Місто паралізоване снігом стояло в заторах. Мотори гуділи, звідусіль долинали клаксони автомобілів. Водії помітно нервували, адже поспішали на роботу. На узбіччі було кілька машин, що вилетіли з дороги, через ожеледицю, що зараз ховалася під шаром пухкого снігу. Хтось намагався штовхнути седан, аби він виїхав з ями, хтось гучно сварився, не стримуючи лайки. Життя тривало.
Ханна зі смутком поглядала на горе-водіїв, котрі не впоралися з керуванням і зараз сварилися, намагаючись вияснити чия була провина. Кожного року відбувалося одне і те саме. Комунальні служби не могли впоратися з наслідками нічного снігопаду, наче це було чимось таким незвичним та дивним, якби сніг випав вперше. На дворі перше лютого, а всі дивуються зимі так, ніби вона не приходить щороку. Власне, вона і сама стала жертвою власної безпечності. Але ж бачила прогноз, знала, що таке буде відбуватися, та чомусь не подумала, що краще виїхати на роботу завчасно. Тому вже двадцять хвилин сиділа в таксі, спостерігаючи за невдалими спробами водія хоч якось порадити з ситуацією. Чоловік за кермом був вже не молодим, і очевидно знав місто, бо вони маневрували вуличками, про які сама Ханна навіть не здогадувалася. Та врешті, колапс дістався і до них. Коли здавалося, що до заповітної цілі залишилося зовсім трохи, вони опинилися в заторі. Таксі рухалося з такою швидкістю, що дівчина кілька разів вже порахувала, що за цей час дісталася б пішки.
Телефон у кишені завібрував. Робочий чат сьогодні нагадував вулик диких бжіл, котрих випадково розбудили. Смс приходили одна за одною, сповіщаючи, що хтось запізнюється. Ханна набрала текст, перш ніж відправити до загальної хвилі подібних. Час на екрані показував, що її зміна щойно почалася, а кінця затору не будо і видно. Спочатку вона нервувала, потім злилася, потім настав час проийняття. Врешті, це не її провина.
Нарешті таксі зрушило з місця. Дуже повільно, підкрадаючись до автомобіля попереду. Та вони ледве проїхали кілька метрів, аби знову зупинитися на невідомий час. Ханна намагалася більше не нервувати через те, що не може змінити, тому відвернулася, споглядаючи у вікно з заднього пасажирського сидіння. Поруч, на іншій смузі, так само стояв автомобіль. Не маючи де подіти погляд, дівчина не замислюючись розглядала все навколо, поки увагу не привернули рухи в сусідній машині. Там, на задньому сидінні було двійко дітей, котрі, очевидно, не надто переймалися проблемами дорослих. Вони захоплено грали в щось, вимахуючи руками, в яких були іграшки. Хлопчик, судячи з його синьої шапки, котру було видно крізь скло, підніс руку до вікна, притуливши фігурку уявляв як його герой спішить на нові подвиги. У Ханни на мить перехопило подих, коли у фігурці з зеленим плащем та шоломом з рогами, вона пізнала знайомого персонажа. Таксі потроху рушило далі, і дівчина схилилася, аби ще раз впевнитися в том, що її здогадка була вірною.
Після Йоля вона намагалася взагалі не думати про Локі. Чомусь, від згадки про великого та могутнього серце щоразу стискалося. Було боляче усвідомлювати, що це все більше ніколи не повториться. Трикстер сказав, що сила зачарованого бурштину більше не буде діяти, і вони не зустрінуться. Та Ханна продовжувала носити прикрасу, не могла її зняти. Це зберігало надію, та спогади про диво. Чомусь знову стало сумно. Ця мимовільна згадка пробудила всередині щось дуже особливе. За вікном знову почав падати сніг. Залишаючи на лобовому склі мокрі відбитки, щойно двірник розбивав ніжні замерзлі краплини. Настрій дівчини остаточно полинув у меланхолійне русло.
Навіть опинившись в офісі, Ханна не могла зосередитися на роботі. Її думки кружляли точнісінько як білосніжні сніжинки підхоплені подихом зими. Вона обернулася, аби побачити пусте місце колеги. Лері перевели до іншого філіалу. Та це не засмутило Ханну. Після того, що сталося між ними вже не було того псевдо дружнього зв'язку. Тож коли жінка отримала нову посаду в іншому офісі, Ханна навіть зраділа. В цьому однозначно були плюси. Принаймні, за відсутності колеги, вона не так часто поверталася подумки до болючої теми. Мабон, Самайн, Йоль... Все це залишилося позаду, у минулому житті. Час було рухатися далі.
Як би ж то було так просто.
Кристіан, молодий менеджер, що нещодавно влаштувався до них у фірму, досить часто шукав приводу, аби побалакати з Ханною. І вона охоче погоджувалася на каву під час ланчу, і навіть одного разу згодилася на келих вина в ресторані, після роботи. І як би не намагалася бути більш приязною, сором'язливість молодика руйнувала будь-які сподівання. Всі незаміжні жінки в фірмі пускали бісиків в бік Кристіана, але жодна з них не здогадувалася, що цей на вигляд "мачо" такий тендітний.
– Привіт. – Щира посмішка була адресована їй, і Ханна спробувала також посміхнутися, відганяючи безглузді роздуми.
"Про вовка промовка"
– Привіт, Кристіане. Ну і намело, правда? Справжнісінька завірюха була.
Вона так награно весело це промовила, що і самій стало смішно від власного тону. Повна нісенітниця. Розмови про погоду були надто банальними.
– І не кажи. Я простояв в заторі близько сорока хвилин.
Коротке волосся Кристіана виглядало як з буклетів барбершопів. Так ідеально, що Ханна мимоволі згадала про протилежність ділової стриманості. Про тонкі коси, що губилися в рудих пасмах. І наче відмахуючись від надокучливих образів, що малювала уява, хитнула головою, зосередившись на співрозмовнику.
– Так, в честь такого таксі підвищили ціну до захмарних позначок. Довелося заплатити вдвічі більше, ніж зазвичай. Але це не врятувало ні від затору, ні від запізнення.
