Нажаль, я була права і в нашому місті почалася поява нових жертв. Але дивно те що тепер це були переважно наречені. Вони вмирали буквально за декілька годин максимум день до весілля.
Дивина та й годі.
Звичайно прості люди про це не здогадувалися. В новинах про це не йшлося, а свідків прохали мовчати. Може у мисливців були ще якісь методи, але не завжди до загальної маси людей доходило що коїться надприродного в місті.
Тож, неофіційно заборонили поки що робити весілля молодятам. Звісно під різними логічними приводами.
Але все таки одна пара відчайдушних молодят все ж знайшлася, і вони вирішили побратися, ще в пізній час. Виїзна церемонія в старовинному храмі в готичному стилі.
От ми сидимо в джипі перед входом, наглядаємо як приїздить наречений та наречена. Сьогодні ми без Остапа – від на іншому завданні. Так що сьогодні лише «студенти»: Килина, я та Богдан.
– Боже, скільки грошей люди вгачують в весілля, хоча ж звичайна це справа, – бубоніла Килина, похмуро дивлячись в вікно, – А якщо уявити що за великі гроші тебе ще вб’ють…то в двічі незрозуміло цілі цього заходу.
– Яка ти не романтична! Просто ці голубки закохані до безтями, що не можуть терпіти, от їм конче треба укласти шлюб, що й грошей не шкода, ні життя, – з іронією в голосі проговорив Богдан.
– Ех, яка гарна сукня у нареченої…в мене теж була гарна, шкода так не знадобилася, – промовила я думки в слух.
– Дідько, пробач, Алісо! Я забула…ти ж теж була нареченою, але сталося лихо…– схаменулась Килина та обернулася на мене.
– Та нічого! Вже ж рік пройшов, треба жити далі. Я вже навчилася жити з цим болем в душі, – відповіла я.
І в салоні запанувала незручна тиша.
– Йох-йох, нам би потрапити в середину, треба зловити ту погань на гарячому! – першим заговорив Богдан, потираючи шию ззаду.
– Ну що ж…це можна..– задумливо проговорила Килина.
І от Богдан якось домовився з служителями храму і нас впустили, ще дали перевдягнутися в їх одежу, щоб не викликати підозр.
Як раз ми змогли тихенько ввійти в головний зал, де буде проводитися церемонія.
На органі заграли спокійну, ліричну мелодію і вийшла на червону доріжку наречена в білій сукні та фаті яка приховувала обличчя.
Богдан та Килина не перемовляючись розійшлися по різним частинам залу, щоб охопити якомога більше площі, щоб не пропустити появу цієї погані.
Я нервово стискала, розтискала спітнілі руки. Серце здавалось от-от вистрибне з груді. Ех, бідна-бідна наречена навіть не здогадується в якій небезпеці, йде упевнено до вівтаря, наче баранець на заклання.
Наречений теж нервує, мабуть через весілля.
І от наречена підійшла до вівтаря та священик прокашлявшись в кулак почав щось балакати під ніс, мабуть молитву.
А я все затамувавши подих чекаю коли вже з’явиться це дідько. З одної сторони хочу його появи, щоб знищити, а з другої мені шкода наречену – я боюся що не впораюся з її захистом.
Та ось вже середина церемонії, а тої погані нема. Невже не з’явиться? Для нас це погано та для інших наречених, але для цієї дуже добре – хоч ця вціліє.
І ось коли я полегшено видохнула, я бачу як Килина напружилася та навіть зблідла. Богдан вже потягнувся за зброєю.
Моє серце пропустило удар. Де? Де воно? Я його не бачу! Хоч би не пропустити! От я горе мисливець! Це я його не бачу, а мої напарники бачать. От вони справжні мисливці, не те що я.
Я прослідкувала за поглядом Богдана, але все одно нічого не бачу лише тінь нареченої.
Та ось мій напарник за пару стрибків опиняєтеся біля нареченої, його зброя вже готова стріляти. Наречений лякається, священик з переляку закашлявся. А з тіні колони відлилася темна смужка та стрімко летіла на наречену. Богдан відкрив по ній стрілянину, але та погань швидко ухилялася. Наче потік оминав кулі. Тоді вже лаявся Богдан, він схопив під лікоть наречену та поволік її на вихід.
Килина прикривала брата.
