити. Але, не дивлячись на це, вони підтримували один одного, захищали та продовжували дружити.

— Твоя взяла, — здалася Кристал, підкотивши очі догори. Продовжувати тримати в секреті її план було тупо, адже все має пройти якнайювілірніше, а для цього потрібно, щоби хлопець був у курсі. — Ми проберемося до кабінету Зіллєваріння.

— Тільки не говори, що ти посягнула на каверзу викладачеві, — очі Сіріуса стали розміром з дві тарілки, адже Мародери дозволяли собі підшучувати максимум над Філчем, який все одно нічого не міг проти них вдіяти.

— Боїшся? — дійняла його дівчина, знаючи, що Блек не зможе відмовитися.

— Теж мені придумала, — хмикнув він.

Навпаки, йому кортіло якомога скоріше відправитися до кабінету Слизнорта, який не так давно ні за що оштрафував Ґрифіндор на сто балів.

— Що ж, — посміхнулася Кристал, помічаючи запальний вогник в очах Блека, — надіюсь, ти не забув Мапу Мародерів. Без неї буде трішки важче.

У відповідь Сіріус дістав із кишені складений у декілька разів лист пергаменту. А через декілька секунд додав:

— Ну, признайся, що без мене на тебе чекало би повне фіаско, — хлопець вигнув брову, натякаючи на свою важливу роль, особливо цієї ночі.

— Без тебе, — Кристал вирвала карту із рук Блека і розгорнула її, — моє життя було б спокійнішим. Та зовсім нецікавим.

Останнє речення вона пробурмотіла під ніс, боячись зізнаватись, що він все-таки важлива частина її існування. Ось так відкрито говорити про важливість людини було незвично, соромно и певною мірою дійсно суттєво.

Сіріус прекрасно розчув те, що вона пробурмотіла. І чути таке з її вуст було істинно незвично. Та чого гріха таїти, він взагалі нічого подібного від неї не чув аж відтоді, як вона на першому курсі вибачалася за ту бомбочку в кишені. Знати, що він робить життя Кристал цікавим, було надзвичайно хвилююче и занадто приємно. Тому у відповідь він промовчав, лише тепло усміхнувся, хоча вона не побачила тепло тієї усмішки, зверненої до неї.

Доналдсон також була важливою для нього. В якомусь такому рідному розумінні. І він також про це їй не говорив, як і вона, до цього моменту. Вони просто були один ув одного. Як міцною підтримкою, як беззаперечною допомогою, як неподільною турботою, як єдиною рідною людиною. Але при всьому цьому, вони підколювали один одного, сперечалися, знущалися, завжди з’ясовували стосунки. Такі дивні, але до чого банальні відносини — чи то дружні, чи то якісь зовсім інші.

А Доналдсон уже промовила ті самі слова, навівши кінець палички на пергамент, здавалось, абсолютно чистого паперу. В ту ж мить на аркуші почали проявлятися фрагменти мапи всього Гоґвартсу з відміченими на ній іменами професорів, студентів та взагалі всіх присутніх у замку.

— Ось він, — уважно вивчивши мапу, показала дівчина на місце, де в ту мить знаходився професор Слизнорт.

— Що він там забув? — нахмурив чоло Сіріус, побачивши, що Кристал показує на місце недалеко від Чорного озера.

— Нам чи не все одно? — стисла губи Доналдсон. — Головне, що його немає в кабінеті Зіллєваріння. Не можна гаяти ні хвилини.

І схопивши Сіріуса за руку, дівчина попрямувала до виходу із вітальні Ґрифіндора. Дістались до потрібного місця вони без зайвих пригод, адже мапа поряд з ними нікого не показувала протягом всього шляху. І Кристал уже тріумфувала, тому що початок був дійсно вдалим. А якщо раптом хтось і буде проходити повз кабінет Зіллєваріння, мапа неодмінно його покаже, і вже тоді вони двоє щось придумають.

Двері кабінету відчинилися зі скрипом, пропускаючи дівчину, а за нею і хлопця, всередину. Схоже, що ці двері на ніч не зачинили на ключ, що Сіріусу здалося дивним. Але він вирішив змовчати, адже вони точно тут на довго не затримаються. Їм то і потрібно всього хвилин п’ятнадцять-двадцять, аби напакостити, і тоді зі спокійною душею повернутися до вежі Ґрифіндору та заснути спокійним сном.