Кристіан посміхнувся, і на його щоках виник рум'янець, що видавалося досить милим.
– Можемо після роботи поїхати разом до тебе. – Почервонівши ще більше, він поспішив пояснити власну пропозицію, ніби виправдовуючись. – Не подумай, що це залицяння... – Бідолаха розгубився ще більше і зглитнув, перш ніж продовжити, – Тобто, ти звичайно, дуже вродлива дівчина. Але я не те мав на увазі. Я не так висловився. Я хотів запропонувати просто підвезти тебе. Я на машині, і... Тоді б не треба було платити за таксі. І...
Це так розвеселило Ханну, що довелося докласти неабияких зусиль, аби не розсміятися. Було очевидно, наскільки знітився колега від цієї ситуації. І це виглядало надто кумедно. Особливо враховуючи, що сам Кристіан, виглядав наче типовий ловелас з фільмів, який аж ніяк не мав так сором'язливо опускати очі, наче школяр. Коли Ханна вперше побачила його, то гадала, що він відноситься до того типу самозакоханих чоловіків, який впевненно скаже: "Стрибай в мою тачку, лялю", голосом Генрі Кавілла. Але в реальності, чоловік хоч і проявляв симпатію, та щойно їх розмова переходила до лінії, де міг початися флірт, то одразу ж губився. Це було так не доречно.
– Дякую, Кристіане, думаю, це не погана ідея. Якщо, звісно, ти не проти моєї компанії.
Надавши голосу дружнього тону, Ханна посміхнулася. Особисте життя все ще було на етапі грандіозної самотності. І судячи з погляду колеги, котрий почувши відповідь наче святих побачив в її образі, то цей статус навряд чи зміниться скоро. Але перспектива зекономити трохи грошей, і хоч з кимось порозмовляти на нейтральні теми, була досить гарною, аби відмовитися від такої вигідної пропозиції.
Робочий день тягнувся надзвичайно довго, здавався безкінечним. Ханна поглядала на годинник з надією, що вже скоро побачить заповітні цифри, та щоразу зітхала. Видавалося, що він взагалі не працює, і стрілки стоять на одному місці. Після свят особливих проектів ще не було, люди були у новорічних відпустках. І виходити на зміну видавалося взагалі недоцільним, адже весь обсяг роботи можна було зробити за одну годину, і бажано не виходячи з дому. Та шеф був надто правильним в своїх поглядах і віддалена робота була швидше виключенням з правил. Таке могло статися тільки якщо намете три метри снігу, або відбудеться черговий парад планет. Втім, Ханна не надто скаржилася. Врешті, гроші вона отримує, а що ще потрібно?
Нарешті, коли робочий день добіг кінця, дівчина виключила комп'ютер, та поспішила покинути своє місце, вже роздумуючи над тим, який фільм обрати для перегляду перед сном. Ось таке воно життя сильної та незалежної жінки. Сірі будні, котрі розбавляють хіба епізоди з фільмів. Пам'ять вчерговий раз підкинула дивовижний спогад, де вона і сама наче стала головною героїнею роману, або фільму про надприроднє, чи пряву Божественного в світі людства. Та з плином часу це видавалося все менш реалістичним. Наче відбулося у минулому житті.
Ханна вже смикнула ручку дверей, очікуючи як прохолодне повітря обпече її щоки своїм крижаним подихом, та раптом її хтось покликав.
– Гей, Ханно!
То був Кристіан, що саме спускався сходами, притискаючи під пахвами теку з паперами. Пальто піщаного кольору досить влучно підкреслювало зовнішній вигляд. Чоловік виглядав стильно, і не дивно, що жінки звертали увагу на нього.
– Ти так швидко втекла. Ми ж наче домовилися їхати разом?
Він не дивився їй в очі, зосередившись на власному пальто, котре старався розгладити від невидимих заломів.
– Так, вибач. Сьогодні день такий... В мене геть вилетіло з голови. Але добре, що ти нагадав, бо я вже хотіла бігти шукати таксі.
Попри сподівання Ханни, що вони зможуть нормально поспілкуватися, Кристіан надто зосереджено керував автомобілем, наче тільки отримав права. Сподівання, що цей нерішучий бевзь візьме ініціативу, танула з кожною секундою. Тому вона вирішила не відволікати його, зосередившись на пейзажах нічного засніженого міста. На щастя, таких заторів як вранці не було, і їх поїздка виявилася не надто довгою. Коли автомобіль зупинився біля її будинку, Ханна коротко попрощалася і подякувала колезі, що він пізвіз її. Кристіан, на подив, вирішив нарешті хоч якось приділити супутниці увагу, і вийшов з машини, аби провести дівчину. Його щоки знову стали рожевими, і не було зрозуміло чи є причиною тому мороз, або проста невпевненність. Їх розмови, часом були дивними, а питання чоловіка недоречними, та Ханна вже звикла.
Коли вони підійшли до дверей, Кристіан трохи нервово стиснув свої пальці, розхитуючись на місці в пошуку слів для діалогу.
– Скажи, Ханно, – нарешті наважився він, – які фільми ти любиш?
Чомусь від цього його обличчя стало ще більш вираженого рожевого кольору, наче він зараз питає про щось надто інтимне.
– Різні. Це залежить від настрою. Інколи мелодрами, інколи детективи, чи комедії, для підняття настрою, часом люблю полоскотати нерви жахами. А що?
Кристіан все ще не підіймав погляду. Така поведінка дорослого чоловіка, котрий ніяковів просто поруч з нею, була недотепною. Хотілося б бачити більше впевненості, якихось дорослих чоловічих вчинків.
– Ну знаєш... Може колись сходимо в кіно?
На мить їй здалося, що це просто галюцінація. Бо почути подібне від Кристіана, це така рідкість.
