#B #G #F #18+ #закінчений #повсякденність #Максі #Романтика #Випадковізусрічі #емпатія #ДругоряднаЛГБТлінія #кохання #насилля #хаос
Я потихеньку йшла назад до офісу попиваючи свою каву. Боже це й справді що мені потрібно, чому я не зробила це раніше. Це саме прекрасне що я куштувала в житті. Поки я йшла до свого відділу, я спостерігала за іншими працівниками, деякі з них бігали з купою паперу, деякі теж як і я запізнилися на зустріч, а деякі шли неквапливо розмовляючи між собою. Так спокійно та гармонічно ніхто ні в кого не врізається, ідилія.
Одна жіночка на високих каблуках несла дуже багато всього, я вже розумію що зараз станеться. Вона спіткнулась, все упало, я вирішила допомогти, все одно я нікуди не кваплюсь. Зібравши все, вона подякувала і бережно покрокувала далі.
Все таки мені цікаво що там зробила такого Ліза, що його нарешті звільнять, можливо рилася в його смітті, хоча більше ймовірно що зробила декілька записів домагань чи образливих висловів, можливо знайшла ще дівчат до яких він зневажливо ставився та вони всі разом зробили скаргу на нього. Хоча мені цікаво за що саме його звільнять. Він же так себе поводить не перший рік, дивно, як то просто за приниження його звільнять, чому вони раніше не помічали.
Коли я зайшла в наш відділ, там стояв незрозумілий гул, багато хто стояв біля вхідних дверей, ніхто не працював вся увага була прикута до іншого. Але до чого, що могло статися?
– Що тут відбувається? – запитала я, і чоловік який стояв поруч відповів.
– Володимира Олексійовича звільняють. – Він стояв схрестивши руки, і головою кивнув наче показуючи на епіцентр бурі.
Я повернула головою, щоб все таки зрозуміти куди так всі уважно дивляться. Володимир Олексійович стояв в своєму кабінеті, а на його звичайному місті сидів один із директорів, в склі було видно все, навіть не треба було чути, все і так було зрозуміло. Він стояв з опущеною головою, і рух тіла показувало ніби він вибачається. Це так незвично, ні разу таким його не бачила.
Я від такої картини вдавилася кавою. Як так швидко це могло статися. Вийшла називається на хвилинку, а тут цирк на колесах почався, цікаво, скільки це вже продовжується .
І тут я почула розмову двох співробітниць:
– Що він там такого накоїв, що його там уже вісім хвилин так принижують?
– Можливо дізнались що він не працює і тільки те і робить що на інших скидає. – Друга саркастично на неї поглянула.
– Ні, ти шуткуєш, може він якусь начальницю облапав, це більш вірогідно.
– Так. – Промовили вони водночас.
Я поспішила сісти на своє робоче місце, і як тепер працювати, хоча я зараз не про те думаю, не думаю що тут хтось думає про роботу.
Як так швидко це сталося, що Ліза знайшла та зробила, але чому вони не чекали ні дня щоб звільнити його, чому його відчитують так довго. Яка вона страшна людина. Що в неї в голові, може знати тільки демон.
Нарешті директор вийшов з його кабінету, всі як по диву різко зробили вигляд що працюють, він не звернув увагу ні на кого і вийшов геть. Тільки но директора тут не стало, як Володимир Олексійович закричав:
– Що за козел, звідки він дізнався! – при цьому жбурнувши більшість паперу що було на столі.
Двері його кабінету були відкриті, тому й крик було чутно по всьому офісі. На цьому він вирішив не зупинятись, і далі декілька разів обізвав директора, а потім різко взяв свою скляну вазу і кинув її в шафу, вона розтрощилась вщент. Всі в офісі, хто спостерігали, були дуже налякані, але неподавали вигляд що щось трапилось.