Кристал поклала на одну із парт Мапу Мародерів і підійшла ближче до столу викладача, обводячи поглядом весь кабінет. Її кроки були тихими, хоча для цього не було ніяких підстав, адже мапа досі нікого не показувала. Але ці кроки вона робила неусвідомлено. Сіріус йшов слідом, зовсім не запарюючись над гучністю, і навіть мало не перекинув стілець, за що Доналдсон злісно на нього шикнула.

— Невже не можна бути тихим? — під ніс буркнула дівчина, вивчаючи стіл Слизнорта.

У відповідь хлопець закотив очі.

— Нас все одно ніхто не чує.

— Ти взагалі в курсі, що означає словосполучення «запобіжний захід»? — Кристал примружила очі і розвернулась до Сіріуса.

Хлопець стояв занадто близько, чого дівчина не очікувала, тому наткнулася носом на його ключицю. Подих сам по собі затримався в легенях, коли Кристал спіймала терпкий аромат імбиру, який хлопець ніби увібрав у себе. І це було настільки хвилююче, що дівчині було боязко навіть ворухнутися, а думка зробити крок назад здалась такою божевільно неправильною, що змушувала стояти на місці та молитися, аби такий крок не зробив він. Ввібравши у легені більше аромату хлопця, Кристал повільно підняла голову. Їй було цікаво — йому зараз так само незручно та приємно, як їй, чи для нього це нормально.

Ні, зовсім не нормально. Так, таку близькість, і навіть більшу, він мав із багатьма дівчатами, але зараз було не так. Чому він намагається спіймати ці п’янкі нотки цинамону в її волоссі? Чому він не може ні на крок відступити? Чому цього не робить вона? І чому йому здалося, що його серце втратило ритміку, коли вона наткнулася на нього носом?

Він ледь опустив голову донизу і натрапив на її яскраво-янтарні очі. І якими ж мізерними здавались ці декілька сантиметрів поміж їхніми лицями. Це вже аж ніяк не було схоже на ту дружню близькість, яку вони собі дозволяли. Тому, що легені горіли. Тому, що серце, якогось біса, не хотіло працювати помірно. Тому, що тіло відмовлялося піддаватися імпульсам, які відправляв йому мозок. Тому, що погляд сам бігав від губ до очей і назад.

— Потрібно поквапитися, — раптом відступилася Кристал, покрутивши головою зі сторони в сторону та тяжко зітхнувши.

А Сіріус ніяк не очікував будь-яких дій від дівчини. Йому здалося, що вона, та і він також, не зрушать із місця і будуть так стояти доти, доки Слизнорт не вирішить відвідати свій кабінет і не застукає їх. Але знову він не вгадав. Він ніяк не міг передбачити дії Кристал Доналдсон. І це пригнічувало його, але разом із тим зачаровувало.

— Так, звичайно, — розгублено кивнув Сіріус, намагаючись ігнорувати зненацька забігавші тілом мурашки. Абсурдна зніяковілість постала між хлопцем та дівчиною, і Блек поспішив її розвіяти. — Яка моя роль?

— Ти не забув чудо-хлопавки? — переборюючи збентеженість від незрозумілої близькості, запитала Кристал.

— Ну, ти ж просила, — посміхнувся Блек, дістаючи декілька шкідних штук із «Зонко», і віднині від зніяковілості не залишилося і сліду. Все знову повернулося на свої місця.

— Чудово, — підняла брови дівчина, загадково посміхаючись та дістаючи щось із кишені. — Дивись, у мене є ось такий порошок. Ти маєш надзвичайно обережно розібрати чудо-хлопавки, а їхній вміст висипати в казанки та додати мій інгредієнт. Тільки благаю — надзвичайно обережно.

— І що із цього вийде? — зацікавлено запитав Сіріус, підходячи до парти, на якій лежала Мапа Мародерів, де він і планував розбирати хлопавки. Кристал же попрямувала до столу викладача.

— У нас завтра першою парою Зіллєваріння, — почала дівчина, підійшовши до столу та діставши невідомий флакончик із невідомою прозорою рідиною, — зможемо лицезріти особисто. У «начинці» чудо-хлопавок міститься рідина, яка при взаємодії з будь-яким зовнішнім подразником має властивість вибухати. Без оболонки це буде звичайний вибух, але мій порошок, який міститься й у капсулі з емблемою «Зонко», пом’якшить реакцію, і ми отримаємо феєрверк, який зазвичай і буває при активній дії чудо-хлопавкою. Потрібно лише додати в казанок води. Головне, щоб зараз ти робив все дуже обережно, без різких рухів. Інакше — БУМ.

