Ну ж бо, не будь жадібною і навчи мене ходити, Будь ласка, не кажи що в тебе окрім мене є інші діти, Будь ласка, не питай куди тобі сьогодні піти – Я в цьому місті не знаю жодної дороги, знаю тільки мости. І я кричала, хоч хитали головами зашкарублі люди, Я кричала і кричу: "Щось буде, щось ще точно буде!" І світлі очі манять-кличуть до наступної безумної мети, Але ведеш мене за руку між вогнями досі саме ти. І ось я йду, вганяю в ноги скло, шипи і гострі цвяхи, Іду, як крізь вогонь і воду йдуть старі сумні монахи; Сміюся вголос, заплітаю замість кіс гнучкі словéса: Терпи, я взагалі-то через тебе поетеса!
top of page
bottom of page
Я ледь не оніміла від захвату. Це так гарно, сильно, чіпляє за саму душу практично до сліз)