Секс, рок і Гоґвортс. Частина 11. Опівночі у Трофейній залі

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

Частина 11. Опівночі у Трофейній залі

“За вікном гримів грім і вибухи. У вітальні бабуся грала на піаніно “Гірську легенду” А. Кос-Анатольського. Ми сиділи з дядьком на веранді і палили одна за одною цигарки. На підвіконні стояв чай. Чашки тряслися, у дзеркальній поверхні напою відблискував "ГРАД" .Чашки здригались, ми ні. 

— Ти колись була в Тернополі? — Запитав дядько. 

— Ні, а що там? 

— Дивовижне місто. Стоїть на річці Серет. Там навіть є міжнародний аеропорт, — важливо відповідав дядько. 

—  Аеропорт, — дивувалась я, — в Тернополі? Дядьку, а то точно цигакри? 

— Якщо треба вирішити питання їдь в Тернопіль. Файне місто. Може, питання і не вирішиш, зате душею відпочинеш. 

Гримнув грім. Потім блискавка. А потім ГРАД”. 

—  Христина Левченко 2022, Київ 

Христина йшла коридорами школи навшпиньки. Плаксива Мірта попереджала її про чергових вчителів, або старост у коридорах. Дівчина ховалась у колонадах та незамкнутих кабінетах. Маршрут колишня та дійсна студентка обрали такий, щоб портрети не траплялись на їх шляху. 

— Понамальовували, понавішували, а потім повзай тут навколішки, — бідкалась “Одрі”. — Мені вже не шістнадцять! 

— Тобі ще й п’ятнадцяти не було, — відповідала Мірта. 

— Не трави душу. 

Через кілька перпендикулярних переходів вони увійшли у трофейну залу. 

— Так, добре, — каже привид, — я буду спостерігати так, щоб мене ніхто не побачив. Бажаю вдачі! 

“І щасливих вам Голодних ігор” — подумала Христина, однак відповіла: — Дякую. 

Мірта пройшла через стіну і зникла. Жива студентка школи зітхнула. Багатогодинні тренування з привидом Рейвенклов дали свої плоди. “Одрі” пишалась, що може підняти пір’їнку, книгу та навіть закип’ятити воду у чайничку. З чогось дільного для дуелі Христина виділяла свою харизму та заклинання “Закляктус”. Однак невагомне туга за хоча б швейцарським ножем була теж присутня.

Дівчина потягнулась рукою до палички. Однак пальці наштовхнулись на нез’їдений бутерброд. 

“Трясця. Отак, йду на цілу дуель, а карманах їжа. От кинуть в мене якесь заклиннання, так і полетимо: я в одну сторону, бутерброд в іншу. То може варто, не вагаясь, спустити враз штани та батерфляєм хуярити, аж поки за буями в очах не потемнє?** — Цитує Христина подумки Леся Подерев’янського. — Та нє вже. Раз підписалася, то стою”. 

Вона врешті решт взяла до рук паличку. Дівчина її тримала міцно, адже та не слухалась. “Не чаклун обирає паличку, а паличка чаклуна” багато разів повторювали у фільмах та книгах. Христина боялась уявити що б знею зробила цей магічний артефакт, якби вона мала б волю робити що заманеться. Паличка дійсно відчувала, що тримала її не Одрі, тому заклиннання інколи вгасали “на півшляху”, або ж не працювали і зовсім. Коли нова власниця палички злилась, або дратувалась, то заклинання, звичайно, виходило. Але, як правило, боком. 

— Готова до своєї поразки, Сельвін? — Запитала Паркінсон, входячи до Трофейної зали. 

Христина обернулась. Позаду її опонентки волочилась ціла група підтримки і декілька “рефері” в обличчі студенток Рейвенклов. У останніх в очах палала азартність. І світ того зловісного полум’я майже перекривав страх бути спійманими. 

“Їбала жаба гадюку”, — коротко оцінила ситуацію Христина. 

