– Що ти загадала?
Ханна нахмурилася, трохи спантеличена таким питанням. Настрій Локі змінювався так само стрімко, як погода навесні. І зараз, коли в його голосі пролунали загрозливі нотки, від його образу гульвіси та жартівника не залишилося ні сліду.
– Не пам'ятаю. – Вона опустила погляд на білу рідину у склянці, наче то було не молоко, а келих спогадів з Хогвартсу, і варто лише зосередитися, і можна пірнути в минуле та побачити відповідь.
Локі відставив свою склянку, і спираючись на лікті нахилився вперед. Ніби міг просканувати думки, він уважно дивився в обличчя дівчини.
– Ти не договорюєш, пташко. Я це відчуваю.
Цей допит чомусь змусив Ханну злитися. Адже насправді, вона так і не змогла сформулювати тоді щось конкретне. Так завжди відбувається: ти хочеш багато чого, але коли настає момент, коли маєш обрати, озвучити своє бажання, то всі думки розвіюються наче вранішній серпанок з першим промінням сонця. Ось і тоді, у відповідальну мить, в її думках крутилося щось непотрібне, як музика з реклами, та банальні "бути щасливою та не самотньою".
– Досить, Локі. Я дійсно не пам'ятаю. Адже так розгубилася, що просто нічого не промовила.
На кілька хвилин повисла тиша. Рудий не зводив погляду з її обличчя, шукаючи хоч якісь зачіпки, котрі могли б підтвердити його теорію. Адже інших пояснень поки не було.
– Припустимо, я тобі вірю. Але якщо ти не побажала прив'язати мене до цього дурного світу, тоді про що думала, коли торкнулася дерева?
Сотні різних думок промайнули в голові, Ханна спробувала зосередитися та згадати.
– Я подумала, що мені було добре в ту мить там, з тобою. І я хотіла б аби ця магія не закінчувалася. – Промовити це виявилося складніше, і вона відчула як починають горіти щоки від раптової хвилі сорому.
Трикстер зажмурився, наче щойно проковтнув щось кисле. Його здогадки не були даремними.
– Отже, можна сказати, що твоє бажання здійснилося. Як бачиш, – він розвів руки, – магія не скінчилася.
Про подальшу долю він не бажав думати, адже в гру вступила вища магія. Щось більше, те, над чим він не був власний. Та ключовим все ж було бажання смертної. Те, що вона подумала про нього, торкнувшись дерева. Це пояснює чому він опинився тут. Локі постукав кінчиками пальців по стільниці, роздумуючи над новою інформацією. Це додало проблем, та хіба їх колись не було у нього?
Зрозумівши, всю серйозність ситуації, Ханна трохи розгубилася. Вона почувалася винною.
– Локі, вибач! – Дівчина боялася, що бог почне гніватися, тому остерігалася його реакції. – Я справді не хотіла нічого такого. Я не знала.
Надто зосереджений, загрозливий. Трикстер являв собою неконтрольоване полум'я, що могло б спалити вщент все навколо. Його сила відчувалася. Повітря в кімнаті наче стало більш густим, як желе. Кілька хвилин Локі мовчав. І цей час здавався Ханні болісно довгим. Не відомо було, що можно очікувати. Та на подив, рудий врешті посміхнувся.
– Розслабся, пташко. Це може бути цікаво. – По котячому хитрий вираз обличчя повернув трикстеру звичний образ. – Буде щось нове для оповідки валькіріям на бенкеті. Бо здається, про Сіф я розказав вже всім.
Локі взяв склянку з молоком, і підморгнувши дівчині, швидко осушив її. А потім розслаблено схилився на спинку стільця, простягнувши ноги. Наче і не було нещодавньої напруги. Ханна відвела погляд, аби не розглядати фігуру по той бік столу. Підтягнута статура чоловіка знову повернула нещодавній спогад. Не можна було не зізнатися, що великий та могутній виглядає чудово. Перед очима знову поплили небажані яскраві картинки: лінія плечей, ключиці, ребра... Хитнувши головою, Ханна спробувала позбавитися від тих надокучливих образів, котрі змушували її червоніти. Тому швидко перевела тему.
– Мені ти не росказував. Що таке Сіф?
Локі розсміявся. І його сміх луною прокотився невеличкою кімнатою, наповнюючи квартиру життям. Здавалося, навіть сонячне світло стало теплішим, торкаючись меблів і заливаючи кімнату золотавим сяйвом.
– Не що, а хто! – трикстер пожвавився, явно задоволений тим, що має нового слухача. – Сіф це дружина Тора. Вона така ж вродлива як і Фрея. Її посмішка може розігнати хмари на небі. Ну і інколи стримати паскудний характер Тора. – Локі скривився промовляючи ім'я бога, – Ба, навіть коли він починає лютувати, та б'є мйольніром по наковальні, вибиваючи блискавки, достатньо з'явитися Сіф, і вся його лють одразу ж зникає. Прославлений великий Тор... Його вітають у Вальясклаві, складають пісень на його честь. А він підвладний чарам жінки.
Після цих слів, Локі хмикнув та відвів погляд. Наче йому гидко навіть згадувати ім'я Тора. Між пальцями трикстера пробігли маленькі іскри, котрі в наступну мить зникли. Ханна не могла не помітити таку зміну в поведінці рудого.
– А ти не надто любиш Тора.
Вона не питала, стверджувала. Десь в далеких спогадах, наче трейлер до фільму, промайнуло кіно, котре дівчина колись дивилася в кінотеатрі. Локі нічого не відповів, тільки скептично нахмурив брови.
– А за що мені його любити? Він мені не брат, і не друг, та і не суперник. Мене просто бісить, відношення до Тора всіх інших. Можна подумати, без молота, котрий, до речі, я добув для нього, він зміг би досягти цієї величі.
