Клідо з недовірою відпиває із чашки.
— Ем-м… Ти впевнена, що вся справа в імбирі?
Софія сміється.
— Звичайно ж ні. Я додала туди лікеру.
— А…
— Хіба Клідо можна алкоголь? — з побоюванням питає Раміро. У цій компанії він виразно почувається як слон у посудній лавці, але ці двоє, походу, не помічають його незручності.
— Ти ж поряд. Я не думаю, що ситуація від кількох крапель лікеру здатна загостритися настільки, щоб у принципі могло бути потрібне твоє втручання, — пирхає Софія. Раміро перестає розуміти, яке місце він посідає цього вечора.
Клідо заспокійливо кладе руку драконові на плече.
— Можеш не зважати на це так сильно. Подібні речі цілком у її дусі.
— Отже, таке відбувається регулярно? — Раміро намагається збагнути щось у тому, що відбувається.
Соня посміюється й відповідає:
— По-перше, дорогий Раміро, Клідо не завжди виглядав так… прохолодно. По-друге, я дійсно знаю його міру й стежу за ситуацією. Та по-третє… — жінка трохи нахиляється до дракона. Вона сидить на стільниці, тому дивиться зверху вниз. Від неї віє духами та алкоголем; — ти не єдиний компетентний маг у цій кімнаті.
Справді. Раміро намагається не дивитись у її відчинене декольте, але виходить погано.
— І навіщо тоді… Потрібен я? — Раміро ковтає.
— О, цікаве питання, — Соня піднімається назад, і дракон видихає, — Клідо, навіщо тобі цей дрібний, нагадай?
Клідо, що повільно сьорбає з гуртка, закочує очі.
— Бо коли Софія намагається взаємодіяти з моїм ядром, вона його гасить. Це боляче.
Раміро мовчки крутить у руках свою склянку. Зі стукотом ставить її. Він розуміє, що й сам мав згадати цей факт. Софія знову сміється:
— Я вибачаю тобі твою забудькуватість. Але, справді, Клідо зовсім не подобається, коли я намагаюся контролювати його магію. Для цього й потрібен ти. Тим більше, як подивлюся, ви непогано ладнаєтеся.
Раму хочеться різко заперечити, що він тут не з власної волі, але слова Клідо випереджають його думки:
— Софія. У тебе ще є лікер.
— Авжеж! Для тебе що завгодно! – драконія нахиляється вбік і дістає нову пляшку.