– Так. Можна. – Врешті, вона вирішила, що хоч хтось має бути ініціативним з них двох. – Як щодо наступної суботи? Я бачила, що якраз вийде новий фільм "Фаворитка Міллера". Я бачила відгуки, має бути цікаво. Саме збиралася сходити. Зможеш заїхати за мною о п'ятій? Встигнемо попкорн купити і випити кави.
Кристіан, який очевидно не очікував аж такого швидкого розвитку подій тільки розгублено кивнув, видавивши з себе суміш незрозумілих белькотінь. А потім, певно вдихнувши морозного повітря і присповнившись раптової впевненості, зробив різкий крок вперед і поцілував Ханну в щоку. Хоча поцілунком це було важко назвати, швидше клюнув її носом. І так само раптово розвернувся, практично тікаючи до автівки. Вона стояла ошелешена таким "фліртом" і ледь не приснула зі сміху. Кристіан махнув їй рукою на прощання та сів за кермо. Ханна ж хитнула головою, спостерігаючи за тим, як від її будинку від'їжджає автомобіль.
"Ну і безглуздя"
Здавалося, цей вечір вже нічого не зіпсує. Якби ж не так... Щойно переступивши поріг квартири, на Ханну чекав черговий не надто приємний сюрприз – клацнувши вмикачем, вона з роздратуванням відмітила, що світла не має. Хоча у вікнах сусідів чітко було видно, що їх оминула ця участь. Квартира, яку винаймала дівчина була старою, як і вся комунікація, прокладена тут хіба не за часів древніх Богів. Виклавши в голові цілий монолог лайливих слів, Ханна дістала телефон, підсвічуючи собі. А потім, скинувши верхній одяг та взуття, попленталася до кухні. Там ситуація була такою самою. Швидше за все знову щось замкнуло в щитку. Та лізти розбиратися в тому, чого абсолютно не тямить Ханна не хотіла, вирішивши, що краще буде аби це оглянув майстер. Тому вона швидко написала смс господарці квартири, повідомивши про наявність проблеми.
Перегляд фільму було скасовано, що звісно засмутило дівчину. Адже це було хіба не єдиний гарний момент, час відпочинку. Та і з вечерею все було складно. Ханна зітхнула поглядаючи на електричну піч. Ось так всього лише одна маленька проблема тягне за собою цілу низку нових перешкод. Довелося задовольнятися перекусом з канапок і води. Адже нагріти воду для чаю також не було жодної можливості. Аби не сидіти в абсолютній темряві, Ханна дістала свічки, які раніше використовувала для "ритуалів". Романтика ще та вийшла.
Ковтнувши останній шматочок канапки, Ханна вирішила, що має навіть з цієї ситуації мати користь, і нарешті раніше лягти спати, а не сидіти як завжди до першої ночі, хапаючись за примарні спроби "пожити для себе". Попереду були довгі вихідні. І тішило те, що їй не доведеться прокидатися надто рано. Відключивши будильник, дівчина задмухала свічки, що майже зітліли та швидко прийняла душ, і поспішила у ліжко, в передчікуванні приємних сновидінь. На вулиці було холодно, і навіть у квартирі відчувався цей не затишний зимовий подих. Підлога була прохолодною, неприємною. І квартира видавалася такою ж самотньою та гнітючою, такою ж як себе почувала дівчина. Тому Ханна, як в дитинстві, швидко на пальцях пробігла кімнатою, залишаючи за собою вологі сліди, і швиденько пірнула в теплі м'які обійми ковдри. Сон прийшов швидко. Вже за десять хвилин свідомість окутували дивовижні образи вигаданих світів, які манили за собою. І вона відпустила себе, поринувши у цю казку.
Ось, вона стоїть на галявині серед дивовижної краси рослин, котрі своїми пагонами тягнуться до лагідного проміння. На ніжному зеленому листі застигли кришталеві краплинки. Мить, і пейзажі навколо змінюються, темнішають наче поринувши у пітьму. Аж ось неподалік видніється полум'я, що простягає свої пальці до темного небосхилу. Іскри летять, розчиняючи у височині, перетворюючись у зорі, а ноги ведуть в танок. І ось вона вже танцює. Слідує за партнером, котрий веде її за собою, під ритм мелодії. Ханна не підіймає погляду, не бачить того, з ким вона танцює, зосередившись на руках загадкового чоловіка. На його тонких пальцях, що тримають її долоні. На ледь помітній лінії тату що визирає з-під рукава. І на своїх відчуттях. Їй спокійно, добре, так приємно розчинятися в цьому танці.
Аж ось замість чоловічих пальців під її долонями розтікається візерунками світло. Тілом проходить легка вібрація в передчутті чогось неймовірного. Ханна розглядає стовбур дерева, що світиться символами, пригадуючи, наче колись вже бачила подібне. Але пам'ять не дозволяє пригадати де саме, і за яких обставин це було. Картинка змінюється знову. Вона опускає погляд, коли біля її ніг, торкаючись хвостом, проходить рудий кіт. Він такий лагідний, такий милий, що хочеться приголубити його, притиснути до себе, насолоджуючись заспокійливим муркотінням. Ханна так і робить. Простягає руку, торкаючись рудої шерсті, заривається пальцями, ніжно погладжуючи тварину. І прикриває очі уловивши знайомий аромат, від якого серце починає битися частіше. Свіжість хвої, легкий запах диму та ледь помітний солодкуватий аромат кориці.
Ніч пролетіла швидко. Поринувши у сон Ханна не відчувала плину часу, наче тільки заплющила очі, як в наступну мить вже настав ранок. В кімнаті стало помітно світліше. Сонце заливало приміщення золотавим промінням. Вона не хотіла прокидатися, бажала насолодитися відпочинком, тому натягла ковдру вище, ховаючись від сонячного ранку. Підвинулася подалі, де проміння не буде діставати її. Свіжість хвої, легкий запах диму та ледь помітний солодкуватий аромат кориці. Знову, як уві сні. Але вже не примарний, не просто фантазія. Вона наче відчувала його насправді. Ханна вдихнула на повні груди, насолоджуючись ароматом, і на вустах розтягнулася щаслива посмішка.