Ханна схилила голову, розглядаючи емоції, котрі так яскраво відображалися на обличчі трикстера.
– То ти йому заздриш? – Висновок з'явився сам собою.
Локі знову розсміявся, а потім розвернувся поглянувши прямо в очі дівчини.
– Ні. Подивися на мене, пташко. Я досконалість. Сильний, гарний, великий, могутній. То нащо мені заздрити тому, хто мліє від посмішки жінки?
Ханна витримала його погляд, цікавість переповнювала. Їй хотілося більше дізнатися про нього.
– То що сталося? Між вами з Тором і Сіф?
Рудий знову скривився. І на мить замислився, наче повертаючись подумки у далеке минуле.
– Сіф справді гарна. За її увагу змагалося багато Асів і навіть Вани. І тоді, вона сказала, що віддасть своє серце найсміливішому, найвеличнішому. – Локі криво посміхнувся, – Звісно, якщо мова йде про велич, чи міг я опинитися осторонь? Та бачиш, навіть цверги не змогли викувати мені любові. Сіф обрала Тора. Я ж просто трикстер, жартівник, гульвіса та хитрий звабник. Хіба здатен на почуття? Правильно – ні.
Чомусь ці слова прозвучали надто гірко. Ханна відчула, що десь всередині стискається все від жалю та суму. Нав'язані стереотипи були клеймом не тільки у її світі.
– І що було далі?
Сумна маска зникла з обличчя рудого, а на її місці знову з'явилася та сама фірмова хитра посмішка.
– Сіф славилася своїм прекрасним волоссям. Щодня вона сідала на свій трон, та розчесувала м'які, мов хмарини, золотаві пасма. А з-під її пальців розливалося світло. Там де вона проходила, проростало зерно. А всі шанували її, як богиню родючості. Вона ж, хоча і стала дружиною Тора, не цуралася від уваги інших, і моєї в тому числі. Та тільки за її звабливою посмішкою не було нічого справжнього. Лише страждання для тих, хто підпадає її чарам. Багато нещасних, що боготворили її красу, але ніколи не могли навіть наблизитися до богині, врешті втрачали розум і помирали. Їх кістки перетворювалися на пил, і там де ступала нога Сіф, крокуючи тим пилом, знову проростали молоді пагони. На щастя, мене не так легко причарувати. І вона не може змагатися зі мною в оманах ілюзій. Тому, я вирішив перевірити, чи справді її сила в її волоссі. Я прокрався вночі в її покої, і поки Сіф міцно спала завдяки моєму чарівному меду, я поголив її. І чари Сіф дійсно розсіялися. Більше ніхто не був обманутий її вродою.
Ханна від подиву навіть розкрила рота. Адже так чітко уявила собі все, наче теж була присутня, спостерігаючи за витівкою рудого.
– І що сталося далі? – хотілося дізнатися чим закінчилася ця історія.
Локі задоволено посміхнувся, і мрійливо прикрив очі.
– Тор лютував так, що над Асгардом панував хаос блискавок. Весь світ гремів наче ладен був розколотися навпіл. Я був задоволений. Та потім, всі дізналися що це вчинив я, і мені довелося якийсь час переховуватися в залізному лісі, поки злість Тора вщухне. Та стало відбуватися щось лихе. Коли я врешті повернувся до Асгарду, то не впізнав його. Все навколо повільно помирало. Асгард ставав дедалі похмурішим. Поля не родили більше пшениці, з чорної землі не проростали пагони. Дощі щедро поливали землю, та вона і далі залишалася бесплідною. Я хотів би влаштувати колись Рагнарок, але не такий. Війна без битви, повільна загибель – це надто просто та якось нецікаво. Коли я збагнув це, то захотів виправити те, що накоїв. Тому звернувся по допомогу до одного з братів Івальді – Дваліна. Гноми славилися своєю майстерністю. І він охоче погодився допомогти мені, адже йому випала можливість вразити богів, можливо навіть прославитися. Так і сталося. Він викував для Сіф волосся з чистого золота. Воно було довге та густе, тонкіше за павутиння та дуже міцне. Але найдивовижніше, що як тільки Сіф приклала його до голови, то воно одразу ж приросло, наче було її рідним. І світ відродився знову.
Локі підхопився на ноги так різко, що пуста склянка перевернулася на столі. Ханна завмерла від несподіванки, коли він в два кроки підійшов до неї і торкнувся пасма її волосся. Від пальців трикстера розтеклося тепло, і вмить тонкі волосинки змінили колір. Перетворилися в чисте золото. Дівчина від здивування оторопіла. Та Локі прибрав руку, і ілюзія вмить розчинилася.
– Як ти це...?
Рудий схилився і прошепотів, так що у неї шкірою побігли мурашки.
– Це всього лише обман, пташко.
Ханна хотіла запитати щось ще, та по квартирі розкотився дзвін домофону. Відкинувши хвилювання та захват від нещодавньої розповіді, вона підвелася та попрямувала до дверей. Це виявився той самий "син приятельки, котрий розуміється на електриці". Локі пройшов слідом, зупинившись біля дівчини.
– Тільки давай без твоїх дурнуватих жартів, добре? – кинула вона пошепки, перед тим як відчинити двері.
"Майстром" виявився невисокого зросту чоловік середніх років. Повнуватий, з животиком, він був вдягнений в костюм коричнево брудного кольору, поверх котрого була синя, зовсім не підходяща за віком, курточка зі спортивною емблемою. Вицвівшого помаранчового кольору сорочка застібнута на всі гудзики просто під шию, здавалося підпирає підборідля і тримає його голову. Лисина на голові просвічувалася крізь прилизане тонке волосся. А лупаті очі надавали йому ще більше схожості з жабою.