Слізерінці ж відризнились холодом. Декілька подружок Персі, звичайно, підбадьорювали її. Інші ж просто прийшли подивитись шоу. Загалом вісім студентів встали в коло. У центрі стояли “Одрі” і Пенсі. 

— І тобі нехай щастить, Паркінсон. Сподіваюсь, ти не багато їла на вечерю. Доведться тут багато відмивати. 

— А то ти, я бачу, геть не вечеряєш, — відповідала Пенсі. — Нарешті взалась за голову і за фігуру? 

— Мені хоча б є за що братись, — дівчина провела очима по тілу однокурсниці. — Цікаво, як часто тобі це каже Драко?

На мить нова студентка побачила у відзеркаленні Мірту. Привід підмигнув їй. Христина зітхнула з полегшенням. В неї теж є група підтримки, а в кармані цілий бутерброд замість швейцарського ножа. 

Дуелянтки церемоніально вклонились одна одній і розійшлися у сторони. Вони стали у стійки. Першою атакувала Паркінсон.  

— Експіліармус! — Крикнула вона. 

Студентки Рейвенклов закотили очі. Вочевидь між ними існувала домовленість не галасувати. 

Христина відбила заклятта. Настала її черга. 

— Закляктус! 

Дівчина вже пишалась тим, що заклинання дійсно вийшло і полетіло у опонентку. Те що остання його відбила взагалі її не хвилювало. 

Бій продовжився. Пенсі вимовила ще серію заклять. 

— Та що ж ти їла на ту вечерю, що тебе так несе? — Вигукувала Христина, відбиваючи закляття. 

Їй здалося, що вона тримає у руках вуглик, який заради жарту витягли з вогнища і кинули їй у руки. “Одрі” відбивала замовляння один за одним, та кожного разу вони ставали все ближче і ближче. Дівчина достала козир з рукавів — Харизму. Мірта закотила очі, спостерігаючи дуель з-за колони. 

— Я тобі покажу як на чужих хлопців заглядатися! 

Пенсі зупинилась, важко дихаючи. Христина тихала також важко. Їй кортіло закурити, взяти паузу. 

— На хлопців? Заглядатися? Ти це про Драко?! 

Опонентка відповіла новим заклинанням. На цей раз “Конфундус”. Дівчина ледь відбила його. 

— Тобто весь цей спектакль тільки через Мелфоя? 

Перед очима Христини помахали червоною мулетою. Тореодором був здоровий глузд, який ніяк не міг зрозуміти якого біса вона робить о півночі у Трофейному залі на дуелі з однокурснецею, якщо весь цей конфлікт вирішити можна було розмовою. Декілька градусів до температурни кипіння її крові додавав факт, що за цю витівку можна було отримати на горіхи від Снейпа, це вже не кажучи про відпрацювання.

“Авада Курва Дабра” — відчайдушно промовила вона подумки, але в голос вимовала лише: — Закляктус!

Однак на саму єдину мить на кінчику палички загорівся зелений вогник. Він одразу змінився синім і вистрілив у Пенсі. Та цієї частинки хвилини було вдосталь, щоб вогник забороненого закляття помітили всі. 

Пенсі намагалась відбити заклинання, однак воно було надто потужним. Її тіло впало у руки подруг. Вона завмерла і лежала, немов статуя. Христина підійшла до неї, опустивши паличку. Її кроки звучали важко, їх відлуння торкалось кожної скляної поверхні у залі. 

— Я не зніму це закляття, бо я хочу щоб ти вислухала мене. Пенсі, кляте ти стерво, мені твій Драко за дарма не здався. Мені начхати які гормони грають у твоїй голові, однак затям, або я на б’ю тобі тату на лобі, йди до Пекла з усіма своїми витрибеньками і кляусами. 

Христина відступила на крок. Студентки Рейвенклов розчарували Паркінсон. Глядачі нервово дивились один на одного. Сама думка під час дуелі про заборонене закляття здавалась дикість. Однак у їхньому баченні “Одрі” його ледве не використала. 

