Вогники

#завданнятижня #N #А #Міні #Закінчений

Сніжинки повільно спускалися небосхилом, лягаючи на промерзлу бруківку тонким недоторканим шаром. Білосніжне полотно снігопаду мало лишитися чистим до ранку, якби, знехтувавши комендантською годиною, дівчина не бігла зараз головною вулицею, хрипко хапаючи ротом холодне повітря. Минулого року сніг випав аж у новорічну ніч, хоча вона зовсім загубилася в часі. Може новий рік минув ще два тижні тому? У темряві не видно. Небо вбралося в брудно-сірий колір і засніжило сильніше, поглинаючи всі звуки. Білявка спинилася, впершись руками в стегна, тяжко відсапуючись. Мороз обпалював горло, крижані потоки стікали далі в легені, заповнюючи всі альвеоли рідким полум'ям. Довге волосся розметалося, перший сніг блищав би на дещо в'юнких пасмах, якби ж тільки тут світилися минулорічні вогники. Хоча б одна вивіска. Однесенький ліхтарик.

П'ятиповерхівки обабіч алеї зберігали мовчання й темряву. Без трафіку та людських голосів, своє дихання дівчина чула ніби з усіх боків. Чутно навіть як мікроскопічні кристалики криги нашаровуються, створюючи зимовий білий шум. Намагаючись згадати, яким кольором світилася колись її улюблена гірлянда, вона спокійно покрокувала далі, залишаючи перші сліди. Діставшись радянського готелю, дівчина нарешті побачила головну площу. Стяготримач на даху міської адміністрації списом вгризався в низькі хмари. На відстані двохсот метрів курганом темніла головна ялинка. Дорогою до неї було ніби безкрая ковзанка плитки, вкритої снігом. Волосся остаточно промокло, як і шапка. Почервонілі пальці побіліли на кінчиках, тому екран смартфона не одразу розрізнив доторки до сенсорного екрана. З відсутнім поглядом вона змахнула десятки сповіщень з новинами, останнім часом надто тривожними. Акумулятор тримав ще сім відсотків і цього мало б вистачити. Ледь не впустивши в сніг білі бездротові навушники, дівчина втикнула їх у вуха і ввімкнула перший же завантажений ще два місяці тому новорічний плейлист. Заховала телефон, застібнула кишеню, щоб не загубити навіть розряджений гаджет.

З першими акордами вона заплющила очі, але все навкруги ніби прояснішало. Дерева обліплені гірляндами-стрічками, понад дорогою протягнуті сріблясто-сині прикраси, кожен ліхтарний стовп мав свою гірлянду в синьо-жовтих кольорах. Ялинка сяяла, але найголовніше– люди. Людське море тинялося від однієї точки з наїдками до іншої з глінтвейном, діти гиготали, борсаючись у снігу. Нашвидкуруч облаштованій сцені виводив колядки дорослий колектив міста. Яскраві прожектори вихоплювали сніжинки в повітрі, здавалося, що на землю прилітає різнобарвна цукрова вата. Із заплющеними очима дівчина продовжувала немайстерні рухи, втілюючи свій танець, залишаючи на площі криві доріжки слідів. Сніг рипів під ногами так само, як і колись. Нестримний, по-дитячому заливистий регіт вилітав із напевне вже застудженого горла. Не встигла закінчитися друга композиція, як у навушниках задзижчало повідомлення, що заряд батареї скоротився до п'яти відсотків.

– Дідько...– вилаялась дівчина і знову опинилася в темряві в оточенні міста-примари.

Витягла навушники, вимкнула телефон і втупилась у сніжне полотно перед собою. Погляд розфокусувався, всередині ніби вкололо. Поволі розгорялася та жаринка, що обпікає зсередини, заміняючи той вогник, який дає сили боротися далі. Разом з першим снігом щоками покотилися гарячі кришталеві сльози. Обхопивши себе за руки, дівчина зігнулася навпіл і залилася зсудомленим плачем, рвано ковтаючи повітря. Сніжинки танули на її віях, від жару всередині дедалі дужче пробивали дрижаки. Не в силах стояти, вона всілася на один з мішків коло входу до адміністративної будівлі, відчуваючи як зсудомлено болить горло від кожного схлипу. Спогади безжально катували і без того виснажену свідомість. Усього рік пройшов з того часу, як вона по-справжньому була щасливою, та не знала того. Настільки маленький проміжок часу для світової історії і настільки величезний для однієї людини, що може змінити її до невпізнаваності. Усього триста з чимось днів, а здається, що пройшла вічність.

Десь під поверхнею свідомості билася надія, що колись вона знову затанцює у світлі вогників усіх гірлянд світу, ігноруючи саркастичні порівняння з коровою на льоду. Доки відчай не буде виплаканий та переможений, жага до боротьби не знайде шляху до втілення.

Шморгнувши носом, дівчина змахнула сльози краєм шарфа та поплелася додому, не помітивши, як серед густої напівтемряви засвітилися перші світлофори на перехрестях, а згодом і деякі вікна в багатоповерхівках, поволі замінюючи собою мерехтіння новорічних прикрас. У кімнаті на неї чекатиме приємний сюрприз: після тижнів блекауту вона нарешті згадає, якого ж кольору вогники її улюбленої гірлянди.