#straykids #minho #jisung #minsung #флаф #комфорт #А #М
Опис: покупка винограду виявилась невдалою, чи все-таки вдалою?
«– Ти повинна повернутися, – зі сльозами на очах сказав він. – Навіть, якщо буде потрібен вік або два, я буду чекати на тебе.
Кивнувши головою, вона усміхнулась та пішла до дверей. Відчинила їх та, переступивши поріг, обернулась.
– Побачимося... знову, – наостанок сказала вона та зачинила за собою двері».
Була друга година, за вікном літня серпнева ніч, Джісон сидів на своєму улюбленому дивані у маленькій вітальні та витирав сльози від зворушливої сцени серветками, які стояли перед ним на невеликому столику. На цьому ж столі ще була тарілка, наполовину заповнена виноградом, який він обожнював їсти під час перегляду дорам.
Після перегляду останньої серії, все ще перебуваючи у захваті від фінальної сцени, він встав та підійшов до холодильника, щоб подивитись чи є на завтра виноград, адже за планом був перегляд наступної дорами.
На жаль, у холодильнику винограду не було, а це значить, що зранку доведеться йти у магазин, тому Джісон закрив причину свого розчарування та пішов спати.
Зранку. 10:08.
Під звук будильника Хан неохоче прокинувся та, після двадцяти хвилин валяння у ліжку, вирішив, що вже треба вставати. Насамперед, вирішив поглянути у вікно. Сонце вже дарувало свої промені людям, які поспішали по своїм справам. Джісону теж варто було б поквапитись. Тому він линув у ванну, щоб вмитись та не мати вигляд панди, яка до третьої години дивилась дораму і зараз ледве прокинулась.
Після вмивання він нашвидкуруч зробив собі бутерброд з хліба та ковбаси. Завершивши свій «грандіозний» сніданок, він повернувся до спальні, щоб переодягтись.
Дорога до магазину, у якому Джісон вже став постійним покупцем, тому що приходив настільки часто та брав одне й те саме, що продавець, який там працював, вже запам’ятав його та сорт винограду, який любив Хан, була не довгою, хвилин десять, якщо йти не поспішаючи.
Ось і вони, двері у магазин. Він зайшов та з посмішкою на обличчі крикнув:
– Дядечко, а ось і я, – розлетілось порожнім приміщенням.
– Добрий день, – із комори вийшов хлопець та трохи розгублено дивився на першого у його житті покупця.
– Д-добрий, а де минулий продавець? – ніяково запитав Джісон.
– А, у нього якісь важливі справи, тому я буду підміняти його декілька днів, – хлопець спробував усміхнутись. – Що будете брати?
– Мені, будь ласка, виноград без кісточок, 3 кілограми.
– Добре, – хлопець обережно взяв ягоди та, зваживши, поклав у пакет і передав Хану.
Джісон знав ціну, тому одразу простягнув гроші. Тимчасовий продавець був трохи приголомшений цим, бо навіть не встиг сказати суму.
– Дякуємо за покупку, приходьте ще, – він невимушено усміхнувся.
– Обов’язково прийду, – усміхнувся у відповідь Хан та вийшов із магазину.
«Цікаво, де дядько знайшов такого гарного працівника», – перше, що спало на думку Джісону, коли за ним зачинились двері магазину.
Після покупки винограду, він пішов додому, адже за планом ще треба приготувати нормальний, хоча і пізній, сніданок, тому що в обід у нього зустріч із друзями, які запропонували повештатись торговим центром.
Вдома
Вже вдома він зрозумів, що готувати взагалі не хочеться, тому поклав виноград у холодильник та, діставши вчорашню вечерю, яку не зміг з’їсти, поставив у мікрохвильову піч.
Поки їжа розігрівалась, на телефон, який лежав у спальні, тому що він забув його вдома, прийшло сповіщення.
Він неквапливо пішов на звук та побачив повідомлення у чаті:
[Хьонджін, 11:19]
У вас вийде зібратись раніше?
