Стрес викликає залежність. Тривога породжує тривогу. Втім, як і відсутність причин для тривоги викликає це саме почуття. Дивно, еге ж?
Коли ти постійно живеш в стресі, ти до нього звикаєш. Страх, переживання, біль, смуток, сумніви, розпач стають компанією, в якій ти, так би мовити, душа. Тож, допоки тобі є чого боятися і допоки ти напружена, ти в нормі. Ти в своєму вже звичному стані.
Але інколи причини для стресу зникають, а залежність лишається. Твій мозок, твоє тіло, твоє все в очікуванні потрясінь. Тобі потрібно відчути ті емоції і знову пірнути в прірву безмежних страждань, аби цей клятий шмат м’яса вкотре почав породжувати бісові гормони стресу. Ти відчуваєш тривогу через відсутність приводів для неї, господи, як це тупо. І ти накручуєш, доводиш себе до того стану, коли безпричинний страх в тобі переростає в величезного монстра жаху, та й це не те, що тобі треба.
Сирени, ракети, вибухи, моторошні новини…
Ти, бісова стерво, залежна від цього. Ти хочеш боятися, плакати, прислуховуватися і можливо навіть бігти в той холодний моторошний підвал. Хворе дівчисько, ти мені огидна. Проте я тебе розумію.
Стрес викликає залежність. Тривога породжує тривогу. Війна дарує нам травми і чіпляє кайданки з криваво-червоним написом «бійся і насолоджуйся».