Здалося що він заспокоївся, але це було ненадовго, Володимир Олексійович вийшов зі свого кабінету і агресивно подивився на всіх працівників які були, одна дівчина невдало вийшла із копіювального кабінету і пройшла поруч з ним, а він як та шалена собака накинувся на неї. Він розкидав всі її папери навкруги та схватив її за плече.
– Ти, знаєш хто це зробив?– закричав він на неї. – Це точно був хтось із вас.
Бідна дівчина почала плакати, але він досі держав її і не відпускав. Деякі чоловіки хотіли заспокоїти його, але це було марно, вони ледве вирвали дівчину від нього, вона зарюмсана вибігла з офісу. Він злісно вирвався з кола, яким його оточили працівники, і незрозуміло бурчачи собі щось під носа повернувся до свого кабінету.
Що він творить, з розуму зійшов чи що? Ото хай і сидить там, чим кидається на інших. Сам винен, чому на других відіграється, я думала Ліза на нього настукала тільки за домагання та за образи працівниць жіночої статі. А тут щось інше, але що, вона просто так мені не розповість, можливо і справді хотіла на вихідних про це поговорити, треба буде їй написати.
Моя кава була холодною, нажаль я допивала її і працювала над залишками роботи що у мене були.
Всі занурились в роботу чи зробили вигляд що працюють, із-за атмосфери та кондиціонера здавалося що настала зима, деякі працівники знайшли теплий одяг і сиділи в ньому, хто в таку спеку бере кофти з собою, але мені б теж вона не завадила. До кінця робочого дня залишалось трішки більше за півгодини, зазвичай деякі уже збирались та йшли додому якщо в них була виконана вся робота, але сьогодні всі сиділи на своїх місцях, наче до них приросли, звичайного гула розмов не було, тільки тиша та холод.
І тут в кабінеті, Володимир Олексійович почав рух до дверей, він йшов невправно та притримуючись за предмети які були по дорозі, коли він визирнув з дверей, стояв, наче про щось думав.
– Танєчка! – вигукнув він.
Тільки не це, я тут єдина кого так зовуть, чому, не хочу туди йти. Я зробила вигляд що не почула, він провів рукою по лицю и трішки тихіше промовив. – Таня. – Я продовжила ігнорувати його.
– Так, Таню! В мій кабінет швидко! – ще голосніше наголосив він.
– Володимир Олексійович, я зайнята, можливо я підійду до вас пізніше. – Я повернула голову в його бік з награною усмішкою, роблячи вигляд що і справді занята.
Треба було тікати звідси поки можливість була, дідько.
– Мені плювати, що там в тебе, я сказав швидко до мене в кабінет.
– Так, зараз. – Мій голос тремтів.
Після цього він незграбно зайшов до свого кабінету і впав на стілець. Я невдоволено скривилась те неквапливо встала, подивилась в бік кабінету, зробила глибокий вдих і неохоче покрокувала в сторону кабінету. Деякі працівники дивились на мене з співчуттям, але це мені не допоможе. Чому тільки я, не можна було ще когось зі мною визвати, мені страшно самою туди йти, не зрозуміло що він може зробити у його то стані. Я зупинилася біля дверей, і ще глибоко подихала. Треба заспокоїтися, не реагуй, просто дихай, ти можеш все контролювати, якщо буде небезпечно, просто тікай, не сиди, біжи, або бий, теж варіант. Не дай до себе доторкнутися, схватить, і я не зможу вибратись звідти. Все добре. Його почало дратувати що я так довго стою у дверях. Якого біса вони скляні. Він махнув рукою і крикнув.
– Та заходь вже. – Зробивши ще кілька видихів все ж таки зайшла.
– Ви мене кликали? – я стояла біля столу, біля мене лежав перевернутий стілець і всюди був розкиданий папір.
– Сідай. – Він махнув рукою показуючи на той стілець.
– Дякую я постою. – Посміхнувшись, я подивилась все таки на нього, з ним було щось не так.
– Я сказав сіла!– наказним тоном повторив він.
