Юстина
Тіні, що кохають
* * *
В кімнату крізь шибку потрапляло ранкове світло, воно надокучливо падало на обличчя дівчині, чим жахливо дражнило. Вона все намагалась уникнути його, щоб хоч трішки доспати, але все було марним. Юстина злісно підскочила з ліжка і заворушила нерозчесане волосся. Через її різкі рухи прокинувся і кіт Баюн котрий мирно спав на краю ліжка, він кинув на неї запитувальний погляд і зіскочив на підлогу.
Кіт Баюн - величезний кіт-людожер, що володіє чарівним голосом. Він заговорює і присипляє своїми казками мандрівників, що підійшли, і тих з них, у кого недостатньо сил протистояти його чарам і хто не підготувався до бою з ним, кіт-чаклун безжально вбиває. Але той, хто зможе здобути кота, знайде порятунок від усіх хвороб та недуг – казки Баюна цілющі
- А щоб тебе, невже мені й поспати вже не можна?!- лютувала яритниця, зашторюючи вікна і падаючи обличчям на подушку.
Проте сьогодні абсолютно точно був не її день, адже хтось раптово увірвався в кімнату Юстини остаточні відриваючи від світу снів.Це була Меланія, вона вочевидь хотіла щось запитати в сестри, але коли побачила її роздратований вираз обличчя позадкувала назад до дверей. Дорогу дівчині перегородила Маїса, що стояла на порозі, і не давала можливості втекти.
Насупивши брівки Юстина встала з розкуйовдженого ліжка та попрямувала до ванни. Кволо поглянувши у дзеркало, яритниця протерла свої ще повністю не розплющені очі.Голова гуділа від кепського сну, все це через її надмірну вчорашню збудженість, ось вона декілька раз і прокидалась від нічних кошмарів. Помітивши стривожені погляди сестер, що ще стовбичили в її кімнаті, дівчина закрила двері у ванну і стомлено сповзла по стіні до низу.
- І що то за сни були?...Бррр досі мурахи пробирають.Так все, потрібно зібрати себе до купи й почати вже готуватися до Івана Купала. Юстино, ти маєш сьогодні сяяти, іншого варіанту просто нема.- Вона енергійно тріснула себе по щоках, від чого на них залишився почервонілий відбиток.
Аж до пізнього обіду маленька яритниця стовбичила біля дзеркала, чаруючи над своєю зачіскою та вбранням. Сестри, стурбовані відсутністю Юстини, іноді проходили повз її кімнату, щоб впевнитися чи все гаразд. Але та тільки нетерпляче виганяла їх, не дозволяючи промовити ні слова. Час плинув, вона мала пришвидшити темп, щоб встигнути до свята, тому вирішила не робити перерву навіть на перекус.
Кіт Баюн сидів на підвіконні її прочиненого вікна, спостерігаючи, як дівчина заклопотано бігала з одного кутка кімнати в інший.Мабуть, саме через надмірну турботу сестер, цей кіт мав надзвичайно самовдоволений вигляд, в очах вирували бісики, а хвіст невдоволено гойдався, навіть коли насправді був щасливим. Хм, що ж поробиш, така природа цього створіння, він не з тих тваринок, що чекають на пестощі, він з тих тваринок котрі пустують. Не витримавши такого балагана, він вискочив надвір і подався шукати свою нову здобич.
Сестри тим часом сиділи у вітальні й не могли дати собі ради, вони прекрасно розуміли, що Юстина йде на велику небезпеку, але так само розуміли, що відмовити її не зможуть.
- Ой щось серце моє не на місці, відколи я за старшу, ця маленька бісовиця тільки й робить, що випробовує мої нерви.От скажи невже так важко просто жити спокійним життям, ні, її таки тягне до того люду. - Маїса злісно зиркнула на двері, що вели в кімнату Юстини.
- Не карай себе так, все буде добре. ЇЇ ніщо не зупинить, еге ж. Чи ти вже й не пам'ятаєш, яка вона була в дитинстві? ЇЇ постійно десь носило, як вчора пам'ятаю, вже темніє, а Юстини ще нема. Мати місця собі не знаходила, все на годинник споглядала та лише бідкалась. Аж ось стоїть на порозі якесь чортеня, все в мулі, мокрісіньке, тільки чути, як схлипує. Ой добряче їй тоді прилетіло, ой добряче. А де ж то вона тоді пропадала, мабуть, ніхто й не знає... - задумливо всміхнулась Мелашка.