Локі не стримався та приснув зі сміху.
– Це сородич тієї старої гномихи? – він вже не стримував емоцій. А потім торкнувся пальцем чола чоловіка.
Той одразу ж почухав місце, де тільки що його торкнувся трикстер і щось пробубонів під ніс. Ханна ледь стрималася, аби також не розсміятися, і стиснула губи в тонку лінію, кивнувши гостю.
– Вітаю. – Ледь видавила вона, намагаючись не здаватися божевільною, розмовляючи з невидимим гостем та не почати сміятися. – Ви певно той майстер, якого порекомендувала мені господарка цієї квартири?
Чоловік відповів, але це більше було схоже на квакання.
– Який він майстер, пташко? Подивися, навіть цверги виглядають краще. – Знову зауважив рудий, розглядаючи гостя скептичним поглядом.
Ханна пропустила його зауваження повз. І аби не дивитися на чоловіка, і не думати про гномів, розвернулася до вимикача, кілька разів клацнувши його.
– Вчора, коли я повернулася, світла не було. Це не вперше. Минулого разу, я викликала майстра, і була якась проблема в щитку. Думаю, може цього разу так само щось вибило?
Чоловік потупцював на місці, і невпевнено потер лисину, перш ніж заговорити.
– Я т-той, в комп'ютерах більше розуміюся. Я не ел-лектрик.
Ханна почувши це глибоко вдихнула та стиснула зуб, аби стримати лайку. Вона сподівалася вирішити проблему зі світлом. Натомість, через "особливо цінні поради" господарки до неї завітам на електрик, а недоайтішник. Її злості не було меж. Та влаштовувати скандал з незнайомцем не хотілося. Локі, очевидно, відчувши таку зміну настрою дівчини, вирішив втрутитися.
– Що каже цей вилупок? Він вирішить твою проблему?
Вона розвернулася, кинувши лише швидкий погляд у бік трикстера. Він одразу ж зрозумів причину невдоволення тому непомітно схрестив пальці за спиною.
– Ні! Зачекайте. Але ж мені сказали, що ви в цьому розумієтесь. Коли я запропонувала викликати майстра з агенції, господарка запевнила, що ви впораєтеся з цим.
Чоловік невпевнено опустив погляд, і поправив комірець. На обличчі його виступили крапельки поту, а щоки почервоніли, наче він зараз опинився в жаркому приміщенні.
– Н-ну... Я той.. Навіть не знаю. – невпевненість у голосі не надто обнадіювала.
Ханна спробувала стримати роздратування, і натягнувши на обличчя привітну посмішку, промовила:
– Ну ви ж справжнім чоловік? Я в цьому геть не тямлю, а ви видаєтеся розумним. – Її голос звучав так лагідно, що "майстер" також посміхнувся у відповідь, починаючи повільно танути від такого компліменту. – Ви ж не можете кинути мене тут, без світла, без можливості навіть їсти приготувати?
"Справжній чулувік" почервонів ще більше і сглитнув слину, кивнувши.
– Ну т-так. Я можу подивитися.
Локі уважно спостерігав за явленням цієї дивної істоти. Все ще тримаючи пальці схрещеними, він зосередився на своїй силі.
Чоловік смикнув за комірець, важко дихаючи. І тільки тоді Ханна зрозуміла, що з цим "майстром" щось не так. Тому кинула на трикстера спопіляючий погляд. Той скривився і закотив очі, та пальці все ж розтиснув.
– Ходімо, я покажу де щиток.
Фактично виштовхавши незнайомця з квартири,та швидко накинувши куртку, Ханна прошипіла крізь зуби Локі.
– Досить.
Та прохання прозвучало не надто переконливо. Принаймні для трикстера. Йому не подобалися ці смертні, котрих він сьогодні побачив. І чи можно стриматися, аби не зробити якусь невелику витівку? Врешті, вони навіть не здогадуються про його присутність. І як вже так сталося, що цей день він має провести в Мідгарді, то чому б трохи не повеселитися? Потиснувши плечима, і домовившись з собою про подальші дії, Локі гулькнув слідом, залишивши привідчинені за собою двері квартири.
Доморощений комп'ютерний геній з максимально серйозним виглядом дивився на різні дроти, кнопки та невеличкі важелі перед собою. Що з цим робити, він і гадки не мав. Але він не міг відмовити ні дівчині, ні матері. Ханна стояла осторонь, швидко розповідаючи про минулий візит майстра з агенції. Навіть обертатися не довелося, аби відчути, що рудий також з'явився поруч.
Діставши з невеличкого наплічника викрутку, чоловік підійшов ближче до щитка. Локі посміхнувся, і в момент, коли той простягнув руку, непомітно махнув долонею.
В щитку щось затріщало, і чоловік відскочив від нього, переляканий та розгублений. Його руки трусилися. Ханна кинулася на допомогу, злякавшись, що нещасного вдарило струмом.
– Боже, з вами все в порядку?
"Майстер" перевів розгублений погляд на дівчину і кивнув.
–Т-так. Я навіть не д-доторкнувся, а воно як затріщить.
– Вас не вдарило струмом, як ви почуваєтесь?
Ханна дійсно переживала, адже не хотіла наражати людину на небезпеку. Та і мати потім докори сумління та зауваження від господарки геть не хотілося. Вона кинула швидкий погляд на рудого і всім своїм виглядом намагалася донести тому думку, щоб він більше не робив нічого подібного.
– Н-ні, зі мною все добре.
