Одного разу: Пролог
Надворі стояли сутінки. Місяць був дуже яскравим та світився відтінками жовтого кольору.
Оскільки вже доволі темно, ліхтарі та інше вуличне освічування було увімкнуто.
Я повернула голову в право і побачила декілька силуетів, один з них був мені дуже знайомий. Від здивування я широко розпахнула очі та трохи відкрила рот.
ʼʼНе думала, що знов зустріну їїʼʼ,-подумала я.
Дівчина шла в мою сторону разом зі своєю компанією, ці люди не були мені знайомі. Серед 7-ми осіб, я ясно бачила її силует, і тільки його.
З нашої останньої зустрічі вона дуже змінилась, зелено-золоті очі трохи потемніли, але посмішка була та сама, посмішка яка одним виглядом могла освітити цілу кімнату, або ощасливити цілу людину - мене.
Здається, вона мене помітила. На одну мить вона подивилась у мою сторону, і відвернула голову назад.
Перед очима зʼявились моменти з минулого. Людина, яка подарувала мені весь світ, з якою повʼязані найкращі та найяскравіші моменти мого життя зараз проходить повз, ніби ми ніколи не знали одне одного.
ʼʼВона мене не помітила. Вона не згадала менеʼʼ.
Одного разу: 1 розділ
За 10 років до.
Це мій перший день у 10-му класі. Взагалі 2-й, але на лінійку 1-о вересня я не ходила. Ранок почався як завжди в цей день кожного року. Підйом, сніданок, погрози по телефону від мами та дорога до школи.
Я Олександра або Саша, звіть як хочете.
Вже сидячи у кабінеті, на 1-му уроці і намагаючись запам'ятати імена моїх нових однокласників я зненавиділа це місце всією своєю маленькою душею.
Краєм вуха я слухала класного керівника та дивилась у невелике вікно, за межами якого знаходився нічим не цікавий та й не дуже гарний, але привабливий вид. Зараз мені хотілося бути де завгодно, але не тут, не у цій будівлі. Я намагалась відволіктись роздивлюючись чисте небо по іншу сторону скла.
Пройшло напевно хвилин 15 або навіть 30, я вже не пам'ятаю, пам'ятаю лише свою останню парту, вікно та гучний, майже рішучий по вухах дзвін. Він оголосив про закінчення уроку та початк перерви.
На самій перерві я так-само залишилась обороняти своє місце, поки інші мої однокласники спілкувалися між собою та заводили нові знайомства. Хтось перевівся сюди після 9-го, а хтось навчався в цій школі ще з 5-го класу. Я відношусь до 1-ї группи.
Вже на початку наступного, 2-го уроку учні розділились по группам, хоча це й не дивно.
Я знов сиділа і дивилась у своє вікно. На цей раз я взагалі не слухала вчителя і думала про своє, декілька хвилин дивилась в одну точку і не відводила погляду, як раптом мене як від сну пробудив різкий шум, він доносився зі входу у кабінет. В клас на великій швидкості вилетіла дівчина із розкуйовдженим, недбало-зав'язаним хвостиком та збитим диханням. Це ясно свідоцтвовало про те, що дівчина бігла.
- Вибачте за спізнення!- Гучно та впевнено вимовила вона.
ʼʼПросто прекрасно!ʼʼ,- Саркастично прошипіла собі під піс.
- Нічого, але бажано більше не спізнюйся,- без змін у голосі відрізав класний керівник.- Дарина, так я гадаю?
ʼʼДаринаʼʼ,- вимовила я собі під ніс так, ніби куштувала це імʼя на смак.
- Так.
- Проходь та сідай на вільне місце.
Єдині вільні місця в класі, це місце за моєю партою, місце зліва 2-ї парти 3-го ряду та ціла остання парта зліва, на моїй лінії. Дівчина без роздумів обрала останню парту біля мене та влаштувалася на своєму місці.
Коли вона нарешті сіла на стілець, я перевела свій погляд з вікна на неї. В її образі не було нічого особливого, зріст десь 167-169 сантиметрів, темно-зелені очі, трохи смаглява шкіра та темно-фарбоване, з світлими локонами волосся. Одягнена вона була у рубашку десь у 2 рази більше її самої, чорні брюки та білі кросівки.
