Одеський «Ліс». Розділ 10

#MoonChaiStory #MCSЛіс #S #F #Ворон_Станіслав #Воронслави #Юліан_Єрем #Юліареми #Магда_Єремія #Єрегда #Марена_Зеленоока #Б #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #Нецензурна_лексика #комедія

— Ні, я нікуди не піду, допоки ви не гарантуєте мені безпеку Марени! — Станіслав упер руки в боки, використовуючи усі свої переваги в зрості й комплекції, аби демонструвати впевненість.

Ворон втомлено потер перенісся. Він вже майже годину намагався переконати Станіслава щодо плану Блудів. Але той ніяк не погоджувався, переймаючись за Марену.

— Магда залишиться тут. Єремія її ні за що не кине. Якщо Марена залишиться з ними, то все буде Фонтан, — вкотре повторював вже майже завчену фразу хлопець.

— А якщо люди Вія прийдуть за Відьмою? Вони подумають, що Марена з нею заодно! — не відступався від свого киянин.

— Станіславе, твоя справа — ненадовго відволікти Вія. Далі ти можеш хоч до Києва махнути з Мареною і ніколи сюди не повертатися! — не витримав Ізя. — Ти обіцяв, що допоможеш. Казала мені Магда, немає віри слову мєнта...

Станіслав аж закляк. Тобто махнути в Київ? А як же...що? Чому Станіслав навіть не допускав думки про повернення? Це ж логічно: вдома безпечніше. Але як так він просто поїде? Тут же... Ізя. Тут Магда, яку йому щиро шкода. І Вій поганець, хоч і «Ліс» не святі. Невже він може так просто покинути це все?

Хлопець опустив плечі, у роздумах перебирав пальцями. До кімнати зайшов Юліан, тримаючи в руці чергову пляшку. Який саме в ній був вид алкоголю, ніхто вже не слідкував.

— Ну шо, мєнт, да-нєт? — здавалося, Водяник був чимось роздратований. — Ми тут тобі шмарклі не будем підтирати.

— Водянику, здрисни, — зашипів Ворон, але Юліан був наполегливим, чи може то кілька пляшок із бару Магди зробили його сміливішим.

— Давай на чистоту, мєнт.

Чоловік підійшов до Станіслава, закинувши йому руку через плече. У ніс вдарив запах перегару, що хлопець ледве не сп'янів від нього. Довгі вже розпатлані біляві пасма падали на плече Станіслава, а золоті довгі сережки виблискували, ледве не засліплюючи його. Юліан зробив ковток прямо з горла пляшки, навіть не скривившись, і заговорив.

— Ти ж сюди нахуя припхався? Правильно: щоб накрити «Ліс». І не питай, звідки ми знаємо, я тєбя умоляю. Тут це кожна кілька на Привозі знає, — ще один ковток. — Тепер ти знаєш, скажімо так, внутрішню кухню «Лісу». Зламані долі, птахи зі смітників, — Юліан кинув погляд на Ворона й потім знову подивився на Станіслава. — Розумієш, мєнт, ми тут всі б хоч сьогодні до твого начальника здалися, та от тільки одна проблемка... — Водяник замовницьки нахилився до вуха хлопця, і той ледве не втратив свідомість від перегару, який ударив у його обличчя, — ...твій начальник покриває Вія.

Юліан відштовхнув Станіслава й, похитуючись, засміявся. Та сміявся він так голосно, що, здавалося, ніби вся Одеса його чує. Водяник виглядав божевільнішим, ніж зазвичай. Навіть по шкірі Ворона пробігли сироти.

Станіслав шокований подивився на Юліана, потім перевів погляд на Ізю. Хлопець був не менш приголомшений словами Водяника. Він підійшов до нього, схопив за плечі так, що від його пальців точно залишаться синці. Його темні, немов ніч, очі пронизали Юліана. Голос Ізі звучав набагато нижче й загрозливіше, ніж коли-небудь.

— Що за маячню ти верзеш, Юліане?

Чоловік на мить закляк, але потім знову засміявся.

— Пташенятко, невже ти не знаєш? Ти думаєш, Вій такою цацою своїми зусиллями став?

— Ти хоч розумієш, що ти пиздиш?! — Ворон вдарив Юліана по обличчю.

Станіслав схопив Ізю під лікоть, відтягуючи від Водяника. Він розумів, чому розізлився хлопець. Такі звинувачення в сторону людини, на яку Ворон покладав надії... Станіслав неодноразово чув від нього про полковника, який неодмінно допоможе «Лісу» із Вієм. Та й сам Станіслав був упевнений, що його дядько Віталій не стоятиме осторонь злочинності й допоможе затримати Вія. Повірити в такі безглузді звинувачення хлопець не міг, та й сам би напевно набив обличчя Юліану, якби Ізя не зробив це раніше.

На шум збіглись усі інші. Єрем перший влетів до кімнати. За ним стояла Єремія із Магдою. Трохи осторонь них — Марена в обіймах Мавки.

— Що тут відбувається? — Єрем підбіг до Водяника, дивлячись на його розбиту губу.

— Люби-и-ий, — протягнув чоловік, — а я їм розповів.

— Що ти їм розповів, Юліане? — тон Блуда навіть похолоднішав.

— Я розповів їм про те, що Валерій Шевчук — покровитель Вія. Наше дурне пташенятко дуже розізлилось, бо він хотів вірити, що столичні мєнти кращі за наших, — Водяник знову розсміявся.

— Юліане, — наказним тоном сказав Єрем, — ця інформація є лише нашим припущенням і може бути помилковою. Ти не мав казати це іншим.

— Помилковою?! — обурився Водяник. — Мій брат помер через них! Вій вбив його, коли той їхав передати важливі папери Магді. Там було про Шевчука!

— Це лише твої припущення, Юліане!

— Мої припущення?! Я бачив ті папери! Шевчук і Вій вели разом бізнес 15 років тому. А Магда їм заважала! Як і мій брат, який був її помічником!

— Юліане, заспокойся! — Єрем сильніше схопив чоловіка за плечі. — Ти п'яний і несеш нісенітниці.

— Ви всі дивитеся на його дочку, але чи ця наївна мордочка не бреше нам усім в обличчя?! — Водяник подивився на Марену. — Ти бачилась з Вієм, вас бачила моя русалка!

Дівчина округлила очі від почутого. Люди навколо неї виявилися не тими, ким вона їх вважала. Марена стислась, відчувши погляди усіх присутніх на собі. Вона зробила крок назад. Їй хотілося втекти. Вона не розуміла, до чого тут її батько. Не розуміла, про що йде мова. Чому люди навколо неї такі дивні? Вона ж просто приїхала на канікули.

«Марено, у мене є знайомий в Одесі, можеш передати йому дещо?»

У голові промайнула розмова із батьком незадовго до від'їзду. Тоді батько дав їй якусь теку з паперами й просив віддати знайомому. Цей знайомий прийшов до неї майже вночі, коли Станіслава не було поряд. У той день, на ранок, Станіслав познайомив її із Зіною. Невже...

Марена нажахано закрила рот руками. Вона зустрілася із найнебезпечнішою людиною Одеси. Це диво, що вона ще жива.

— Марено? — Мавка занепокоєно подивилася на дівчину, яка вся тряслась від страху.

— Вибачте, — по її щоках скочувались сльози, вона сіла на підлогу, закриваючи обличчя руками. — Присягаюсь, я не знала...