Не моє. | Ukrfictionua

Спекулюм.

—Ти бачиш? Це маска. Лисиці, певно... Звідки тут? Візерунчаста мордочка валялась на запиленій дорозі. Червона лента скрчувалась в бруді. —Не знаю... Схожа на ті, що з Пилку. Хочу забрати її. Наташина сигарета тліє. Ми йдемо додому. *** Дзеркало у квартирі дивиться на мене сатирою. ЧумаЧумаЧума. Матері в домі нема. Я підходжу до нього. Я дивиться на мене з відобреження. Дістаю маску з тряпчаної сумки. Червоний розріз очей бентежить. Не зовсім свідомо зачіпляю її собі на волосся. Маска легка, наче з пап'є-маше. Дивлюсь уперед. Чому у мене темне волосся? —Воно не твоє. Сахаюсь від дзеркала. Воно не моє. —А чиє? - до кого я звертаюсь? —Моє. —Хто ти? — питаюсь у відображення. Воно сміється. —А хто ти? — хто я? ...Хто я? —Розкажи мені. —Що розказати? — воно мружить очі, гойдається, як сорока на гілці. —Розкажи хто я. —Ха-ха! Ти — це не я. — перегукється. —Як тебе звати? —... Спекулюм. — розмірено вимовляє. —Як твоє ім'я? —Я не знаю. Тривога. Тривога мене охоплює. Тремчу. —Зстрінемось з того боку відображення, ха-ха-ха-ха! —Побачимось... — тільки і шепочу я слідом у дзеркало. Хто я?