Балансуючи між сном і реальністю, вона відчайдушно хапалася за образ трикстера, котрий ніби постійно вислизав від неї. Простягла руку, торкаючись рудого волосся. Відчуваючи його на дотик. Воно було досить м'яке і приємне. Сон попроху розвіювався серпанком, опускаючись на тремтячі вії. Присутність Локі все ще відчувалася. Ханна повільно розплющила очі. На мить їй здалося, що він поруч. На вдивовиж спокійному обличчі бога, що лежав поблизу з заплющеними очима, ще тріпотів сон. Вона знову заплющила очі, підвинулася ближче до примари, знову вдихаючи його запах. Жар, від тіла зігрівав її, створював затишок. Раптом, крупинки сну зникли, і Ханна відчула, що остаточно прокинулася. Знову розплющила очі, аби переконатися, що видіння зщезли. Серце пропустило один удар.
Поруч, у її ліжку, лежав він. Руді пасма спадали на щоки вкриті ледь помітним ластовинням, що видавалося сяючими крапельками. Ханна різко підскочила, перелякано споглядаючи на того, кого зовсім не очікувала побачити.
– Хай тобі грець! – прошипіла перелякано, зрозумівши, що сон не був лише її уявою.
Локі скривився, і потер обличчя рукою. Тату на його шкірі привернуло погляд. Воно було створено сплетінням різних символів, що простяглися вздовж всієї руки, сповили плече і йшли вздовж тулуба, ховаючись десь під ковдрою. Оголені плечі, гострі ключиці, лінія ребер...
Локі повільно розплющив очі і нахмурився, намагаючись остаточно скинути з себе саван сновидінь. А потім щось мургикнув, перш ніж натягнути ковдру, ховаючись від світла, що розтікалося кімнатою.
– Смертна... – прошепотів, – знову ти мені снишься. Навіщо?
Шумно видихнувши, він солодко позіхнув, потираючи очі. Ханна нарешті вийшла зі ступору, починаючи одночасно і панікувати, і ніяковіти від абсурдності ситуації.
– Локі! – сказала голосно, луснувши його в плече. – Якого хріна?
Від такого "радісного привітання" рудий вмить прокинувся, сідаючи в ліжку. В очах полихнуло небезпечними іскрами, поки він намагався зрозуміти де знаходиться. Але потім погляд став більш чітким, спопіляв дівчину.
– Якого Фенріра ти тут робиш?
Він був спантеличений та злий, не розуміючи, що відбувається. Адже його сон раптово перетворився в реальність.
– Я що роблю? Це ти якого забув у моєму ліжку?
Локі кілька разів кліпнув, а потім обвів поглядом явно не власні покої. Білі стіни, кілька дешевих картин, що геть не прикрашали приміщення, а тільки дешевили враження від інтер'єру, купа книжок просто на столику біля стіни, якісь речі, що грубо скинуті в купу, валялися на підлозі. На Асгард це зовсім не схоже. Ханна і сама починала злитися на таку дурнувату витівку трикстера, відчуваючи, як палають її щоки від розуміння, що вони прокинулися в одному ліжку. Невже це якісь галюцинації, чи все же сон? Вщипнувши себе непомітно за руку, дівчина скривилася. Ні, це не сон.
– Хто ти, в сивого драугра, така? І як ти це зробила?
Локі примружився, прошипівши крізь зуби. Напевно вперше з того моменту, як Ханна дізналася про існування надприроднього, їй стало так некомфортно поруч з ним. Він починав лякати, а сила, що йшла від нього подавляла, змушувала тремтіти. Це був не той пустун, що жартував та прикидався блазнем. Зараз він представ в зовсім іншій подобі – величного Бога. Це відчувалося на якомусь рівні підсвідомості. Та дівчина не розгубилася.
– Я? Це ти лежиш в моєму ліжку. І взагалі, – Ханна штовхнула його, – вимітайся. Вилізь з мого ліжка. Давай, ну ж бо!
Локі зімкнув щелепи, і Ханні вмить стало ще гарячіше, наче саме повітря в кімнаті раптом прогрілося на десяток градусів.
– Що. Ти. Зробила? – Відрізав він, зазираючи в перелякані очі навпроти.
– Нічого!
Райдужки трикстера полихнули, в них знову з'явилося полум'я. Ханна відчула, як дихання перехоплює від невидимого стискання на горлі. Було відчуття, ніби їй залили окріп просто до рота, обпікаючи язика. Сльози мимоволі бризнули з очей. Стало страшно. Вперше реально страшно. Помітивши переляк на її обличчі, Локі відпустив магію.
– Ще раз повторюю: як ти прикликала мене?
Біль вщух, а лещата на шиї зникли, дозволяючи нормально дихати. Наче і не було нічого ще мить тому. Це питання було таким дивним та незрозумілим, що Ханна розгубилася ще більше. Відчуваючи себе невпевнено, вона несвідомо прийшла до улюбленої тактики, котрої дотримувалася в стресових обставинах. Атакувати.
– Я нічого не робила! Я тебе не кликала! І взагалі...
Рудий в черговий раз примружив очі, розглядаючи дівчину перед собою, ніби роздумував, чи вірити їй. А потім нахилив голову в бік і здивовано насупив брови.
– Ти кажеш правду... А ось це вже цікаво.
– Ну звісно кажу правду! Я ж сказала, що не робила нічого і не кликала тебе. – Відперла вона, з образою підтиснувши вуста.
Ханна смикнула ковдру, аби якнайшвидше спровадити незваного гостя, але одразу ж пошкодувала про власний вчинок. Мимовільного погляду вистачило, аби зрозуміти, що великий та жахливий цього разу явився до неї без плаща, сорочки, та і взагалі без нічого, навіть без спіднього. Від несподіванки та побаченого, дівчина скрикнула та швидко заплющила очі, і різко відсахнулася. Але втративши рівновагу впала з ліжка, заплутавшись в тій клятій ковдрі.
– Аааа! – Простогнала, відчуваючи як жар припікає щоки від сорому, – Мені треба помити очі... Я не хотіла цього бачити.
