Серпанок над папороттю. Додаток. Розділ 1 від обличчя Северина

#G #Б #Максі #ВПроцесіНаписання #УкраїнськаМіфологія #Пригоди #Романтика #СучаснеФентезі #конкурс

Під ногами хрускотіло каміння і цей звук розлітався по довгому тунелю дзвінким відлунням. Кулак все ще пульсував після удару. Северин злився, що Ільяру все ж вдалося похитнути його спокій. Через це він навіть забув свічку, тому зараз йшов у повній темряві. Хоча це не було великою проблемою. Хлопець знав ці печери, як свої п’ять пальців. Ох, колись він точно дослідить їх всі і складе детальну карту. Від цієї думки його накрило хвилею натхнення і піднесення.

Але зараз у нього важливіша справа і треба повністю зосередитися на ній. Цього літа Северин ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ знайти Квіт, тому треба добре підготуватися, врахувавши всі помилки минулих спроб. До цвітіння залишається все менше часу, а дідові стає все гірше. Хлопець не знав чи зможе протриматися дід ще рік, якщо у нього нічого не вийде.

Спереду замерехтіло срібне сяйво, просочуючись крізь гілля ялиць, мов через сито. Чудово. Ось і вихід.

Він відхилив гілля. Голки м’яко дряпали долоню. Його майже засліпило місячне світло після абсолютної темряви тунелю, а повітря, повне аромату хвої, забило дихання.

Северин глянув на небо. Повний місяць пихато виблискував. У хлопця ще є час дістатися до Вовчого Лазу (де, за його припущеннями, влітку розпуститься Квіт), поки місяць стане на потрібне йому місце. Це дуже важливо. Все має бути точно. Цього року його помилка буде коштувати дідові життя.

Йти було не дуже далеко. Северин змусив себе вивчити кожен камінчик цього шляху, тому загубитися було неможливо.

Раптом серед голих весняних гілок і стовбурів він помітив до болю знайому каштанову косу. Серце збило звичний темп. І що вона тут робить посеред ночі?

Дівчина щось уважно вивчала, присівши. Северин хотів підійти трохи збоку, щоб непомітно роздивитись, що ж привернуло її увагу, але під ногою зрадницько хруснула суха гілка. Лавінія хутко роззирнулася у пошуку небезпеки. Він завмер. Чагарник вдало кидав тінь, тому його помітити буде дуже важко. Ліс, здавалося, теж насторожено завмер, вичікуючи. І лише пугач, якому раптом захотілося видати свій клич, розбив тишу на уламки.

Северин був уже подумав, що все минулось і він зміг залишитись непоміченим, як в спину його щосили штурхнула чиясь рука, змушуючи вистрибнути зі свого сховку. Хлопець помітив зелені очі, які хитро блиснули у сріблястому світлі. Мавка!

Северин знову глянув у бік Лавінії і якраз вчасно, бо її шабля вже описувала коло у його напрямку. Подумки хмикнув. Навряд чи від неї можна було б очікувати чогось іншого. Він швидко дістав шаблю, блокуючи удар. Скрегіт металу. Хлопець в черговий раз пересвідчився, що вона достойний суперник.

Не встиг Северин нічого пояснити, як її чобіт з металевими нашивками врізався у його коліно. Біль спалахнув перед очима, але він змусив зробити себе вдих і знову повернутися до реальності. Хлопець знав її наступний крок. Їх тренувальні бої змусили вивчити її стиль рухів. Зараз вона битиме з правого боку. Северин виставив шаблю для блоку і саме вчасно.

Коліно давало про себе знати. Він не нападав, а лише захищався. Надія пояснити їй що до чого ще тліла всередині незгасаючим вугликом. Та тільки він відкривав рота, як дівчина атакувала. Бій почав виснажувати.

Ухиляючись у черговий раз, він діяв недостатньо швидко і її шабля змогла зачепити капюшон його плаща. Той спав, а очі Лавінії, кольору розігрітого меду, розширились від щирого здивування, яке швидко змінилося роздратуванням. Ех... Чи побачить він там колись щось крім цього?

-Северин? Якого дідька ти тут робиш?

Хлопець помітив, що у лівій кишені її свитки щось лежить. Це те, що Лавінія роздивлялась, коли він натрапив на неї?

-До тебе в мене те ж питання. – Северин змусив голос звучати рівно.

- Ти стежиш за мною? – звинуватила вона його.

