#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
У будинку Тома не горіло світло. Машина з доставки піци припаркувалась біля головного входу. Кур’єрка вийшла з машини, тримаючи у руках картонну коробку. Вона подзвонила у двері та очікувала відповіді.
З-за дверей почулись кроки. Гіддлстон подивився з-за вікна на доставку та огледів вулицю. Жодних інших і не сусідських машин не було помічено. Він відкрив двері та подивися на кур’єрку.
— Вітаю.
— Ви замовляли піцу, — посміхнулась дівчина.
— Я нічого… — Томас подивився на форму дівчини, пошиту з якісного матеріалу. На ній була емблема з такими ж ініціалами як на сайті приватного детектива. — Так, дякую, я маю щось заплатити.
— Все вже оплачено, — ввічливо відповіла кур’єрка. — Смачного.
— Дякую.
Гіддлстон взяв коробку та зачинив двері на всі замки. Він вніс піцу у кухню та поставив на стільницю. На підвіконні самотньо палала цигарка. Чоловік взяв її та продовжив палити. Запах диму змішався з запахом свіжоспеченого тіста та сиру.
Актор сидів на стільниці, видихаючи дим у вікно. Вночі не співали птахи, однак він чув цвіркуна. Піца перестала диміти. Третя цигарка торкнулась дна попільнички. Гіддлстон відкрив кришку. Класична піца “Чотири сири” вигляда як справжня автентична піца, як у Італії, однак він не наважувався скуштувати.
Томас обережно викинув її у смітник та подивився на коробку. Вона була порожньою. Чоловік невпевнено подивився на викинуту схоловшу піцу та повернувся до коробки.
Він прокрутив її у руках та зрозумів, що всередині вона менша, аніж виглядає ззовні. Гіддлстон відірвав кришку коробки та побачив, що у коробки є порожній простір всередині.
Актор взяв ніж та розрізав її. Він вийняв з, на перший погляд, порожнього просторі у нижній частині коробки білий поштовий пакет. Томас видихнув, взяв жасминовий чай та цигарки і піднявся у свій кабінет. Двері він зачинив на замок.
Гіддлстон видихнув дим у повітря. Шкіряне крісло втомлено скрипіло.
Першим з пакета випало свідоцтво про народження. “Одрі Одарка Глен, народжена 10 Березня 1980 року, Лондон, Вестмінстер”. Томас вкрився гусячою шкірою. Свідоцтво про народження виглядало так само як його — типове. Він дивився на місце народження, вони народились і провели дитинство у тому ж самому районі Лондону.
“Батьки: Альберт Юліус Глен, Квітослава Максименко-Глен”.
Томас дивився на дитячу фотографію Аліси. Дівчинка позувала для статі у газеті “Таймс. Лондон”. У тексті йшлось про боротьбу британських дипломатів за визволення радянських політичних ув’язнених. Квітослава стояла у трендовій сукні 80-х, однак в очах Томас читав сум. “Її брат залишається у радянській тюрмі. Місис Максименко-Глен та її чоловік містер Альберт Глен змогли забрати племінницю з-за залізної завіси (Зоряна, 5 років). З дівчинкою працюють психотерапевти”.
Гіддлстон потер підборіддя, розглядаючи сім’ю Аліси. Її мати — статна жінка з довгим темним волоссям та карими очима, в яких палали вогні придушених революцій. Її батько — високий чоловік з широкими плечима. Він був вишколеним ввічливим джентельменом, він був з тієї ж когорти людей, що й Макфол. Однак в очах містера Глена Томас с бачив щось схоже на те, що палало в очах Квітослави.
У наступних статях з фото, що він знайшов у пакеті, Гіддлстон бачив як росла Аліса. Вирізки була вже не з “Таймс”, чим ближчими до сьогодення ставали дати, тим менш примітними були назви видавництв.
У 1985 році була надрукована стаття, яку він бачив у церкві Святої Марії. Томас порівняв фото чотирирічної та п’ятирічної Аліси. Дівчинка посміхалась, її ледь втримала для фотографії рука матері. Тоді ще Одрі Одарка з заплетеними двома косами дивилась у фотокамеру та посміхалась. На наступному фото через декілька місяців вона з заплутаним волоссям відштовхує руку монахині. Зоряна ж опускала голу нижче і нижче.
1986 року газета з меншим тиражем нагадала читачам про невідомими вбивство у передмісті Лондону. Журналістка писала про вбиту українську активістку та борчиню за людські права — Квітославу Максименко-Глен. “Її знайшли застреленою у власному будинку. Разом з нею у будинку було ще троє дітей: Одрі Одарка (5, її донька), Зоряна (6, підопічна, племіниця) і Олександр (5, племінник чоловіка)”.
