#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
Томас йшов доріжкою по великій фермі з садами та озером. Сонце світило яскраво. Поміж амбарів та дерев він бачив вказівники з назвами будівель. У руці вже зім’ятою та з декількома стертими цифрами лежав листок з адресою.
Гіддлстон приїхав у Саузгемптон декілька годин тому. У свій номер він замовив новий костюм та прийняв душ. Він не спав більше. На його тілі, йому здавалось, ще відчувався її парфюм. Актор вважав це іронічним і саркастичним водночас, що він носить її парфум у місці і місті де вона виросла.
Чоловік йшов далі поки не побачив табличку з потрібним номером. Він обійшов старий будинок для працівників по колу. Земля почала спускатися вниз до озера. Томас побачив біля води високого чоловіка. Той теж стояв у костюмі, геть не схожий на працівника ферми.
Гіддлстон озирнувся — довкола нікого не було. Актор огледів чоловіка зі спини. Він дивився на людину, яка знала Алісу з самого дитинства. Він стояв на землі твердо, не хитався. Її брат спокійно дивився на озеро, розглядаючи блиски сонця на воді.
Томас підійшов до нього.
— Доброго дня.
Олександр озирнувся. Він змінився за цей час. Йому, як і Алісі, було 39 років. Світле волосся рівно пострижене, в очах все ще плескалась радість хлопчика, що тримав за руку двох сестер, однак зморшки додавали тіней на його обличчя.
— Доброго дня, — посміхнувся чоловік. — Здивований, що ви прийшли.
— Це було б не ввічливо, — рівним тоном відповів актор.
— Ввічливість не доречне слово у цій ситуації, — нервово посміхнувся брат та кивнув Томасові. — Якби ви злякались, я б зрозумів.
— Я не з лякливих.
— Так, я помітив.
Олександр кинув оком по фермі. Подібні краєвиди часто зустрічались Томові на листівках. Достиглі яблука падали на землю, пасуючи кольором до червоних тракторів. За одним з будинків завила корова. Гіддлстон вбирав в себе це місце усіма можливими сенсорами тіла. Він бачив сонце, він відчував спокій. Його цікавило чи бачить він ферму очима Аліси і якої тоді бачила її вона.
Олександр зітхнув та кивнув сам собі. Актор помітив, що це, вочевидь, його звичка.
— Вона … була тут щаслива? — Томас намагався почати розмову.
— Ні, — Олександр засміявся. — Одрі … вірніше Аліса, — він подивився на Тома, — ми гралися тут дітьми. Це рай для п’ятирічок. Кожне дерево — окрема історія. Хочеш, грайся в піратів, хочеш у лицарів та королів. Плавай, зривай яблука, а як набридне, так тут повно тварин, — брат дівчини опустив очі вниз. — Але її це тільки дратувало.
Чоловік кивнув вліворуч, пропонуючи прогулятися. Гіддлстон пішов за ним, підлаштовуючись до темпу та виходячи на рівень Олександра.
— Дратувало?
— Вона втратила батьків, обох.
— Я знаю.
— Знаєте? — Бізнесмен подивився на Тома, вигнувши брови. — Враховуючи те, що ви знайшли мене, я не маю бути здивованим.
Вони пройшли повз ще одного яблуневого дерева.
— Вона… це було тяжко для неї, вочевидь. Але, — актор пом’явся на місці, невпевнений як і що він має право запитувати. — Але…
— Тебе цікавить її життя?
Олександр підвів очі на Томаса та кивнув.
— Ти був її коханцем, наскільки я пам’ятаю.
— Ти перший хто сказав вірно про наші відносини і, якщо можна, давай на ти.
— Давай.Так, Аліса розповідала про тебе.
— Розповідала?
— Ну ти ж не думаєш, що вона живе своїм спецагентським життям і геть не має сім’ї?
Гіддлстон завмер на місті. Він дивився у світлі хлоп’ячі очі Олександра. Той дивився на Тома з посмішкою. Актор не впевнений чи мав він очікувати цього чи ні і що він має відчувати з цього приводу. Він збирав по шматочках всю її істоію і дивиться зараз у очі чоловікові, якому збирати не треба було.
— Ти здивований?
— Я приголомшений, — чесно відповів Том.
— Вірю, — Олександр кивнув і пройшов далі, його супутник послідував за ним. — Я знав все з самого початку. Ну, майже. Це було очевидно, мабуть. Хоча, у компанії з Волшем вона проявила певні “риси характеру” та навички, якби допомогли їй. Іронічно вийшло, чи не так?
— Ти знаєш, що її вбив Волш? — Томас вирішив не бути обережним у цьому питанні.
— Так, — кивнув Олександр.
Вони вийшли на місточок через струмок.
— Хто тобі сказав про це?
— Лорд Макфол. Я думаю, ви знайомі.
— Звідки… що? Як?!
Олександр засміявся. Він дивився на воду під мостом і хитав головою. Раптом Томас помітив у його погляді дещо таке ж колюче та гостре, що він бачив і в Алісі. Він тепер точно зрозумів, що розмовляє з її братом.
— Він попереджав, що ти можеш заїхати, після… її смерті.
— Як ти … як ви знайомі?
— Дипломати, лорди і політики, — Олександ підвів очі на Тома, — це одній й ті самі люди на різних посадах.