Довгі ночі, в кронах дерев

#Б #F #Романтика #PWP 18+ #moonchaistory #Мавка #Єремія

Крок, ще один.

Зоряне небо здавалося спостерігало з усіх боків з Єремією. Дівчина впевнено крокувала босими ногами по прохолодній землі, яка здавалося, ніколи не нагрівається у Лісі. Озеро як і його мешканці залишилися позаду, потрібно лише пройти крізь колючі кущі шипшини і вона вже буде на галявині.

Єремія картала себе, за те що погодилась на це. Вони ж бо вже давно поставили крапку у їхньому спілкуванні, так чому ж не можуть триматися на відстані?

На галявині було безлюдно, як і завжди. Ніхто не наважувався ступити на ці землі, тому що вони за неписаними правилами належать мавкам. Єремія вирішила, якщо через півхвилини тут ніхто не з’явиться, вона піде назад до Юліана, він завжди їй радий, хоч і іноді дуже набридає. Вона сіла на землю, підібгавши ноги до грудей і ковзнула рукою по яскравій, молодій траві. Весна почала вносити свої барви на людських землях віднедавна але в Лісі, все давно почалося відродження. Ліс завжди був, є і буде першим та останнім притулком для всіх пір року.

Десь полетіла сова.

Обернувшись назад Єремія здригнулась. Довгі бліді ноги виросли нізвідки, дівчина готова закластися, що секунду назад тут нікого не було.

--Чому сумуєш, моя квітка? – вінок і зелені пасма приховували обличчя мавки від місячного сяйва. – Невже за мною?

Єремії аж дух сперло. Тільки Зеленоока може ось так зіпсувати всі лестні слова, які тільки що говорила.

--Щоб не так. – стиснувши губи у тонку лінію промовила Єремія.

--Хіба? Так чому прийшла? – мавка не відступала, на її обличчі вигравала уїдлива посмішка. В їхньому дуеті завжди вона була двигуном, який рухав цих двох до безглуздих пригод.

--Тому що.. тому що так. – Зеленоока пирхнула і подала тонку руку дівчині. Від контрасту теплої шкіри і льодяних долоней мавки, Єремія вкрилась мурахами. Кожного разу як дівчина зустрічала Зеленооку в Лісі, в середині зароджувалося дивне відчуття піднесення.

--Тобі пасує місяць. – дивлячись в очі Єремії промовила мавка, не втримавши погляду обоє відвернулись.

--Чому так терміново потрібно було зустрітися по серед ночі? – незадоволено промовила блондинка, сподіваючись, що її швидкий ковток повітря в кінці слів, не побачить мавка.

Зеленоока посміхнулась, здійнявши брови.

--Я можу не відповідати на це питання, ти ж не відповіла. – мавка обітнула Єремію, не спустивши з неї очі ні на секунду.

--Хочеш відтягнути те, що неминуче? –Єремія застала Зеленооку зненацька. Щоки дівчини стали багряними, хоч і на губах була хитра посмішка.

--Ні, думала дати тобі шанс втекти. – Зеленоока зупинилась, все довкола почало віддавати жаром.

--Якби я думала тікати, то б не приходила. – Голос став нижче і тихіше, лічені кроки відділяли їхні тіла. Мавка посміхнулась ширше, все її єдство говорило: ти можеш обпектися, швидше ніж ми двоє очікуємо.

Єремія торкнулися ґудзиків своєї чорної сорочки, подих мавки збився. Дівчину розсмішив розгублений вигляд Зеленоокої, мавка зрозуміла, що сьогодні вона потрапила під чари. Дії Єремії, здавалося, тягнуться вічність, поки щось шалено стукало у горлі Зеленоокої, а низ живота приємно скручувало. Земля під ногами горіла вогнем, як і бажання, яке огорнуло галявину.

Терпіння мавки скінчилося, вона в один крок перетнула всю відстань і її бліді пальці почали швидко розстібати малесенькі ґудзики. Єремія притягнула Зеленооку ближче, від її подиху на губах мавки, обоє немов перенеслися у власний світ. Поки їхні тіла прагнули відчути жар один одного, губи жадно злилися у танці. Єремія не мов відчувала спрагу все своє життя, поки не зустріла мавку і тільки зараз, після стількох років знайомства їй дозволили зробити ковток. Ковток, який буде не останнім цієї ночі. Холодні долоні мавки накрили груди дівчини, з ніг до голови обох прошив імпульс, який вже не дозволить зупинитися і відступити. Губи Зеленоокої торкнулися шиї Єремії і ноги підігнулися. Дівчина прикрила очі відкинувши голову назад, тихо простогнавши. Сьогодні вся вона належить Зеленоокій і тільки їй. Єремія готова покласти до білосніжних ніг мавки весь світ тільки б мати більше часу, ніж ті безсонні ночі на галявині. Обоє хочуть бути ближче кожну хвилину але Вінценосна одразу дала зрозуміти, що буде із мавкою, якщо вони будуть не обережні. Тому дівчата були вдячні за довгі ночі, сховані в кронах дерев.

Світанок підібрався тихо, мов хижак. Вогкі речі, від ранішньої роси, прогнали усі спогади ночі. Обоє принишкли. Їм не було соромне за все, що відбувалося тут вночі, вони сумували і чекали поки перша зірка знов зійде над темно-синім лісом.

--Ми обов ’язково колись будемо разом і нам ніхто не посміє перечити. – Зеленоока заправила світле пасмо Єремії за вухо і невагомо поцілувала її у щоку.

І дівчина вірила кожному слову мавки