Кристал говорила так, ніби вона проводила лекцію із Зіллєваріння, а Сіріус був її слухняним студентом. Блек не поспішав розбирати хлопавки, захоплено слухаючи Доналдсон та дивуючись її знанням в цьому ділі. Звідки вона взагалі знає, із чого складається чудо-хлопавка із «Зонко»? Таке навряд чи написано в підручниках. Але він не поспішав розпитувати, спостерігаючи за маніпуляціями дівчини.

Сама ж Доналдсон у цю мить відраховувала падаючі краплі зі свого флакону у графін з водою на столі Слизнорта, заздалегідь наливши в склядку, яка стояла поряд, чистої води. Вона стояла зі сторони крісла викладача, тому Сіріус мав чудову нагоду поспостерігати за зосередженою дівчиною. Її очі були прищурені, а брови злегка нахмурені — так вона зазвичай робить, коли вивчає новий навчальний матеріал. Губи беззвучно відраховували кожну впалу у воду краплю невідомої прозорої рідини. Потім вона вирівняла флакончик, очевидно відрахувавши потрібну кількість, і задоволено стиснула губи, помішуючи воду закляттям із чарівної палички.

Сіріус закам’янів, спостерігаючи за Кристал. І ніяк не хотів відводити погляд ні від її обличчя, ні, тим паче, від її губ. І коли вона закусила нижню, якесь відчуття зав’язало міцний вузол в його животі. Що за ніч сьогодні? Вони просто друзі. Дуже хороші. Дуже близькі.

Доналдсон поставила графін на його законне місце та підняла погляд на Сіріуса, який у ту ж мить опустив очі на Мапу Мародерів, ніби зовсім не упивався її губами секунду тому. А дівчина і не помітила, але неочікуваний викрик Блека змусив її здригнутися.

— Та щоб тебе…! — тихо, але достатньо різко крикнув хлопець та підняв погляд на дівчину. — Сюди йде Слизнорт!

— Що?! — таким же тоном крикнула Кристал, не очікуючи такого пізнього візиту викладача у кабінет. Та чого там, вона дійсно думала, що все пройде як ніколи гладенько відтоді, коли вони досить вдало дісталися до кабінету Зіллєваріння п’ятнадцять хвилин тому.

— Хутчіш, — впевнено зібрав Сіріус мапу та чудо-хлопавки, і його вигляд не видавав ні краплі хвилювання, — потрібно сховатися. Ми не встигнемо покинути кабінет, хвилини через три він буде тут.

— Але де? — Кристал була абсолютно ошелешена. Чи варто говорити, що коли вона погоджувалася на вилазки Мародерів, у них завжди була мантія-невидимка, як гарант чудової схованки? Але зараз її немає, і це було до біса не очікувано. І не дивно, що дівчина розгубилася, і навіть трохи злякалася, але не забула сховати свій флакончик, який до цього поставила на стіл викладача.

— Чорт, тут навіть шафи нормальної немає, — оглянувся Блек, намагаючись проаналізувати кабінет максимально швидко.

— Може в кімнату, де зберігаються інгредієнти для зілля? — у паніці запропонувала Кристал, також оглядаючи кабінет.

— Ми не можемо знати напевно, може він саме туди і йде, — в очах Сіріуса загорівся вогник осягнення, завдяки якому стало зрозуміло, що ідея таки в його голові з’явилася. — Але навряд чи він буде в таку пору братися за перевірку контрольних робіт. Ліземо під стіл! І благаємо Мерліна, аби він не надумав за нього сідати.

Хлопець швидко подолав відстань між партами та столом і подивився під нього, запевняючись, що місця має вистачити на двох. Дівчина вже стояла поряд із Сіріусом, чітко чуючи голоси із коридору, які з кожною секундою ставали все голоснішими та голоснішими. Серце Кристал уже було напоготові вирватися із грудей, начхавши на необхідність прокачування крові для життєздатності. Та і сама Доналдсон була би рада, щоб воно вискочило, і вона би замертво упала на підлогу. Тоді їй точно не довелося би відзвітовуватися, виправдовуватися, червоніти та відбувати покарання.

