Скільки б спроб Єрем не використав аби вирватися із сталевої хватки юнака, у нього нічого не виходило. Він пручався, грозився, що звернеться до правоохоронних органів за таке свавілля, але цьому хоч би що. Тільки дивився своїми великими очима і просив, аби Єрем вислухав його. От треба йому були ці проблеми? Звісно, що ні: у чоловіка й так життя не цукор, а тут ще оці сімейні мелодрами. Йому взагалі по цимбалах, хто, з ким та де. Просто дайте спокою та розгрібайте свої проблеми самі.
Та й сестра кудись зникла, тому просити допомоги залишалося хіба в Бога, ну що за срань.
«Скільки ж малий каші в дитинстві впер? Чи то я вже не у формі… Тьху… Прости Господи.»
— От гімно мале… — прошипів в голос дивлячись кудись в бік, поки його вели, здавалося, на страту. Тяжко зітхнувши і все ж прийнявши свою долю, поплентався слідом на вулицю за Ярославом, невдоволено вертячи носом. На вулиці було досить тепло, віяв приємний легенький нічний вітерець, охолоджуючи їхні розжарілі тіла, а молодий місяць світив високо в небі, виблискуючи з-поза хмар. Десь за провулком чулися нявкання бродячих котів та гарчання собак, що билися, напевно, за якийсь ласий шматочок зі смітника.
Зупинилися вони біля його машини. Висмикнувши свою руку та потерши почервонілий від хвату зап'я́сток, чоловік обперся об капот, відкидаючи назад свою голову, закурюючи цигарку й споглядаючи кудись у небо.
Хлопець же стояв навпроти, все ще дивлячись винувато в підлогу.
— От же ж мале щеня… робити тобі нічого чи як, от що за молодь пішла…
— Я не… ааааАААА!
Ярослав, спостерігаючи, як якийсь жучок переповзає дорогу, раптово підскочив та крикнув, коли той заліз йому на черевик. Гидливо поморщившись, молодий чоловік одразу зупинився, згадавши, що він тут робить. А охоронець, що стояв неподалік одразу глянув в їх сторону та зрозумівши, що все добре, одразу відвернувся.
— Такий дорослий, а жучка злякався. Пхпхпх. Сміховинно. І оце такий, як ти, одружуватися збирається? Мда… не таке уявлення я мав. — відкинувшись назад посміхнувся він, дивлячись на хлопця своїми блакитними очима з під густих, темних вій. Затягуючись ще, та видихаючи пару сірого диму в сторону юнака.
Здалося, що у Ярослава від цього перехопило подих, і він тяжко ковтнув та закашлявся, а потім глянув з викликом в очі попереду, ніби наважуючись на щось.
— Я вас теж не таким уявляв, між іншим. Від того ввічливого чоловіка і сліду не лишилося. Хіба ми не в одному човні? Га?
Єрем знову перевів погляд на хлопчину і, збивши попіл на землю, глянув на нього з під лоба й криво усміхнувся. Одразу згадався той дивний сон і ті очі…
«Та не може цього бути… Треба вже закінчувати, бо ми так і до осиного великодня не закінчимо»
— А ти гострий на язик, я бачу. Але до мене ще далеко, — було не сила дивитися на цей вираз обличчя, тому, сплюнувши кудись на траву, він продовжив, потираючи перенісся й переводячи тему в інше русло:
—Може краще не будемо тягнути кота за яйця? Що ти від мене хочеш? — холодно промовив, затягуючись й випускаючи тягучий дим перед собою, ковтаючи гірку слину. Було видно, Ярослав дуже нервував, хоча чого б це? Дорослий чоловік вже, та Єрема не хвилює з ким він затискається вночі по кутках. Він йому не батько, тому сенсу в тому, що вони стирчать тут не було. Хоча було шкода тільки ту малу, але це вже їх справи. Правильно ж? А зараз чоловік мріяв тільки про те, як завезе п'яну сестру додому, завалиться до себе, вип'є улюблене «Чернігівське» та ляже в своє кохане ліжко.
Докуривши сигарету і затушивши її об підлогу, підвівся та пішов до смітника, поки погляд різнокольорових очей пропалював йому спину.
«Хочу додому» — усміхнувшись самому собі, він гучно позіхнув розвертаючись й прямуючи до хлопця. Ставши навпроти, він схопив того за комір і підтягнув до себе, дивлячись прямо в очі юнаку.