Ліжко скрипнуло, коли Локі перекотився та встав. Почулися кроки босих ніг по підлозі, і Ханна зглитнула, передчуваючи, що він прямує в її бік. Тому не розплющуючи очей, спробувала підвестися. Спроба виявилася не надто вдалою. Ковдра заважала, плутала рухи. Тому дівчина полишила спроби.
– Можеш розплющити очі, пташко. Я не вкушу, принаймні поки не попросиш. – В його голосі вже не було тієї злості, що на передодні, а в лінивому хитрому тоні відчувалися вже знайомі притаманні ноти. Наче все, що сталося "до" не мало значення, і Локі повернувся до власної подоби.
Ханна відкрила очі, але вмить пошкодувала, ледь не захлинувшись обуренням, і відвернулася, намагаючись витіснити з пам'яті щойно побачене.
– Ааа! Боже! Ти ж сказав, що я можу розплющити очі!
Трикстер хмикнув, клацнувши пальцями повертаючи одяг, і опустився навпочіпки, розглядаючи смертну перед собою. Вона була дивною, інакшою. Не такою, як інші жінки з різних світів, котрих він зустрічав раніше. Така емоційна, така проста, і смілива, але одночасно вразлива та сором'язлива. Навіть знаючи хто він, не намагалася ні звабити, ні просити благ для себе. Ба навіть не боялася, сприймаючи божественність чимось звичайним.
– Так, я сказав ти можеш дивитися. Врешті, не кожному випадає нагода побачити мене у всій красі. – Знову цей котячий спокусливий тембр, що змушує прокотитися тілом хвилю мурашок, – Власне захоплення можеш висловити потім, я розумію, ти маєш прийти до тями.
Ханна закрила вуха долонями, в спробі дійсно отямитися, адже відбувалося щось геть незрозуміле. Вона точно знала, що не намагалася прикликати трикстера, та і взагалі поставила хрест на цій пригоді, намагаючись в черговий раз викинути думки про рудого з голови. І ось тепер він опиняється оголеним в її ліжку, ніби знущаючись.
– Закрийся, Локі! Меньше за все я хотіла б побачити з самого ранку твій... – Пам'ять підкинула свіженьку картину, що так і стояла перед очима.
– Не треба брехати, пташко. Я відчуваю брехню, адже це моя стихія. Не забувай цього. І зараз ти брешеш.
Аби швидше змінити тему, дівчина знову пішла у наступ.
– Якого хріна ти голий?
Локі задумливо почесав підборіддя, звівши очі до стелі, наче там можна було знайти підказку.
– Ну... Голим спати зручніше. Чи думаєш, що я навіть чобіт не знімаю?
Він дзвінко розсміявся, змушуючи дівчину ще більше присоромитися. Цей сміх був досить щирим, таким справжнім, що спонукав посміхатися у відповідь. На щастя, коли Ханна знову поглянула у бік рудого, він вже був одягнений у звичний для його образу одяг. Темні штани, сорочка з зеленуватим візерункам, що простягнувся на вороті і чорний пояс. Вона хотіла знову посперечатися, але щойно відкрила рота, аби щось сказати, як задзвонив її телефон, відволікаючи від вже заготованих фраз, що вмить розвіялися, щойно вона взяла пристрій в руки. Номер, що висвітився на екрані, належав господарці квартири, і Ханна підхопилася на ноги. Вона геть забула про вчорашнє смс повідомлення, і тепер шкодувала, що вирішила написати.
– Алло?
– Ханно, я буду за п'ять хвилин. – Промовила жінка, і завершила виклик
Неприємний холод пробіг вдзовж хребта легкою панікою, коли дівчина зустрілася з хитрим поглядом навпроти. Локі з цікавістю спостерігав за нею, не спускаючи погляду з стрункої фігури, поки тривала недовга розмова. Відчував її занепокоєння та розгубленість. Його погляд опустився нижче вздож ніг, оцінююче. Вона не була високою, і не мала аж таких форм, як наприклад в його колишньої Ангрбоди. Та все одно видавалася досить привабливою.
Щойно виклик було завершено, Ханна почала панічно бігати квартирою, прибираючи речі, та складаючи все на місця, а потім кинулася до ліжка, аби застелити його. Вона ненавиділа дні, коли господарка навідувалася до житла. Прискіплива жінка щоразу змушувала її почуватися чужою в цій оселі і знаходила щось, аби незадоволено зробити зауваження. На щастя, такі візити відбувалися раз у місяць, коли приходив час платити за аренду. Весь цей час трикстер стряв нерухомо, з подивом спостерігаючи за панічною біганиною навколо.
– Все! Здається, ми вже все вирішили, Локі. Я тебе не кликала, то ж твоя поява тут – помилка. Тому можеш повертатися в Асгард. На все добре!
Пробігши повз, дівчина навіть погляд не кинула у бік рудого, і схопивши штани почала вдягатися. Ця зустріч змушувала її знову припускатися тієї ж помилки, а всі попередні спроби забути про рудого були даремними. Він і сам не планував нових зустрічей, тому знизав плечима. Це справді була дивна ситуація. Засинаючи у своєму ліжку він аж ніяк не очікував опинитися в людському світі. Мідгард не надто приваблював трикстера, хіба як спосіб відволіктися та трохи розважитися від більш масштабних питань. Але не настільки, щоб аж так часто з'являтися тут.
– Що ж... Прощавай, пташко.
Він заплющив очі, та клацнув пальцями, аби перенестися до свого звичного середовища. Але, на подив, нічого не сталося. І коли він розплющив очі знову, він все ще стряв у квартирі дівчини. Локі спробував ще, і ще, але звичний спосіб пересування чомусь не діяв.
– Якого?
Ханна саме опинилася поруч, пробігаючи повз і тримаючи в руках подушки.
– Ну? Кажу, що ти вже можеш повертатися. Рада була тебе побачити, знову, але на все добре!
Кинувши подушки на диван, вона поправила фіранки, розгладжуючи їх і обернулася до рудого. Локі стояв на місці, занадто зосереджений, ніж зазвичай.
