#Фантастика #Історія #Пригоди #N #Б #Максі #ВПроцесіНаписання
" Як усе почалося... "
Тихий старовинний район, який майже повністю поринув у морок, якби не поодинокі ліхтарі, які трохи освітлювали вулиці тьмяним білим світлом. Усі мешканці району вже давно спали, крім Арети, яка ночами на проліт працювала над здавалося шаленим і взагалі неможливим проектом — машиною часу. Вона нікого не посвячувала у свої справи і колегам доводилося лише здогадуватися, чому вона постійно виглядає к живий мрець ( через катастрофічну недостачу сну ) . Її квартира була схожа на лабораторію божевільного вченого, якоюсь мірою вона ним і була...
Цієї ночі нічого не змінилося, Арета сиділа за своїм великим робочим столом який був завалений різними механізмами, їх було настільки багато, що пусти у кімнату художника сюрреаліста , він з легкістю намалює картину загубленого міста. Дівчина часто зиркала на папірці з результатами досліджень які висіли на стіні, щось змінювала у апараті , переводила погляд на стелю, затримавшись так на кілька секунд, знову поверталася до апарату і так по колу усю ніч. Зазвичай все закінчується тим , що у четвертій ранку дівчина розчаровано зітхала і знесилено плелася до ліжка, але сьогодні усе було не так...
Закінчивши останні правки, Арета вирішила знову протестувати винахід.
" Спробуємо відправитися на 5 хвилин у минуле " , подумала вона, виставила правильний час, одягнула браслет собі на руку і нічого не очікуючи , натиснула кнопку яка була замаскована під кришталик, так у ній помирав непоганий ювелір. Раптом браслет замерехтів блакитним світлом , яке потім повністю охопило Арету і за мить вона стояла у коридорі своєї квартири. Дівчина глянула на годинник, 3:25 ночі.
" Невже вийшло ", промайнуло у її голові і безчутними кроками вона підходила до своєї кімнати. Де Арета побачила себе, працюючи над ще не готовою машиною часу : " Ось тепер я розумію чому бабуся все дитинство мені казала — " Арета, спину бубликом тримаєш !!! " . Подумала дівчина як тільки переборола бажання закричати від захвату. Подивившись на себе ще кілька секунд вона так само безшумно повернулася у коридор , встановила на браслеті той час коли вона відправилася у минуле і натиснула кнопку. Браслет знову засяяв і ось Арета вже сиділа на стільці у своїй кімнаті. Вона зразу кинула погляд на годинник: 3:30 ночі. Декілька секунд вона мовчала , а потім зіскочила зі стільця з криками : " Так!!! Нарешті !!! Вийшло !!! Я геній !!! Нарешті це сталося!!! ". Буря емоцій розривала Арету з середини, вона вже уявляла як гулятиме вулицями Києва ХІХ ст...