Дівчата, що сиділи перед нею, намагались привернути її увагу, але все марно. Дарину це певно не цікавило, адже та зробила вигляд що взагалі не чує їх.
Що ж, у нас є щось спільне.
Я не мала бажання заговорити з нею, але через якийсь час усвідомила, що в тупу роздивлююсь її з голови до п'ят та відвернула голову і продовжила дивитись у своє вікно.
***
На уроках я доволі часто з головою пірнала у свої думки пропускаючи всі лекції повз вух. Єдине що тримало на собі мою увагу, це вікно. Вне залежності від того, яка на вулиці погода, потрапити туди хотілось най більше.
Після занять, виходячи зі школи я відчула, ніби з моїх плечей сходила велика груда каміння. Мені завжди було важко знаходитись у школі та в цілому у соціумі.
Мені дуже хотілось кудись піти, кудись дуже далеко, кудись не мені не потрібно ходити до школи. Повертатись до дому теж не хотілось, адже там мене ніхто не чекав. Там не було люблячої родини, що зустрічала б мене з посмішкою та обіймами. Там був лише холодний та байдужий голос матері у трубці телефону.
***
Виходячи зі школи я почула якийсь галас з бокового виходу. Здавалось, ніби хтось зʼясовує особисті питання на дуже підвищених тонах. Я тихо підкралась і почала вслуховуватися. Я зрозуміла, що людей було двоє - хлопець і дівчина.
Здалось, ніби один з голосів був мені знайомий.
Піднявши голову я почала вдивлятись.
- І чому ж ти проти?- Пролунав чоловічий голос.
- А ти не второпав,- відповіла дівчина.- Ти - шмат лайна, вирішив, що як я сподобалась тобі, то не маю права відмовити? Ким ти себе уявив, Ромео?
- Я просто запропонував. Хіба ж я не подобаюсь тобі? Я бачив, як ти на мене витріщалась.
Дівчина розсміялась.
- І що? Мені хіба не можна,- вже з єхидною усмішкою кинула вона.- Мені просто шкода тих дівчат,- дівчина вже збиралась йти, але хлопець схопив її за руку й притягнув до себе. Я напружились і збиралась бігти до них, та дівчина ухилилась і вдарила його ногою у живіт. Удар був таким сильним, що він одразу ж скрутився від болю.- Хіба я бл*ять дозволяла тобі себе чіпати, бний шмат лайна?!- Прокричала вона.
Залишивши його на асфальті вона забрала портфель, що лежав неподалік від місця подій і пішла геть.
Коли вона почала наближатись до мене, я напружилась, ну і звісно вже тоді я повністю розгледіла її обличчя. Це був ніхто інший, як моя однокласниця, Дарина.
Я поспішила геть.
На щастя, вона мене не помітила. Мені звісно було цікаво, що саме відбулось, та все було і без того зрозуміло.
Саме у той день вона відкрилась мені по-іншому, але як саме, я й сама не розуміла.
Наступного дня по школі пронеслись плітки, ніби хтось побив 11-ти класника.
Одного разу: 2 розділ
На Дарину стало неоднозначно дивитись все більше старшокласників. Певно не тільки я була глядачем тієї сцени за школою.
Все б нічого, але серед людей, які не знали того хлопця особисто, він виглядав як типовий хороший хлопчик, сама невинність і любов всіх вчителів. Дивно, що його батьки не стали звертатись до директора.
Я відкинула всі ці думки та продовжила записувати конспект уроку.
***
- Гей,- почула я з боку.
Я повернула голову і побачила Дарину, яка напів протягнула руку з якимось папірцем, вирваним із зошита й обережно складеним. Взявши, я розвернула його та побачила наступне:
"Я не дуже зрозуміла тему, можеш пояснити?"
Я взяла ручку та написала відповідь: "Чому саме до мене звернулась?"
Я протягнула їй листок, і через хвилину вона віддала мені його назад. Я побачила відповідь:
"Ти вже допомогла мені одного разу, тож не хочу звертатись до інших".
Я закотила очі та прошепотіла їй: "Після уроку обговоримо".