Я підняла перевернутий стілець, і як-небудь поставила його в тому хаосі, подалі від столу, Коли я нарешті сіла, я зрозуміла що саме було не так, від нього несло перегаром. Але як, не було видно що б він пив щось, просто сидів і все. Придивившись ретельніше я побачила пляшку, вона стояла на столі, із-за того хаосу що там був її не було видно.
Це погано, він не просто трішки випив, він був конкретно п’яний, випив майже цілу пляшку віскі. Нащо він мене позвав сюди, що він від мене хоче, можливо він досі підозрює мене, не дарма на обіді до мене підходив.
Десь хвилину ми сиділи в тиші, в той момент вона здавалась вічністю, і ось нарешті він заговорив:
– Танєчка, мені треба дізнатися деяку інформацію, я бачив ти добре спілкуєшся з Лізою, вона нічого тобі не розповідала, просто мені здається що це ця сучка, тільки я не можу довести це. – Він рукою провів скидаючи залишки паперу зі столу.
– Ні, нічого не знаю.– Це триндець. Ліза, краще б ти мені не говорила.– Я з нею не контактую. – Начепивши на лице маску легкої усмішки та невинності продовжила. – А чому ви так думаєте?
– Ось чого всі жінки не такі як ти, а? – він незграбно намагався обпертися об стіл.
– Володимир Олексійович, не знаю.
– От і добре, не треба знати тобі, тим більше.
– Ліза, чому ж вона? – невже все таки розповість. – Ця шльондра усіх зваблює, потім жаліється що її лапають, вона сама попала сюди через поспіль і тільки вона могла нарити те все.
У мене майже щелепа не відпала.
– Мені от цікаво, як вона це довела, я же був обережним і не залишав сліди. – Він сів задумливо положивши руку на лоба, ніби в нього боліла голова. Хоча не дивно, після всього випитого алкоголю. – Взнаю що це все таки вона, уб’ю цю заразу!
Це що, тільки квіточки? Треба все таки з нею зустрітися, все розпросити що там ще може бути?
– Так несправедливо вас. – Та тебе не просто звільнити треба було, а за грати відразу. – А можливо то все таки була не Ліза?
Добре хоч мене не підозрює, бо вбив би мене. Все ж таки, іноді, рятує роль безневинної овечки, він і досі думає що я бідненька незграбна дівчина, то хай буде так. Навіщо я спросила про Лізу, сама ж собі могилу рию.
– Танюш, от скажи, як вірити комусь в цьому світі, коли всі хочуть тебе зрадити. – Він хотів взяти пляшку з алкоголем, але в нього не вийшло, вона упала. Я підняла і поставила її на місце, тільки я хотіла прибрати руку, як він схопив мене.
Ні, ні, ні. Він же відпустить, не хотілося вириватися чи відбиватися, тим більше він більший за мене, це буде не так легко.
– Шкода, що ти нічого не знаєш Танюша, якби знала була не просто хорошою дівчиною, а богинею. – Він відпустив мене і продовжив говорити наливаючи собі залишки віскі. – Я точно знаю що це Ліза, тільки ця шалава могла так зробити. – Він скривився випивши склянку. – Можеш йти. – Я досі стояла в ступорі. – Вали звідси!
Я швидко як могла вибігла з кабінету.
Він несповна розуму. Як його ще зробили головним? Добре що хоч не уточнював або не просив дізнатися про щось. Після цього я вирішила не чекати ще двадцять хвилин до закінчення зміни і піти раніше, все одно вся робота уже зроблена. Не хотілося знову попадати в пригоди, на сьогодні їх досить.
Офіс досі був повен, ніхто не збирався, однак я тут не збираюсь залишатися ні на хвилину. Коли я виходила то побачила як Володимир Олексійович впав у своєму офісі, невдало встав і почав направлятися на вихід, швидко не задумуючись я побігла до виходу. Мені непотрібні проблеми, якщо він знову розійдеться то тут я не хочу бути. Це ж він ще деякий час тут буде, сподіваюсь що не буде пити чи буянити.
