#xdinaryheroes #gaon #jooyeon #повсякденність #флаф #Міні
Опис: якщо ви не знаєте як за пів години знайти вільного гітариста, то запитайте Джуйона.
Літні канікули Джуйона розпочались з підготовки до невеликого вуличного виступу, на який він записався зі своїм другом.
Починаючи з 2000 року у парку сусіднього району щоліта проходили вуличні виступи, де можна було продемонструвати себе, або групу.
Він дуже любив приїздити на цей «фестиваль» з батьками, коли був дитиною. Трохи подорослішавши, приїздив з друзями та мріяв, що колись, на нього будуть дивитись так само як і він всі ці роки.
І ось вже сьогодні його маленька мрія здійсниться. Разом з другом він підготував виступ, коли той приїздив до їхнього району на тиждень до бабусі.
– Як же я невчасно захворіла, – сказала мама, вийшовши у коридор.
– Я покажу тобі потім запис виступу, тому не переймайся, – сказав Джуйон їй та відчинив двері. – Я побіг, зачиниш за мною.
– Добре, щасти тобі, – він посміхнувся та зник з поля зору.
Хлопець переймався, що запізниться, тому вийшов ще раніше, ніж планував. З собою він мав тільки телефон, ключі від квартири та у невеликій сумці пляшку води. Це все, що йому було потрібно, тому що у їхньому дуеті він соліст.
Дійшовши до зупинки, він сів на лавку та став чекати автобус, який ходив кожні десять хвилин.
***
Джуйон стояв на місці зустрічі та чекав на свого друга. Хоча до початку виступів була ще година, але він бачив, що біля невеликої сцени вже зібралось чимало народу, як і виконавців, так і звичайних глядачів.
Через двадцять хвилин організатори попросили виконавців підійти, щоб уточнити чи всі є, та роздали номерки відповідно до номера виступу. Джуйон вже почав перейматись чому його друга ще немає, але раптом у кишені завібрував телефон.
– Алло, ти де? – запитав Лі як тільки зняв трубку.
– Джуйоне, вибач мені, я не зможу приїхати, я домовлявся з батьком, що він відвезе мене, а він затримається на роботі аж до ночі.
– ...Добре, не переймайся, я щось вигадаю, – не втрачаючи надії сказав Лі та вимкнув телефон.
«Що я вигадаю? Де я за пів години знайду вільного гітариста, який зможе виступити зі мною?», – з цими думками він сів на лаву під деревом.
– Як це ти не зможеш прийти? Що? Голос зірвав? Я ж тобі казав берегти горло! Для кого я тепер грати буду? Сам для себе? – почулось по той бік дерева.
Джуйон повернувся та побачив спину хлопця, на якій був чохол гітари. Очі його блиснули й він дочекався поки незнайомець договорить та підійшов до нього.
– Добрий вечір, – сказав неочікувано Лі, тому що парубок напроти трохи підстрибнув.
– Якби він був добрим, тобі щось потрібно? – було видно, що він зараз дуже знервований.
– Я випадково почув вашу розмову і маю для вас неймовірну пропозицію.
– Якщо ти не соліст, якому потрібен гітарист, то можеш навіть не пропонувати.
– Як ви вгадали? Я саме це і хотів запропонувати. Мій друг, який повинен був грати на гітарі, не зміг приїхати, і тут я, вже зневірений, почув ваш діалог, і вирішив, що це мій рятунок, посланий долею.
– Ну про долю ти вже загнув, – знервованість з обличчя незнайомця зникла і він усміхнувся. – Ти яким за рахунком виступаєш?
– Восьмим, а ви?
– Я двадцятий... тому зараз підемо до організаторів та скажемо, що ми разом будемо двадцятими, бо нам треба хоча б декілька репетицій.
– Добре, ходімо, – він швидко линув за хлопцем з гітарою.
Поки вони шукали організаторів, Джуйон встиг детальніше розгледіти свого рятівника. Здалеку він здавався вищім, але зблизька виявлялось, що зросту йому додає взуття на платформі. Волосся у нього було темне, але кінчики були червоні, тому він здався Лі крутим.
– У вашого дуету є якась назва, чи використаєте просто імена? – запитав організатор, коли вони знайшли його та пояснили всю ситуацію.
– ....На ..Наггет Тайм, – сказав Лі перше, що спало на думку.
– Добре, я піду попереджу інших учасників, – і він зник у натовпі.
– А ти класну назву вигадав, – повернувся до нього крутий незнайомець та усміхнувся.
– Взагалі, це перше, що спало мені на думку.
– Вийшло круто, а тепер побігли, нам ще треба репетирувати.
– Точно, а куди підемо?
– Я знаю тут неподалік одне місце, там і лавка є, і люди майже не ходять, – Лі кивнув та знову линув за цим незнайомцем у невідомому напрямку.
***
– Яку пісню виконуємо? – запитав незнайомець, сів на лавку та дістав з чохла гітару.