[Хан, 11:22]
Наскільки раніше?
[Хьонджін, 11:23]
Приблизно через годину
[Хан, 11:25]
Думаю, що вийде
[Фелікс, 11:25]
У мене вийде
[Хьонджін, 11:26]
Добре, тоді зустрінемось через годину!!
[Хан, 11:27]
До зустрічі
Він написав останнє повідомлення та повернувся на кухню. Мікрохвильова піч вже вимкнулась, тому він дістав тарілку з пастою, яку вчора готував вперше у житті, і вона вийшла навіть непоганою, чому він був трохи здивований. Сів за стіл та розпочав свою трапезу.
Паралельно його думки не покидав цей хлопець, який підміняв дядька у магазині, зараз згадуючи, Джісон зауважив, що юнак мав дуже милий вигляд, особливо, коли вийшов із комірки, волосся було трохи скуйовджене, а очі видавали розгубленість, у той момент він був схожий на кошеня. Усміхнувшись своїм думкам, він опанував себе та продовжив їсти.
Через годину
– Ми проґавили автобус, ти в курсі? – сказав Хьонджін, дивлячись на Джісона.
– Я в курсі, бо ти сказав це вже чотири рази, – Хан закотив очі.
– А якби хтось не повертався додому за телефоном, ми б зараз сиділи в автобусі, а не на зупинці, – продовжував Хван, свердлячи поглядом.
– Та годі вже тобі, нічого страшного не сталось, зачекаємо на інший. Тим паче він вже попросив вибачення, – втрутився Фелікс.
– Дякувати Богу, ми змогли зібратись раніше, ніж планували, – сказав Хьонджін, плеснувши у долоні перед собою, та знесилено сів на лавку поряд з Джісоном. – Через скільки там буде наступний?
– Через десять хвилин, – відповів Фелікс, у телефоні якого був розклад руху автобусів.
– Хоча б не через пів години.
– До речі, ти чого так драматизував через цей автобус? – після декількох хвилин мовчанки сказав Хан та повернув голову до Хвана. – Раніше ти спокійніше до цього ставився.
– Реально, я навіть спочатку не помітив, – додав Фелікс та сів посередині хлопців.
– Ну, пам’ятаєте я вам розповідав про кав’ярню там? – Фелікс та Джісон зустрілись нетямовитими поглядами. – Ну та, на першому поверсі, майже біля входу.
– Аааа, ти про ту, де працює «Боже який милий бариста, чому він схожий на песика, так і хочеться почесати його за вушком та побачити його очі, вони так блищать, ніби у них не один Всесвіт», ти про цю? – сказав Хан, подивившись на Хвана щенячими очима.
– Так, про цю, – щоки його почервоніли, тому він закрив обличчя руками.
– Так би одразу й казав, а то щось ти здалеку пішов, – Джісон усміхався, дивлячись, як Хван засоромився та відвернувся.
– Так що з тією кав’ярнею, ми вже зрозуміли де вона і чому ти туди хочеш, але чому так поспішаєш? – сказав Фелікс, щоб повернути діалог у вірний напрямок.
– Я згадав, що у цього баристи зміна закінчується о третій дня, а ми б о цій годині тільки вийшли, тому молився, щоб ви змогли вийти раніше, щоб ми встигли на його зміну, – щоки Хвана все ще були залиті фарбою, але він зміг сказати, чому був трохи роздратований через їхнє запізнення на автобус.
– Ну тоді зрозуміло, тільки не зрозуміло коли ти вже познайомишся з ним, – вже серйозно сказав Хан.
– Скільки ти вже просто їздиш туди, щоб «випити кави», – продовжив думку Фелікс.
– Раз на тиждень точно, впродовж двох місяців, – безсило сказав Хьонджін та усміхнувся. – Який жах.
– Якщо ти сьогодні з ним не познайомишся, то пригощаєш нас обідом, – невимушено сказав Хан.