Дівчина кивнула.
Як я й обіцяла, перед наступним уроком вона підсіла до мене та я пояснила їй все, що вона попросила. У цьому не було нічого особливого, я просто сказала їй виписати потрібні формули та показала як саме вирішувати задачі. Вона, здається, все зрозуміла та повернулась до себе.
"Дратує",- подумала я.
Я все думала про той випадок, декілька днів тому, та питати не хотілось.
Від початку навчального року минуло 2 тижні. За цей час ми встигли пройти повторення вивченого за минулий рік по всім предметам та написали контрольні. Окрім цього ми встигли почати вивчати новий матеріал. Я не переймалась за навчання. Не те що я була відмінницею, але я присвячувала навчанню більшу частину вільного часу, тож зрозуміти матеріал не було складно для мене.
З дитинства я розуміла, що оцінки не головне, головне - це знання, а знань було в мене повно. Та мама завжди казала, що знання людям не покажеш, а оцінки - прямий тому доказ. Певно моя думка не мала для неї значення.
Згадавши про це я закрила очі та кінці моїх губ трохи піднялись вверх. Певно мама з самого початку хотіла лише хвалитися моїми досягненнями, а на мене як на окрему людину їй було начхати. Та вже це не має значення.
***
У моєї мами був локатор, що показав місцезнаходження мого телефону, а виходити кудись без нього, не варіант. Вона могла коли завгодно подзвонити по відео, не вмикаючись камери і перевірити чи вдома я і чим я займаюсь.
З грошима та сама історія. Я користувалась її банківською карткою і їй приходили сповіщення кожного разу як я щось куплю. Вона перевіряла чеки і стежила за моїми витратами. Також у мене була максимальна сума, яку я можу витрачати протягом дня, місяця і тижня. Якщо я витрачу хоча б на копійку більше, наступного місяця мене оштрафують на декілька тисяч гривень. Одяг я не купляла, мати надсилала мені його поштою. Всі мої витрати йшли на продукти і канцтовари. Комунальні мама платила сама.
Я перестала жити з батьками у 8-у класі, а на декілька місяців залишатись одна я почала ще з 5-го. Ну як одна, до 15-ти років мама наймала няньку, що приходила кожного дня і просто дивилась за мною. По дому вона не робила нічого, вона просто сиділа і дивилась.
Батько іноді приїздив до мене, це було дуже рідко, адже у нього була нова родина і діти. До того ж мати забрала у нього батьківські права на мене і забороняла йому навіть дзвонити мені.
Але тата це не зупиняло і я була дуже вдячна йому за це.
***
Наступного тижня, одразу після уроків якась компанія ледь не силою відвела Дарину з собою з коридору школи, перед виходом з кабінету. Разом із ними був хлопець, силует якого я бачила раніше. На цей раз мені вдалося краще його роздивитись. Чорне волосся, великий зріст, світло-зелені очі та лисий погляд. В цілому підозрілий тип.
Дівчина не йшла за ними, її тягнули за руку. Всі проходи повз них, ніби нічого не помічали.
Я швидко забрала свій портфель і пішла за ними.
Вийшовши із приміщення вони пішли до стадіону. Я вагалась, я не знала чи йти мені за ними.
"Та що з тобою? Ти знаєш що над нею будуть знущатись, ти знаєш що їх більше, ти знаєш що вона одна не впорається. Чого ж ти чекаєш?"- Питала я сама в себе.
Я пішла за ними. Підходячи до стадіону я побачила як 3 друга того хлопця тримали дівчину, поки той щось казав. 1 тримав за руки ззаду, 2-й тримав її за підборіддя, стискаючи з обох боків 1-ю рукою, а 3- просто стояв поруч. Я почала бігти.
- Ви що бл*ть робите?- Підбігаючи прокричала я. Всі 5-ро обернулись до мене. Мені не було страшно, скоріше я злилась.- Що вам треба від неї?- Спитала я вже підійшовши до них.
- Тобі яка різниця?- Спита той, що просто стояв поруч із нею.
- Відпустіть її!
Дарина просто мовчала.
- І що ж ти зробиш?