Не звертаючи увагу я поспішила додому, у мене не було сил ні на що. Просто прийти і в пасти на ліжко, ось що мені треба, ні їжа, ні ванна, а саме спокій. Завтра теж йти на роботу, а єдине шо я хочу, це щоб зі мною щось сталося, щоб туди не попасти.
Вдалині виднівся мій дім, залишилося ще трішки и я буду дома. Коли зайшла в квартиру, в ній було душно, перевдягнувшись я пішла в кабінет Макса. Він сидів і насолоджувався грою, а із-за музики він мене не почув, тому коли я підійшла ближче він злякався. Я вирішила сильно його не відволікати та пішла на кухню щось приготувати.
Коли на кухні я почала щось готувати, зрозуміла, що в мене немає сил ні на що, можливо фізичні сили були, але морально я була виснажена. З мене ніби висмоктали всі соки, цей день просто паскудний з якого боку не подивись. Єдине що я хочу сьогодні це розслабитися, але щоб я не робила думки мене мучили все більше. Коли цей день закінчиться? Він ніби триває місяць, цікаво, що може мені допомогти цей день та думки.
Я вирішила відволіктись від приготування їжі заваривши собі ромашкового чаю, але я не пам’ятаю де він. Поки я була в пошуках чаю, до мене зі спини підійшов Максим, як раз я шукала чай на верхніх полицях, він мене обійняв і просунув свою голову біля мої шиї.
– Що, шукаєш? – він дихав прямо мені в шию.
– Ромашковий чай. – Я не відволікаючись на нього шукала далі.
– А хіба в нас таке є? – він досі тримав мене в обіймах, мені було незручно робити щось.
– Так, в минулому місяці взяла спробувати. – Я потягнулася ще вище, але не змогла дотягнутися до самої високої полиця, так як Максим досі тримав мене.
– Ти сьогодні щось приготуєш? – він досі відволікав мене.
– Так, якщо ти мені допоможеш. – Макс відпустив мене, і відповів.
Мені краще приготувати все самій, якщо я його примушу робити щось зі мною то це буде марна трата продуктів та мені більше стресу. А ще заважати буде, і нормального нічого не вийде.
– Я втомився. – Сказав Максим.
Ніби я ні, але ти працюєш дома і в тебе мінімальний контакт з людьми, а у мене ні.
– Коли все буде готово я тебе покличу. – Він радісно мене поцілував і побіг до себе в кімнату.
За що це мені, ми працюємо разом, хіба ми не повинні робити все по дому разом, а не один робить інший відпочиває. Я теж хочу відпочити. І де той клятий чай?
Я намагалась заспокоїтись, вирішила включити музику, щось спокійне, заплющила очі, зробила вдих, і коли розплющила почала шукати знову. Вирішила подивитися ще раз в спеціях, іноді я туди ставила все те що не так часто використовувала. І він був там, чому це мене дивує, я і уважність різні речі.
Нарешті заварила чай, пахне просто дивовижно. Спокійно почала готувати карбонару. Вона проста та не довго готується, чому б і ні та всі інгредієнти є. У мене ще десь залишався бекон, тому додам його в соус, так смачніше буде.
Соус був вже готовий, треба зачекати макарони. Коли нарешті все було готово я розділила на дві порції, обережно виклала на тарілки, полила соусом, чогось ще не вистачає. Точно, приправ для запаху. Додавши завершальний компонент, я поставила все на стіл.
Вип’ю трошки чаю поки страва вистигає, він і справді працює, заспокоїв мене на диво добре, я пішла кликати Макса вечеряти, він досі сидів за грою, тільки вже без навушників, мабуть щоб мене почути, а не злякатися як зазвичай. Я вирішила підійди блище.
– Все готово, ходімо. – Сказала я, а в нього нуль реакції.
– Так зараз. – Відповів він, але погляду від екрану він так не відвів. Знову не слухає?