"Майстер" знову підійшов до щитка з максимально серйозним виразом обличчя, бо не хотів зганьбитися перед дівчиною. Локі стояв осторонь, спостерігаючи за цією виставою і не приховуючи того, як його веселить поведінка незнайомця. Тому він знову стиснув пальці, спостерігаючи за тим, що буде відбуватися далі. Щойно "майстер" торкнувся щитка, як знову відскочив та зашипів, розмахуючи руками, наче щойно обпікся. Ханна озирнулася, спопеляючи трикстера поглядом. Та Локі і не намагався приховати, що йому подобається знущатися над бідолахою.
– Щиток розп-печений як сковорідка! – зашепотів чоловік, і подув на пальці в спробі зняти біль. – Що у вас тут відбувається?
Поки Ханна намагалася заспокоїти горе-майстра та якось переконати його, що цього не могло б бути. Локі насолоджувався влаштованим. Врешті, аби додати ще більш епічності ситуації, він підійшов ближче і на якусь мить його фігура стала видимою для чоловіка. Той ледь не впав, побачивши як просто позаду дівчини вимальовується щось величезне, з рогами і палаючими очима.
Пробубонівши під ніс якісь уривки молитов, чоловік кинувся до сходів, і не попрощавшись навіть з Ханною, втік.
Вона озирнулася до трикстера, не приховуючи злості. Проблема з електрикою так і не вирішилася, а окрім цього, ще з'явилася одна неприємність, у вигляді переляканого "сина доброї подруги", що явно розповість про чортівню, яка з ним трапилася.
– Якого біса? – Штовхнула його в груди. – Нащо ти це зробив?
Від емоцій, що вирували всередині хотілося кричати, бити рудого, плакати і потім поринути у страждання через негаразди, котрі так і сипляться на її голову наче з рогу достатку. Дівчина підвищила тон розмови, не стримуючи злості.
– Заспокойся. Це всього лише жарт.
Рудий розвів руки і підвів очі до стелі, наче святий в молитовній ейфорії. Та дівчину це аж ніяк не заспокоювало, навпаки, дратувало ще більше.
– Жарт? Ти геть здурів? Не можна просто так брати і знущатися над кимось. Ти міг його вбити!
Думка про те, що бідолаха міг померти від удару струмом не йшла з голови.
– Повір, пташко, якби я хотів вбити того плюгавого гнома, то він би вже був мертвий. – Щось в голосі Локі змінилося, і Ханна не сумнівалася, що це правда. – І... Хто сказав, що не можна знущатися над іншими? Як на мене вийшло весело.
Ханна не стрималася, крикнувши ще голосніше.
– Ніфіга це не весело. Проблема як була так і залишилася. І, – додала ще гучніше, – до твого відома, я не хочу зустрічатися з господаркою в найближчі дні, і тим більше, вислуховувати її дорікання.
Двері сусідньої квартири відкрилися. На порозі стояла жінка. Ханна стиснула зуби, розуміючи, що до купи проблем додалася ще одна. Її сусідка була тією ще скалкою в дупі. Стара, чомусь вирішила, що саме вона відповідає за порядок у під'їзді, і завжди пильно слідкувала за всіма мешканцями. Її зауваження дратували багатьох, та ніхто не хотів вступати у відкритий конфлікт з нею. Бо тоді життя в будинку стало б ще складніше. Адже ця літня пані писала заяви про порушення спокою частіше, ніж листи до родичів. І Ханна завжди дивувалася схожості цієї жінки в дотошності з господаркою. Можна було подумати, що обидві закінчили якісь курси по психологічному насиллю. Або були агентами розвідки.
– Ханно? – розглядаючи дівчину крізь окуляри з товстими лінзами, стара незадоволено підіпнула губи. – Що сталося?
Сиве волосся жінки, пофарбоване в жовтуватий колір, що мав би нагадувати блонд, виглядало радше як губка. Але досить гармонічно пасувало до халату, котрий був майже такого ж дивного жовто-сіро-запраного кольору. І весь цей комплект доповнювала рожева хустка на шиї, та капці кольору сірої безвихідді.
– О, вибачте, місіс Стівенс. Я не хотіла турбувати вас. Знову маю проблему з електрикою, а майстер, котрий прийшов аби полагодити, виявився шарлатаном.
Локі стояв неподалік, спираючись плечем на стіну. Він розглядав жінку з таким само скептично незадоволеним виглядом, як і сама стара зараз дивилася на Ханну.
– Пфе... Ця ще страшніша, ніж та що була вранці. Диви, в неї навіть вуса є. – Хмикнув трикстер, але Ханна навіть не обернулася.
Місіс Стівенс скривилася, наче молода сусідка була бридною комахою, що заважає їй жити.
– Я бачила.
Ханна закотила очі. Ну звісно вона бачила. Стара скоро до дверей приросте, виглядаючи у вічко. Пильний контроль не дрімає. Надавши голосу максимально приязного тому, дівчина видавила.
– Вибачте, що здійняла галас. Я просто знервована.
Хоч як би Ханні хотілося висказати все старій, та краще б від цього не стало нікому. Тому треба було швидше згладити конфлікт і тікати з поля бою. Тому, поки сусідка не почала своє "розслідування" та допит, дівчина поспішила до своєї квартири.
– Хочеш, можу спалити їй килимок під дверима? – Запитав рудий, але отримав у відповідь такий погляд, що швиденько пішов за Ханною, аби більше не дратувати її.
Щойно за ними зачинилися двері, як дівчина попрямувала до кімнати, скинувши куртку просто на підлогу. Схопивши телефон, вона набрала номер агенції, до котрої зверталася минулого разу.
– Нажаль, сьогодні всі мастри зайняті. Але я можу запропонувати майстра в понеділок.
Ханна ледь не завила.
– А може завтра хтось зможе? Будь-ласка. Я не можу стільки часу без світла. Мені треба працювати, я не можу нічого приготувати...