Я дивилась на винуватця всієї ситуації. Він посміхався дивлячись на мене з верху вниз. Я відчувала як права рука починає стискатись у кулак, але обличчя залишалось спокійним. Я відсунула праву ногу трохи назад, тим самим приймаючи стійку.
Все відбулось занадто швидко, ніхто з оточуючих не встиг повернутись як пролунав короткий писк. Я вдарила його ногою у живіт. Я надавила всією пʼяткою і він впав на спину.
Одразу як він впав, вони кинулись на мене з кулаками. Притиснувши мене до землі 1-н з них почав бити мене в обличчя. Перший удар я відчула між оком та носом, на другий я згрупувалась і підставила обидві руки.
- А-ну відійшли всі!- Прокричала завуч в один голос із класним керівником. Перед тим як вийти з кабінету я попросила класного керівника покликати завуча або директора за школу, сказала, що причину поясню вже на місці і попросила зробити це як умога швидше.
Звісно, йти без певної переваги немає сенсу, тим більш, коли фізична перевага не на твоєму боці.
Все завершилось в кабінеті у директора. Мою мати попередив класний керівник, тому з цим проблем не було.
Після довгого обговорення зʼясувалось наступне: Данило (хлопець з якого все почалось), зваблював дівчат з 9-го класу, а потім шантажував їх інтимними фото і просив гроші. Він зацікавився Дариною, але та йому відмовила. Він почав домагатися до неї і отримав удар в живіт. Після цього він вирішив надавити на неї силою. Мене не було у його плані.
Всі хлопці отримали догану і викликали їх батьків, а разом з ними і поліцію. Мене відправили до медсестри. Дарина пішла зі мною.
- Хіба я просила?- Спитала вона на шляху в мед. кабінет.
- Я не питала тебе.
- Я сама могла розібратись, твоя допомога мені не потрібна.
- Мені не потрібен твій дозвіл.
Вона виглядала засмучено.
- Гей, цей хлопець нарешті отримає те, на що заслуговує,- не знаю нащо, але намагалась заспокоїти її я.
- Я не хотіла щоб у це лізли сторонні.
- Та начхати мені.
Ми підійшли до кабінету. Медсестра була на місці, вона оглянула мене, а потім Дарину. Помазавши ліву щоку якоюсь маззю відпустила нас до керівника.
До приїзду поліції, і батьків хлопців, ми з дівчиною і класним керівником сиділи у нашому класі. Батьків Дарини не стали викликати з її бажання, моїх теж.
Я почала робити домашнє завдання, а Дарина заснула. Вона сиділа на задній парті першого ряду від вікна, а я прямо перед нею. Сьогодні було дуже сонячно, тож через штори промені сонця частково освітлювали кабінет. Один з таких променів світив їй в обличчя. Я повернула голову і зупинила погляд на ній.
Через деякий час приїхала поліція, нам задали декілька питань, а хлопців забрали у відділок. Вже тоді і нас відпустили до дому. Дівчина пішла одразу ж. Коли я вийшла зі школи її вже не було.
Одного разу: 3 розділ
Не маю поняття про те, що сталось з Данилом, та він перевівся наступного ж дня. Можливо справу з його вихідками продовжили розслідувати, але цього ми вже точно не дізнаємося. Що ж, на одного ідіота менше. Сподіваюсь, що дівчата, яким він погрожував переживуть це і будуть щасливі.
Я йшла із супермаркету до дому з 2-а пакетами продуктів. Сьогодні субота, тож до школи мені не треба, а домашні завдання я виконала ще вчора.
Окрім школи я нічим не займалась, принаймні зараз. У дитинстві я дуже любила малювати, особливо фарбою, в часності пейзажі. Я ніколи професійно не займалась цим, але 1 рік я навчалась у художній школі. Якихось особливих знань чи розвитку мені це не давало, та мені подобалось знаходитись десь окрім дому та школи. Це було давно, десь у 7-у класі.
Вже вдома я розклала пакети і вирішила пролистати старі альбоми. Серед них я знайшла маленький скетчбук із чорною обкладинкою.
- Це ж не..,- пошипки промовила я. Але мої побоювання виявились правдою. Це був старий блокнот, в якому були одноманітні малюнки, портрети в одному стилі. Портрети якоїсь людини.