– Невже ти так хочеш мені віддати свій макбук мені? – я спеціально прямо наголосила на цих словах, може все таки зверне увагу.
– Так, так. – Наступного разу запишу аудіозапис, щоб більше не ігнорував, а зараз провчу по другому.
Я підійшла ззаду і почала його лоскотати, він дуже боїться її тому результат моїх катувань був миттєвим. Макс почав плакати від сміху.
– Вибач, зараз, хвилинку, я йду, я тебе і справді слухав.
– А що я ще сказала? – я держала свої руки напоготові щоб нанести удар.
– Можеш забирати, він мені не потрібен більше. – Сказав, і намагався захистити себе від мене.
– Справді? Це ж твій скарб, ти його з рук не випускав. І отак просто забирай?
– Так, я новий нещодавно купив.
– Мені чому не сказав?
– Забув. Ти йди, я до тебе трішки пізніше приєднають.
Це дивно, чому він мені про це нічого не сказав. Зазвичай він би зі мною порадився, а тут я просто випадково про це дізнаюся. Та ще так просто забирай, на нього це не схоже, він би не віддав, навіть якщо у нього їх були три штуки.
Я повільно допленталась до кухні, вирішила ще його почекати, чому би ні, не думаю що він там буде довго.
Все таки буде, вона скоро буде холодною, почала вже без нього. Що сьогодні за день, навіть це їсти майже не хочеться. Я вирішила себе змусити, зазвичай у мене з'являється апетит коли я вип’ю, тому і зазирнула в холодильник за вином яке ми не допили минулого разу, я налила його в чашку в якій до цього був ромашковий чай. Навіть якщо чай там залишився, це буде просто комбо для заспокоєння. Я залпом випила пів стакану і налила ще половину, в пляшці залишилось ще щось, тому вона відправилась назад до холодильника.
Паста і справді виявилась смачною, вино зробило свою справу, вимусило мене нарешті поїсти, Максим так і не прийшов, ну і хай сидить, мені менше мороки буде жерти холодне, дурень.
Однієї тарілки мені виявилося мало, тому я подивилась чи є там ще. І доїла все що там залишалось. Вино як і їжа закінчувалось, тільки я допила і подумала, чи не налити мені ще як, нарешті, Макс вирішив дійти сюди. Я не подала виду що щось не так, і просто спостерігала за ним.
Він мовчки почав свою трапезу не звертаючи на мене увагу, запхав до рота, наче не їв сьогодні нічого. Він же готував сьогодні вранці багато, невже то було для нього мало. Закінчивши їсти те що в нього було на тарілці, він пішов до плити, коли відкрив все що там стояло повернувся до мене і нещасним поглядом подивися на мене.
– Ото і все, чому так мало?
– Якщо би ти мені допоміг, було б більше. – Мені ледве сил хватило приготувати це, а він навіть не подякував. – Сьогодні був важкий день, я дуже втомилась.
– Зранку я приготував більше, невже ти мене не так сильно любиш. – Він мабуть знущається з мене.
– Я тебе не просила, а ще ти знаєш що зранку я не їм. – Чому я знову повинна починати це, він як маленька дитина.
– Ну і добре. – Зависла тиша. – Забув я, що тут такого. – На тон вище сказав він, але я не реагувала, тому він продовжив спокійно. – С ким не буває.
С тобою це постійно, я інколи не розумію нащо ми зустрічаємось. Кохання? Як давно я щось відчувала не пам’ятаю, спочатку були почуття, як же без цього, але зараз, те що залишилось. І навіть на тому, хіба тобі не повинно бути соромно що ти нічого майже не пам’ятаєш, про того з ким зустрічаєшся, до кого в тебе теплі відчуття, ти ж живеш з цією людиною. От зараз дивлюсь на нього і він викликає тільки співчуття до себе, це так бридко. Здається це я одна якій не все одно, якій треба старатися до посиніння, якій важко, у якої немає більше сил. Можливо це просто такий день, чи ні. Я що так багато прошу? Тільки якоїсь частки уваги та ніжності, щоб все було спокійно та повсякденно, як саме спокійне море.