– Локі, прошу тебе! Зараз прийде господарка. – благаючим голосом протягнула дівчина, і саме в цей момент пролунав дзвінок в домофон. – Боже! Аааа... – Вона знову почала бігати кімнатою, а потім заштовхала трикстера за двері. – Стій тут і ані звуку! Якщо вона тебе побачить, вона вб'є спочатку мене, а потім і тебе.
Локі від несподіванки навіть не сперечався. Така поведінка нової знайомої видавалася вкрай дивною.
Прожогом кинувшись до дверей, Ханна молилася лише аби цей візит був швидким. Щойно відчинивши двері, вона відступила, впускаючи жінку в квартиру. Господарка була похилого віку. Про таких кажуть "старого закалу", і це дуже точно описує поведінку і зовнішній її вигляд. Волосся, було як зазвичай зачесане наверх в причудливу зачіску, і Ханна іноді думала, що це більше схоже на театральну перуку. Темного кольору пальто, що вже прожило цілу історію, виглядало наче музейний експонат. Макіяж жінки був типовим для часів її бабці, і Ханна навіть замислилася, чи справді ще десь можна придбати косметику тих часів. Господарка кинула на неї погляд сповнений підозрілості, наче намагалася просканувати думки дівчини. Якби Ханна не знала, що ця пані працює у школі, то подумала б що вона має професію слідчої, або навіть працює на допитах у спецслідствах.
– То що? – Жінка, не знявши черевиків, прослідувала до кухні, чіпким поглядом розглядаючи все навколо, і поправила штучну квітку, що стояла на тумбі передпокою. – Що сталося?
Ханна слідувала за нею, намагаючись не відставати ні на крок.
– Знову вибило світло. Минулого разу, майстер сказав, що треба щось там замінити, я передавала вам бланки місяць тому.
Господарка махнула рукою, і відкрила холодильника, зазираючи всередину. Ханну бісила аж така нахабність, проте вона не могла зробити зауваження, бо знала, що навряд чи зможе найти інше помешкання за такі ж гроші, та ще і з досить зручним розташуванням. Тому тільки натягнула посмішку, намагаючись приховати роздратування.
– Так я пам'ятаю. Але той майстер, якого ти викликала минулого разу, Ханночко, просто крадій. Я бачила, яку суму він визначив за матеріали та послуги, але категорично проти давати такі величезні гроші якомусь пройдисвіту.
Ханна видихнула, знову натягуючи криву посмішку. Це була звична маска приязності, котру вона була змушена носити під час зустрічей з подібними людьми, аби уникнути відкритого конфлікту.
– В агенції запевнили, що це дуже гарний майстер, і в нього багато хороших відгуків, думаю...
Жінка кинула на неї спопеляючий погляд.
– Це моя квартира, і думаю тут я! Тому я вже зателефонувала Ліну, це син моєї доброї приятельки. Він розуміється на цьому, і прийде вдень, аби подивитися. Тому не виходь сьогодні з дому, і чекай його.
Ханна ледь стрималася аби не сказати зайвого, про те, що думає щодо пропозиції жінки. Це звучало ніби наказ, так, наче вона має повністю перекроїти можливі плани, аби виконати його. Господарка пройшла далі, до кімнати. Ханна відчула, як всередині все стиснулося від хвилювання. Адже в квартирі вони були не самі. Тому сподівалася лише, що Локі не утне якихось дурниць, і буде тихенько ховатися там, де вона його залишила. Ханна зазирнула за плече жінки, моментально збліднувши від побаченого. Закинувши ногу на ногу, та поклавши руки на подушки, на дивані розсівся рудий, що розплився в чарівливій чеширській посмішці. У вухах почав стукати тиск, і хвилинна пауза господарки квартири була наче вирок. Ханна перелякалася не на жарт, уявляючи як буде змушена пояснювати жінці про присутність сторонніх в квартирі, адже за умовою, вона не мала права приводити сюди нікого , а особливо чоловіків. Локі піднявся, не спускаючи погляду з переляканого обличчя дівчини, і розвівши руки, манерно вклонився, наче артист наприкінці вистави. Не вистачало лише драматичної музики цьому моменту, аби Ханна остаточно впевнилася, що все пропало.
Господарка пройшла вперед, зупиняючись просто навпроти Локі, а потім розвернулася, піднявши брови вона подивилася так, ніби вимагає негайних пояснень. Не вистачало хіба яскравого світла лампи, яке б сліпило очі, як на допиті. Ханна відчула, як земля тікає з-під ніг. Врешті, жінка, пройшла повз, розглядаючи дрібнички та косметику, розставлену на столику.
– Ханно, ти ж знаєш, я терпіти подібного не буду.
– Я все поясню... – почала вона, сподіваючись вигадати хоч щось пристойне.
Та слово пристойність підходило якнайменьше, враховуючи, що ще нещодавно цей жартівник лежав в її ліжку без спіднього.
– Ми ж домовлялися, що ти не будеш передвигати меблі.
Господарка вказала пальцем на торшер, який Ханна для зручності, прибрала в інший куток кімнати. Локі скривився, пародіюючи вираз обличчя господарки, та підійшов ближче до дівчини.
– Вона мене не бачить, пташко. Хіба забула?Можеш трохи розслабитися. Ти знаєш, ця скнара мені нагадує виродка гномів. Ох, як би ти бачила які потворні у них жінки... – Рудий присвиснув, скрививши обличчя, як би з'їв найкисліший лимон.
Ханні хотілося добряче стукнути пустуна. Вона геть забула про те, що Локі не кожний може побачити. На щастя для неї.
– Я тебе вб'ю! – прошипіла вона, спопіляючи трикстера поглядом, що його, вочевидь, дуже розважило, адже той тільки весело підморгнув.
– Що? – Озирнулася господарка, відійшовши від картини на стіні. – Ти щось сказала?