Сіріус вже зайняв своє місце під столом і потягнув Кристал за собою, адже дівчина так і залишилася стояти та зі зляканим поглядом дивилася на двері, в які ось-ось мав зайти Слизнорт. Відчувши дотик Блека на своїй руці, Доналдсон прийшла до тями, і як тільки двері відчинилися, маківка Кристал сховалась під столом.

— …відкопав цю нещасну квітку, — роздався на весь кабінет не надто радісний голос професора Слизнорта.

— Отже, ви таки не дарма витратили на його пошуки три години, — відповів йому добрим, але певною мірою насмішливим голосом Дамблдор.

Впізнавши голос директора, Кристал повільно повернула голову до Сіріуса, адже сиділа до нього спиною, притискаючись до його грудей. Блек обвив рукою її талію, притягуючи дівчину ближче, а побачивши страх в очах Доналдсон, міцніше стис в обіймах. Зовсім без слів, але хлопець давав їй зрозуміти, що все буде добре і хвилюватися точно не потрібно. Дамблдор їх не образить. І Кристал сама почала це розуміти, не звертаючи увагу на такі жагучі дотики Сіріуса. Просто їй здавалося, що так має бути. Що його руки на її талії, так бережно стиснуті та притискаючі ближче, були там завжди і завжди мають бути. Вкрай сильно не хотілось це припиняти — ні йому, ні їй. І глибоко всередині обидва бажали, щоб професори не покидали кабінет, але залишились розмовляти тут на всю ніч.

Та різкий і досить гучний хлопок зачинених дверей в комору з інгредієнтами, змусили Кристал нахмуритися та прислухатися, щоб почути, в яку сторону відновляться кроки.

— Маю надію, що ви приготуєте Горобиновий відвар до кінця цієї неділі? — знову пролунав голос директора Дамблдора, який, скоріше всього, так і залишився стояти на місці, у той час як професор Слизнорт тримає напрям… до свого столу?

— Звичайно, — пролунало зовсім поряд і від напруги Кристал накрила руку Сіріуса, яка все ще знаходилася на її талії, своєю та стиснула її. — Останній інгредієнт знайдено, тому, можливо, зілля буде готове дня через два.

— Чудово, — відповів директор, а над головами Кристал та Сіріуса роздався звук поставленої на стіл склянки, і дівчина зрозуміла, що Слизнорт щойно випив ту чисту без домішків воду.

— Води? — звернувся професор Зіллєваріння до Дамблдора.

І очі Кристал розширилися мало не до розміру десертних тарілок. Вона активно замахала головою, переборюючи бажання вискочити з-під столу, схопити графін та втекти з ним якнайдалі, аби тільки у директора не було можливості навіть понюхати ту воду. Від напруги, яка з кожною секундою тільки збільшувалася, Доналдсон навіть не дихала, очікуючи на відповідь Дамблдора. Ні, вона стовідсотково зараз вилізе зі свого укриття, тоді хоча би напруга спаде, і неважливо, що їй на заміну прийде сором, зніяковіння і, можливо, навіть страх.

— Дякую, але ні, — ніби читаючи думки дівчини, відповів Дамблдор, і вона була готова присягнутися, що директор в той момент усміхнувся своєю по-доброму теплою посмішкою. — Думаю, мені пора йти. Недобре бродити по замку о дванадцятій ночі.

Кристал, повільно випускаючи повітря із легень і розслабившись, знову повернулася до Блека, який досі не відпустив дівчину зі своїх вимушених обіймів. Вона підтиснула губи, намагаючись приховати широку усмішку. Обом дійсно здалося, що Дамблдор звертається саме до них, вони навіть буквально відчули його погляд крізь товсте дерево стону.

— А й правда, — погодився професор Слизнорт та відійшов далі. — Мені негайно потрібно виспатися, завтра буде тяжкий день.

І вони попрямували до виходу з кабінету. Кристал та Сіріуса відразу попустило, але вилазити зі своєї схованки вони не поспішали, пояснюючи це тим, що викладачі можуть повернутися. Насправді ж їм хотілося продовжити ті обійми, які за звичайних обставин були би зовсім недоречними.

