#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
— Ви вчасно, — посміхнулась жінка та відчинила головні двері.
Томас пройшов в середину у вигладженому костюмі та з пістолетом за паском.
У “Червоному театрі” пахло деревом та аромапаличками. На сцені танцівниці розминались перед репетицією чергового номеру. Гддлстон сів у крісло. Йому подали віскі та попільничку.
На сцені він помітив ту ж дівчину, з якою він був найпершої ночі тут. На ній не було перуки, однак плавність рухів та гнучкість тіла не дозволяла сплутати її не з ким. Томас запалив цигарку та відпив віскі.
Він насолоджувався атмосферою і тим що бачив. Віскі зранку можна було сприйняти за несмак, думав Том, однак всі вікна були щільно закриті важкими шторами. Єдиним освітленим місцем була сцена. Актор усміхнувся сам собі. Дівчина сіла на шпагат. У нього перехопило подих. Він видихнув густий дим та заплющив очі.
Чоловік почув кроки. Стакан в його руці був майже таким же холодним як і пістолет за паском. Актор відкрив очі.
— Драматургія це однозначно твоє, — пролунав голос Артура. — Аліса оцінила б, якби була з нами.
Томас майже стиснув руку у кулак. Від Волша ці слова звучали подвійно болюче. Однак Гіддлстон лише хмикнув та загасив цигарку, не повертаючись до нього.
— Віскі? — Запитав він.
— Роберт до нас не доєднається? — Той присів поруч з Гіддлстоном.
Між чоловіками була відстань у три сидіння. Голова наркоімперії Лондону сидів напівобертом, так що він бачив і співрозмовника, і сцену, і двері.
— Не думаю, — усміхнувся актор.
Волш кивнув і взяв тільки но принесену склянку з віскі. Він відпив з неї та оцінив насичений смак алкоголю.
Томас відчував як той оглядає простір, яка намагається його контролювати. Широко розставлені ноги у глянцевому взутті намагались показати домінантність. Фальшивість його розслабленої пози у велюровому кріслі видавала напружена спина.
Гіддлстон уявляв цю зустріч багато разів. Ще з того моменту як він не наважився пристрелити Волша зі своєї засідки у кущах троянд. Однак зараз ні цупкий погляд блакитних очей, чи надто чепурна зачіска, ні навіть маленький шрам під нижньою губою не привертали увагу Томаса. Він дивився на сцену, він споглядав за дівчиною.
— Гарненька, так? — Запитав Артур.
Він зловив його погляд і прослідкував за ним до дівчини на шпагаті. Вона потягнулась вперед, торкаючись кінчиками пальців краю сцени. Волш примружився на пів секунди. Його брова смикнулась, та він швидко натягнув на обличчя спокійний вираз.
Гіддлстон помітив це.
— Пройдемо у приватніше місце? — Томас нарешті подивився на співрозмовника.
Артур відірвав очі від дівчини та повернувся до актора. Він кивнув. Актор зараз помітив, що його співрозмовник мінімум на десять років старший від нього.
Обидва чоловіки підвелись та попрямували до коридору за сценою. Дівчина на шпагаті прослідкувала за ними очима. Вона повернулась до господарки театру. Жінка кивнула їй. Танцівниця підвелась. Офіціант дістав автомат.
Томас пройшов у кімнату першим. За ним у приміщення з синього велюру зайшов Артур. Гіддлстон озирнувся. Він хотів зайти останнім, однак прорахувався. Тепер наркоторговець опинився біля виходу.
— Я підозрюю, що ти мене не на красивих жінок запросив подивитись, — накроторговець криво посміхнувся.
— Маєш рацію.
Гіддлстон вихватив пістолета з-за паска. Так само зробив Волш.
— І от ми тут, — продовжив Артур. — Тебе було важко вполювати. Вона тебе навчила?
— Чому ти зробив це з нею? — Впевнено говорив Том, дивлячись прямо у вічі противникові.
— Наказав її вбити?
Волш перехопив пістолет зручніше.
— Вона нас зрадила.
— Ви були давніми знайомими.
— Облиш, — хитнув головою Артур, його зачіска залишилась немов переклеєна, у тій же позиції. — Хто тільки що не робив у 16? Ми були загубленими дітьми — ми виживали як могли.
— Ти наказав вбити її.
— Вона зрадила нас, вона шпигувала. Я б пристрелив її так само легко як я це зроблю з тобою.
— І ні докору? Ні не секунду? — Томас уважно слідкував за рухами Артура, він має натиснути на гачок, але вагався.