Я намагалася добігти до них, але мені заважали гості та служителі церкви, що теж намагалися з криком жаху втекти, у другий вихід, хтось боляче зачепив мене плечем. Йой. Ледь навіть зброю не вибили з рук.
Знов грянули вистріли.
Тільки Богдан хотів витягти наречену та нас на вулицю, як перед його самим носом зачинилися двері.
– Дідько! – лаявся мисливець, намагаючись плечем вибити двері та не виходило.
І тут з’явився монстр, він лише раз змахнув лапою з пазурами – як на мисливці залишилися глибокі рани. Богдан крикнув та випустив всю обойму у монстра, той зник у тіні.
Килина стріляла по тіні, а коли зрозуміла що то дармове витрачання набоїв, то почала малювати захисне коло. І вчасно, тільки мисливиця закінчила, як чудовисько вийшло з тіньової засікти.
Йой, ну і жах!
Три метри в висоту, широкоплече, саме його тіло дуже м’язисте, широка пащека з гострими іклами, закручені роги на голові та довгі вуха. А кігті такі, що я вже бачила, як добре розсікають товсту куртку, бронежилет під нею та плоть. Богдан хоч міцний та кремезний, але навіть для нього та рана виявилася серйозною, він намагався собі надати першу невідкладну допомогу, добре що є все необхідне з собою.
– Нічого не бійтеся, панянко, воно сюди не увірветься! – заспокоював нещасну жертву Богдан, навіть в своєму сумному положенні. Він весь був мокрий від поту.
– О це вляпалися!– буркнула Килина, перезаряджаючи свою зброю.
Я не встигала до їх укриття, тож я сховався за колоною та хотіла поцілити, щоб вистрілити в монстра.
– Не смій! Воно може атакувати тебе, якщо ти промахнеться та і здається наші кулі його не беруть, – зупинила мене Килина, через навушник.
Я аж сіпнулась, з переляку, бо забула про його існування.
– Д...добре..– запинаючись відповіла я.
– Не бійтеся, пані, ми вас захистимо! – не забула Килина заспокоїти наречену.
Але дівчина не виявляла ознак страху, дивно, звичайні люди як вперше бачать надприродне впадають в істерику чи клякнуть, я по собі це знаю. Може вона заклякла, чи в неї загальмована реакція із-за стресу?
Але далі було ще неймовірніше, поки Килина та Богдан вирішували як бути, наречена…вийшла з захисного кола!
В мене аж серце закаменіло від жаху за дівчину.
– Стійте! Навіщо! Тут було безпечно! – викрикнула Килина, збліднув. Вона чкурнула за нареченою, але чудовисько що до того ховалося в тіні дісталося швидше до жертви.
– Дідько! – вирвалося у Богдана з досади, він намагався відволікти увагу монстра на себе, стріляючи по чудовиську, але воно чітко летіло на наречену.
Йой, не можу, дивитися як вбивають невинного!
Я замружилась, знаю це не професійно, я ж мисливець, повинна бути холоднокровною та розважливою, як Сірий вовк. Але одне діло коли нападають на мене...ні! Треба діяти!
Кров шуміла у вухах, я не знаю як але я опинилася біля нареченої, вже в руці була готова спеціальна граната, я її активувала та жбурнула у пащеку монстра. Хоч би це спрацювало!
Почувся глухий свист, монстр з середини засяв та його розвіяло на попіл. Було так яскраво, що довелося замружитися, щоб не спалило сітківку.
Коли світло згасло, то я змогла відкрити очі і побачила купку попілу з якого виходив чорний дим, смердячий сіркою.
– Йой, невже вийшло? – не вірила я очам, боявшись завчано радіти.
– Молодець, новенька! – раділа за мене Килина через навушник, – Дай від мене тій пришелепуватій підсрачник і питай нащо вона висунулась з укриття.
– Йой, точно! – я наче згадала про наречену, озирнулася.
А вона стоїть все ще в ажурній фаті через яку ледь видно обличчя, лише червоні вуста. А ще того…вона була мене вище на дві голови, я їй була по груди, які кокетливо визирали з ліфу плаття.
Я звела очі до переносці дивлячись на це «багатство». Ех, не те що моя двоєчка, яка сумно здохнула. Та про що це я? Я мотнула головою, намагаючись витрусити дурні думки з голови. Відчуваю як щоки червоніють, а сама відчуваю незручність. Довелося зробити пару кроків назад.