– Ми з другом хотіли виконувати 5 sos – young blood.
– Ми у бенді у середній школі виконували її, тому вже буде легше, – він почав налаштовувати гітару.
– До речі, як вас звати? – запитав Лі та сів поряд на лавку.
– Я забув представитись? – у відповідь отримав агресивне кивання. – Я Ґаон, і можна звертатись на ти.
– Добре, я Джуйон.
– Раз вже знайомі, то можемо й починати репетицію, ти готовий? – він повернувся та подивився на Лі.
– Так.
Ґаон почав перебирати пальцями струни та з гітари линула знайома вуху мелодія, яку Джуйон впевнено підхопив співом.
***
Після декількох репетицій вони вирішили вже повертатись до сцени, адже за часом скоро мав бути їхній виступ.
– А зараз на сцену підіймається Канвон з авторською піснею, – сказав ведучий у мікрофон та почулись гучні оплески.
– Ми після нього, поквапимось, – сказав Ґаон та побіг, а обернувшись, крикнув: – Швидше, швидше, ти ж не хочеш проґавити наш виступ.
Оговтавшись, Джуйон посміхнувся та побіг за Ґаоном.
– Я вже боявся, що ви не прийдете, – сказав організатор, коли хлопці підбігли до виходу на сцену.
– Ми просто репетирували, з нас вийшов непоганий дует, – Ґаон сказав це з краплею гордості.
– Заінтригували, з нетерпінням чекаю, – щиро сказав організатор та перемкнувся на декілька компліментів Канвону, який вже завершив свій виступ.
– А зараз виступає дует Наггет Тайм, який сформувався за пів години до початку, вони будуть виконувати пісню 5 sos – young blood, – сказав ведучий та зійшов зі сцени.
– Готовий? – запитав Ґаон, подивившись на Джуйона.
– Готовий, – впевнено, але з ноткою хвилювання відповів Лі.
І вони вийшли на сцену, вид з неї був кардинально інший, що змушувало Джуйона хвилюватись сильніше, адже це його перший виступ, коли на нього дивляться не дві пари очей, а близько п’ятдесяти.
Ґаон майже не хвилювався, тому що для нього це є нормою ще з середньої школи, коли він був у бенді та разом з ним брав участь у всіх шкільних виступах та невеликих благодійних фестивалях.
Тому, коли він подивився на Лі, та не побачив на тому обличчя, покликав його та одним лише поглядом дав зрозуміти, що все буде добре. Він не знав, чи зміг заспокоїти того, але потроху обличчя Джуйона поверталось, тому вирішив, що хоч трохи, але допоміг.
Так само як і на репетиції, пальці Ґаона линули по струнах гітари, для Джуйона це значило, що тікати вже не вийде і треба брати себе у руки. За секунду погляд його змінився, від переживань не залишилось і сліду.
Зачаровано люди слухали легку мелодію та спокійний голос. Невідомо, чи то до мерехтливих ліхтариків на деревах, чи до неймовірного дуету, але ніби на свій окремий фестиваль линули світлячки та танцювали танок, а деякі кружляли довкола, створюючи загадково-магічну атмосферу.
***
Після завершення виступу лунали гучні оплески. Джуйон із захопленням повернувся до Ґаона, який дивився на нього, тепло усміхаючись. Ця усмішка під світом ліхтариків та маленьких світлячків, які вже танцювали всюди, змусила метелики у животі Лі прокинутись, після чого вони заполошились, ніби їм терміново потрібно кудись йти, а вони загубили важливу річ.
Можливо, цією річчю був ключ від серця Джуйона, який тепер знаходився у руках людини напроти, хоча, ключ тепер не потрібен, адже серце було також у Ґаона. А можливо, це був здоровий глузд, який вийшов прогулятись та навряд чи тепер повернеться.
– Ти впорався краще, ніж на репетиції, – сказав Ґаон коли вони зійшли зі сцени під оплески, які все ще лунали.
– Я так хвилювався перед виступом, дякую, що заспокоїв, – у відповідь йому усміхнулись.
– Ви круто виступили, навіть не скажеш, що ви вперше виступали разом, – сказав організатор, підбігши до них.
– Дякуємо, – ніяково сказав Лі, організатор пішов до інших учасників.
– Ти поспішаєш додому? – запитав Ґаон.
– Ні.
– Може залишимось і подивимось на інші виступи? Просто мені самому якось нудно тут залишатись, а на виступи подивитись хочеться.
– З радістю, тільки сходимо спочатку у магазин, а то я від нервів зголоднів.
– Звичайно, ходімо, – сказав Ґаон та вони пішли до найближчого магазину.
Потім вони повернулись до лавки, біля якої познайомились, та провели залишок вечора насолоджуючись виступами та обговоренням різних тем, від сьогоднішніх вражень, до того, як Джуйон намагався зробити піцу у дитинстві, коли був сам удома, але, дякувати Богу, мама повернулась вчасно і застала тільки згорілий корж.