#Б #M #Міні #Романтика #AU #ВПроцесіНаписання #Фентезі #Пригоди
Нік схвильовано ходив по кімнаті, підходячи то до шафи, то деінде. Щось гаркнувши, він зупинився, тримаючи у руках старезну чорну шинель з пелериною. Скрип дубових дверей відволік його. До кімнати увійшов Самуель.
-Ти зібрався? Ні? То що тут забув? - хоч їхні стосунки й стали краще, Нік не міг перестати зриватись на другові.
-Зібрався, взагалі-то. - пирхнув Самуель і сперся плечем на лутку.
-В нічний клуб? - саркастично запитав Нік і почав одягати шинель.
-Тобто ми не заїдемо туди після переговорів? - відповів питанням на питання рудий з посмішкою.
Білявий завмер і поглянув з-під лоба на приятеля з рум'янцем на щоках.
-Ідіот. - процідив він й повернувся, оглядаючи кімнату в пошуках залишившихся речей.
Та насправді залишилось дуже мало - рукавиці й сувій пергаменту. Інше вже лежало в сумці, яку мав тягти Самуель, але по його виду він цього не планував робити: легковажно розглядував свої нігті, притому маючи на поясі кобуру з ножем й баночкою яду, щоб в будь-який момент змогти захистити супутника. Точніше, це Самуель був супутником Ніка, та то не важливо.
Білявий взяв зі столу сумку, пергамент й ще раз оглянувся. Самуель ліниво за ним повторив. Він показав пальцем на стілець, де висіли тонкі чорні рукавиці. Нік схопив їх та поспіхом вийшов з кімнати повз рудого. Останній зачинив двері й пішов за ним.
-Зуб даю, що ти на наше весілля так спішити не будеш, як на ці дурні збори. - першим почав розмову після довгої мовчанки Самуель.
-Не буде ніякого нашого весілля. - голосно сказав Нік. - Доки ти не почнеш поводитись серйозно. - а це він вже прошептав.
-Я серйозний, як.. ее..
-Отож-бо.
Вони спустились сходами на перший поверх, де одразу потрапили до кухні. Самуель довго над відповіддю не барився:
-Та ти сам на себе подивись! Неначе капуста! Сорочка з рукавами, станик, ще й зверху шинель. - театрально розмахував він руками.
-А в тебе руки голі. Бачиш, як ми одне одного доповнюємо. - холодно відповів Нік. - До речі, руки. Ти би бандаж свій одягнув, а то виглядаєш, наче з пекла виліз.
Рудий вже додумував відповідь, як у діалог увірвалась Фібі.
-Вам обом за 30, а поводитесь гірше, ніж я у 10! - з усмішкою, але загрозливо промовила вона.
На кухні творився ще той безлад: кава на плиті кипіла, будильник дзвенів, Еш порізала пальця, Фібі, пританцьовуючи, намагалась хоч якось допомогти. При цьому всьому вони ще умудрялись ходити в піжамах. Нік проаналізував ситуацію й поплескав долонями.
-Самуель - пішов по бандаж, Еш - зроби щось з пальцем, Фібі.. Доріж ті овочі. - скомандував білявий й пішов знімати каву з плити. Часом йому не вірилось, що ця команда зможе вижити без нього. Хоча це була палка двох кінців - він й сам би не впорався без них на полі бою. І справа була не в тому, що він слабкий, якраз навпаки. Він був неуважним, і сам собі спину прикрити не зміг би.
Еш вже справилась і присіла на секунду за стіл. Нік розлив каву по чашкам й розставив їх.
-Я думав, ти сьогодні не піднімешся. - спокійно промовив чоловік, ставлячи чашку біля Еш. - Ти ж вчора собі ледь руки з ногами не повідбивала.
-Я так легко не здамся. - з гордістю сказала вона.
-Й важко теж? Мені подобається твій настрій. - сказав Нік, після чого Еш щиро посміхнулась.
Фібі закінчила різати овочі й дістала пательню. Трохи запізно для сніданку, але враховуючи їхні вчорашні тренування, нікого б це не здивувало. Тим паче, Нік не планував снідати через поспіх, та все ж часу було вдосталь.
