Жила, була гарненька дівчинка. Вона часто усміхалася, біленькі рівненькі зубки виглядали з рожевих губ, чорні очі сяяли, наче дві вуглинки, і може тому вона здавалася ще красивішою. Кожний ранок мама її зустрічала словами: «Ось наша донечка проснулась і вже радіє». А дівчинка усміхалася і блакитному небу за вікном, і сонечку, що виглядало із-за хмар, і дощу. Її чекає цікаве життя, вона це вже знає після одного незвичайного дня.
Була неділя, весна буяла у всій своїй красі, і дівчинка з татом поїхали до парку. Вони насолоджувалися сонячним ранком, молодими зеленими листочками, молодою зеленою травою і прекрасними весняними квітами.
Татові зателефонували, а донька побігла на дитячий майданчик покататися на гойдалці. Дітей не було і вона звернула увагу на бабусю, яка сиділа на лаві і в’язала. Темні оченята зустрілися з ласкавим поглядом бабусі, подивилася на гачок, що плигав в її руках:
- Привіт. А що ти робиш?
Бабуся усміхнулася:
- Вив’язую серветку. Як у тебе справи? Ранок, дітки ще не прийшли.
Дівчинка сіла поряд.
-А ти можеш погуляти зі мною, - запропонувала бабуся. - Я тобі розповім один секрет і тобі буде завжди цікаво, навіть тоді, коли поряд не буде друзів, хочеш?
Дівчинка кивнула, секрети вона любила! Бабуся підняла очі і сказала:
- Поглянь на небо, бачиш ці хмаринки. Правда, гарно? Здається, що то не хмара, а сніг на горі, а гора покрита туманом і її не видно. А може то не сніг, а крила великого білого птаха, такого як лелека.
- Ні, то маленькі янголята з білими крилами - сказала дівчинка - Мені мама читала про них казку.
- Ти помітила, що хмаринка рухається?
- Так, це янголята летять.
-А куди вони летять?
- Вони допомагають маленьким дітям.
- Так, я побачила крила лелеки, а ти янголяток із казки. Кожна людина бачить те, що хоче бачити, або просто милується небом. А тепер і тобі і мені можна загадати світле, добре бажання і воно обов’язково здійсниться. Ось у цьому і полягає секрет.
Тато підійшов до майданчика, а донька помахала рукою бабусі і підбігла до нього.
- Бабуся розповіла, що коли милуєшся небом, хмаринкою, - дівчинка показала рукою на небо – то можна загадувати бажання і вони здійсняться.
- Так, це правда, - відповів тато - Давай підійдемо до тої великої ялинки. Подивися, якої вона гарної форми, які в неї голки, здаються гострими, попробуй рукою, на кінчиках вони м’які. У неї великі гілки, здаються важкими, ось ця дуже гарна. А колір голок не просто зелений, а насичено зелений з трохи блакитним відтінком на кінчиках. Постій, помилуйся нею і відчуєш силу цієї ялинки.
Донька вдивлялася в зелень гілочок і їй почало здаватися, що більш красивішої ялинки вона не бачила. Очі тонути в зелені, кожна гілка прогиналася, а всі разом з безліч маленькими голочками створювали між собою свій неповторний візерунок. Вона присіла біля ялинки. Запах хвої від вологої землі став більш різким, їй це сподобалося, захотілося закрити очі. Їй було так добре, що так би сиділа і сиділа.
Тато взяв її за руку, а дівчинка наче повільно прокидалася.
- Ця ялинка, як чарівниця. Я біля неї майже заснула.
- Так, вона має потужну енергетику.
Вони попрямували алеями парку і тато показав в сторону білих голівок квітів, які росли прямо на галявині.
- Ой, як їх тут багато!!!... Майже ціла поляна, ох, яка краса! –мовила донька з захопленням.
- Зверни увагу, тичинка жовта, обведена червоним, а пелюстки білі або тичинка темно –жовта, а пелюстки жовті. Це нарциси. Хоч сама квітка не велика, а запах у неї сильний і приємний. Вони тобі подобаються, вони гарні?
Вони обходили поляну по колу, запах квітів, здавалося, заполонив весь її простір. Чорні оченята дівчинки потонули в морі білого і жовтого, вона розхвилювалася. Піднесення, радість, передчуття чогось дуже приємного охопило її.
- В той час, коли ти милуєшся красою квітів, - продовжував тато - красою ялинки, небом з хмаринками і всім, всім, що дає природа, то передаєш їй частку своєї любові, своєї енергії. В цей час ти можеш загадувати бажання, але обов’язково світле, добре і емоційно надихнутися цим бажанням, уявити здійснення його. Тоді воно обов’язково здійсниться. Ти даруєш природі свою любов, а вона тобі відповідає здійсненням твоїх мрій. Так люди пізнають нове, створюють нове, пізнають світ, і їм цікаво жити… Ось той секрет, про який тобі говорила бабуся.
Вони попрямували до виходу з парку.
Донька мовчала, задумливо оглядаючись:
- А я б хотіла побачити дуже велику квітку і дуже гарну і намалювати її – тихенько вимовила вона.
Тато здивовано на неї подивився:
- О, у тебе з’явилося нове бажання! Та ще й таке цікаве? Вітаю, природа надихнула тебе. Про одну дуже велику квітку я тобі зараз розповім. В давні часи, в теплій країні Бразилія, у воді річки Амазонка люди знайшли величезну і дуже красиву квітку. Квітка незвичайна, схожа на водяну лілію.
- А я зможу її побачити, я ж хочу її намалювати? – перебила розповідь донька.
- Так, ти обов’язково її побачиш. Квітка дійсно велика, її діаметр біля 30 см, - тато показав руками.
- Саме цікаве, що квітка розквітає увечері і відкрита до ранку. А вранці вона закривається і занурюється у воду. Після обіду слідуючого дня квітка знову відкривається над поверхнею води. В перший день пелюстки ніжно-білі, на другий день ніжно-рожеві, а потім стають темно-малиновими або фіолетовими. Пелюсток дуже багато. А листок у цієї квітки величезний, круглої форми, діаметр біля 2 м, такого розміру, як наш килимок в кімнаті. Листок досить товстий і на ньому може плавати така дівчинка як ти, як на кораблику…
Втомлені але щасливі повернулися тато і донька з парку.
А коли за вікном сутінки спускалися на землю, вся сім’я дивилася фільм про величезну прекрасну квітку Вікторія Амазонська. Бажання дівчинки здійснилося. Вона не тільки побачила велику квітку, а й натхненно намалювала її. А секрет вона пам’ятає завжди і знає, що її чекає прекрасне – створення себе і свого життя.