Пролунав гучний стук дверима, що означало, що в кабінеті, окрім двох затамувавших подих людей під столом, нікого немає. Вони не поспішали покидати укриття, але стрепенутися та блискавкою вискочити з-під столу їх змусило клацання в замковій щілині.

— Ні, — прошепотіла Кристал, мотаючи головою вкотре за останні три дні. — Ні. Ні-ні-ні.

Не втрачаючи часу дівчина побігла до дверей, відмовляючись вірити у те, що відбувається. Її рука вчепилася в ручку та люто почала смикати двері. Але та ніяк не хотіла відчинятися. Безліч намагань по тому, які тривали протягом п’яти хвилин, Доналдсон опустила руки та притулилась лобом до дерев’яних дверей, аби заспокоїти свій запал та думки, якими кишіла її голова. Вирішивши випробувати долю ще раз, Кристал дістала чарівну паличку, міцно стиснула її в руці, направила прямо на замкову щілину та прошепотіла «Алохомора». І знову нічого не відбулося. Дівчині залишилося лише злісно стиснути губи та повернутися до Блека.

Сіріус спостерігав за всім цим з незначною посмішкою. Він одразу зрозумів, що немає на що надіятися — двері відчинити точно не вдасться, адже це кабінет Зіллєваріння, логічно, що його мають зачиняти на ключ хоча би на ніч. Але оскільки сталося так як сталося, потрібно придумати, як вранці, коли кабінет відчинять, вибратися з нього непоміченими. Але це трохи згодом. Зараз набагато цікавіше було спостерігати за Доналдсон, яка так відчайдушно намагалася відчинити ці трикляті двері. Звичайно, що у неї нічого не вийшло, тому дівчина повернулася до хлопця, демонструючи всю злість, приреченість та неусвідомленість у подальших діях.

— Якого Мерліна ти зуби сушиш? — ображено прошипіла Кристал, нагородивши Сіріуса роздратованим поглядом.

— Дивуюсь твоїй наївній наполегливості, — хмикнув хлопець.

— А що ти пропонуєш? Сидіти всю ніч і чекати, коли професор Слизнорт нарешті відчинить двері та застукає нас тут? — Кристал нервово зітхнула та підійшла ближче до Блека. Такого вона передбачити ніяк не могла, і вже з десяток разів дорікнула собі за свою нерозсудливість, за свою гордість, самолюбство та бажання щось довести Сіріусу. — Взагалі це все через тебе.

— Що? — підняв брови хлопець та обурено засміявся, нагороджуючи Доналдсон таким самим обуреним поглядом. Звичайно, ця ситуація бавила, але в ній він аж ніяк не винен. — Не я тобі пропонував йти сьогодні сюди та підмішувати щось в цю воду. Більше того, не я закрив ці довбані двері.

— Якби не твої надокучливі тиради про вчорашню вилазку, то нас би сьогодні тут не було.

— Нас би сьогодні тут не було, якби ти погодилася на мої надокучливі тиради, — серйозно заявив Сіріус, втомлено потерши очі. Сваритися зараз абсолютно не хотілося. — Що ти хоч підмішала в графін?

— Трішки вдосконалений Ейфорійний еліксир, — хмикнула дівчина, присівши на край парти навпроти Блека, який, також присівши на край парти, тихо засміявся, уявляючи танцюючого, веселого, співаючого Слизнорта під дією цього зілля. — Як ми будемо виплутуватися з цієї ситуації?

Доналдсон надзвичайно хвилювалася через це, і зовсім не лізло в голову, що робити далі. І тому вона дуже рада, що зараз біля неї Сіріус. Він однозначно щось придумає і точно не кине напризволяще. Кристал занадто довіряла хлопцю, аби так просто засумніватися в ньому. Роки їхньої дружби було чимось особливим. Не дивлячись на купу сварок та суперечок, цим двом воістину можна було позаздрити. Хтось захоплювався їхніми дружніми відносинами, когось вони бісили (в більшій мірі це були слизеринці), а дехто вважав їх парочкою — так зачасти жартували і самі Мародери, говорячи, що їм двом і до весілля недалеко, на що дівчина кидалася злими поглядами, а Сіріус сміявся, відмахуючись.

— Ще є час, — підтиснув губи Блек, намагаючись зміркувати, що робити вранці. В очах Доналдсон зчитувалася така надія та довіра, що він просто не мав права підвести її. — Зараз давай закінчимо почате. Не дарма ж у це вляпались.