- Ха, то я знаю. Колись давно за вечерею мені й розповіла, хто зна може то совість прокинулась, так запізно, бо матері тоді так і не сказала. Це відбулося коли вона гралась з лісовицями, вони вже тоді були стрункими, блідо лицями й високими. А наша Юстина? Ну що наша Юстина, вона ж як була коротункою, так і залишилась, серед тих високих, мов берізки дівчат, виглядала ніби шулікун. Ой, ненька вона й дійсно схожа на нього, особливо коли супить брівки. Ось вони й кепкували з неї, постійно танцювали тримаючись за руки, бо знали що Юстина елементарно не дотягнеться до них.Але ж ти знаєш нашу дівчинку, вона так просто не здається, тож і почала підскакувати, щоб вхопитися за одну з долонь, та нічого не вийшло. А ні, впасти в озеро вийшло. Ті бісовиці почали сміятися з маленької, та до сміху було далеко.Через величенькі хвилі, що утворились після падіння, вона розбудили хухлика. Я його терпіти не можу, він ото постійно злющім ходить, а як хтось до нього не в милість впаде то про спокій й годі мріяти. Ох, наша маленька яритниця тоді дуже перелякалась, і почала тікати все глибше в ліс, тому вона така замурзана й була. - невдоволено похитала головою дівчина, і взяла за руки сестру.
Шулікуни — міфічні істоти, персонажі української міфології.Дуже малого зросту, ноги кінські, з рота пашить вогонь; носять самоткані каптани, пояси і гостроконечні шапки.
Хухлик- це ряжений, водяний чорт. Це нечистий дух, який виходить із води і любить жартувати над людьми, влаштовуючи їм різні пакості. Особливо активний під час свят.
- Ах, то ось що трапилось, бідося...Тільки можу уявити як вона перелякалась. Мені її подруги ніколи не подобались. - сказала Меланія, вдаряючи кулачком по долоні.
Дівчата засміялись згадуючи переляканий вигляд сестри, все тому, що сама вона довго вихвалялась, ніби вже достатньо доросла, щоб гратися з лісовицями. Але тоді яритниця виглядала скоріше як зайченятко, ніж як доросла. Та вони одночасно підскочили від того, як блискавичний вихор, у вигляді їх сестри, вилетів з кімнати та понісся прямісінько надвір.
Сонце стояло ще досить високо, тому навколо стояла пекельна спека. Деяке листя навіть поникло через це, а лісові жителі намагались врятуватись ледачо сопівши на берегах озер та боліт. Юстина завжди ненавиділа спеку, бо щоразу ставала надто кволою, а її густа каштанова коса лише погіршувала становище. Скільки б дівчина не нарікала на надмірну пухнатість волосся, та вона таємно любила їх, через те що успадкувала від матері.
Ось вже минули лісові хащі, і перед нею відкривався вид на все селище. Дивно що дівчині так подобалось це місце, адже серед хатин не було жодного дерева, котрі так подобались Юстині, а самі люди з неповагою ставились до звіряток та природі в цілому. Хоча можливо саме й через це, оскільки в її голові зажди вирували думки, в яких навіть сама маленька яритниця розібратися не могла.
Вона крокувала сільською забутою стежиною, що вела до Глиниці. Ця річка була єдиною на кілька сіл, тому на сьогоднішньому святі мало бути багато молоді.Ще коли навіть не виднілось води, було вже чути дівочий сміх та теревеньки.Маленька яритниця підібрала поділ вишитої сукні, та мов мавка полинула до юрби, що займала більшу частину берега.
Саме тут вирувало справжнє життя, кожна намагалась вплести якомога більше квітів, адже за повір'ям скільки квіточок маєш у вінку скільки тебе і поцілує коханий. Деякі навіть нишком пронесли шовкові стрічки з маминих скриньок і тепер ними так хизувались, що поодинокі дівчата насуплено схиляли голови над власними занадто простими вінками. Ще хтось брав на оздоблення листя м'яти, ожини та наскельниці, що росли в найближчих лісах.Віночки завжди були схожими на своїх власниць, це була ще одна улюблена розвага Юстини, визначати характер дівчат за різноманітністю прикрас на їх голівках.
Біля самої Глиниці росла старесенька верба, під час весняного наводнення вода діставала аж до неї, але тепер про це свідчить лише коріння, що випинається над землею. На ньому сиділа панночка та гонорово демонструвала свої коралі й вишиту сорочку.За кожним її рухом уважно спостерігали молодиці, які вочевидь вперше беруть участь в цьому святі.
- Чия будеш? Я тебе тут не бачила до цього. - Юстину аж мурашки пробрали від неочікуваного запитання, виявляється до неї непомітно підкралась одна з дівчат і в її очах була непідробна цікавість. То що тепер робити?До неї ще ніколи не чіплялися з такими допитами...
- А, я з сусіднього села, то не дивно що мене не бачила раніше. - боязко відповіла яритниця, від чого її голос зробився хриплим.
