#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
— Томас, сину, посидь ще!
— Ні, мам, мені час, —Томас усміхнувся, поставивши порцелянову чашку на блюдце, — Мені ще треба зустрітись з адвокатом.
— Навіщо?
— Потрібно дещо передати.
— Але ми так давно не бачилися, — Діана посміхнулася у відповідь, підливаючи ще чаю Тому. — З того самого випадку, як…
— Ось саме через це я маю зустріч, — обірвав її син. — Ми обов'язково скоро побачимось, матінко.
Він підвівся, поправляючи сорочку. Томас вийшов із веранди до будинку. Діана почимчикувала за ним, продовжуючи вмовляти сина. Гіддлстон рішуче йшов через будинок коридором. Він не озирався, повністю сфокусувавшись на головних дверях. За кілька кроків до них він завмер. Том глибоко вдихнув запах рідного дому. Він поклав руку на ручку дверей сусідніх і штовхнув уперед. Перед ним відкрилася вітальня.
У голові замиготіли спогади. Очі Тома відчайдушно бігали по меблях, вікнах і картинах. Він заплющив очі, намагаючись згадати їх із сестрами гри, дитячий сміх, запах яблучного пирога.
"Жила як гнида і помреш як гнида".
Постріл.
Томас похитнувся. Він швидко вийшов і зачинив двері.
— Ну ось, я, здається, зачиняла ці двері на ключ, — Діана з неприхованою тривожністю дивилася на Тома. — Там усе прибрали, але... Може, ти поїдеш до своєї сестри на тиждень-другий? Тобі треба відпочити, це очевидно.
— Я впорядку, — тихо видихнув чоловік.
Він міцно обійняв жінку, цілуючи її у скроню: — Мамо, я правда впорядку.
— Ну добре. Тільки будь обережним! І запроси Бена на чай, буду рада бачити його з дружиною!
— Добре! — крикнув Том уже з машини.
Він помахав матері рукою і завів двигун. Дорога до Лондона зайняла достатньо часу, щоб провітрити голову. Томас увімкнув білий шум на телефоні. Звук допомагав йому зосередитись і ні про що не думати.
На задньому сидінні автомобіля прихований піджаком лежав жовтий пакет з документами Аліси. На телефон надійшло повідомлення від адвоката, що той таки зможе з ним зустрітися сьогодні. Томас вимкнув білий шум. Він перебирав у голові варіанти, що сказати Пітеру та як пояснити все.
Гіддлстон зупинився на світлофорі. Паралельно з ним стояв чорний джип. Томас дивився на червоне світло і рахував про себе секунди "Дорогий Пітер, — думав він, — вдячний тобі за твою роботу, однак у мене до тебе ще одне дільце". Думки замовкли, слово "дільце" збентежило Тома, а потім розсмішило.
“Добре, дільце, — він натиснув на газ, як тільки з'явився зелений сигнал, — за яке можна сісти. Щоб зробила… Аліса?”.
Наступного моменту Том почув скрип шин від різкого віражу, салон авто струснуло. Він обернувся. Позашляховик врізався у його машину. Гіддлстон міцно тримав кермо, вивернувши його. Він намагався не створювати аварійну ситуацію на дорозі. Однак наміри водія іншої машини були протилежні. Він трохи від'їхав і знову врізався в томасову машину.
Британець розвернувся і натиснув на газ, проскакуючи на червоне світло і ледь не врізаючись у іншу машину. Телефон засвітився. Дзвонила Заві. Томас повернувся до дороги. Він звернув у менш людний провулок, зменшуючи швидкість.
Гіддлстон скинув дзвінок, намагаючись набрати поліцію на ходу. У цей момент він почув удар ззаду, його машина перекинулася, телефон випав із рук. Скрегіт металу по асфальту. Іскри обпалили руку. Ще один удар. Тепле літнє повітря. Спрацьовують подушки безпеки. Телефонний дзвінок. Томас втрачає свідомість. Удар.
***
— Ви адвокат містера Гіддлстона? — почув крізь сон Том.
— Так це я.
— По секрету вам скажу, що на вашого клієнта хочуть відкрити справу, — пошепки сказав невідомий.
— Та ви збожеволіли, — пролунав подалі від співрозмовників голос Бенедикта Камбербетча.
— Що ви тут робите?
— Прийшов до друга, — Том почув, як Бен наблизився до нього. — Пітер, — звернувся він до адвоката, — витрати на цю справу я беру на себе. Містер Гіддлстон ще не прийшов до тями, а ви...
— Містер Камбербетч, за всієї поваги, не я приймаю рішення. Якби моя воля, містер Гіддлстон залишився б просто жертвою ДТП, але на жаль обставини складаються не найкращим чином.
— Містер…
— Чарлінгтон, — відповів незнайомець.
— Містер Чарлінгтон, — сказав Пітер, — обговоримо це питання в іншому місці. Хворому потрібен спокій.
Як тільки двері зачинилися в палаті, запанував спокій. Томас чув, як казав Бенедикт. Судячи з тону, його слова були підбадьорливими. Проте актор не зрозумів нічого, звуки плуталися, розпливалися у свідомості. Том відчайдушно намагався чіплятися за реальність, десь на краю свідомості крутилася думка про те, що треба подати сигнал: поворухнути пальцями чи бровою. Проте сил ставало дедалі менше і Том відпустив голос Бенедикта. Він поступово стихав, доки не зник.