Я просто не хочу бути одна.
– Тань. – Він клацнув пальцями перед моїм лицем. – Таню, ти зависла, ти чула що я сказав.
– Ні, повтори. – Що він від мене знову хоче, я хоч можу хвилину побути сьогодні на самоті. Чому всі сьогодні від мене щось хочуть?
– Не хочеш сьогодні зайнятись сексом?
– Ні. – Невже він здурів, по мені видно що я ледве сиджу, а він тільки про себе думає чи що, хоча чому це мене дивує.
– Чому, невже тобі зовсім не хочеться?
– Так, я говорила що дуже втомилася, чому ти мене не слухаєш.
– Та слухаю я, тобі ж не треба щось робити тільки лежати будеш.
Що, це ж насилля, чому він не може зрозуміти слова ні? Я продовжила мовчати, не хочу і все, що тут може бути незрозумілого. Чому я повинна повторювати це знову?
– Тобі що важко?
– Так. – На моїх словах він закотив очі, і так зрозуміла він не буде зупинятися.
Сьогодні, видимо не тільки мій мозок трахати будуть.
– Чому? – нащо він, повторив питання, я же відповіла на нього.
– Тому що. – Я подивилась на нього нібито «я тобі сказала».
– Ні, це тому що ти десь і с кимось другим трахаешься, а так би тобі хотілося! – Він знову починати кричати.
Як я втомилася.
Що він знову меле, таке відчуття що це не я трохи випила, а він.
– Ти же знаєш що це не так, давай закінчимо розмову на цьому.
– Все ж таки в тебе є хтось інший?
Вбийте мене.
– Якщо я погоджусь, ти припиниш говорити цю маячню. – Я поклала руку на лоба і глибоко вдихнувши, не могла зрозуміти що в цьому нормального. Що я говорю за маячню.
– Так.
Що він сказав?
– От і добре, йди, я скоро прийду.
– Чого так відразу не можна було? – він спокійно вийшов з кухні, а по моєму обличчі було видно що я зовсім перестала його розуміти. За що це. Хоч би це було швидко як зазвичай.
Ще трішки посидівши, я встала та неохоче пішла до спальної кімнати, але на виході із кухні, різко розвернулась відкрила холодильник взяла залишки вина, там була майже половина. Знову подивилась на неї. Так буде краще. Взяла і прямо з пляшки почала пити. Така кількість випивки обпікає горло, але я не зупиняючись випила все разом.
Так буде значно краще.
Викинувши пляшку я пішла до спальні та сіла на краю ліжка, Макс ще був біля комп’ютера закінчував свої справи.
Я ні капельки не помилилася, сьогодні самий жахливий день мого життя, але він нарешті закінчується, я просто засну після цього і настане день краще, принаймні не гірший за сьогодні.
Хотілось плакати, яка я нікчемна. Чому я знову на це погоджуюсь.
Ще трішки, після цих слів мені від себе становиться бридко, чому я це позволяю робити з собою, я можу сказати ні, але чому говорю лише, так.
Коли Максим почав йти до мене, мене ніби охопив холод. Треба повністю роздягнутися, так все буде швидше ніяких зайвих рухів.
Коли я була гола, я сіла на ліжко чекаючи на нього. Макс підійшов, поглянув на мене і також роздягнувся. Заліз до мене.
Зараз частина зі збудженням, не люблю її тут потрібно цілуватися і збуджувати, ніби мені це потрібно.
Ми почали цілуватися, він заліз на мене, потім взяв мою руку і поклав її на свій член, якщо він бачив би мої очі то вони уже закотились настільки що обійшли коло.
Він почав цілувати шию. Нарешті хоч не губи.
– Ммм ти пила, невже так мене хотіла? – почавши при цьому невміло м’яти мої груди. Скільки я говорила що мені це не подобається, ніби зі стіною говорила.