Жінка, що відповіла на дзвінок щось промургикала, а потім трохи понизивши голос додала:
– У вашому районі завтра буде один з наших майстрів, я зателефоную та запитаю, чи знайдеться в нього час, аби допомогти вам. І тоді пізніше повідомлю вам. Продиктуйте ваш номер, будь-ласка.
Ханна швидко продиктувала цифри, і попрощалася. І тільки тоді змогла видихнути. Цей божевільний день здавався безкінечним і сповненим випробувань для її терпіння. Хотілося вина, і бажано не думати геть ні про що. Та ось з кухні долинув звук, і дівчина направилася туди. До головного творця цього божевілля в її сірому розміренному житті. Локі стояв біля холодильника, розглядаючи полички, на яких, на щастя в данній ситуації, не було майже нічого. Принаймні, нічого, що могло б зіпсуватися. Він закрив дверцята і знову відчинив їх, а потім повторив ще раз.
– Що ти робиш? – запитала втомлено Ханна.
– Що це за дивна шафа? Що ви, люди, тут зберігаєте? – Він нахмурився, взявши до рук банку, в якій плавав одинокий солоний огірок і покрутив її, розглядаючи вміст.
– Це холодильник. В ньому ми зберігаємо продукти, аби вони не псувалися.
Трикстер розвернувся поглянувши на неї зі здивуванням.
– І де ті продукти?
Далі його увагу привернув соус, що стояв у відсіку на дверцятах. Рудий відкрутив кришку і понюхав його, скривившись від відрази.
– Фу, смердить наче брудні ноги йотуна.
Ханна посміхнулася. Таке порівняння найкраще пасувало до соєвого соусу не надто високої якості з найближчого супермаркета.
– Його часто додають до азіатських страв. Повір, на смак не все так погано.
Шлунок звело, і Ханна скривилася. Думки про їжу змусили пригадати, що це одна з базових потреб. А враховуючи, що їла нормально вона востаннє вчора на обідній перерві, то організм вже наполегливо потребував частування. Локі, напевно також розділяв це бажання, адже розглядав вміст холодильника в пошуках їстівного. Спочатку він лизнув шматочок масла, а потім дістав з нижнього відсіку морквину, котра явно лежала там хіба не з самого різдва, чи ще довше, тому радше нагадувала муміфіковані залишки плода.
– Ну на бенкет твоїх запасів навряд чи вистачить. – Локі обернувся з таким виразом обличчя, ніби вся печаль всесвіту рухнула на його плечі.
Треба було негайно щось вирішувати. Йди до магазину не було сенсу, адже приготувати без електрики нічого не вийшло б, та і залишати трикстера одного в квартирі не надто хотілося. Хто знає, що він може утнути. Варіант взяти з собою також був абсолютно програшним. Тому було вирішено замовити доставку. Не довго роздумуючи над варіантами вона взяла телефон. Як вже вони зачепили тему азіатської кухні, то треба було довести гостю, що воно справді може бути смачним.
Ханна поглянула на екран, і сподівалася, що майстер все ж зможе прийти завтра, бо її павербанк вже повністю розряджений, а телефон показує двадцять шість відсотків, що починає турбувати. Тому, аби не гаяти часу, дівчина набрала номер доставки, де кілька разів вже робила замовлення.
– Що ти робиш? – Локі всівся за стіл, підпираючи голову руками і спостерігав за тим, як крокуючи кухнею дівчина робить замовлення нащиваючи якісь чудернацькі слова.
– Замовляю бенкет. – Торжествено промовила Ханна, коли виклик було завершено.
Ця новина змусила рудого пожвавитися, його настрій явно покращився, адже посміхався він так, ніби здійснив черговий великий подвиг про який потім будуть складати повісті.
– О, бенкет? А як це у тебе вийшло? То в тій твоїй дивній маленькій плиточці всередині сидить і майстер, і кухарка?
Вочевидь, гаджет зацікавив Локі, бо він поглядав у сторону телефона,
наче той був зачарованим артефактом. Ханна не стримала сміх.
– Вважай, що так.
Локі ще більше здивувався.
– Знаєш, пташко, а ваш світ, здається не такий вже і нудний, якщо ви навчилися діставати такі чудернацькі речі. Але скажи, якщо в тебе є та штука, то чому ти живеш у таких злиднях.
Пояснювати трикстеру тонкощі життя було складно, а тому Ханна перевела тему на те, що її турбувало від самого ранку.
– Слухай, Локі, ти вранці питав мене про те бажання, що я загадала на Йоль. Ти думаєш, це через нього ти опинився тут?
Обличчя трикстера одразу ж стало більш серйозним. Він нахмурився, роздумуючи.
– Думаю, що так. Бо інших причин я поки не бачу. Це було проти моєї волі.
Чомусь остання фраза прозвучала надто грубо, і стало боляче. Ханна намагалася не подавати виду, що ці слова зачепили її. Бо сама вона часто згадувала попередні зустрічі, а від спогаду про поцілунок в животі щось стискалося з тріпотінням, наче вона на якомусь атракціоні. Та зараз, ці кляті американські гірки під назвою трикстер, несли її стрімголов униз, та здавалося ще мить і вона просто розіб'ється на смерть.
– Знаєш, я тебе також не надто рада бачити. Я вже геть забула про твоє існування, аж ось ти знову наче сніг на голову з'являєшся у моєму житті і дратуєш. – Вона склала руки на грудях, і відвернулася.
Та чомусь цей жест тільки змусив рудого в черговий раз посміхнутися, тією нахабною посмішкою, котру зараз хотілося зтерти з його обличчя, бажано грубою підошвою чоботів.
– Мммм... Обожнюю цей ледь вловимй аромат брехні. – Локі задоволенно заплющив очі.
Така нахабність була останньою краплею. Ханна пішла в атаку.