Хлопець дістав чудо-хлопавки, показуючи дівчині, що він має на увазі. Кристал кивнула, погоджуючись, що оскільки вони тут застрягли на ніч, то безглуздо буде скасувати задумане. Навіть якщо їх спіймаюсь, покарання не уникнути, тому проступком більше, проступком менше.

Блек протягнув Доналдсон одну хлопавку, а дівчина простягнула руку назустріч. Їхні пальці доторкнулися один до одного так несподівано і так неумисно, що дівчина підняла здивований погляд на хлопця, погляд якого був точно таким самим. Якого біса цей дотик запустив дивний імпульс по всьому тілу? І ці дивоглядки якось по-особливому зігрівали і разом з тим лякали, адже такого тривалого погляду очі в очі у них не було, тому що обоє боялися. А виявилося, що це настільки хвилююче, що їхні серця незалежно один від одного пропустили удар.

Тільки тієї миті Кристал помітила, які ж насправді бездонно сірі очі Сіріуса. І на скільки, виявляється, легко в них потонути. Швидко. Безповоротно. Без єдиного шансу на спасіння, яке було таким необхідним. Адже Доналдсон зовсім не хотілося відчувати ті емоції розчарування, приреченості, спустошення, які настануть після. Закохатися в цю нахабну, самозакохану, зухвалу, почасти хтиву, але таку рідну людину, було погрішністю, яку Кристал приховувала всіма фібрами своєї душі.

А Сіріус? Він уже давно запам’ятав колір її яскраво-янтарних очей, які випромінювали стільки тепла, що, здавалося, зігрівали все і всіх більше будь-якого літнього сонця. І він сам нишком зігрівався кожного разу, коли відчував на собі погляд Кристал. Але тієї миті Сіріус був ладен згоріти, адже тепло дівчини було спрямоване лише на нього, належало тільки йому. І Блек не був би Блеком, якби подумки всоте не подякував Мерліну, що його зачинили в кабінеті разом з Доналдсон. І не важливо, що поза ним ці двоє проводили разом досить багато часу, тепер це по іншому. Тепер хвилююче. Тепер бентежніше. Тепер не так, як зазвичай. Блек ніколи б не подумав, що так просто, але так несвідомо закохається.

Після довгого погляду, який тривав більше хвилини, Кристал різко відібрала хлопавку із рук хлопця та відвела погляд в сторону. Сіріус, стиснувши губи, також відвів очі на казани, які купою валялися в кутку. Незатишне мовчання, яке ніхто не наважувався порушити, стискало скроні, тому Доналдсон, потоптавшись, мовчки направилася до казанів, щоб хоч якось відволікти себе від думок, які не осмілювалася промовити вголос. Тим паче у присутності Сіріуса.

А ось норовливий норов Блека розривався між мовчанням та нестримним потоком слів, які могли би розставити всі крапки над «і». Або ж поставити жирну крапку в історії «Кристал Доналдсон та Сіріус Блек». Хлопець розумів, що почни він зізнаватися в своїх почуттях, їхній дружбі прийде кінець. І його відтінок може бути абсолютно не таким, яким його Блек хотів би отримати. Незнання шалено лякає, як і шалено неможливо більше тримати все у собі.

— Доналдсон! — Сіріус не витримав, повернувся до дівчини, яка зробила декілька кроків, але почувши його голос, застигла на місці, згодом повільно обернувшись. — Якого чорта ти боїшся дивитися мені в очі?

— Що за ідіотське питання? — нахмурилася Кристал, не розуміючи, що хлопець від неї хоче, адже питання прозвучало незвично серйозно з його вуст, без звичних бешкетливості в глосі та усмішки на губах.

— Ти ніколи не дивишся мені в очі довше трьох секунд. А сьогодні, коли ліміт перевищився, відводиш погляд. Я хочу зрозуміти чому, — наполягав Блек, зробивши крок уперед, чим зменшив відстань між ними.

— У тебе глузд за розум зайшов? — продовжувала захищатися Доналдсон, не бажаючи починати цю тему, адже якщо вони її закінчать, після з’ясування стосунків дівчина не зможе втекти із зачиненого кабінету. Вона боялася своїх почуттів до Сіріуса, боялася того, що він відчуває до неї, боялася за їхню дружбу, яку не хотіла втрачати.