Ага тільки в твоїх мріях, зазвичай нормальні люди думають навпаки. Він продовжив мене пестити як він бажав. Я просто лежала дивилася на стелю і думала коли це закінчиться.
Максим почав пхати свої пальці мені в піхву, не дуже приємно. В нього такі холодні пальці. Чому відразу треба туди пхати чому не по пестити зверху, хоча на що я надіюсь це ж він, завжди вигадає причину, але ніколи не послухає.
Нарешті ця частина з пестенням закінчилась. залишилось не так багато. Зараз недолуга частина з надяганням презерватива, як завжди с первого разу в нього не вийде відкрити. О, а я що думала, ну а втім як завжди. Я як завжди допомогла йому і нарешті ми дійшли до частини з проникненням.
Я лежала нерухомо з беземоційним лицем, надіючись що він таки зверне увагу і не буде це робити, але ні, це продовжувалося. Він підняв мої ноги та різко увійшов. Було боляче.
Хворий чи що, навіщо так швидко.
Я так і дивилась на стелю, нарешті перевела погляд на нього, він дивився на мене збуджено, невже йому це й справді подобається, я ніби лялька просто лежу не виражаю ніяких емоцій. Він почав приближатись до мого лиця, поцілунок, тільки не знову.
Якщо на нього дивитися коли цілуємося, то він виглядає дивно, чи то я дивна. Я відвернулася в бік, натякаючи що мені це не подобається і нарешті він припинив, облизавши декілька разів мою шию після цього.
Чому сьогодні це продовжується так довго, невже вино сповільнює час, тоді це була помилка пити його, та ще так багато.
Можливо це я зробила помилку. Задумуючись над цим я не помітила як майже заплакала. Але я вчасно зупинилась, мої очі всього ж залились і почали блистіти, ніби я була на межі, але ні, я не заплакала. Я сконцентрувалась на Максі, знову подивилась на нього, на диво він дивився мені прямо в очі, однак я зрозуміла що йому все одно що я відчуваю, тому що він ні на хвилину не зупинився, я різко видихнула. Да закінчуй вже.
І ось нарешті, таке відчуття що це відбувалось цілу годину.
Він просто зупинився і поцілував мене знову. Це обов’язково було робити? Нарешті зліз з мене, але я так і продовжила лежати, на скільки мене ось так ще вистачить. Полежавши ще десь хвилину я встала та подивилась на годинник, пройшло лише десять чи п’ятнадцять хвилин. Що за хрінь з часом. Видихнувши, я повільно попрямувала до ванни, треба змити з себе все це.
Я ввімкнула якусь музику, щоб мої думки не зводили мене з розуму знову й знову. Зайшовши в ванну, я відкрила кран з водою. Різко полилась холодна вода, але моє тіло не зрушило з місця, я ніби заклякла. Вода так і продовжила литись набираючи температуру, завдяки музиці, думки не лізли в голову, був тільки шум води, звуки телефону та я.
Стоячи там я не помічала часу, що я відчувала так це лише воду, мені було холодно, додавши температуру я змусила себе нормально помитися, а не просто безцільно стояти і дивитись в стіну. Я не помітила як вода була кипячої температури. Можливо вона була гаряча, але мені було холодно.
Холод пронизував мої кісти, душу. Я просто обійняла себе та сіла, ще деякий час я побула так, але все таки вирішила вилізти звідти, можливо на то вплинув неприємний мені трек. Нарешті вилізши з ванної, навкруги було стільки пару що нічого не було видно, я включила витяжку та почала витиратись полотенцем. Ще треба буде волосся висушити бо воно намокло. Я вирішила протерти скло, нарешті подивилась на себе. Поглянувши на себе, здивувалась, я була вся червона, моя шкіра була обпечена. Все ж таки я була дуже довго під гарячою водою. Але ж чому мені тоді було так холодно? Не розумію.