Самуель повернувся з одягненими бандажами на руках, що покривали більшість його шрамів й поранень від пуль, опіків.. Він став біля плити й відібрав пательню у Фібі. -Всядься, ти на ногах ледве стоїш. - це мало звучати наказово, але рудий не бажав грубити тим, хто свого часу його врятував. Фібі щось пробурчала й ввалилась на стілець. Вона дістала з карману піжами резинку й зав'язала рукою своє темно-синє волосся в високий хвостик, закрутивши його в дульку й начепила резинку. Еш довго й пильно розглядала її: волосся останнім часом перестало блистіти, хоч й продовжувало бути м'яким та приємним, лице червоне від загару, очі переливались від салатового до бірюзового чарівним градієнтом, на який можна було дивитись годинами. Все таке ж повненьке тіло, пухкі губи й товсті брови...
Вони з Фібі були як дві протилежності. Еш в той же час була з коротким каштановим волоссям, яке всередині було пофарбоване в білявий, нудними сірими очима, тоненьким тілом, губами й бровами. Але дещо спільне в них все ж було: роздерті коліна й мішки під очима. Еш перевела погляд на чоловіків. Ті енергійно щось обговорювали, та у вухах досі дзвеніли пролітаючі диски, тому вона і не намагалась слухати.
За декілька хвилин Самуель подав на стіл.
-Клас! - Фібі одразу хапнула найбільший кусок яєчні. Вони з Еш вчора навіть не вечеряли: одразу ввалились на диван, важко дихаючи.
-Гей, жадоба! - крикнула Еш й теж хапнула кусок побільше. Ніколи в неї не було такого апетиту.
-Оце ви голодні.. Мама вдома не - на півслові зупинився Нік, згадуючи, які в дівчат матері. Не поспішаючи казати щось інше, Нік взяв виделку й почав виколупувати собі найменший кусочок.
-Краще добре поїш. - завадив йому Самуель, що беззвучно підійшов ззаду.
-Щоб мене знудило посеред дискусії? Нє.
-Так мою готовку ще ніхто не ображав... Це задіває мою самооцінку, Ніку.
-Я маю на увазі, що я на нервах й в животі й так крутить. Ти повинен пам'ятати, що таке вже ставалось. - на слові "пам'ятати" Нік насупився.
-Ну добренько, але я все одно візьму чогось. Мені це все не подобається. - Самуель пішов до холодильника.
Нік заплющив очі. В думках одразу перебирав усі можливі результати подій й згадував захисні закляття. Хоча в стінах зали чаклувати було заборонено, але якщо ж це самозахист? Сьогодні він вперше мав побачитись з головами інших країн, навіть найдальших. Білявого дивував той факт, що саме він має представляти свою країну. Схоже, вони теж не довіряли ні королю, ні його мерзенному "сину". В нього з Ніком були особисті рахунки.
-Про що ви з ними будете спілкуватись? - жуючи, запитала Еш.
-По-перше, говорити буду тільки я. По-друге... Будемо говорити про посилення захисту й надання нам якісної й якіснішої зброї. - трохи засмучено відповів Нік, доїдаючи яєчницю.
-А як вони допоможуть з захистом всередині нашої країни? А якщо Вельзевул прознає про зустріч?!
-Для того я й їду з Самуелем. - не встиг договорити білявий, як його перебила Фібі з образливим реченням про Самуеля. - А перше питання.. Про це я й буду їх розпитувати. Вибач, Еш, на сьогодні питань досить. - Нік встав зі столу, задвинувши стілець. Самуель машинально зачинив дверцята холодильника й повернувся до Ніка.
-Йдемо?
Білявий кивнув, і вони поспіхом вийшли з дому.
Там, на вулиці, заледве зійшло сонце, легко світячи на дах й верхівки дерев. Пахло хвоєю й сирістю після дощу, а під ногами хрустіли старі дошки на терасі. Нік ступив вперед і повернувся до рудого.
-Що ти так дивишся? - допитливо спитав він чоловіка. - Можемо телепортуватись або долетіти на твоїх улюблених дисках. - Самуель єхидно усміхнувся.
-Зараз ти будеш пішки йти, а я телепортуюсь. - Нік вихватив мішочок з пояса високого. Ну, спробував. Самуель схопив руку білявого.
-Я вже казав, як тільки ми виходимо з дому - ти від мене далі ніж на метр не відходиш. - з серйозним лицем промовив він.
-Та годі, я жартую. Пускай.
-Ні. - твердо настояв Самуель й пірнув рукою у мішочок. Все залилось світлом й запахло солодкою ватою, в очах щось почало блистіти. Нік запанікував, але Самуель ще сильніше схопив за руку білявого - останній кинув порошок, що мав телепортувати їх.