"Такі" зустрічі

- Тобі не обов’язково робити це кожного разу, Бай Лун.

Бог Вогню стояв спиною до Бога, із золотавим, неначе вранішній серпанок, волоссям, який щойно прибув разом з Хісаші із чергового завдання від Владики. Він точно не має зараз допомагати йому добратися до Нижнього… Асарі осікся. До Світу Тіней. Так правильно, Небеса мають поважати той світ і його мешканців.

- Істина. Але я хочу. Хісаші все одно зараз не в настрої, - Бог позіхнув, немов його таке не цікавило, але від Асарі не сховалися теплі нотки в голосі і трохи нервового переживання за свого партнера. – Я трошки винен йому. Той випадок в Домі забав…

Якби зараз тут стояв Бог Війни, то вже б вся Цадена чула, наскільки він не задоволений словами Бай Луна і вимагає пояснень за кожну походеньку в Світ Тіней з подробицями ледве не до секунди що, як та з ким він робив. Але той лише б посміювався, знаючи, що Хісаші просто буде бурчати цілий день і нічого більше не зробить. Занадто закоханий і осліплений. Як і Асарі.

- Ходімо, Асарі, в тебе ще купа справ, а в мене не менше. Хісаші згадає про мене і тобі мене не врятувати. Поспішим, - Бог Радості підморгнув і взяв Асарі за руку. Світ перед очима завертівся і змішався в одну пляму, але ненадовго.

Перед ними височів темний палац з розкішним убранням, але їх чекали не тут, а трохи далі, біля бокового входу. Бай Лун мав їх перенести туди, а не виставити прямо тут на огляд всіх мешканців Світу Тіней. Тільки Асарі хотів зауважити це, як Бог Радості зник. До вух долетіло лише його веселе хихотіння. Він просто познущався з нього! Асарі зжав кулаки і поспіхом озирнувся довкола, сподіваючись, що ніхто не бачив, як сюди прибули два Бога і залишився один.

Звісно, чутки до Небес доходять в левовій частині лише завдяки Бай Луну, та і лише потрібні по справі. Хоч би яким Бог Радості не здавався несерйозним забіякою, але це була лише його одна сторона.

- Що за справи у вельмишановного Бога Вогню біля мого дому? Угода, задоволення чи гра? – Лівей вийшов з тіні колони і повільно спускався сходами вниз, поки не підійшов до біловолосого чоловіка ледве не впритул, нависаючи над ним. – Бай Лун так сильно спішив до свого генерала, що кинув мого гостя не там де потрібно?

- Ти знав про це.

- Може й знав, а може й ні. Я не буду ховатися в своєму домі, Асарі.

- Для початку зайдем в нього.

Лівей усміхнувся і пропустив Бога вперед себе.

- Як скажете, великий пане. Прошу, - Князь показав рукою в напрямку входу, поклонившись перед Асарі. Він з нього знущається. Точно зговорилися з Бай Луном у нього за спиною.

- Вийшли геть звідси, якщо не хочете померти, - холодно кинув Лівей, коли вони потрапили до однієї із зал. Тут і там періодично снували слуги, які прибирали та розважали гостей. Демони з сутностями заметушилися і ледве не падаючи, швидко намагалися покинути кімнату, аби не напоротися на гнів Князя, який явно був не в гуморі.

Тільки ледве зачинилися останні двері, Лівей метнувся до Асарі і притиснув того до найближчої колони з такою силою, що з білосніжного волосся вилетів гребінь, який тримав зачіску з заплетеною косою. Карі очі спалахнули червоним і він притиснувся губами в палкому поцілунку, впевнено та нахабно запускаючи руку під блакитне ханьфу до штанів.

- Стій, почекай… - Бог Вогню намагався вирватися із залізної хватки, але ніяк не виходило. Залишалося лише змиритися і припинити вириватися. Тільки він зупинився, на демона це подіяло очікувано.

Лівей розчаровано видихнув.

- Я чекав, Асарі. Постійно чекаю. Що на цей раз? Я знаю – ти прийшов поговорити і здогадуюсь про що саме.

- Лівей… - йому не дали договорити, приклавши палець до губ.

- Чшш… Потім. Обіцяю, ми поговоримо. Я вислухаю кожне твоє слово.

Гарячі вуста торкнулися оголеної частини шиї Асарі і чоловік не зміг стримати тихий стогін. Він не тільки став сліпим, а ще й глухим і немудрим. Дозволяє маніпулювати собою, піддається і грає за чужими правилами. Ні, не чужими. За його правилами. Дозволяє стягнути спочатку халат, потім інші шари одягу. Дозволяє цілувати себе так самовіддано і гаряче, неначе сила Вогню зараз змінила свого власника і перемістилася жити до Лівея. Опиратися більше не вистачало ні сили волі, ні навіть елементарного бажання. Асарі стиснув темне волосся демона на потилиці, змушуючи того шипіти і залишати сліди від укусів на блідих плечах.

Світ навколо затягнуло темною пеленою. Не існувало абсолютно нічого і нікого крім них. Срібне волосся перемішувалося з чорним на багряних простирадлах. Асарі хапав ротом повітря намагаючись вдихнути між довгими поцілунками і синхронними рухами. Пальці то стискалися на плечах Лівея, залишаючи червоні сліди, то плуталися в його волоссі.

Після всього безумства, він лежав на плечі Князя і не міг почати розмову, тому просто сверлив поглядом їх переплетені пальці. Такі теплі… Раніше він просто засинав, поки демон тихо відпускав свої жартики, що взагалі він розраховував на більшу витримку у Богів.

Силувався видавити з себе хоча б слово, але все марно. Лівей теж мовчав, задумливо перебираючи світле волосся, пропускаючи його крізь пальці. Чекав. Довго. Прикрив очі і нарешті Бог Вогню видавив з себе:

- Лівей?

