На небосхилі запалала перша зірка. Така яскрава та світла, що видається маяком, який може вести за собою. Ніч швидко відвойовує територію, забираючи в пройденого дня останні подихи. Темне полотно повільно окутує все навколо, приховуючи від погляду околиці. Різдвяний вечір – символ радості та надії, котрі мають зігрівати душі людей, наповнюючи тією безмежною вдячністю.
Ген навкруги все біліє. Припорошена снігом земля відпочиває. Мороз сильний, як це буває на українській землі, він щипає щоки, морозить дихання і забирається під одяг, торкаючись тіла. Олексій провів рукою по обличчю, стираючи з щетини мерзлі краплинки, що виникають від подиху. Він нерухомо вдивляється в далечінь, не спускаючи погляду з силуетів будівель. Темних та таких дивних. Вони стоять наче привиди.
Вибух відбивається луною між стін міста, від пронизливого свисту закладає вуха, і чоловік притискається щильніше до землі, закриваючи голову руками, наче це може врятувати. Вибух! Зовсім близько, земля здригається від чергового удару, стогне від цих болючих ран, що залишаються глибокими чорними вирвами. Але вже не страшно. Страшно було на початку, та коли ти чуєш це постійно, вже починаєш звикати. І тільки радієш, що все ще живий.
Погляд Олексія торкається неба, де зявляються маленькі сріблясті крапки зірочки. Небесні світила завжди дивляться згори, спостерігають за всіма. Як і перша яскрава зірка, що все ще залишається головною окрасою неба. Супротивник на тому боці робить черговий залп. Вибух! Вуха на мить закладає, але це швидко минає, хоча і зоставляє по собі болісні відчуття.
В приборі нічного стеження майже нічого не видно. Занадто далеко, аби побачити. Але так близько аби залишатися ціллю. Олексій знає, що на допомогу прийдуть дрони. Побратими вже запустили їх, дочекавшись слушної миті. Залишається і їм тільки чекати. Артилерія на поготові. Він прикриває очі лише на мить. Пам'ять, наче знущаючись, малює геть непотрібні зараз картини з минулого життя. Родина за столом, на різвяній ялинці мерехтять ліхтарики, а по телевізору йде вже такий знайомий фільм, де всі слова знаєш на пам'ять. На столі традиційна кутя, смак якої Олексій відчуває наче насправді. І такий звичний аромат мандарин, котрі чоловік так полюбляє ще з дитинства, коли вони були справжньою окрасою свята. Він віддав би зараз все, аби хоч на мить опинитися там. І він віддає все, аби втілити це колись в життя. Ціна надто висока, та чи має він вибір? Ніхто не має.
Свист. Вибух! Олексій відганяє непрошений спогад, знову поринаючи в буденність. Війна, що триває майже два роки змінила його. Змінила все, що він знав раніше, і забрала так багато. Можливість зараз проговорювати репліки героїв фільму, можливість обіймати дружину. Вони на нулі, в самому пеклі, де не залишилося того світлого відчуття свята та надії. Притиснувши приклад автомату, він знову вдивляється в силует міста-привида, де зараз базується ворог. В них немає нічого святого, немає душі, котра могла б стримати темряву.
Скоро наступ, і це передчуття наближення битви не дає вільно думати. Відлік пішов. Олексій ніколи не вважав себе занадто боговіруючим, він не ходив на всі служби, не тримав піст та майже не розбирається в тому, що зображено на тій чи іншій іконі. Та зараз, як і завжди, рука мимоволі торкається грудей, де під екіпіровкою приховано хрестик. Слова молитви вже стали такими звичними, що він промовляє їх про себе наче мантру. Це тримає його, допомогає відволіктися від жахливої реальності, котра стала буденністю.
Хай що чекає його сьогодні, Олексій готовий. Знає, що все робить правильно, адже так веліла совість. Він ще раз поглянув в бінокль, сподіваючись побачити хоч щось, що може дати перевагу в бою. Та окупанти добре сховалися, і доведеться йти наосліп, сподіваючись лише на зірку, котра так яскраво сяє для них цієї ночі.
Про те, що бій буде запеклий Олексій дізнається згодом. Про те, що це стане новим відліком в битві, врешті дізнається і вся Україна. Але зірка буде вести їх, оберігаючи. Про те, що він отримає нагороду, також буде відомо після, хоча не за цим він зараз знаходиться тут, на нульовій позиції. А заради дружини та малого, що зараз так само вимовляють слова молитви дивлячись на небосхил.
– Тато! – Хлопчик смикнув його за рукав, привертаючи увагу. – Дивися!
Хлопчик щиро посміхається показуючи рукою вгору. На небосхилі запалала перша зірка. Така яскрава та світла, що видається маяком, який може вести за собою. Ніч швидко відвойовує територію, забираючи в пройденого дня останні подихи. Темние полотно повільно окутує все навколо, приховуючи від погляду околиці. Різдвяний вечір – символ радості та надії, котрі мають зігрівати душі людей, наповнюючи тією безмежною вдячністю.
Війна закінчилася, але ці спогади часом наче привиди виринають назовні, хапають та тягнуть за собою. Але Олексій не здається, адже знає ціну мирного неба над головою. Вже за годину він знову почує репліки улюблених героїв, подумки проговорюючи кожне слово. Спробує кутю, що буде видаватися солодше за мед. А аромат мандаринок викличе сльози в солдата.
Це було того варте. Аби тримати сина за руку, аби замість вибухів снарядів, чути музику, і радіти такій звичайній дії, як прогулянка з дитиною.
Погляд торкнувся щільної темної ковдри над головою, зупиняючись на маленькому вогнику. Зірка і зараз з ним.
*Завжди пам'ятайте ціну, котру сплачують наші воїни, аби ми мали змогу переглянути улюблений фільм, та святкувати Різдво.
Слова проникають в саму душу і роздирають її. У вас безумовний талант писати тексти, що здатні викликати емоції