4.
Два тижні минули відносно спокійно. Кожного ранку Мінхо приходив на роботу похмуріший за зимове небо, заходив до своєї скляної коробки, яку називав кабінетом, і працював. Джисон через кілька хвилин ставив перед ним на стіл чашку з гіркою чорною кавою і тихенько складав по дорозі кілька папок у рівні рядки. Лі робив вигляд, що не помічає, але нічого не могло сховатись від його чіпких майже чорних очей.
Кожного дня він спостерігав за новим підлеглим. За тим, як він вміло розгрібає його графік, як жонглює зустрічами і телефонними розмовами. Як незграбно намагається приховати, що приводить до ладу весь безлад у кабінеті. Спостерігав за тим, як Джисон вправно знаходить спільну мову з колегами. Мінхо так і не зумів налагодити контакт з ними.
- Ще один соціальний метелик, - фиркнув під носа Лі, вкотре почувши низький сміх Хана зі сторони стійки з кавомашиною.
Джисон працював так старанно, як тільки міг. Це виснажувало і ввечері він повертався додому стомленим, але щасливим. У нього нарешті була стабільна робота, на якій його не затримували на понаднормові години, не відсилали в парки, не змушували вислуховувати скарги і крики громадян. Чесно кажучи, Хан ненавидів крики. У студентські часи у нього траплялись панічні атаки через крики і нерви. А одного разу це сталось прямо посеред мерії. Але завдяки відчуттю відповідальності за свою малу дитину Джисон давно не впадав у паніку.
А в минулу суботу зранку він навіть відвіз Єн У до батьків, а сам влаштував вечір релаксу разом з Феліксом і Хьонджином. Перед приходом друзів Джисон виконав всі свої хатні обов'язки, приготував вечерю, а в неділлю зранку лежав у ліжку аж до одинадцятої. Потім звісно він відчув, що неймовірно скучив за своєю донькою. Тому через годину вже сидів за столом у домі батьків, їв мамин м'ясний пиріг і захоплено розповідав про нову роботу. Все було чудово. І навіть грізний холодний начальник виявився не таким вже і страшним, як про нього казали.
- Хто писав цей звіт?!
Мінхо вилетів зі свого акваріуму як торнадо, злий як чорт, тріпаючи в руках папери. Рукави сорочки були підкочені, показуючи світу міцні передпліччя з сітками випираючих вен. Три розстібнуті гудзики на комірі пускали уяву впляс, збігаючи вирізом до гладкої шкіри явно рельєфних грудей. Ще ці чорні штани так недоречно натягувались на широких стегнах. Весь він сьогодні був надто привабливим. Джисон ковтнув комок в горлі, але погляду відвести не зміг. Прекрасний, палаючий у своїй злості Мінхо підійшов ближче.
- Знаєте, навіть не кажіть. Просто переробіть цю маячню до ранку!
Мінхо кинув папери на стіл. До Джисона долетів запах його парфумів. Дорогих і терпких, таких, як і сам власник.
- Джисоне, - покликав Лі від свого кабінету. - Мені потрібно поїхати в одне місце. Поїдеш зі мною.
Хан нічого не відповів, лише дивився через скляні стіни кабінету, як начальник розправляє рукави сорочки, застібає гудзики і вдягає піджак. По спині пройшла хвиля жару. Здається, Джисон встряг у халепу. Халепу з ім'ям Лі Мінхо.
***
- Куди їдемо? - порушив тишу Джисон.
- Я голодний, - відповів Мінхо, плавно кермуючи однією рукою.
- Думав, у Вас справи...
- Та ні, просто набридло сидіти в тому душному кабінеті. І вже час обіду. Подумав, ти теж голодний, одну каву сьорбаєш пів дня.
Джисон нічого не відповів, лише скоса подивився на руку чоловіка, яка м'яко обіймала кермо машини.
Тут пахло шкіряними сидіннями і Мінхо. Точніше його парфумами, терпкими і приємними. Джисон знову спробував ковтнути комок в горлі і натиснув на кнопку кондиціонеру. Стало спекотно. А Джисон раптом відчув, що він у повній дупі.
Потяг до чоловіків не був чимось новим для Джисона. Він ще в шкільні роки визначився, що йому подобаються і чоловіки, і жінки. В його житті були кілька невдалих стосунків, зв'язки на одну ніч, Хе Рі, чорти б її побрали, і зовсім нетривалі відносини за останні п'ять років. Партнери зливались, щойно дізнавшись про те, що у Джисона є донька. Звісно, він розумів, що тим чоловікам не потрібен був хлопець, який йшов у комплекті два по ціні одного, але все ж було не приємно. Не те щоб Єн У була тягарем чи заважала його життю, він любив доньку всім серцем і вона була найважливішою частиною його життя. Проте хотілось того звичайного тепла і щастя, про яке співається в парі мільйонів пісень. Колись він думав, що щось схоже було у них з Хе Рі, але життя внесло свої корективи.