— Снейп на підльоті! — Крикнув слізерінець, який стояв на дверях. 

Глядачі, рефері та дуелянтки кинулись на втьоки. Мірта явилась перед Христиною та показала на вікно. 

— Я не привид, я не літаю! — Відповіла Христина. 

— Стулися і рухай ногами! — Проричала дівчина і намагалась підштовхнути живу студентку. 

Неприємні відчуття у спині, куди давила прозорими руками Мірта, змусили “Одрі” бігти до вікна. За ним виявились скелі, на які цілком можна біло ступити та пробратися до суісіднього кабінету. 

— Худчіш, худчіш, — підганяла її привид. 

Христина мружила очі. Під ногами була прірва. Вона обережно ступила на скелю та вибралась за вікно. Спітнілі долоні хватались за стіни школи, пальці проникали у кожну можливу щілину аби втримати тіло. 

— Він вже наближається! — Промовляє Мірта то зникаючи, то з’являючись перед Христиною. 

— Ти не допомагаєш! 

Дівчина вже повністю стоїть не скелі за вікном. Адреналін б’є у вухах кров’яним потоком. Двері Трофейної зали відкриваються так, наче в них хтось вдарив. Снейп суворо оглядує залу. 

— Люмос максіма, — вимовляє він закляття та обходить приміщення. 

Христина затамовує подих та намагається не дивитись униз. Вона дивиться на зовнішню стіну замку, розглядаючи тріщинки на стінах. Її нагадує це ракушняк, з якого раніше робили будинки. 

Професор зіллєваріння обходить залу та помічає відчинене вікно. Дівчина чує його кроки та притуляється чолом до холодного каменю. Її ноги міцно стоять на скелі, вони її тримають, однак голова вперте підкидує загальну картинку — один не вірний крок. 

Снейп зачиняє вікно та звертається до когось, хто стоїть з ним у кімнаті: 

— Перевіре коридори. Не можна дати їм втікти. 

Христина ковтає ком у горлі. Вона чує, як зачиняються двері. Мірта визирає з зачиненого вікна. Привид повідомляє, що дорога чиста. Студентка слізеріну зітхає з полегшенням і маєже плаче від радості. Вона дістає паличку і закляттям відкриває вікно. Адреналін все ще бурлить у крові, однак на його місце приходить звичайний людський страх. Христина робить крок до вікна. За хвилину до того як ноги почали німіти від розуміння того, що вона стоїть над прирвою, вона залазить у вікно. 

Дівчина падає на підлогу. Вона готова цілувати камінь школи. Він ввижається їй таким стабільним, гладеньким і рівним, що сльози покотились по її щоках. 

— З тобою було весело, Одрі. Зайдеш ще до мене у вбиральню? 

Христина шепоче заспокійливі слова, тулячись до підлоги. Вона дивиться знизу вверх на Мірту. Її слова здаються їй божевільним. Однак чого можна очікувати від привида, що живе у замку пятдесят років. 

— Зайду, але не сьогодні. 

— Я чекатиму! — Каже Мірта і пірнає у вікно. 

“Одрі” зачиняє його та обережно йде на вихід із замку. Коридори пусті, факели палають мляво. Христина намагається відкрити двері, однак вони зачинені. За вікном вона бачить паогрби навкоголо Гоґвортсу. 

Войовнича верба знову розмахує гіллям. Під нею хтось світить паличкою. Дерево заспокоюється і невідомий розчиняється у ньому. Пітьма з’їдає його силует. 

*Анатолій Кос-Анатольський "Гірська легенда" 

** Лесь Подерев’янський “Гамлет. Феномен датського кацапізму”, п’єса.

Шановне товариство! Щиро дякую за ваші вподобайки та перегляди. Сподіваюсь, ви насолоджуєтесь твором. Яка ваша думка в цілому на такий мистецтва?

З ніжними привітаннями Ваша авторка