— Мені потрібно знати, — націливши вимогливий погляд на Кристал, хлопець готувався до можливої відповіді.

— Я не збираюся зачіпати цю тему, — відверто заявила Доналдсон, уникаючи очами очі Сіріуса. — І того більше не зараз.

— Якраз таки зараз підходяща ситуація, — Блек переможним жестом підняв підборіддя та склав на грудях руки, як часто робив, коли відчував перевагу. А він ясно бачив, як Кристал вмить нервово зціпила руки в кулаки і щільно стиснула губи, намагаючись приховати погляд, відводячи його вбік. — Ти ж розумієш, що я не відчеплюся?

— Я розумію, що не стримаюсь і запущу в тебе авадою, якщо ти не відчепишся, — Доналдсон в точності скопіювала його позу, вважаючи, що немає кращого захисту, ніж відчуття переваги у відповідь.

А Сіріус лише посміхнувся, стримуючи відвертий сміх над захисною позицією дівчини. Таке маленьке створіння з таким пекельним характером. Як їй тільки вдається викликати у Сіріуса стільки різних емоцій одночасно? Він і сам цього не розумів. Але кожного разу незрозуміле відчуття розливалося тілом, а після — зосереджувалося десь в районі живота.

— Облиш, Доналдсон. У тебе немає вибору, — наполегливо промовив Сіріус. Від отримає відповідь. Йому необхідно все з’ясувати. Йому остогидло відчувати ці незрозумілі реакції в голові, животі та серці, коли Кристал поряд, і коли дивиться на нього, і коли дотикається до нього.

— Чого ти від мене хочеш? — опустила дівчина руки вздовж тіла, втомлено зітхнувши.

Зовсім не було бажання продовжувати сперечання. Чомусь дівчині раптом стало байдуже, куди приведе ця розмова. Між ними вже давно все не так — вона розуміла, але продовжувала це ігнорувати. Якщо прямо зараз Сіріус хоче підняти цю тему — нехай. Головне потім не жалкувати від підсумків цієї розмови.

— Мене вже нудить від недомовленості між нами, — почав Сіріус, зробивши крок, наблизившись до дівчини. — Не знаю як тобі, але мені здається, що ми стали… іншими, чи що? І оскільки ми тут застрягли, то було би безглуздо продовжити ігнорувати це. Можливо, я просто не помічав цього раніше і так завжди було, або ж все дійсно змінилося, але… Останнім часом ти поводишся дивно, коли ми поряд. Частіше відводиш погляд, ось як зараз, часто мовчиш, занурена у свої думки, твої дії важко передбачити, хоча раніше було більш-менш очевидно. Та з іншими ти звичайна, така, як шість років тому. Я не розумію, що зробив не так, що твоє ставлення до мене змінилося? Я не знаю, за що вибачатися. Так що змилуйся і роз’ясни мені цю кляту ситуацію!

Кристал закусила губу, опустивши голову та слухаючи гаряче висловлення Сіріуса. І з кожним його словом вона злилася все більше і більше. Але злилася на себе, адже хлопець ні в чому не винен. Це лише її проблема. Це вона перейшла той рубіж, який називають «дружба», а тепер боялася зазнати поразки та все втратити.

А Блек чекав. Він помітив, як тонкі пальці Доналдсон стислись в міцний кулак, впиваючись нігтями в долоні. Вона злилася. І ця затяжна тиша після слів Сіріуса здавлювала скроні, але він терпляче чекав, маючи намір почути відповідь. Блек щиро не розумів, чим встиг образити Кристал, адже складалося таке враження, що він дійсно облажався перед нею.

— Я не знаю, що маю сказати, Сіріусе, — гірко відповіла Доналдсон, стиснувши губи та піднявши погляд на хлопця. Якщо він почав, то вона це закінчить. Тому Кристал безбоязко подивилася Блеку прямо в очі. Пронизливо. Тривало. І не думаючи переривати цей зоровий контакт.

— Що я боюся? Так, боюся. Що річ не в тобі? Брехня, бо річ у тобі. Але без твоєї провини. Я так заплуталася. І тепер не знаю, що робити, говорити і взагалі як себе поводити поряд з тобою. Ця триклята межа дружби, як виявилося, така вузька, що обірвати її зовсім не склало труднощів.