– Ти знущаєшся? Я не зможу! А що, як він відмовить мені? – Хван аж підскочив.
– Краще прийняти відмову, ніж приходити та просто дивитись на нього, ти схожий на сталкера, – так само невимушено сказав Фелікс. – Ти будеш шкодувати, що не познайомився.
– А якщо мені відмовлять, то я буду шкодувати, що заговорив із ним.
– Ти хоча б спробуєш, – продовжував Фелікс.
– Якщо тобі відмовлять, то влаштуємо лікувальну ночівлю, – сказав Хан та вони з Феліксом подивились на Хьонджіна.
– Я... спробую, – він пригнічено видихнув.
– А ось і автобус, – усміхаючись, сказав Фелікс та, взявши друзів під руки, попрямував до транспорту.
Через 30 хвилин
– Я не піііду, – кричав Хван друзям, які тягнули його за руки до входу у торговий центр.
– Куди зникла твоя впевненість, яка була, коли ми сідали в автобус? – сказав Хан, відпустивши руку Хвана.
– Я не зможу, я краще пригощу вас обідом, тільки не треба!!
– У тебе не вистачить грошей на їжу, яку ми захочемо, – нагадав Джісон.
– Дайте мені ще трохи часу, – він казав так само десять хвилин тому.
– Де той Хван Хьонджін, який, не думаючи, почав бійку з сином директора через те, що той дав мені ляпаса та не захотів просити вибачення? – сказав Фелікс, дивлячись Хвану прямо в очі.
– Зрозумів я, зрозумів, у мене все одно немає грошей на ваш апетит, тому йдемо, – сказав Хьонджін та в його очах з'явився той самий вогник впевненості, як і тоді, коли він побачив, як вдарили його друга.
У кав'ярні людей було трохи менше, ніж у самому центрі, що трохи розслабило Хвана. За стійкою стояв той самий, схожий на песика, хлопець, що стримано усміхався дівчатам, які робили замовлення. Пройшовши столики, деякі з яких були пустими, хлопці дійшли до стійки та були у черзі за цими дівчатами, які вже зробили замовлення та пішли до свого столика.
– Добрий день, раді вітати Вас, що будете замовляти? – сказав бариста та стримано усміхнувся, але, побачивши Хьонджіна, усмішка стала ширшою та яскравішою.
– Нам, будь ласка, два лате та один американо, – Хван знав, яку каву люблять його друзі, тому замовив не узгоджуючи з ними.
– Добре, можливо, бажаєте щось до кави?
– Я буду профітролі, – сказав Фелікс.
– Я також, – додав Хан.
– Гаразд, це все замовлення? – знову ці Всесвіти в очах.
– Так, – ніби вийшовши з трансу сказав Хьонджін.
– Ми тоді підемо за столик, гроші на карту ми тобі вже відправили, – сказав Джісон та перед тим, як піти, підморгнув Хвану.
– Ваше замовлення буде зроблено через десять хвилин.
– Добре, дякую... як.. вас звати? – було видно, що бариста трохи зніяковів від цього питання, але все ж відповів.
– Синмін, а вас...?
– Хьонджін, приємно познайомитись, – усе повітря довкола них було наповнене боязкістю та ніяковістю. – Чи є у вас... плани після зміни?
– Ні, – не довго думаючи, сказав Синмін.
– Тоді... чи не проти ви познайомитись та прогулятись зі мною?
– Так, не проти, – на його обличчі зникла ніяковість, залишилась лише тепла усмішка.
– Тоді, ось мій номер телефону, зателефонуєте мені після зміни, і я підійду сюди, – Хьонджін простягнув маленький аркуш із номером свого телефону.
– Добре, тоді до зустрічі, – бариста взяв цей аркуш та сховав у кишеню сорочки.
– До зустрічі, – сказав Хван та, все ще не вірячи, пішов до столика своїх друзів, які з його обличчя зрозуміли, що лікувальної ночівлі не буде, як і безплатного обіду.