- З Житнівки чи що? Ай та не бійся ти так, зараз я тобі все тут покажу. Отово сидить Златка Княжич, дочка старости.Його в нас всі шанують, якщо у когось стріха протікає чи вівці розбрелися, то він завжди допоможе, одним словом добрий мужичок, але Злата...така пихата дівка, тільки вміє як хвалитися коштовностями. А у самої вітер в голові гуде, ніц не вміє. У нас таких, білоручками звуть.
Та знаєш, ех...життя не справедливе, вона збіса вродлива.Якби навіть біднячкою була, все одно красу не сховаєш за пилом та брудом. Одна тільки коса чого вартує. Ні, ну ти тільки поглянь на це, не колір, а вороняче крило. А очі, як ті блакитні перли. Той не дивно що коло неї хлопці в'ються, от побачиш сьогодні ввечері навіть її голови за кремезними спинами не буде видно. Ех... Я Мирося, до речі. Ой леле, я ж зовсім забула вінка доплести, ну я побігла, а як що потрібно буде, то в будь-кого запитайся, мене тут всі знають.- сказала дівчинка
- Зрозуміло...- відповіла Юстина, хоча її співрозмовниця вже кудись побігла.
Вивчивши натовп яритниця і собі прилаштувалася біля берега, щоб сплести вінка. В цей момент вона давала волю фантазії, все що потрапляло їй під руку ставало частиною віночка. За основу вона взяла соснове гілля, це не лише не аби як вирізнялось серед інших, а й додавало чаруючого аромату. Юстина озирнулась навколо, коли впевнилась що ніхто не бачить, то вийняла з пазухи хустину. В ній ховались четверо засушених купальниць, провівши рукою поверх, квіти ніби знову розцвіли колір вияснився до жовто-золотого, а стебельця зробились міцними, хоча водночас і податливими. Яритниця часто провертала такий фокус, але все одно кожного разу свято дивувалась процесу.
В наступну мить вона дбайливо вплела їх до основи, там же вона прилаштувала золототисячник, сплюшок, материнку та квіти брусниці. Ось і все, тепер вона була повністю щаслива результатом, і не дивно, адже кожного разу їй вдається все краще оздобити віночка.
Сонце почало вже сідати, а це означало, що свято починається. З околиць збігались дівчата під ручку з високими парубками, а хто з'являвся самотнім, відразу роззирався навколо вишукуючи собі партнера. Юстина встигла продертися ближче до вогнища, оскільки вже хвилину потому місця майже не було, уся галявина була усіяна людьми у вишитих сорочках. Десь молодиці починали співати пісні, від яких серце яритниці зупинялось і починало калатати в темп мелодії.
В це вечір всі ці незнайомці будуть діяти як один злагоджений механізм.Ось, наприклад ті юнаки, що обговорюють особливі ножі для обрізання квітки папороті, ще кілька хвилин тому зовсім не були знайомими.
В центр галявини увійшов кремезний хлопчина, з плечей якого звисали кілька не менш кремезних балок.Він опустив їх до долу, щоб вимостити у вигляді багаття, та відчувши помітну тишу хлопець випрямився і провів поглядом натовп.
Тепер коли він став у весь зріст, яритниця змогла як найкраще його розгледіти.Засмагле тіло було обсипане дрібними синцями та подряпинами, а руки вкривали мозолі. На розложистих плечах ще залишався пил від деревини, тож важким рухом хлопець його струснув. Він мав би працювати просто як чорт, щоб мати такі м'язи, подумала Юстина. Обличчя теж було досить засмаглим, лише очі яскраво вирізнялися, вони були без перебільшення янтарними.
Саме в них Юстина і задивилась, раніше такий колір вона бачила лише в котів, тож підступний розум швидко провів асоціації й перед очима виникла ілюзія котячих вушок на його русявому волоссі. З неї вирвався тихенький смішок, але не достатньо тихенький, щоб він його не помітив.Тож на неї стрімко полетів його невдоволений погляд. До нього вчасно підбігла Злата і почала розповідати, щось дуже кумедне, Юстина була невпевнена в цьому, але її невгамівний сміх заважав розібрати слова.
- Ооо бачу в тебе гарний смак, та от тільки дарма все.Цей хлопчина ніколи на тебе не погляне він в принципі ні на кого окрім глини не дивиться. Я ще не чула, щоб він з кимось говорив, днями пропадає у своїй майстерні, світу білого не бачить. Це тобі ще пощастило, раніше ноги його тут не було, це вперше щоб на свято завітав. І він взагалі доволі тихенький. Тихоном зветься, йому дуже пасує це ім'я еге ж?- Мирося знову з'явилась нізвідки, чим налякала бідну яритницю.
- Дарма кажеш?...- з посмішкою промовила Юстина, і в її голівочці вже вирували підступні думки.
"він в принципі ні на кого окрім глини не дивиться."😅👍