— Завжди диву давався з твого красномовства, Доналдсон, — злісно хмикнув Блек, від того, що ця дівчина умудрилася заплутати його ще більше, і він зробив черговий крок назустріч до Кристал, повільно складаючи руки на грудях. — Але чи не була б ти ласкава казати прямо?

— Здається, я закохана в тебе, Сіріусе, — більше не в силах таїти, прошепотіла дівчина та відвела погляд в сторону, болісно закусивши губу, аби стримати емоції, які силувалися виплеснутися разом зі сльозами.

Хлопець завмер. Він очікував найгіршого, гадав, що зараз дівчина поставить крапку і в їхній міцній дружбі настане кінець. Як же епічно, що так дійсно сталося. Але розвиток подій зовсім інший. Саме таким, яким його жадала владна натура Блека; таким, на який надіялася Доналдсон.

Сіріус занадто різко зірвався з місця і до мінімуму скоротив відстань між ними, зупинившись перед Кристал.

А вона підняла здивований погляд, дивлячись йому прямо в очі, щоб зрозуміти, що він відчуває і що збирається сказати. Але знову пішла на сіре дно незрозумілих емоцій, які випромінювали очі Блека. У них читалася не характерна йому серйозність, що певною мірою вибивало з колії. Серце билося безумно швидко, але ухитрувалося пропускати удари, те ж саме відбувалося і з серцем хлопця. І єдине, на що дівчина була спроможна — дихати, щоб остаточно не втратити свідомість.

Блек не міг повірити в сказані хвилиною раніше слова дівчини. Знову це було непередбачувано. Знову не вгадав. Але бачить Мерлін, як безмежно Сіріус радий, що помилявся в своїх припущеннях! Дивлячись на Кристал знизу догори, він вкотре переконувався в її тендітності, невинності та такій рідній дитячості. Думки мчали по колу, не маючи сил зупинитися на чомусь конкретному. Єдине, що хлопець знав — те, що безмірно сильно хоче її поцілувати.

У різкій Блеківській манері він впився в її губи своїми, владно притягнувши її за потилицю ближче до себе. Кристал оторопіла, але згодом не менш жадібно почала відповідати, поклавши долоні на груди хлопця та стиснувши його кофтину, так відчайдушно бажаючи забутися. Вони так довго берегли десь глибоко в собі ті почуття, які насправді не варто було ховати. Так, зізнатися було тяжко, але, як виявилося, абсолютно даремно. Дівчині зовсім не обов’язково було чути зізнання хлопця у відповідь. Їй було достатньо його дій. Адже це Сіріус. Важливіше те, про що він мовчить, а «кричати» про свої почуття він вмів лише заради зваблення протилежної статі.

Та поряд з Кристал не так. Поряд з нею не було сенсу в гучних словах, головне дати їй зрозуміти, що він відчуває. Що він і зробив, перемістивши руки на її талію, притягуючи ближче до себе, обіймаючи так міцно, ніби вона будь-якої миті може розчинитися у повітрі і більше ніколи не з’явитися; цілуючи так, як ніколи і нікого не цілував — спрагло, повільно, чуттєво, а головне, відверто. Вмить Сіріус звільнився від усіх сумнівів, заповнив всі недосказаності, переосмислив кожну мить, коли Кристал поводилася дивно поряд з ним.

Тепер все стало неважливим. Єдине, що мало значення, їхні з’єднані губи. І почуття, що були закладені ними в цьому поцілунку. І їхнє спільне майбутнє, яке підготувало немало капризів, суперечок, сварок і нереально велике почуття кохання, яке перекреслить весь негатив. Сьогодні закінчилася їхня дружба, але почалася зовсім інша історія.

Пізніше вони втілять в життя задум Кристал і пророблять каверзу з котлами та чудо-хлопавками. Зранку їх, сплячих в обіймах один одного у кутку кабінету на трансфігурованій в ліжко парті, знайде професор Слизнорт і припише їм тиждень відпрацювань. Згодом покарання зросте до місяця, адже Зіллєваріння зірветься феєрверками та радісно танцюючим викладачем, який зіставить один до одного, вирахувавши причетність до всього Блека та Доналдсон. А потім всі будуть згадувати цю каверзу як одну із найкращих. А Кристал та Сіріус, продовжуючи спілкування, як найкращі друзі, зможуть собі дозволити набагато більше, ніж звичайні дружні обійми.