Не бийте за помилки 💙💛

Мчати. Бігти щосили, летіти спіткаючись, нестися допоки є сили, і навіть коли ноги не будуть слухатися, а мозок стане лише булькаючею масою у голові - не зупинятися. Тільки тоді, коли легені почнуть розриватися, а серце замовкне навік, просто впадеш у безтямі на мокрий асфальт біля воріт.

...

Адастро все своє життя біг, від чого? Що його так налякало? Люди? Тварини, чи може він сам? Його, напевно, страшить він сам. Чоловік був жорстоким, можливо здатний на вбивство. А хто у нашому світі не згубник. Навіть немовля, і то могло убити матір при народженні, та чи маємо ми право судити дитя? Чи винна вона? А чим завинила мураха? Яку розчавив у дитинстві? От і втікай тепер від правди. Чого жадав Адастро коли чавив слимаків і равликів на своєму шляху? Він вважав їх нічим? Чоловік думав, що у них немає душі? Для нього це крок у перед, а для черевоногих все життя, коротке, повільне і не справедливе. Одні летять уперед до своїх мрій і мети, а інші лежать до кінця на землі. Із часом від залишиться лиш пляма, та і ту змиє водою. І нема у них ні домовини, ні спокою у житті й смерті. Який це рай для них,де повно їжі? Сім'я уціліла? А для нас ? Що ми побачимо після смерті? Та чи і знайдемо ми спокій у кінці.

А Адастро все біжить і летить, ще швидше і швидше. Нема вже для нього, ні раю, ні пекла, тільки сутінки у голові. Тихі прокльони лунають з його вуст, бо він повільніше. Не такий вже пруткий й молодий. Ніби слимак, він шукає притулку,та нема ніде місця йому.

Зупинився Адасто, вже більше не може. Обернувся назад і лише, він побачив останні секунди насолоди, а далі лиш пітьма й людський черевик.