— До біса це все. Або ти кажеш, що хочеш, або я сідаю в машину і їду додому. Обирай. — зашипів, тримаючи того за комір джинсовки. Його серце калатало, а кров бурхотіла в жилах. Це все дуже дратувало, як і вся ця безглузда ситуація.
— Я.. я лише прошу вас забути те, що ви бачили. Прошу вас… і не кажіть про це моєму батькові також! — промовив юнак, тяжко ковтаючи слину. Вони так стояли декілька секунд, лишень тупо дивлячись одне на одного, від чого всередині щось переверталося. Змушувало Єрема відчути дежавю, здалося, що колись подібна ситуація вже відбувалася, неначе вони вже стояли ось так… наче вони… «Брррр» — телефон раптово завібрував, змушуючи чоловіка відпустити хлопця і підняти слухавку.
— Слухаю. Що? Єреміє, ти зараз серйозно? Блять. Вже біжу. — відключивши телефон, він одразу занервував. Голос сестри був наляканий, а це точно означало, що щось не так. Рвонувши з місця, чоловік одразу попрямував в сторону клубу, поки його не схопили, зупиняючи. Тяжко дихаючи, Єрем злісно глянув на сміливця спопеляючи того поглядом.
— Ну чого тобі? Що вже знову? Пробач, та у мене нема часу на твої дитячі балачки. Моя сестра можливо в повній дупі зараз! — невдоволено промовив, вихоплюючи свою руку та, не зупиняючись ні на мить, пішов далі, майже що побіг.
— Почекайте! Я піду з вами! — Єрем проігнорував причепу закотивши очі й рвонув вперед, на серці було неспокійно. Він так і знав, що їхати сюди — не до добра. Ну і от де вона могла бути? Знайти його сестру — це те саме, що шукати вітра в полі. Гибла справа. Навіть в дитинстві, граючи в хованки, дівчина завжди перемагала його.
Прориваючись крізь товпу, він поглядом шукав жінку, але все було марно… паніка охопила його, знову стало важко дихати,була жахлива тиснява, в голові одразу запаморочилось, а легені немов охопив жар, і вони стиснулись до найменших розмірів.
«Я... Єремія… Ну де ж ти…»
— Хах… не можу дихати… я.. ух…
Перед очима знову потемніло, повіки повільно заплющувалися. Шум музики, гучні голоси… Чийсь крик…Шепіт. Все це змішалося в один довгий яскравий потік, який кудись вів змушуючи тіло розслаблятися й піддаватися своїм морозним та німим дотиками… і він пішов за ним.. А далі лише густа пітьма, багряний спалах та липкий страх.
«Давно не бачилися любий друже»
Як можна назвати почуття, коли ти розумієш, що програв? Коли розумієш, що тонеш, розумієш, що задихаєшся та… Твої руки вільні, ти вільний самостійно обирати жити тобі чи потонути, все залежить тільки від твого рішення. Тільки дозволь собі врятуватися…
«Та ти не зробиш цього, бо ти слабак, лише оболонка від себе минулого, ти нікчемність. Ти не він. Просто помри — ти не той, хто мені потрібен.»
«Але чому тоді ти плачеш? »
«…»
Темрява. Густа і липка, вона охоплює все тіло, проникає під одяг, лагідно гладить по щоці, притискає до себе. Таке знайоме відчуття, таке рідне… не хочеться прокидатися… хочеться ще побути в цьому маренні. Хочеться…
«Час прокидатися… він чекає на тебе.»
Спалах. Яскраве світло враз засліпило його, змушуючи мружитися. Декілька разів кліпнувши, даючи очам звикнути, Єрем почав оглядатися. Та побачивши перед собою білу стелю, враз підвівся, вже пожалкувавши про це. Голова одразу віддала гострим болем, та церковним дзвоном задзвеніла у вухах.
—Тц… мх…
«Лікарня? Крапельниця?... » — подумав він, глянувши на руку, де стирчала голка, а потім оглянув кімнату, кілька ліжок, два стільці… і звісно ж все світле і сяє. Гидота.
—Як…кого біса? Де Єремія?... мені треба…
— Мммм… — його перебило мичаня поряд. Як він не помітив? На краю його ліжка лежав Ярослав, солодко спавши.
«Цей малий… »
Єрем дивився на нього довго… уважно слідкуючи за кожним його рухом, коли рука сама потягнулася до цієї копиці довгого, кучерявого волосся. Чоловік не помітив, як усмішка сама натягнулася на губи.
— Вже прокинувся? Ех, а я вже сподівалася, що ти помер~ — двері рипнули, і солодкий голос жінки пролунав по всій кімнаті. — Давно не бачилися, Єреме.