ти пам'ятаєш мої слова,
що були сказані на світанні,
коли після довгого сна,
ми пили вино на веранді?
я повільно курив цигарку,
ти вдихала дим як парфуми,
мені так хотілося випити чарку,
а краще набухатись до безумства.
ти шукала у всьому естетику,
хоч сама була наче з картини,
я любив твої тонкі ключиці
і губи червоні від вин.
я не вмів ні любити, ні мріяти,
все життя своє був безрадісним,
так хотілось за вітром розвіяти
всі думки похмурі і болісні.
тільки пити умів і страждати,
тільки гнити умів і курить,
як же, мила, тебе не любити,
як же, мила, тебе не згубить?
ти серйозна така і насмішлива,
мій товариш і друг у житті,
чи могу сподіватись на більше я,
чи це мрії зухвалі мої?
ти чогось замовчала, затихла,
лиш повільно сьорбала вино,
хоча як ніхто розуміла,
що ран не лікує воно.
тоді я сказав тобі: "слухай..."
я мало любив говорить,
"годі тобі, сеструхо,
куди ж стільки можна пить?"
мені було жаль безумно
карі очі твої,
тонкі ключиці, зблідлі щоки
й червоні губи німі.
"ну шо ти сидиш, подружко?
роботи ще купа в нас"
і ти піднялась тихенько,
і за руку мене взяла:
"скоріше вставай, дурненький,
сам сказав, нас чекають діла"
вино на веранді стояло,
недопалки я не прибрав,
напарнице, ти пам'ятаєш
як ранком сиділи ми там?
як пили вино і курили,
і як я тебе любив,
ці почуття застигли
навіки в серці моїм.
сестричко, нам тяжко живеться,
ми служимо мріям чужим,
але пам'ятай я завжди
готовий служити твоїм.
ти будь просто поряд зі мною,
мовчи, говори, все одно,
і ранком скажу я:
"подружко, не пий ти те кляте вино!"
я буду курити цигарку,
а ти знов вдихатимеш дим,
я вічно готовий служити
карим очам твоїм.
твоєму волоссю смішному,
короткому, як в хлопчака,
і ніжним тонким ключицям,
і червоним від вин губам.
ти пам'ятаєш мої слова?
я сказав: "пішли працювать",
а сам подумав тоді
скільки можна мовчать і страждать.
може є хоч краплинка надії
на щасливе з тобою життя,
а то тільки вина і мрії,
страждання одне, й забуття.
на веранді я жду тебе знову,
тільки раніше приходь,
будем пити шампанське і вина,
будем мріяти про любов.
будем смисл життя шукати,
нерозумні природи діти,
моя муза, кохана, єдина
я без тебе не можу жити.
я не можу, сестричко, служити,
більше мріям далеким, чужим
ти хоч раз хоч мені посміхнися
й я довічно буду твоїм.