– Вибачте, але чого ви наразили себе на таку небезпеку? Поряд з моїми друзями вам було безпечно. Вони полюють на те що хотіло вас вбити, – намагалася я все пояснити дівчині.
Вона мовчазливо закинула голову на бік, я хоч не бачу та відчуваю її погляд на собі.
Як раптом, ця дивачка хапає мене за плечі та тягне до себе. Я цього не чекала тож втупилася як раз поміж її «скабів». Йо-ой! Та чого якась фігня трапляється саме зі мною?
І тільки я хотіла відкрити рот, щоб обуритися і намагалася вибратися з її «обіймів», як відчула що позаду мене щось з’явилось, бо повіяло холодом, і почало знов смердіти сіркою.
Наречена викинула різко вперед руку з дивного виду зброєю та зробила постріл, мені довелося дуже завернути назад шию, щоб початими що там коїться хоч боковим зором, бо хватка цієї панянки наче сталева!
Я не можу вибратися. Те що я змогла роздивіться з свого ракурсу так те, що здається, вистріл від шиб частину від монстра, пів голови здається...невпевнена…Стоп, так я ж вбила того монстра? А це що? Невже я не впоралася? Невже десь помилилася?
– Якого…я ж вбила цю погань?! – обурилася я.
– Ту ти вбила, а це була інша…а от ще! – нарешті наречена заговорила тихим голосом.
І дійсно тепер з одного боку, і з іншого до нас линули дві тіні.
– Йой! – вирвалося в мене.
Та ось мене підкинули, як кошеня на плече та перекинули.
– Ти що робиш? – обурилася я.
А наречена чкурнула в сторону моїх товаришів. Вона мене обережненько зкинула на Килину…буквально! Я впала на Килину і ми опинилися на полу.
– Ти що робиш дурна ти голова? – обурився Богдан.
Та поки ми з Килиною валялися на полу як хлібні крихти, і де як розплуталися та піднялися, та навіжена чкурнула геть.
Вона добігла до стіни, а позаду неї вже вилізли з тіні ще два монстра схожі на того що я знищила. А ця дивачка в білому якось застрибнула на стіну, відштовхнулася та зробив кувирок в повітрі над головами монстрів зробила постріли, кулі сяяли та потрапили точно в потилиці монстрів, які почали вибухати світлом з середини.
Наречена приземлилася на ноги, як кішка, позаду монстрів, що розсипалися прахом.
Ми з Килиною мовчки за цим наглядаємо, недомовляючись ми обмінялися здивованими поглядами.
– Що це таке ?– здивувався Богдан, смішно витріщивши очі.
Та відповідати було ніколи, бо з’явилися ще чотири тіні!
Монстри разом вистрибнули на наречену. Вона присіла, так що ті стукнулися головами.
Ця трюкачка перекотилася вбік та вскочила на ноги, як на неї напало двоє монстрів, які перші оклемалися від струсу мозку. Один все ж зміг дістати до нареченої, але лише порвав поділ сукні, другий вдарив ззаду та роздер фату та плече, у бідолашної хлинула кров, запливаюча білу сукню червоним.
– Вони її роздеруть живцем! – злякалася я.– Гей не знаю хто ти, але біжи сюди їх занадто багато!
– Нічого, зараз скоротимо їх кількість, – бовкнула вона та зняв з себе фату, стрибнула над головою монстра, обплела фатою його голову, та зламала шию, сильно смикнув, аж почувся характерний звук. І фінально вистрілила в лоба.
Я побачила як на плечі нареченої висипалося довге волосся платинового блонду.
А от ще підступило три чудовиська, дівчина під нирнула між ніг одного та розстріляла того з низу. Потім зайшла позаду залишившихся двох та добила їх.
В приміщенні вже нестерпно смерділо сіркою, аж різало очі і тяжко було дихати.
Плечі нареченої опустилися, вона трималася за рану на плечі та притулилася до колони.
Я вирішила підійти та допомогти цій дивній панянці. Тим паче в мене теж були мед.засоби, в кожного мисливця такий набір є.
– Гей, давай оброблю, тобі рану, може тобі не зручно дістати? – спитала я ввічливо.