Томас відпив чай та нахмурив брови. У статі йшлось про церкву Святої Марії як тимчасовий притулок для дітей.
Через три місяці “Таймс” випустив статтю про трагічну смерть після отруєння невідомими речовинами британського дипломата Альберта Юліуса Глена. “Єдина рідна донька Одрі Глен та її кузина Зоряна Максименко повертаються під опіку церкви Святої Марії”.
1987 року місцева газета Саузгемптону надрукувала статтю “... нарешті відбулось успішне всиновлення двох сиріт найближчими родичами сім’ї Глен”. Томас дивився на Одрі, чиє друге ім’я газета не написала, з кривими і значно коротшими косами. Ні вона, ні Зоряна очей не піднімали. Маленький Олександр тримав їх обох за руки.
Ще декілька статей були вирізками з спеціального журналу для юристів та адвокатів, де йшлось про скандальну справу проти радянського союзу. Влада комуністів вимагала ексгумацію тіла Квітослави та відправки для переховання на батьківщині. Наступна вирізка розповідала про боротьбу за право на опіку Одрі між радянськими родичами та британськими. Журналісти зазначили, що у справу був втягнутий навіть тогочасний прем'єр-міністр. Одрі Глен залишилась у Британії. На фото, зробленого з кущів, показали невдоволене лице Аліси, яка тримає за руку кузину батька, її опікунку, та йде повз радянського прапора з зали суду.
З того як міцно стискає Аліса руку своєї опікунки, Том зробив висновки, що вона довіряє їй.
Наступні статі були з маленьких місцевих газет та особистих справ Аліси з різних шкіл.
“Міс Глен відрізняється скупою емпатією, рекомендовано провести виховні бесіди” — 1988. З наступного року вирізок стало більше: “Одрі Глен влаштувала бійку у столовій та втягла у неї старшокласників”, “Міс Глен виключено зі школи”, “Пожежа у новому крилі школи спричинена двічі однією з учениць”.
Очі Гіддлстона пробігались по фотографіях та статтям. Врешті-решт після чисельних бійок, підпалів та навіть конфлікту з поліцейськими у 1995 році її відправили у пансіонат. Літо вона проводила у літньому лагері для проблемних підлітків у церкві Святої Марії.
Він бачив фото Аліси та Артура Волша на одному з благодійних заходів у церкві. Аліса з розчесаним та зализаним назад волоссям, однак з тату на лівій руці, продавала трояндовий джем. Артур тримав табличку з ціною, закликаючи покупців придбати продукцію тим самим підтримати церкву.
Гіддлстон не пам’ятав тату на її тілі. Він відмахнув думку про неї, гадаючи, що вона її звела.
У наступних вирізках не було жодних згадок про Алісу, однак були фото з графіті. У місцевій газеті йшлось про таємничі графіті, що з'являлись по всьому місті.
Балончиком на заборах, стінах та навіть машинах з’являвся один і той самий напис “Хто пам’ятає Роуз? Ви всі по неї забули. Як і про нього теж”.
Томас закотив очі. Це було дуже по-бунтарські та стилі підлітків. Однак він бачив у цьому стиль Аліси. Гіддлстон нахмурився, дивлячись на ім’я “Роуз”. Він згадав символізм імені Ранія Уламс. Актор дивився на імена у статях. Він та вона видались йому очевидним референсом до її батьків, статтей про розслідування вбивства яких більше не було.
Томас відкрив гугл та вбив “Квітослава значення імені”. Пошук відповів йому “Квітуча слава; “квіто” (укр.) — від слова “квітка”, детальне значення знайдіть на нашому сай…”. Чоловік перевів погляд на ім’я графіті. Він загадав що йому казав інспектор у відділку: “Місис Аліса Роуз Остін”. За ним у спогадах прозвучав вираз Вебстера: “Ти називав її Алісою. Як “Аліса у Дивокраї”. Вона взяла фактично ім’я своєї матері та ім’я, яке дав їй Артур.
Гіддлстон допив чай, закрив та закурив. Останній спогад про Алісу — випуск 2002 року в Оксфорді. Те ж фото він бачив на стіні у вітальні будинку №46 по вулиці Сазерленд. Аліса тримала за руку свого майбутнього чоловіка з двома заплетеними симетричними косами та посміхалась. Він пробігся очима по іншим статтям, він спостерігав як змінювалась вона з часом.
Томас видихнув дим у повітря. Кисню ставало дедалі менше, думки ставали чистішими.
Він заснув у кріслі. Йому снилась Аліса та їхня ніч у її вітальні.