- М? – демон повернувся на бік, так щоб дивитися в очі. Стало ще тяжче.

- Це потрібно припинити. Такі наші зустрічі, - в горло неначе насипали піску. Голос трохи хрипів, але був впевненим. Він знав за чим йшов сюди. Вони ходять по лезу і дражнять не тільки Небеса, але і Світ Тіней. Тільки закінчилася війна за Ланцюг і він повернув Мену додому, хоч дівчина і вибрала бути ближче до людей, як і Гуан.

- «Такі» це які?

- Я серйозно.

- Я теж. «Такі» зустрічі це які? Зустрічі на яких в тебе закочуються очі, коли я тебе цілую? Чи може зустрічі, які змушують тебе кричати від задоволення піді мною? А може… - його насмішливий настрій різко зник. Очі замиготіли червоним і Лівей став більше подібним на демона. – А може ти просто награвся, Асарі?

- До чого тут це? Ми порушуємо закони Небес. Наслідки будуть просто катастрофічні, наші світи ледве встановили мир.

- Чхати я хотів на Небеса, - Князь вскочив на ноги, - на твого Владику теж чхати, розумієш? Ви всі там живете, як в клітці. Особливо ти. Гидко дивитися, як ти легко можеш відмовитися від… - Лівей зробив глибокий вдих і на долю секунди прикрив очі, заспокоюючись. – Від мене. А ще кажуть демони жорстокі.

- Ти не розумієш. В мене є обов’язки, віруючі, які потребують моєї уваги, мого благословення. Якщо я паду, що буде з ними?

Усмішка, яку Лівей з себе видавив, могла до смерті налякати, але не Асарі.

- Віруючі… Як банально. Якщо ти просто хочеш влади – я вб’ю вашого Владику.

- Не смій навіть думати про таке, не те щоб озвучувати!

- А то що? Хочеш понести покарання? Вже готовий пасти заради свого Владики?

- Ти не розумієш про що ти говориш. Знову війна?

Лівей відійшов і налив собі келих вина. Він знав. Уявляв собі масштаб нового конфлікту між світами, тим паче, тепер після Канга, коли влада перейшла в його руки і навіть Ян Лін схилив коліно, будучи переможеним. Він особисто заключив договір про мир з Володарем, який пообіцяв не лізти в справи Світу Тіней, допоки тей дотримується простих прописних істин.

І Лівей вже тоді збрехав.

Асарі також брехав.

Клялися підтримувати рівновагу, а самі в той ж день порушували один із законів.

- Це твій вибір? – від крижаного голосу демона стало не по собі. А чого він очікує від нього? Що той з радістю і приспівуючи погодиться.

- Так, - впевнено відповів Бог Вогню, намагаючись уникати погляду Князя.

Лівей одним ковтком осушив бокал і долив ще. Він не повертався і Асарі нічого не залишалося крім як дивитися на його спину, яку покривав малюнок чорного дракона від шиї до попереку.

- То чого ти чекаєш? Мого благословення?

Асарі піднявся з великого ліжка, прикрившись простирадлом.

- Розуміння, Лівей. Вислухай…

- Ні.

- Ні?

- Я відмовляюсь тебе слухати.

- Ти ж обіцяв!

Князь повернув голову і ледве багряні від вина уста скривилися в усмішці.

- Давно довіряєш демонам? Думаєш я буду благати тебе залишитися і падати тобі в ноги? Ти лише один із багатьох.

Все тіло Асарі заклякло. Всередині щось тріснуло і потягнулося тоненькою павутинкою до серця. Виявляється до цього він не відчував і сотої частини болю втрати. Бог зціпив зуби.

- Що, думав ти єдиний в моїх покоях? – Лівей рушив на нього неначе яструб, який побачив свою жертву. Відступати Асарі міг лише до стіни. Князь приблизився до нього і втягнув повітря поряд з його вухом. – Від тебе пахне, як від моїх повій – моїм сім’ям, а вся твоя напускна божественна бездоганність – пил та непотріб, разом з твоїм Володарем.

Рука сама по собі злетіла вгору, але її перехопили за зап’ясток і до болю стиснули. Не міг повірити, що почує саме від Лівея всі ці слова. Нестерпно дивитися в ці холодні червоні очі, які вміли лише насміхатися та зневажати. Він сам винен. В усьому. З самого початку мав дослухатися до голосу розуму і не вестися на солодкі слова. Не вірити ні погляду, ні поцілунку.

Його занурили в ілюзію потрібності. Закохали. Можливо, навіть, Лівей збирався використати його в своїх цілях.

- Радий, що ми дійшли згоди.

Повернеться в свій палац і тоді буде збирати себе до купи по частинам, які зараз не тримаються одна одної. Зовсім. Він випрямився, хоча в цей момент хотілося заховатися десь в темний куток. Такого Асарі ще ніколи не відчував. Такого… болю. Це слово не описувало стану, але більш точного підібрати в цю мить не міг.

Відчувалося неначе повільна смерть Бога, який втратив свої віруючих. Залишився один.

Лівей відсторонився, чим Асарі і скористався, щоб втекти подалі. Мав подати знак Бай Луну, щоб той вивів його з Світу Тіней. Закриваючи двері вже не бачив, як Князь Демонів дивився йому в слід, шепочучи його ім’я. На столі біля вина залишився подарунок: гребінь з рубінами, який був надійно схований в шовковій хустині з вишитим драконом.

#sevenheartsstories #легендапронебожителів #shs #Лівей #Асарі #ЛівейАсарі #БайЛун #Хісаші #гумор #романтика #трагічнийфінал #забороненекохання #боги #демони #міні #завершений #Б #М #ангст