Потерчата. Коротко про персонажів української міфології.

#N #А #Міні #Закінчений #УкраїнськаМіфологія #Потерчата

І так, потерчата – це душі дітей, які померли своєю смертю або з чиєїсь вини до обряду ім’янаречення. Після приходу християнства, почали вважати, що це душі не хрещених дітей.

Раніше ім’я новонародженому батьки мали дати у перший місяць. Десь у віці 12 років давали ще одне ім’я, яке ставало сакральним. Відтоді дитину переставали вважати дитиною. І вона ставала дорослішою.

[ Особисто я тут бачу маленьке посилання на характерників, які також мали по два ім’я, одне з яких несло особливе значення, дарувало силу носителю і його не можна було нікому казати.]

Повернімося до потерчат. Померлих дітей часто хоронили біля озера або болота, бо ж для нехрещених на цвинтар зась. Через це потерчат зазвичай найбільше саме на болтах, біля озера або на перехресті. Потерчат ще називають блукаючими вогниками, які заводять людей у трясовину.

[Вогники на болотах і справді легше пояснити існуванням потерчат, ніж пояснювати, що речовини, які розкладаються на дні болота і перетворюються на фосфорний вуглець, що підіймається на поверхню і світиться.]

Найбільшим страхом потерчат є блискавиця, бо саме її удар може знищити їхню душу, яка ще блукає землею навіть після смерті. Тому зазвичай під час грози потерчата ховаються під ліщиною, бо, за повір’ями, у це дерево ніколи не влучає блискавка.

З усіх персонажів української міфології, потерчата одні з небагатьох мертвих душ, які можуть допомагати своїй родині. Під час великої небезпеки для одного з родичів, вони можуть відвести біду. (Хех... Згадаєте це, коли читатимете кінець Серпанку Папороті)

Якщо протягом семи років після смерті дитини ніхто її не похрестить або не дасть ім’я під час спеціального обряду, то душа дитини стає нечистою і вже тоді таку душу забирають під свою опіку русалки. У Карпатах вважали, що неохрещені потерчата з часом стають русалками або мавками, лісними. А, якщо ж все ж вдалося уникнути русалок, то душа все одно на сьомому році стає пугачем. (Або лелекою, але частіше все ж пугачем).

Тому можна почути, як ці душі просять їх похрестити або дати ім’я. Подекуди вважають, що чути прохання нехрещеної душі можуть лише побожні, чисті , добрі і щасливі люди.

Хрестячи потерча, його тим самим відбирають у нечистого. Тому вважалося, що тому, хто кидає крижмо потерчаті слід стерегтися, щоб чорт не зробив йому якого зла.

Звичай давати потерчатам імена бачиться значно давнішим за християнський обряд хрещення. Так, згідно з міфологією, створення світу, астральних світил, неба й землі, істот і всіх речей відбулось через їх називання. Дати ім’я — означає дати життя. У випадку з потерчатами — дати життя вічне, прилучити їх до сонму янголів.

Список використаних джерел/літератури.

«Чарівні істоти українського міфу. Духи природи» Дара Корній

«Українська міфологія» Володимир Галайчук

Збірка книг про українську і слов’янську міфологію від Олексія Кононенка

https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%87%D0%B0