– Я не брешу! Чи ти думаєш, якщо ми випадково зустрілися кілька разів та поцілувалися, то я тепер тільки про тебе і думаю?
Посмішка Локі стала ще ширшою.
– Саме так, пташко.
Ханна стиснула щелепу, аби стримати все те, що крутилося на язиці. І тільки глибоко вдихнула перш ніж відповісти.
– Знаєш, світ не навколо тебе обертається.
– Я б посперечався. Можливо, звісно, не весь світ в його широкому сенсі, але чийсь невеликий сіренький світ цілком може.
– Знаєш що? – Дівчина відчула як закипає. – Іди ти... Назад до свого чарівного Асгарду.
Трикстер залишався спокійним та тільки сів зручніше, потягуючись.
– Я б залюбки. Тільки час не вичерпано ще.
Ханна перепитала, адже така відповідь здавалася дещо незрозумілою.
– Тобто, час ще не вичерпано?
Локі зі зацікавленим виглядом розглядав свої пальці, наче бачить їх вперше.
– Час мого перебування, тут.
– І що це означає? – нахмурилася дівчина, все ще не розуміючи суті.
– Те, що зазвичай є певний період, на який я можу відправитися в подорож між світами без шкоди для себе. Інколи кілька годин, але найчастіше – доба. Принаймні, стільки часу можна знаходитися поза межами власного світу і не втрачати сили. Моя енергія наповнюється тоді, коли я в Асгарді, чи Йотунхеймі. Але перебування в Мідгарді потрохи висмоктує мої сили, бо ця земля чужа для мене. Не критично, звісно, і я не відчуваю фізичних змін, але енергія тут стає іншою. Нею складніше керувати, утримувати її всередині.
Тепер вся увага Ханни була прикута до співрозмовника.
– А що станеться, якщо ти будеш знаходитися тут довше?
Локі безтурботно махнув рукою, створюючи між пальцями іллюзію диму.
– Не знаю. Можливо якісь дії будуть недоступними для мене, наприклад, створення іллюзій. Без поняття, як воно відбувається. Я ніколи не перебував у твоєму світі довше ніж добу.
– І ти ніколи не хотів дізнатися? Не хотів залишитися, наприклад на два дні?
Локі хмикнув, так наче почув найбільшу дурницю.
– Не все так просто, пташко. Ця подорож складна. Біфрест, що сполучає Мідгард та Асгард, не працює по бажанню. Інакше б і боги, і люди, постійно б переносилися між світами. Це створило б хаос. Рівновага була б порушена. Потрапити в інший вимір можна або за покликом, або завдяки магічним артефактам, чи через доленосну прив'язку.
Дівчина знову нахмурилася, розмірковуючи.
– Зачекай, але ж ти спускався сюди вже стільки разів. Як тобі вдалося?
Здається, трикстер саме цього запитання і чекав, адже його обличчя просто засяяло від гордості.
– Бо перед тобою великий та могутній. – Рудий манерно вклонився, – Я бог обману. І можу обдурити будь-кого, або будь-що. Навіть Біфрест. Після минулих моїх відвідин, Геймдалль пильно стежив, аби я більше не втручався в життя Мідгардців. Не всі оцінили мій жарт, але зізнаюся було весело. Той нащадок гномів Наполеон був кумедним, хоч і занадто самовпевненним. А як палала Москва! Насолода для моїх очей. Я б повторив це залюбки... – Локі мрійливо посміхнувся, – Але то пізніше. Отже, на якийсь час шлях в цей світ був закритий для мене. Аж поки на Мабон ти не прикликала мене. Я зрозумів, що це гарний шанс. Тим паче я вже досить давно думав над тим, аби знайти змогу вільно подорожувати між світами, бо в Асгарді занадто багато асів, і занадто мало місця для витівок. Тому я не роздумуючи прийшов на твій поклик, маючи певний план. Мати в боржниках Івальді інколи корисно. Та прикраса, котру я дав тобі під час першої зустрічі була тим самим артефактом, що міг провести мене в цей світ. Але, бачиш, я не врахував того, що зможу переноситися тільки до тебе. Перший раз – зрозуміло. То був поклик. Я не міг би перенестися в інше місце. Але, як я потім зрозумів, прикраса працювала так само. Я віддав її тобі, і ти стала її власницею. Тому, я знову і знову опинявся поруч. Подорожувати вийшло, але тільки за єдиним маршрутом.
Поки Ханна слухала його розповідь, потроху випливали все нові деталі, і почуте не завжди тішило.
– Тобто ти просто використав мене? – врешті відповіла вона.
– І так, і ні... Насправді, твоя компанія виявилася досить непоганою. Було навіть цікаво дізнатися про ваш світ більше. Ну і мушу сказати, мені подобається спостерігати, як ти постійно намагаєшся протистояти мені. Є в цьому щось таке... – він клацнув пальцями, та зіщулився, підбираючи слова, – Азартне. Та бачиш, пташко, прощаючись з тобою тоді на Йоль, я і подумати не міг, що так скоро знову опинюся тут, і знову поруч з тобою. Очевидно, що цього разу спрацювали магія, над якою я не маю влади.
Ханна встала і підійшла до робочої поверхні, де стояв посуд, розвернувшись спиною до співрозмовника. Налила в чашку води і зробила ковток. Вона навмисно не дивилася на Локі, аби приховати від нього власні емоції, коли поставить наступне запитання.
– Але якщо навіть ця магія має обмежений час у моєму світі, то коли ти знову зникнеш?
Трикстер підвівся і підійшов до дівчини, зупинившись спиною до робочої поверхні і нахилився назад, спираючись на лікті. Так, щоб бачити обличчя Ханни, він схилив голову.
– Невже я чую у твоєму голосі сум через це?
– Тобі здалося.