Ханна хотіла б було добряче стукнути рудого, але це виглядало б вкрай по-дурному, розмахувати руками. Тому сказала перше, що прийшло на думку:
– Кажу, що готова сплатити за квартиру сьогодні. Знаю, зазвичай ви приходити десятого, але нащо вам двічі їхати, правда?
Намагаючись не показати справжніх емоцій, котрі вирували всередині, дівчина знову натягла максимально милу посмішку. І перетнувши кімнату, відкрила шафу, шукаючи конверт з заздалегідь відкладеними за житло грошима. Локі скептично огледів кімнату.
– Тільки не кажи, що ти ще й платиш за ці убогі покої, смертна?
Аби не звертати уваги на в'їдливі коментарі, Ханна переключила всю увагу на гостю.
– Ось. Тут вся сума, включаючи комунальні.
Обличчя жінки перекосилося в щось на подобі усмішки.
– Це добре. – Простягнувши руку, вона забрала конверт, і діставши купюри прискіпливо почала перераховувати їх.
Локі стояв неподалік спостерігаючи за всім з явно невдоволеним виразом обличчя. Очі трикстера небезпечно засвітилися, і він взмахнув рукою. Гроші випали з рук господарки розлітаючись наче осіннє листя. Від такої неочікуваності, жінка трохи розгубилася. Проте вже за мить опустилася, аби підняти купюру. Локі знову махнув рукою, і папірець відлетів вперед, щойно господарка нахилилася до нього. А потім повторий цей трюк ще раз, насолоджуючись власним жартом.
– Що за чортівня? – Буркнула та, хапаючи купюру, і з роздратуванням поглянула на Ханну.
Дівчина ж зі злістю стиснула зуби, одним своїм виглядом показуючи, які кари небесні чекають на рудого, якщо той не припинить.
– Певно протяг. Вікно на кухні відчинене. Як ви і казали, слідкую за провітрюванням кімнат.
На щастя, жінка не надто довго дратувала своєю присутністю. Ще кілька разів нагадавши, що Ханна має сьогодні чекати, коли приїде "син-моєї-доброї-подруги", вона нарешті пішла. Щойно за господаркою зачинилися двері, дівчина полегшено видихнула. Локі стояв неподалік, опираючись плечем на стіну. На його вустах грала насмішлива посмішка.
– Скажи, пташко, як ти докотилася до такого життя? Мешкаєш в якійсь халупі, та ще й платиш за це жінці-гному гроші.
Ханна тільки зітхнула. Роздратування знову починало закипати всередині. Цей день, від самого почутку був шкереберть.
– Відчепися зі своїми порадами, добре? Це ви, боги, живете в палацах і особливо не переймаєтеся проблемами. В людей дещо інакше. І взагалі, якого біса ти все ще не повернувся до твого казкового світу, як тобі тут не подобається?
Трикстер скривився, пропускаючи Ханну повз, на кухню. Відкривши холодильник, дівчина знову зітхнула. В животі заурчало, та приготувати нормальний сніданок, не було змоги. Навіть сир закінчився, і тепер канапок не зробити.
– Я б залюбки. Але бачиш, яка ситуація... – Локі повільно рушив слідом, торкаючись меблів. Обвів довгими пальцями магніт на холодильнику. – Я опинився тут не з власної волі.
Ханна обернулася, ледь не врізавшись в рудого, і одразу ж відскочила, стукнувшись стегном об стільницю.
– Тобто не зі своєї волі? Я думала це твій черговий дурнуватий жарт. – Вона насупилася, геть не розуміючи. – Але якщо я тебе не кликала, і ти опинився тут не за власним бажанням, то що тоді?
Локі знизав плечима, сівши прямісінько на стіл, і запримітивши яблуко, підхопив його, підкидаючи вверх.
– Я не знаю, пташко. І сам хотів би це з'ясувати. – Його очі трохи потемнішали, наче тліючі вуглі, що не сли в собі прихований жар. – Сьогодні свято. Можливо, це стало причиною.
Яблуко знову приземлилося точно в руку трикстера, і він прокрутив його між пальцями, перш ніж відкусити шматок.
– Свято? – Ханна кинула погляд на календар, що висів на стіні, намагаючись пригадати, який сьогодні взагалі день.
– Так, сьогодні Імболк. Це одне з чотирьох головних свят. Закінчення зими, та початок весни. Коли холод зустрічається з теплом. Цей день вважають магічним, адже сьогодні починається період відродження.
Ханна роздумувала над словами трикстера, намагаючись скласти всі факти до купи. За звичкою, задумавшись, підійшла до чайника, автоматично включивши, та розчаровано тицьнула його, коли пригадала, що світла не має.
– Що ти робиш? – Локі підійшов ближче спостерігаючи за її дивними діями.
Ханна відмахнулася, засмучено підтиснувши губи.
– Хотіла зробити чаю, але води не нагріти. Клята електрика!
– Що таке чай?
Від такого запитання дівчина не стрималася та розсміялася. Більш абсурдного запитання в їх ситуації і не придумаєш. Точно не день, а якась божевільня. В її квартирі Бог, в житті купа проблем, світла не має, аби навіть щось приготувати на сніданок, а вони розмовляють про чай.
– Це горячий напій. Спеціальне листя заварюють в чашці.
Локі скривився так, наче змушений був прожувати ті самі листя якоїсь незрозумілої рослини. Вже уявляючи гидкий присмак.
– Ааа, я зрозумів. То відвар такий? Він цілющий?
Ханна знову приснула зі сміху.
– Ну мою душу він би зараз зцілив точно.
Вуста трикстера розплилися в посмішці, ніби він задумав щось дуже підступне. Він підійшов ближче, зупиняючись просто позаду неї, і поки дівчина не встигла зреагувати, поставив руки обок неї, відрізаючи шлях до відступу. Ханна розгубилася, відчула як легке тремтіння проходить вздовж її тіла, від однії лише думки про близькість рудого. Вона відчула його подих на свої шиї, і мурашки побігли по шкірі, посилаючи імпульси, що збиралися хвилями в районі діафрагми. Вона ніяковіла наче школярка поруч з ним. Ковтнувши слину, вона знову зробила глибокий вдих, лише зараз зрозумівши, що затримувала подих.