Я відкрила його роздивляючись кожну сторінку. Всюди була одна й та-сама людина. Закривши блокнот я вирвала звідти всі сторінки і кинула у смітник.
***
Поклавши голову на парту я роздивлялась вікно. Сьогодні було доволі холодно і похмуро. Обіцяли дощ.
Згодом я почула якийсь голос зі сторони:
- Гей, ти спиш?- Спитав хлопець.
- А, ні не сплю,- промовила я піднявши голову та погляд на нього.
- Прекрасно. Ти ж здавала зошит з української мови на перевірку? Я дивився, та твого не знайшов.
- Так, я здала особисто вчителю.
- Оу, тоді вибач що потурбував,- сказати він і вийшов зі стопкою зошитів із кабінету.
Це був староста. Білявий хлопець трохи вище мене із пристойною шивелюрою на голові. Так, в цілому стрьомний тип, але все ж він доволі відповідальний.
Я повернула голову на початкову позицію і продовжила дивитись. Як і обіцяли, почався дощ.
Останнім уроком була фізична культура, але надворі був дощ, а спортзал тільки-но пофарбували. Залишалось сидіти у кабінеті. З фізри у нас було 2 вчителя, для хлопців і для дівчат, тож одна з них сиділа з нами.
Я, як і до цього, лежала головою на парті та слухала музику. Повернувши голову я побачила свою сусідку по парті - Дарину. Вона поклала підборіддя на руку, а іншою тримала телефон. Вирішивши, що цей вид не такий нудний як вікно, я продовжила дивитись на неї. В один момент дівчина перевела погляд на мене, а я швидко закрила очі, роблячи вигляд, що сплю. Вона лише тихо посміялась.
"Паскудство",- подумала я.
Саме тому мені не подобалось роздивлятись інших людей. Рано чи пізно ця людина переведе погляд на тебе. Не знаю чому саме, але мене це завжди бентежить, та в цьому ж нема нічого такого, так? Та вже не має значення.
Я повернула голову назад і певно задрімала. Почувши гучний звук дзвіну я прокинулась і відкрила очі. Всі збирали речі, а Дарина знову кудись ділась.
Я швидко зібрала всі свої речі і вибігла зі школи. Її там не було. Певно вона поспішала.
- Дарину шукаєш?- Почулось мені зі сторони.
- Не має значення,- промовила я повернувши голову назад. Окрім виходячих зі школи учнів я побачила своїх однокласників - Максима та Артема. Вони завжди ходили разом.
- Вона вийшла раніше за всіх, одразу після дзвінка,- продовжив Максим. Певно саме тому я її не побачила.
- Зрозуміло, але я не просила.- Продовжила я стояти на своєму.
- Та нічого,- промовив Артем. Він був одного зросту зі своїм другом. Темненько, сіро-зелені очі,- нам не важко.
Вони попрощалися зі мною і пішли вперед. Мені залишилось лише йти до дому.
***
Час йшов швидко, розпочався 4-й тиждень навчання. До наступного місяця залишилось зовсім трохи. Сьогодні (як і останні 2-3 дні) з самого ранку лив дощ, на вулиці було дуже похмуро та темно.
Я сиділа за своєю партою і чекала уроку, що починається о 8:30. Зараз же було приблизно 7:50-8:00 ранку. Мені подобалось сидіти у кабінеті і слухати музику. Однокласники по-троху приходили і клас наповнювався галасом.
Вирішивши піти і пройтись по школі я піднялась з місця і пішла до виходу з кабінету. Я вже доходила до 1-го поверху, як мені почулась якась сварка. Звук йшов знизу, певно учасники сварки знаходились за сходами, зі сторони входу у підвал.
"Не моя справа",-подумала я і вирішила йти далі, як знайомий голос промовив: "Що не так? Я зачепила репутацію вашого дружка і ви показились? Ха-ха! І після цього я сука?"
В момент до мене доперло що відбувається. Спустившись у низ я побачила як 1 з 2-х хлопців сидить на підлозі, а 2-й допомагає йому піднятись. Перед ними ж стоїть ніхто інший як Дарина.