Із роздумів Джисона вирвало сповіщення про нове повідомлення. Він дістав телефон і відкрив мессенджер. Повідомлення прийшло від Фелікса.
Фелікс:
"Вона просто чарівна"
На фото була Єн У з двома зав'язаними хвостиками. Це вже напевно Фелікс зробив їх, бо Джисон відправляв доньку до садочка з двома заколками у формі кроликів. Маленькі долоньки і носик були перепачкані фарбою. Єн У сонячно посміхалась на камеру. Джисон розплився у посмішці і швидко написав відповідь.
Джисон:
"Моя люба Зірочка"
"Передай, що я вже скучив"
- Твоя сестра? - тихо спитав Мінхо, скоса глянувши на телефон Джисона, поки вони стояли на світлофорі.
- Донька, - гордо відповів Джисон і рефлекторно повернув екран до начальника, звично гордо посміхнувшись.
На обличчі Мінхо враз відобразилось здивування. Запала тиша. Джисон відчув, як щоки спалахнули рум'янцем, а очі розширились.
- О. Ясно.
Мінхо обрав маленьке традиційне кафе подалі від центру. В ньому смачно пахло їжею, від чого шлунок Джисона стиснувся у спазмі. Він і справді зголоднів.
На вході їх зустріла дівчина в традиційному костюмі і з її легкої розмови з Мінхо Джисон зрозумів, що його начальник тут частий гість. Ще дівчина змовницьки посміхнулась, зауваживши, що сьогодні Мінхо прийшов з компанією і нарешті не буде обідати наодинці. Лі легко посміхнувся, представивши Джисона як свого колегу з офісу і їх провели в окрему кабінку.
- Не проти чачжанмьону? - спитав Мінхо, навіть не доторкнувшись до меню. Напевно, добре знає, що тут смачно готують, а що ні.
- Тільки за, - відповів Джисон.
Коли дівчина пішла, в кімнаті запала незручна тиша. Джисон роздивлявся стіни, поки Мінхо відписував комусь повідомлення. Відклавши телефон, начальник уважно подививмя на Джисона.
- Як тобі перші тижні роботи? - спитав Мінхо, наливши води у склянку. Спрага мучала його із самої дороги.
- Мене все влаштовує. Робота гарна, не найважча, - почав Джисон, кинувши швидкий погляд на розслабленого начальника. - Колектив прекрасний, я якось і не очікував, що мене так гарно приймуть.
- Вони співчувають тобі, - Лі намагався приховати легку посмішку, коли Джисон подививмя на нього здивовано. - Жоден секретар не затримувався у мене надовго, - тихо додав він, опустивши очі.
- От тільки я не розумію, чому, - випалив Джисон. - Гарна робота, нормальна компанія, стабільний графік і ви обіцяєте таку зарплатню, якої я не бачив жодного разу за чотири роки роботи в мерії.
- Бо не витримують, - Лі знову підняв уважний погляд на підлеглого.
- Дивні якісь, - чесно відповів Хан.
Замовлення принесли відносно швидко. На столі з'явились тарілочки з рисом, маринованим лотосом, кімчі, редькою і з кількома іншими закусками. Чачжанмьон поставили перед ними в глибоких тарілках.
Мінхо обережно взяв палички і присупив до обіду. Джисон відверто завис на те, як Лі акуратно брав закуски і лапшу. Спіймавши себе на цьому, чоловік мотнув головою і почав їсти.
- То ти працював в мерії?
- Ага, - Джисон швидко прожував шматочок лотосу. - Управління благоустрою. Звільнили по скороченню, паскуди.
Мінхо хихотнув від намагання Хана зробити зле обличчя, але вийшло в того паршиво. З набитими їжею кругленькими щоками хлопець був схожий на ображену білку. Джисон не звернув уваги на смішок начальника.
- Працюєш отак за себе і за того хлопця, а потім тобі приходить лист, що тебе скорочують. А ще мудак начальник... Ой, вибачте, щось мене понесло.
- Нічого, все нормально.
Знову запала коротка тиша. Але чомусь Джисону вона не здалась незручною.
- Ти давно знаєш Хьонджина? - спитав Мінхо, порушуючи тишу.
- Так, з коледжу, - кивнув Джисон. - Нас заселили в одну кімнату в гуртожитку. З тих пір дружимо. І ще Фелікс, ми втрьох жили і так вийшло, що стали найкращими друзями. А Ви давно знайомі з ним?
- Давно. Ми познайомились в танцювальній академії. Пізніше, коли він закінчив коледж, я притягнув його на прослуховування в компанію. В тому році забрав до себе у відділ, - легко відповів Мінхо, дивуючись сам собі.