Він подумки зітхнув. Якби ж це було справді так. Якби ж дід був здоровий. Тоді у нього і справді не було б іншої справи, як стежити за гордим дівчам, яке не думаючи макітрою, пленталось нічним лісом у пошуках пригод.

- Ні.

Його коротка відповідь, схоже роздратувала її ще більше, бо дівчина пирхнула і сховала шаблю, хоча він міг заприсягтися, що Лавінія зробила це через силу. Хлопець не розумів, чому вона так вороже ставиться до нього. Дід каже, що через те, що під час турніру він зачепив її гордість. А жінки гордовиті і злопам’ятні. Чи то лише вона така? Але ж коли це було?!

Северин роззирнувся. Він не знав, що їй тут могло знадобитися, тому кинув навмання, сховавши й свою шаблю :

-То ти йдеш до Вовчого Лазу?

Десь у тому зневажливому погляді промайнуло здивування. Ледь помітне. Невже він вгадав?

-Ні. – коротко відповіла Лавінія, хоча Северин вже приготувався до чергової шпички.

-Тоді, що ж ти забула вночі посеред лісу?

Дівчина на хвильку замислилась, а потім, уїдливо блиснувши очима, сказала:

-Вирішила прогулятися. Не спалося.

Хлопець знову важко зітхнув, але вже не подумки.

-То може тобі звернутися до Соломії? Проблеми зі сном – це дуже серйозно.

Його мати, Соломія, викладає у них травознавство. Краще неї у травах тут не знається ніхто. Северинове серце наповнилося тугою. Завтра мати їде до батька на Вир у справах. Останній раз він бачив батька два місяці тому, коли той приїжджав на зимові свята. Як же хлопець знову хотів би побачити батька.

- Немає потреби. Я якраз мала завершувати прогулянку і повертатися. – Лавінія розвернулася і збиралась повертатися в академію.

Хлопець здогадувався, як їй вдалося вийти, не привертаючи уваги, але повернутися таким же шляхом не вдасться, бо він нещодавно зацідив в око тому, хто допоміг їй вийти і його відправили до хатинки, переставивши зміну на наступну ніч. Він не міг знайти у собі ні краплини жалю через те, що зробив. Навпаки. Хлопець шкодува, що вдарити того покидька вдалося лише кілька разів. При спомині про Ільяра, Северин зціпив зуби.

-На воротах довелося змінити вартових.

Ця фраза подіяла блискавично. Лавінія завмерла, ошелешена.

-Іди за мною. – сказав хлопець, не сподіваючись, що ця гордовита панна послухає його, але, на його подив, вона послухалась. Северин намагався згадати хоч один раз, коли дівчина зробила так, як він сказав, а не на перекір і зазнав невдачі.

Що він зараз робить? Збирається показати таємні ходи під академією? Він так дорожить ними і найменше хотів би щоб чиясь чужа нога туди ступала, але.... Але раптом зрозумів, що на справді хотів би , щоб Лавінія знала про них. Чому?

Вони дійшли до входу у печеру, яким Северин сюди прийшов. Відхилив гілля ялиць і вже збирався ступити всередину, як помітив щирий подив на обличчі дівчини. Тоді вона здалась йому малою дитиною, яка дивується всьому , що бачить, непідробним, дитячим, подивом. Але вона швидко сховала це під байдужістю і запитала:

-Куди ж він веде?

-До Лазарету. Зараз там пусто, тому це єдиний спосіб повернутися непомітно. – його погляд зачепився за місяць у небі. Той все більше наближався до потрібної точки. Треба поспішати. Хлопець ступив у тунель.

Лавінія слідувала за ним.

Нарешті вони дісталися Лазарету. Северин боявся, що сьогоднішня можливість вирахувати майбутнє місцезнаходження Квіту буде втрачена, тому поспішав.

Він глянув на Лавінію. Її очі палали рішучістю. Хлопець ще раз здивувався тому, як змінюється її обличчя, коли його покидає звичне роздратування та уїдливість.

Вона попрямувала до виходу і біля самих дверей кинула:

-Дякую.

Северин завмер, ніби його вразила громовиця. Жодного разу він не чув цього слова з її уст в його сторону. Та що там? Він не чув від неї жодного доброго слова у свою сторону. Серце знову збило ритм. Хлопець хотів запам’ятати це у найменших деталях.

Він би тут так і стояв, якби не сріблястий диск за вікном, який нагадав про його справу. Северин набрав повітря в груди і знову ступив у тунель.