– Що ти робиш? – Питання прозвучало пошепки, так жалюгідно тремтяче, наче вона зараз втратить голос, або свідомість.
Локі провів носом по її потилиці, вдихаючи запах волосся. І від цього коліна дівчини затримтіли. Вона боялася навіть пошевелитися, аби не втратити цей момент невагомості, що виник всередині. Він стояв занадто близько, Ханна відчувала, як його тіло притискається до неї. І знову в пам'яті з'явилися зображення, котрі вона бачила нещодавно: Оголені плечі, гострі ключиці, лінія ребер, і...
– Як ти думаєш?
Як би ж вона могла тільки зараз про щось думати. Про щось окрім того, як близько він стояв. Та Локі простягнув руку до чайника, і поклав долоню на пузатий бік. Вже за хвилину вода всередині забулькотіла, а з носика пішла пара. Рудий одразу ж відступив, задоволено посміхаючись, адже дуже добре вловив всі емоції дівчини, і знав, що вона відчувала в його присутності. Це здалося йому досить цікавою розвагою.
– Ти хотіла чаю. То можеш робити його.
Ханна стиснула пальці, почуваючись дурепою від того, які картинки вже намалювала у своїй голові. Чого ще можна було б очікувати від трикстера? Вона подумки дала собі ляпаса, аби зібратися. Відчувала, ніби стає одержимою цим звабником.
– А ти будеш? – Запропонувала вона аби трохи змінити тему власних ілюзорних думок.
Локі хитнув головою, і його бархатистий сміх віддався луною десь в грудній клітині.
– Одін збав. Я твоє зілля пити не буду.
Він розвернувся на п'ятах, і збирався вийти, але Ханна окликнула його. Все ж компанія трикстера була приємною, і залишатися наодинці не хотілося. Як би вона не намагалася заперечувати, але жадала його присутності, шукала якісь приводи, щоб хоч не на довго, але ще трохи побути з ним. Знала, що врешті, він знову зникне, залишивши після себе тільки порожнечу і тугу. Дивна залежність, котра з'явилася , хіба не від першої зустрічі на Мабоні. І чим більше вона заперечувала, тим частіше думала про Локі. Не знаючи, як продовжити розмову, вона запропонувала.
– Тоді може щось інше будеш?
Трикстер пожвавився, і зупинився, обернувшись. Його обличчя було по-котячому хитрим. Він схилив голову в бік, оглядаючи швидким поглядом приміщення кухні.
– Мед? Пиво? Що в тебе є?
Ханна трохи розгубилася, адже ні того ні іншого у неї точно не було.
– Є молоко. – Від такої пропозиції їй і самій стало трохи смішно. Пригадався образ рудого, коли він був у котячій подобі.
Він знову посміхнувся, але кивнув, приймаючи пропозицію.
– До речі, ти знаєш, що молоко сьогодні має лікувальні властивості? Це їжа богів, символ відродження та еліксир життя. Саме в цей період, на Імболк, зазвичай вівці та кози дають потомство, і перше молоко в цей день здатне зцілити будь які хворі. Навіть душевні. Тугу, розчарування, самотність...
Ханна, вражена розповіддю, відставила чашку з чаєм, до якої ще не доторкнулася. Вона піднялася на ноги, і швидко підійшла до холодильника.
– Тільки в мене безлактозне, піде?
Локі знизав плечима, не розуміючи про що йдеться.
– Без чого?
Дівчина замислилася, як краще пояснити, але вирішила, що це буде надто складно. Тому просто махнула рукою.
– Забий.
– Кого?
– Що?
На кухні розлився сміх, Ханна ще ніколи не почувалася так затишно в цій похмурій квартирі. Наче одна лише присутність трикстера додала цим стінам життя і тепла. З ним було легко, і вона спіймала себе на думці, що більшість часу, коли він поруч відчуває легкість, посміхається. Ханна налила молока в прозорі склянки. Одну простягнула Локі, іншу налила собі.
– Скол!
Рудий підняв склянку з білою рідиною, промовляючи тост, так ніби вони пили пиво, або вино.
– Скол! – повторила Ханна, не стримуючи посмішки, і так само підняла склянку з молоком.
Вона піднесла її до губ, аби зробити ковток, але Локі зупинив.
– Не забудь загадати бажання, пташко. – Він хитро підморгнув і припав вустами, зробивши одразу кілька щедрих ковтків.
Ханна заплющила очі, подумки промовляючи перше, що прийшло їй в голову. Вона хотіла почуватися так завжди. Бути усміхненою, та відчувати себе затишно.
– Тобто, це так само як і на Йоль? Обов'язково здійсниться?
Вона відпила молоко, насолоджуючись смаком і розплющила очі. Локі завмер на місці. Крапелька молока прослизнула вздовж тонкого бортика склянки і стекла по підборіддю трикстера, приземлившись на сорочку. Очі рудого знову змінили колір, стали полум'яно-яскравими. Думка блискавкою пронизала свідомість. Він відставив ємність з молоком, трохи нахилившись вперед. Пронизливий погляд трикстера, його сила, що вмить заповнила невеличкий простір кухні, тиснула.
– Що ти загадала, Ханно? Тоді, коли торкнулася дерева, що ти попросила?
Активно пишу продовження, і ми вже скоро зустрінемося з Великим та Могутнім знову. Зізнаюся, але цей персонаж просто моя величезна любов.
Попереду наших героїв чекають цікаві пригоди 😉
Ханна також дуже близька мені. Її поведінка, емоції роблять її досить реальною. Те, як вона вирішує проблеми, десь помиляється, інколи сумує... Але вона досить гарно тримається, враховуючи на надприроднє, що відбувається з нею від першої зустрічі з трикстером.
Розкрию маленький секрет, в подальших розділах ми дізнаємося багато цікавого. Наприклад, більше про міфи. 🤗
Сподіваюся, вам сподобається. До наступних зустрічей