Пройшли все разом "Коли вас розлучили в дитинстві, а пізніше ви зустрілися в дорослому житті, ви можете не впізнати один одного"

Вона хитро посміхнулася і я зрозумів, що, не дивлячись на револьвер у моїй руці, озброєний зовсім не я. Зробивши пару кроків назад , я на мить задумався і зрозумів що час бігти… Різкий поворот і я розігнався так швидко, як ніколи раніше. Дорога була освітлена ліхтарями і я хотів би зупинитися, щоб розглянути нічне витончення краще, але лише яскраві відблиски відзначалися в моїх мокрих очах. Мої ноги почали підводити мене вже на сусідній вулиці. Пробігаючи невеликий міст через річку, я викинув зброю на останок проводивши її поглядом, але коли почув схлип води я знову подивився вперед, і просто зірвався з місця. Почуття печіння легень і гомілок з'їдало зсередини, хоча навіть не зрозуміло, жахливішим було це почуття, або пекельний страх, який змушував бігти далі. Нарешті я побачив вулицю, де виріс. Все було надто знайомим і у цій ситуації, не заспокоювало. Я підійшов до свого будинку. Двері. Ось я вже стою у вітальні . Стрілка на годиннику давно перевалила за північ. Ледве віддихавшись я підняв очі і побачив батька, він дивився на мене такими очима ніби побачив примару.

Більше півроку тому назад Я, як завжди був у школі, мені здається це був урок історії, але я не слухав вчителя і знаходився у своїх думках, поки до кабінету не увійшли директор Мейсон та шериф Ромер . Вони виглядали так, ніби несуть смерть на плечах, хоча, може, так і було. - Здрастуйте діти, на жаль, я зобов'язаний повідомити вас про смерть учня нашої старшої школи . У класі почалися розмови та зітхання. Усіх цікавило питання того, ким був цей учень і чому він більше ніколи не відвідає школу. - Це був містер Аурелла - мені дуже шкода, якщо ви його знали. Він був добрим хлопцем. Його мама просила запросити вас на похорон , завтра об 11 ранку. - Що?! містер Мейсон , ви серйозно? - Зі сльозами на очах запитала моя однокласниця Петті , після чого, схопивши свої речі, втекла в істериці. Після сказаного , до кінця дня в школі ніхто не міг прийти до тями, адже для багатьох Жан був хорошим другом. Ніхто не знав, чому він помер. Всі знайомі хлопця боялися, що причина його смерті - страшніша за саму Смерть. Після уроків ми зустрілися із друзями у центральному холі. За їхнім виразом обличчя я зрозумів абсолютно все. У цей момент ми всі збагнули, що найближчим часом нам доведеться зіткнутися з правдою, яка змінить нас. Ось ви, напевно , запитаєте: чому саме ми, троє підлітків, повинні вирішувати все це, а не люди, які знаються на цьому.