- 2-є на одного - дуже чесно,- промовила я, як всі 3-є обернулись.
- Не твоя справа, не лізь,- з посмішкою кинула вона. Дівчина стояла опершись о стіну схрестивши руки.
- Гей, це ж ти. Тобі не вистачило того разу чи що? Вали звідси!- Кинув мені хлопець.
- На*хуй пішов.
Він замахнувся на мене кулаком, але я була швидше. Ухилившись від удару назад, я паралельно вдарила його коліном у живіт. Це відкинуло його трохи назад, де вже дівчина кинула його до стіни. Інший хлопець навіть не підходив, навіть відійшов трохи назад. Якби він був трохи розумнішим, певно покликав би вчителя.
- Відійди від нього,- промовила я і відтягламйого в кут, подалі від очей сторонніх, після чого вдарила кулаком в обличчя декілька разів.- Будеш чіплятись до неї?
- Н.. ні,- нерозбірливо пробурмотів він.
- Ще раз побачу, вбʼю.
Хлопчина що відійшов у кут кинувся до нього одразу ж, як я відійшла.
- І що нам тепер говорити батькам?- Кинув від мені.
- Не моя проблема.
Ми пішли до кабінету.
- З чого б це ти з цим розбираєшся?- З невдоволенням спитала вона.
- Не хочу щоб ти брудніша руки.- На повному серйозі відповіла я.
- Он воно як.
- Вибач.
- За що?
- Це дійсно не моя справа. Вибач.
- Та годі тобі. Можна?- Спитала вона вказавши на мою праву руку. Я не відповіла, лише простягнула її до дівчини.
Спочатку вона провела пальцем по першим 2-м кісткам зворотної сторони долоні, вони злегка почервоніли і блище до пальців шкіра трохи злізла.
Дівчина випустила мою руку і сказала: "Наступного разу у бійку йду я".
Одного разу: 4 розділ
Кінець навчального дня. Я йшла до дому без парасольки. Ніколи їх не любила, і при першій же можливості йшла під дощем. Мені подобається відчувати краплі води, що стікають по обличчю і волоссю. І начхати на наслідки! Хвороби чи щось ще, не має значення.
В основному я ходжу по вулиці у навушниках. Мені не подобається йти і слухати сторонній шум проїжджаючих машин, розмов інших людей чи щось подібного.
Також музика рятує мене від потоку думок у моїй голові. "Ніколи не знаєш коли твої думки доведуть тебе до самогубства",- це про мене. Можна сказати, музика рятує мене від цього світу і від себе.
***
Ми були у парку. Сьогодні був сонячний теплий день. Лежачи на траві я дивилась на дівчину поруч. Прекрасне довге волосся чорного кольору, темні очі із маленькими зіницями.
Дівчина повернула голову у мою сторону і з усмішкою подивилась на мене. В ту саму секунду я відвернула погляд.
- Ха-ха-ха,- засміялась вона,- ти така мила.
Мої щоки залило червоною фарбою.
Сьогодні без перебільшень був прекрасний день. Сонце просвічування крізь листя та гілки дерев, прохолодний вітер здував падаючі листочки. Небо було чистим, майже без хмар.
Я відкрила очі, і от вже мені 15, і я сиджу за письмовим столом і дивлюсь у вікно, за яким йде дощ.
Це був просто сон.
***
Закінчивши всі денні справи я вирішила трохи пройтись по вулиці. Телефон я залишила вдома, щоб дехто не дізнався що серед ночі я виходила з квартири.
Зачинивши вхідні двері, я спустилась на перший поверх підʼїзду і вийшла на вулицю. Так, це місто сильно відрізняється від того, в якому я виросла.
Квартира у якій я зараз живу належала моїй покійній бабусі. Зараз вона належить моїй матері, а після повноліття перейде мені. Якщо так подумати, я живу тут більше 2-х років, з того моменту як мати назовсім поїхала за кордон. Не те що б я по ній сумувала, але іноді мені буває нудно.