— Ні, — усміхнувся чоловік. — Аліса була хорошою дівчинкою. Я думаю, ти це теж знаєш, — він облизав нижню губу. — Майже як покійна Менді.
На слову “покійна” Томас хмикнув: — Її ти теж вбив?
— О ні, Вуд з цим чудово впорався, а потім я з Вудом. Таке буває, знаєш, з людьми, що вимагають надто багато. То що, вирішимо хто з нас достойний побачити Алісу на тому світі як джентельмени? — Арутр намагався подати сигнал через прихований навушник у вусі, однак сигнал не йшов, його заглушили. — Дуель? — Він спробував знову, хитнувши головою. Відповіді не було. — Ти ж знаєш, що це навіть не її справжнє ім’я?
— Її звали Аліса, — сухо відповів Томас. — Для мене.
Гіддлстон побачив сигнал за дверима від дівчини.
— Її звали Одрі, — виплюнув Артур. — Одрі.
— І ти її вбив.
Світло погасло. Волш вистрілив. Томас одразу ліг на підлогу. Постріл не пролунав. Волш ще декілька разів натиснув на гачок, однак зброя не відреагувала. Гіддлстон вибив з рук чоловіка пістолет та вдарив його своїм по голові. У темряві стріляти було небезпечно. Він вдарив голову Артура об стіну, однак та виявилась м’якою та не нанесла великої травми.
Томас повернувся, згадуючи де знаходився стіл. Він почув стрілянину, линувшу з чорного входу. Гіддлстона навпомацки знайшов стіл.
— Ти думаєш зі мною так легко розправитися? — Артур відштовхнувся від стіни та налетів на Томаса. — Вона мала краще тебе вчити.
З головного залу долинув крик офіціанта та ще один постріл.
Гіддлстон махнув кулаком, однак промахнувся у темряві. Артур схопив актора за тулуб та намагався вдарити його у стіну. Актор перехопив його та доклав зусиль, щоб залишитись на місці.
— Вона мене не вчила, — прошипів Томас, противлячись силі противника. — Ти дарма полював на мене.
— Агенти завжди так кажуть, — Артур дістав ножа, — вона теж так казала.
Томас махнув декілька разів у просторі, намагаючись зрозуміти де його рука з ножем. Лезо проїхалось по нозі — чоловік відчув власну теплу кров. Він вибив холодну зброю з руки Волша та дотягнувся до стола. Чоловік смикнув за скатертину та закрив нею голову противника. Артур почав задихатись.
— Здихай, сволото, — прошипів Том, — як вмирала вона.
Наркоторговець тягнув Гіддлстона до низу за піджак. Тканина тріщала на ньому, він відчув як порвався його рукав.
— Слідкуй за жінками своїми, — проричав Волш і вдарив по нозі актора.
Той впав на коліно, відчуваючи як відкрилась рана на нозі.
— Аліса вбила б Філа, — прошипів Артур, переводячи дихання.
Томас заричав, вдаряючи чоловіка кулаком у скроню. Чоловік сплюнув кров на землю.
— Я знав, — він сміявся, — я знав, що вона його вб’є. Навіть пораненою. Або втече.
Волш сміявся, поки по його губах стікала кров. Томас чув це, і чув як його щелепа рухається зі скрипом та хрускотом. — Та вона мала вижити, — Артур дістав свого пістолета.
Гіддлстон вихопив свого. Він тримав палець на гачку, сприймаючи слова Волша як абсурд. Він знав, що у нього є десять набоїв. Він планував стріляти на звук голосу наркоторговця поки не почує, що куля влучила.
— Але тобі краще розбиратися з колишніми поки вони живі, — Артур сплюнув ще раз.
Він натиснув на гачок. Пістолет знову не вистрілив.
— Здохни, — вимовив Том.
Він випустив три кулі. На другій він відчув краплі крові на обличчі. Актор кліпнув очима і випустив четверту. Артур захрипів та затих.
Гіддлстон привалився до стіни. Він важко дихав. Думки змішались з погодами, але все глушило холод пістолета у руках та тепло крови на лиці.
— Томас! — Долинув крик з коридору. — Томас! — Кричала жінка.
Актор зітхнув, почувши голос Заві. Він закрив очі на декілька секунд та видихнув все повітря з легень. Чоловік відкрив двері та завернув у лабіринт коридорів, що вів до чорного входу.
Червоний бархат стін лився у червоний паркет. Слабкі лампи освітили тіло Артура. Одна куля в голові, друга в серці і ще дві у шиї. Томас йшов на голос Заві, перевіривши кількість куль. Залишилось шість.
— Томас!