– Думаю, що до ранку мене вже не буде тут.
У домофон подзвонили дуже вчасно, рятуючи Ханну від проникливого погляду рудого, що сканував всі її думки. Нарешті приїхала доставка їжі, а тому всі розмови можна було відкласти на потім. Забравши в кур'єра пакет з їжею, вона швидко повернулася в кухню. Настрій значно покращився, а шлунок передчуваючи частування знову видав цілу серенаду урчаня.
Ханна дістала два паперові бокси з локшиною та окремий контейнер з ролами. Локі підійшов ближче розглядаючи те, що вона розкладала на столі. На його обличчі був скептичний вираз, коли він побачив те, що було презентоване як бенкет.
– Що це?
Ханна торжествено посміхнулася, розкладаючи необхідне. Нарешті дійшла черга і до соусу. Вона відкрила кришку маленької тари і дала рудому понюхати темну рідину.
– Це азіатські страви.
Локі схилився, вдихнувши запах соєвого соусу.
– Фу! Це пахне так само як і та гидота в твоїй шафі. Я таке їсти не буду.
Ханна знизала плечима.
– Тоді будь голодний.
Вона сіла на своє місце і взяла палички, в передчікуванні смачних почастунків. Відкривши пакування з локшиною вдихнула аромат. Запах спецій викликав апетит, а в шлунку вже пекло від голоду. Локі скривився, та все ж опустився на відведене місце.
– Що це?
– Ти наче питав вже. – Відповіла вона, спритно підхопивши паличками локшину. – Це їжа. Смачного.
Та рудий, розглядаючи вміст паперової коробки скептично підняв брови.
– Ось ці золотаві черв'яки по-твоєму їжа?
Ханна ледь не вдавилася від такого порівняння.
– Це локшина. Спробуй, це смачно.
Локі схилився, аби понюхати страву, перш ніж куштувати. Аромат був приємний, хоча на вигляд частування і виглядало дивним.
– Точно наче волосся Сіф. Тонке, золотаве і таке ж хвилясте. І як його їсти?
Ханна підтиснула губи, аби не розсміятися, розділила палички і подала їх рудому.
– Паличками. – Вона показала, як правильно треба взяти їх, – Дивись, тримати треба ось так.
Та скільки б він не намагався вкласти палички правильно, нічого не виходило. Локшина вислизала. Врешті він взяв одну паличку в праву руку, а іншу в ліву. Ханна посміхнулася, спостерігаючи за спробами трикстера орудувати новими приборами. Він виглядав кумедно, наче замість паличок в руках були спиці. Кілька раз штрикнувши ними локшину, трикстер скривився. Його починало дратувати подібне знущання. Погляд впав на інший контейнер. Сет з ролів виглядав також дивно, але в порівнянні з тонкими ниточками локшини, більше.
– А це що штуки? – кивнув він, показуючи на страву. – І що то за чорне листя навколо? Ти впевнена, що воно їстівне? Виглядає так, наче давно зіпсувалося.
Ханна ледь стримувалася, аби не розсміятися. Локі видавався досить смішним с воїй безпосередності. Його обличчя змінювало з десяток емоцій на хвилину. І дівчина замилувалася цим дивним новим відкриттям – де великий та могутній виглядає трохи незграбно, штрикаючи паличками у васабі.
– Це роли. І вони дуже смачні. А та чорна штука це водорості норі. І воно не зіпсоване. Просто має такий колір.Треба взяти ось так, потім вмочити в соус і їсти.
Ханна продемонструвала те, як правильно треба їсти. І блаженно прикрила очі насолоджаючись смаком улюбленого сету. Локі шось пробурчав під ніс, перш ніж знову запротестувати.
– Я ту смердючу воду не хочу куштувати. – знову запротестував.
Але це вже викликало певний азарт. Ханна за будь-що хотіла, аби він спробував страву.
– Ні, ти маєш спробувати! Я ж їла. Воно смачно, чесно.
Вона підхопила шматочок, мокнула його в соєвий соус і простягнула руку через стіл, до обличчя трикстера. Він захитав головою і відсунувся далі. На що у відповідь дівчина підхопилася на ноги і швидко оминувши стіл опинилася біля рудого.
– Скуштуй, будь-ласка.
Та Локі, наче капризне дитя тільки крутив головою ухиляючись від маніпуляцій. Це було так кумедно, що Ханна навіть розсміялася, адже доводилося умовляти наче той і справді був дитиною. Вона майже танцювала навколо, намагаючись все ж змусити рудого спробувати. Він жартівливо посміхався у відповідь, та продовжував відхилятися від запопонованої порції. Та в якусь мить ця гра раптом пішла не за правилами Ханни. Локі різко притягнув її до себе, так що вона від несподіванки опинилася на його колінах. Ледь не впустивши шматочок, вона тільки глибоко вдихнула та розгублено кліпнула очима. Веселі бісики в ойого очах перетворилися в лукаві вирви, що могли б поглинути душу в одну мить. Ханна відчула, як сильно стукає її серце, панічно вистрибуючи з грудей в ту мить, коли Локі наблизився. Він схилився до її руки, і не зводячи погляду обережно підхопив рол зубами. Ніби оговтавшись, Ханна швидко підхопилася. В її грудях все ще калатало, а ідея дражнити трикстера тепер здавалася їй не такою гарною.
Локі скривився, куштуючи шматочок, трохи пожував його. Спочатку хмурився, але врешті здивовано підняв брови.
– Ммм... – ковтнувши їжу, нарешті готовий був винести вердикт, – не погано. Справді нічогеньке на смак. Хоча і тхне якоюсь рибою.