Я майже повністю почала жити одна ще у 5-у класі, але іноді до мене приходила няня, яку мати наймала щоб стежити за мною. Тоді мати просто їздила до Німеччини на декілька місяців, зараз же, вона повністю працює там. Няня перестала до мене приходити відтоді, коли мені виповнилося 15 років. З того часу пройшов майже рік.
З дитинства мені хотілось щоб вона визнала мене, щоб вона пишалась мною та і в цілому мені хотілось більше материнського тепла.
Хто б знав, що я сама дійду до думки про те, як я схожа на свою мати. Вона завжди хотіла бути кращою, але нащо? З самого дитинства її мати - моя бабуся, як і вона мене, використовувала як трофей, яким можна похвалитися в не сприймала її по-справжньому. Бабуся завжди казала, що без неї моя мама-ніхто.
Як іронічно. Моя мама завжди хотіла стати кращою в усьому, щоб довести зворотнє. Але коли та зрозуміла, що всі її заслуги бабуся приписує собі, вона змінила імʼя та відхрестилась від неї. Та вона, як і раніше, хотіла довести всім, що вона краща. Краща за всіх, за свою сестру, за мого батька, за свою мати, за всіх на світі.
Після смерті бабусі вона довгий час не могла прийти в себе, можливо вона про щось шкодувала, а можливо досі хотіла почути: "я пишаюсь тобою" з її вуст. Хто знає. Квартира - єдине що від неї залишилось.
Хах, я вже не вважаю її своєю матірʼю. Я теж змінила імʼя. Але я ніколи не стану такою як ти.
Я сіла на лавку зупинки, яка знаходиться неподалік від мого двору. На годиннику було за 21 годину вечора. На вулиці майже нікого не було, натомість її оточували жовті та помаранчеві ліхтарі, білборди з освітленням та світло з цілодобових магазинчиків. Іноді по дорозі проїжджали поодинокі машини. Дощ майже закінчився.
Я одягнула навушники і склала ноги на лавку затримавши погляд десь спереду. Сьогодні пʼятниця, це означає що до завтра не треба йти до школи, та і в цілому можна не виходити з дому. Ніби все прекрасно, але це трохи засмутило мене.
"Нікуди не треба йти, радуйся,- подумала я. - Добре, піду пройдусь і до дому".
Одного разу: 5 розділ
Вихідні пройшли швидко. Знову шкільна рутина і життя у будні дні.
Останнім часом мені здається, ніби час плине занадто повільно. Кожна секунда у будні дні розтягується у довгі хвилини. Хоча, певно я вже давно так живу. Нічого не приносить задоволення, навіть колишні хобі. Я намагалась знайти собі нові, але нічого не змогла. Ніби руки опускаються самі собою.
Сьогодні знову дощило. Дощ - певно єдине що в даний момент приносить мені радість. Мені подобається запах дощу, мені подобається хмарне небо, мені подобається як краплі дощу стікають по моєму обличчю в суміш зі сльозами. Але нажаль, зараз я можу лише дивитись у вікно, зворотна сторона скла якого була вся у воді. Це заважало, адже майже нічого не видно.
Гучний дзвін - перерва.
Перерва після першого уроку була короткою, тому я частіше за все просто залишалась на своєму місці. Я продовжила дивитись у своє вікно і слухати музику.
- Саш, ти брала атлас з географії?- Почулось мені збоку. З початку я не розібрала слів, тому витягнула навушники і повернула голову до запитуючого. Дарина. Знову вона.
- Вибач, не почула. Повтори будь ласка.
- Атлас брала?- Перепитала вона.
- Так.
- Супер! Можна сісти з тобою на 3-тьому?
- Ага,- коротко промовила я і відвернулась до вікна засунувши навушники назад у вуха. Дівчина повернулась за свою парту і взяла до рук телефон.
З яких пір ми так близькі? Ай, не має значення.
***
Не знаю навіщо, але у думках я інколи повертаюсь у момент, коли старшокласника Даню, чи як там його, перевели в іншу школу. На скільки мені відомо, він вимагав фото у дівчат, або схиляв до інтиму і інформацією відповідного характеру шантажував. На гроші чи на щось інше, не знаю.
Я думала про це останній тиждень. Чомусь одразу після того що сталось подробиці не сильно мене цікавили.
