Темна кімната

#N #Б #Міні #Закінчений #тижденьгелловіну #РозповідьВідДругоїОсоби

Просте на перший погляд завдання– організація дитячого свята, приуроченого до Геловіну. Просте замовлення для компанії ентертейменту, звичне і вже традиційне, адже цікавість серед українських споживачів до цього західного свята останнім часом лише зростала. Квести, костюмовані вечірки, тематичні смаколики– усе за стандартною схемою. Тобі надано список і прайс, за яким усе маєш виконати, задовольнивши клієнтів. Останні дні жовтня розписані по хвилинах. Чергова подія, дюжина веселих усміхнених личок із сяючими очима. Наступні кілька годин ти розважатимеш їх в орендованому приміщенні-студії з кількома відгалуженими кімнатами в напівпідвальному приміщенні однієї із новобудов. Компанія вкладає добрячі інвестиції в репутацію та престиж, дизайн тут мінімалістичний і гнучкий– його легко передекорувати під будь-яку атмосферу. Діти вже й не зовсім діти, в американському серіалі до них безперечно використали б термін "тінейджери", проте вони із захопленням прагнуть провести час із тобою. З приглушеної лампи на стіні звисає бутафорське павутиння, понад стелею в інших тупикових кімнатах мляво сяють дротові жовто-помаранчеві гірлянди, стіни подекуди завішані штучним мохом і паперовими гірляндами з кажанами й гарбузами, крихітні прямокутні віконця та вентиляційні виходи завішані подертим мереживом, на нечисленних поличках мерехтіли електросвічки, основне освітлення було вимкнене. Якби не глянцева штукатурка на кремових стінах, це місце могло б нагадати підвал недобудованої панельки. Бетонна підлога з вкрапленнями ракушняка хрумтіла б під вагою кроків гостей, проте зараз квеструм більше нагадував коридори закинутого госпіталю. Діти не такі вже діти, отже можна лякати їх трохи сильніше. На технічну складову менеджери також не скупилися: динаміки та світлошумові ефекти працювали як треба. Проте в який момент налякані крики перестали змінюватись на сміх та жарти, ти помічаєш? Пройшло всього півтори години, та вони вже не сміються. У пошуках ключа лунають схлипи й квилення, записки-підказки вкотре заводять у глухий кут. Маленькі люди у своїх костюмах тепер нагадують заблукалу групу туристів у карпатському лісі чи альпіністів, які втратили в заметілі будь-які орієнтири. Тут поволі настає задуха, чи не так? Світло мляве, туманне, майже в'язке, тепер немає потреби так часто застосовувати динаміки із записаними страшними чи неприємними звуками, в них сиротами вкривається шкіра лише від власних криків. Господи, що ж ти коїш? Зорові образи перед очима ніби самі смикаються, здається, що ти в цю мить знімаєш окуляри віртуальної реальності, проте до картинки перед собою ніяк не можеш звикнути. Не можеш себе змусити звикнути. Обшарпані, подерті стіни, глибокі борозни в шарах штукатурки до самісінького цегляного тіла стіни. Що це? З-під стелі висять жмутки обрізаних дротів, єдина лампа-жарівка потріскує, звисаючи з огидного чорного цоколя, можливо вона лусне за кілька секунд і скляні уламки прошиють чиєсь очне яблуко. Дідько... Брудне мереживо метилялося всередині приміщення під поривами знавіснілого вітру, розбите скло прямокутних віконець прозорими іклами загрозливо стирчало у віконній рамі. Що це за розводи на мутному склі? Бруд? Кров? Залишки чийогось... Облиш. Це стандартне дитяче свято: пастельні декорації, веселе чаювання, усмішки, співи... Хто співає? У тебе в скронях бухає відлуння власного пришвидшеного пульсу, легені заповнив вогкий дух прогнилого підвалу. Підлога завалена мотлохом: уривки папірців, уламки дошок, клаптики тканин різної фактури. Десь зі стелі обвалився шмат бетонного блоку, а під ним, ти туди не дивишся, проте під ним сіріє щось, що колись належало до плотського тіла людини, було кінцівкою з тендітними пальчиками, а саме– рукою. Чому тут брудні калюжі повсюди? Була сильна злива і сталися підтоплення в цьому районі? Збитки компенсують? Впереміш з брунатним місивом ти помічаєш круглий, мутний білий предмет. Мабуть, то одна з електросвічок. Та чи мала вона ідеальну сферичну форму? Неважливо. Під ногами неприємно хлюпало, носаки черевиків занурювались у червонувату рідину. Іржава вода, аякже. Ти ще раз оглядаєш спорожнілу кімнату, руки сверблять, у пучках пальців точно поколюють кілька скабок. Звідки вони? Вітер знову хрипить прямо в тебе під ногами, проте ти ступаєш крок уперед і після вологого хрусту вий вітру припиняється. Лампочка лопнула. Гучно, з тріском. Кімната занурилася в цілковиту темряву, тепер у ній співали лише самотні потоки холодного повітря знадвору, зливаючись у скорботний голосильний хор. Як і належить у таке свято, традиційно і відповідає звичаям. Чому ж ніхто не сміється? Тебе обов'язково похвалять за досконало виконану роботу, це ж так важко– щоразу вживатися у нову роль в пробувати себе як нову особистість. Ти відчуваєш легке піднесення і навпомацки пробираєшся до виходу. По дорозі перечіпаєшся через щось м'яке й велике, проте до іржавих металевих сходів лишається всього один крок. Твої руки чомусь мокрі, ти можеш впевнено це стверджувати, адже долоні ковзають по металевих перилах. Двадцять, двадцять одна... Ручка дверей скрипнула й клацнула, вітер обдуває твоє втомлене обличчя, дозволяючи свіжості проникнути у твої легені після задухи темної кімнати. На вулиці темрява жива, вона заполоняя розум, домінуючи над будь-якими думками. Ти задоволено віддаєщся їй і твій хиткий силует у заплямованому тренчі зникає в обіймах пітьми.