Зазвичай він не розповідав про себе багато людям, яких ледве знав. Але Хьонджин, як виявилось, був їх спільним з Джисоном другом. Єдиним для Мінхо і найкращим для Джисона.
Телефон Хана завібрував на столі, засвітився, являючи світу заставку з маленькою дівчинкою. Мінхо мимоволі опустив погляд на екран. Джисон глянув на повідомлення і відклав телефон. Мабуть, щось неважливе. Цікавість залоскотала нутро Лі. Чомусь хотілось дізнатись щось ще про свого секретаря.
- То в тебе є донька? - обережно спитав Мінхо, знову поглянувши на телефон. Потім на руки хлопця. Від обручки не було і сліду.
- Так. Її звати Єн У, їй п'ять, - м'яко відповів Хан, посміхнувшись.
- Музична зірка, - Мінхо теж посміхнувся кутиками губ. - Гарне ім'я.
- Ніхто до цього так і не зрозумів значення її імені, - трохи здивовано відповів Джисон.
- Вона і є твоя велика відповідальність, про яку казав Хьонджин?
- Він так сказав? - Хан підняв брови. Мінхо кивнув. - Так, я маю забезпечити їй гарне життя.
- А дружина?...
- Я не одружений, - трохи прохолодно відповів Джисон. Його очі наповнив смуток. - Не був ніколи, - чомусь додав він, сам не знаючи чому. - Сам виховую її. Матері немає в її житті, якщо Ви хотіли це спитати.
Мінхо хотів, питання крутилося на його язиці їдкою цікавістю. Але щось у тоні і вигляді Джисона завадило спитати. Лі мотнув головою, зробивши вигляд, що не збирався розпитувати, що це не його справа. Проте все одно було цікаво.
- Людям завжди цікаво, наскільки безвідповідальним я був, якщо став батьком-одинаком у двадцять три, - продовжив Джисон. Його ніби прорвало, ніби відчув, що Мінхо можна довіритись. - А ще моє батьківство відштовхує людей.
- Чому?
- Тому що ніхто не хоче брати на себе такий тягар відповідальності в такому ранньому віці. Деяким просто цікаво, дехто дивиться на мене з жалістю, хтось з осудом, - Джисон вдихнув повітря. - Але ніхто не розуміє, та і не хоче розуміти, як це було важко на початку і як сильно Єн У змінила моє життя з перших хвилин своєї появи.
Мінхо уважно слухав. Було видно, що Джисону боляче розповідати про те, що так сильно ранить його з дня у день. Осуд людей. Чому вони взагалі вважають, що мають право засуджувати когось? Мабуть, якщо так сталось, що Джисон став батьком так рано, то на це були причини.
- Чому Музична зірка? - спитав Мінхо те, що на його думку не відносилось до образливого або травмуючого. Джисон наче не очікував такого питання. Чоловік кілька разів кліпнув.
- Все, чим я жив до народження Єн У, була музика, - визнав Джисон. Він не вперше розповідає це, друзі і родина знають, як сильно він любив музику. - Я писав пісні, музику, мріяв стати музикантом. Але з появою дитини життя різко змінило курс на підгузки, каші, перші зуби, коліки... Але коли я вперше взяв її на руки, вона стала головною зіркою на моєму небосхилі і моєю головною музикою. Тому Музична зірка.
- Романтично. Дуже творчий підхід.
Мінхо вирішив більше не розпитувати Джисона про настільки особисті речі. Все таки Хан всього лише його секретар і ніхто не знає, як надовго. Але було щось у цьому чоловіку, що не давало Мінхо відвести погляд.
Хоча б те, з яким сяйвом в очах Джисон розповідав про доньку. Для Мінхо взагалі стало несподіванкою те, що у його секретаря є дитина, він не читав резюме, все вирішив Хьонджин. Але коли він слухав коротку, але змістовну розповідь підлеглого, все було зрозуміло - для Джисона немає нікого важливішого і ціннішого за дитину.
Сам Мінхо майже ніколи не замислювався над тим, хоче він дітей чи ні. Було важко уявити себе в ролі батька. Та у нього і не було ні бажання, ні нагоди про це думати.
Відкинувши роздуми про батьківство, Мінхо подивився на Джисона. Очі у нього були дуже гарні, великі, темно карі. В них одразу спочивала серйозність і вирувала дитяча наївність, ніби сплітаючись в одне ціле у дорослій людині. Ніби він занадто рано подорослішав, але юність ще хвилями накочучалась зсередини.
Мінхо кліпнув. Неможна так відверто витріщатись на малознайому людину. Особливо у людних місцях. Особливо на малознайомого чоловіка у людному місці.