Дуже шкода що його батьки замʼяли цю справу. Думаю, що директор порадила батькам його перевести тільки для того, щоб не шкодити репутації школи. До цього я додумалась лише декілька днів тому. Але чому поліція мовчить? Їм дали хабаря? А де батьки тих дівчат?
Якщо вірити пліткам, то вони всі були у середній школі. Певно дітьми легше маніпулювати, плюс саме маленькі дівчата ведуться на смазливих хлопчиськ.
А Дарина знайома з ними? Вона знає щось більше ніж просто плітки? Чи хотіла вона якось допомогти? А, годі думати про це, я вже нічого не зроблю. Та все ж, думаю Дарина щось знає. Я інстинктивно повернула голову у її сторону, вона сиділа як раз біля мене, з права. Чи була й нього на неї інформація?
Не моя справа. Я повернула голову до свого зошита.
***
Одразу як я переступила поріг квартири - подзвонила мама. Я дістала телефон з кишені кофти і піднесла до вуха.
- Привіт.- Коротко привітала мати я.
- Ага,- роздратовано кинула вона,- я бачила виписку твоїх оцінок вранці. Чому 9 з географії? Не було часу на підготовку до уроку чи як?!- Майже криком промовила вона.- Так, я все розумію, але не думала що ти настільки нікчемна. І ще дещо, цього місяця залишаєшся без кишенькових! Виключно гроші на їжу.
- Так.- Відповіла я. Одразу після цього почулись гудки, мама відбила дзвінок.
Взагалі, у її розумінні кишенькові гроші - залишок з суми коштів даних мені за місяць. Останні 3-4 місяці вона надсилає мені все менше і менше, типу покарання. Певно ще трохи, і я буду їсти один "Ролтон".
Переодягнувшись я сіла за виключення домашнього завдання. На завтра задали не багато, тож я швидко з усім впоралась.
Оскільки на годиннику була 16:30, тож до сну було далеко. Я дістала навушники й увімкнула музику.
З музикою мені подобається робити все, особливо малювати. Не знаю чому, але я ненавиджу тишу, тиша зжирає мене з середини моїми з думками. Не люблю залишатися 1 на 1 з собою. Плюсом до цього, музика дає мені прилив енергії та надхнення на виконання різних справ, у тому числі надхнення на малювання.
В дитинстві я майже закінчила художню школу, скільки себе памʼятаю, я завжди малювала. Якихось тварин у шкільних зошитах, під час перерви замість спілкування з однолітками, вечорами холодних осінніх днів. У мене залишилось багато альбомів та скетчбуків з часів, коли я кожного дня малювала. Зараз я не малюю, не знаю чому. Немає певної причини. Мені дійсно подобається малювати, але ніби руки не слухаються. Можливо немає надхнення.
Я дістала із стола чорний альбом розміром А4. Він був заповнений малюнками лише на половину. Там не було якихось витворів мистецтв, звичайні наброски. У багатьох художників сторінки їх скетчбуків виглядають як окремий вид мистецтва, у мене в свою чергу, були звичайні малюночки сірим олівцем. Ніколи не вміла гарно оформлювати сторінки.
Я відкрила його на останній заповненій сторінці. Там були портрети одного обличчя у різних ракурсах. Одразу як я їх побачила - вирвала сторінки й викинула у смітник. Це обличчя було не на всіх сторінках, тому я залишила декілька малюнків.
Я сіла за стіл і взяла до рук олівець. Хочу почати з чистого листа, але у старому альбомі. Але що малювати? Чи підходить ця пісня під настрій майбутнього малюнку? А може спробувати фарбою?
Просидівши в роздумах хвилин сім я закрила альбом. Почну завтра. Можливо ще не час, але я обовʼязково спробую знову. Все ж, я хочу знову почати малювати, навіть якщо це означає стерти з памʼяті той образ.
Неможна жити у минулому, неможна його романтизувати. Потрібно жити зараз, із розрахунком на завтрашній день. Але це буває дуже складно.
Робити більше нічого не залишилось, я пішла спіти. При цьому я не вимкнула музику, мені подобається спати з приємною мелодією. Це краще ніж чахнути серед своїх же думок.