Він штрикнув паличкою в наступний шматочок, але взяти його правильно так і не зміг, тому кинув на стіл не зручні прибори і взяв рол руками. Рудий швиденько мокнув його в соус і закинув до рота. Ханна тепер посміхалася, спостерігаючи за тим, з яким задоволенням трикстер їсть. А потім також відклала палички, і взяла шматочок пальцями. Імпровізований бенкет видався досить веселим. Врешті, їсти локшину руками видалося також розвагою.
Вечоріло, короткий зимовий день добігав кінця, а на кухні лунав веселий сміх. Локі розповідав про бенкети в Асгарді і про дивні страви, які йому доводилося куштувати. Найбільше запам'яталася розповідь про сік з бобів та смажених зміїв. Дівчина ж в свою чергу також ділилася враженням про рецепти страв, котрі колись їй доводилося спробувати. Врешті розмови перетекли в невимушені спогади.
Аби не сидіти в темряві, Ханна запалила свічки в кімнаті, котрі ледь миготіли. І вмостившись зручніше на дивані із захопленням слухала байки, котрі оповідав трикстер. Вона і не стямилася, як втома, котра повільно брала в полон її тіло перемогла. Під мелодійний голос Локі вона задрімала.
– ...Тор тоді залишився ночувати в селян. Рік був не надто врожайним, тому він вирішив поділитися їжею з селянами, але наказав не чіпати кістки козлів Тангніостра і Тангрісніра. Але син господаря, Т'ялфі не послухався Тора і зламав одну з кісток. Вранці, коли Тор воскресив своїх козлів, то виявилося, що один з них кульгає. Ти б бачила як він злився!
Локі повернувся до Ханни і замовк. В тьмяному світлі свічок її обличчя виглядало так спокійно. На вустах ледь помітно тремтіла легка посмішка. Груди повільно здіймалися, а її свідомість, сплутана в павутинні снів, давно вже була десь далеко від цього місця. Кілька хвилин трикстер розглядав її. Як тремтять її вії, як тіні окремлюють її обличчя. Вона здавалася такою тендітною, ніжною. Врешті він підійшов ближче, і обережно накрив її пледом.
– Мені була приємна твоя компанія, пташко. – промовив пошепки, прощаючись.
Час спливав, і до повернення до Асгарду мало залишатися не надто багато часу. Одного помаху долоні було достатньо аби погасити свічки. Квартиру окутала темрява, затягнула приміщення тишою. Локі рушив до спальні. Врешті, як його подорож скоро закінчиться, можна було і відпочити.
Ліжко було зручним. А м'які ковдри здавалися пухкими наче хмари. На відміну від звичних шкур, постіль не кололася. Рудий не скидаючи одягу та чобіт ліг, роздумуючи над минаючим днем. Над цією незапланованою появою в людському світі і власним загаданим бажанням під час Йолю.
Ханна прокинулася рано. Надворі було пасмурно, і ранок ледь торкнувся ще сонного міста. Вона потягнулася, відчуваючи, як болить її тіло. Від незручного положення на дивані, здавалося деформувався хребет. Ноги заплуталися в пледі, і дівчина не могла пригадати, коли встигла взяти його. Продовжуючи кряхтіти, вона сіла на дивані, озирнулася навколо. Раптом події минулого дня пролетіли перед очима в яскравому калейдоскопі. І гірка печаль почала душити, стиснула ребра щільним обручем. Він знову зник. Як і завжди зникав з її життя так само раптово, як і з'являвся, залишивши по собі попелище почуттів.
Ханна клялася, що не буде думати, не буде згадувати про нього, та завжди потрапляла в ту саму пастку. Локі, як той токсичний колишній, що не дає жити, постійно нагадуючи про себе. В роті пересохло, і вона пішла на кухню, аби втамувати спрагу. Від погляду на стіл, де залишилися контейнери з їжі, до горла знову підступила гіркота суму. Зробивши кілька ковтків води, Ханна зі злістю згребла зі столу пакування в пакет, аби вони не надокучали їй.
Треба далі жити життя, робити вигляд, що нічого не турбує. Тому вона пішла до спальні, аби перевдягтися. Та щойно переступила поріг – серце впало в п'яти. Шок, радість, переживання змішалися в якомусь дивному киселі.
– Локі?
Мені все більше починає подобатися тема скандинавською міфології і дуже круто, що у творі ви розказуєте більше про пригоди Локі та його світ. Історія з Сіф описана просо неймовірно детально та з якоюсь такою іскрою трикстера. Також було цікаво дізнатися, як са ме Локі може подорожувати між світами. Оцей "син доброї приятельки" то просто окремий мультик 😂 Айтішнік? Йди зремонтуй холодильник 🤣 Але назвався "справжнім чулувікрм", то лізь в щиток. Добряче ж я посміялася з цього персонажу та сцени, вона була прекрасною А от персонаж місіс Стівенсон мені добре знайомий, бо схоже, що одна жіночка з мого під'їзду закінчувала ті ж сам курси. Часом почуваюся точно як Ханна "А як палала Москва! Насолода для моїх очей. Я б повторив це залюбки... – Локі мрійливо посміхнувся, – Але то пізніше." Локі ми всім селом чекаємо, коли ти це повториш, це буде найгарніше вогнище у всіх світах 😏 Сцена з Локі та ролами була трошки hot 🔥 Але в цьому весь він і ця межа між жартами і серйозністю у нього завжди лишається невидимою Останні абзаци, коли Ханна прокинулася і зрозуміла, що Локі повернувся до Асгарду, то навіть я відчула і повірила у це. Тут у вас прям дуже вийшло передати емоції і настрій. Але великого і могутнього та просто не позбутися. Я вже уявлюся, як у наступній частині Ханна буде кричати на Локі, що той заліз у ліжко в чоботах 😂 Це обіцяє бути епічним. З нетерпінням чекатиму ❤️