#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
Частина 18. Хвости саламандри і листя мандрагори
— Тебе вбили, бо ти спав у труні із дуба, а мене, тому що я покохав сукуба — наспівувала Христина, — сортуючи хвостики. — Тобі вбили в серце ножа, мені вбили кола, щоб із чорної труни не вставав ніколи!*
— Кхм, я перепрошую, — постукав у двері хлопчик.
Низький світловолосий грифіндорець стояв у дверях і дивився на “Одрі”.
— Так? — Дівчина прижмурила очі і впізнала в ньому Коліна Кірві.
На хлопчині другокурснику не було фотоапарату, однак його наївний вираз обличчя не можна було не згадати з фільмів.
— Професора Снейпа тут немає?
— Пішов годину тому і щиро сподіваюсь, що не повернеться, — відповіла Христина. — А що хотів?
— Я тут на відпрацювання, — він опустив голову.
— О! Це те що треба! Йди сюди, будем сортувати хвости.
— Кого? — Здивувався хлопчик і відступив на крок.
— Хвости! Дивись — оце от жовте це саламандра, а оце що шевелиться і червоний то гримучий метелик. Я вже пів години з ними порпаюсь, ніяк не можу перебрати.
Колін подивився на стіл за яким сиділа Христина. Хвости мтеликів пручались та підстрибували вверх. Тим часом хвости саламандри залишлались нерхуомими. Один з метеликових підстрибунв і вдарив саламандрових.
— Вінгардум левіосА! — Вимовила дівчина, діставши палочку.
— Це-це, — оцепенів Колінз, — левіОса!
Він побіг геть, закривши за собою двері. Його швидкі кроки чулися ехом у підземеллі.
— Слабак, — видала Христина і прибила один хвостів метелика туфлею. — Так краще. Значить, так, я до професора Спраут. Щоб коли я повернулась, ви були на своїх місцях, вам ясно?
Дівчина вдягнула туфлю. Вона знову подивилась на свій бутерброд. До їх зустрічі залишалась година.
“Ми забуваємо диявольску змову, ми забуваємо про страшне заслання, — наспівувала Христина, повільно підходячи ближче. — Яскраво так святять нам зорі! Як сміють вони доторкнутись до нашої втіхи**”.
Дівчина озирнулась. У підземеллі не було вікон, на її бутерброд падало лише жовто-гаряче, майже мідне, світло свічок. Дівчина стискає долоню у кулак. Вона розвертається і йде геть.
Професор Спраут перебирала корінці, відбираючи найкращі для розсади, найгірші вона скидувала у мішечок.
— Вони підуть на корм для магічних створінь, — пояснювала професорка.
Христина хитнула головою і продовжувала дивитись на горщик з м’ятою. Вона підійшла, щоб понюхати її. М’ята виявилась з підвиду “холодної”, як її називала її бабуся.
— Тобі подобається запах? — Запитала професорка.
Дівчина підняла на неї очі. Пані Спраут посміхалась їй. Студентці здалося, що у цієї жінки сонце замість очей. Круглі, теплі й неймовірні добрі.
— Я б хотіла собі таку у кімнату, — тихо відповіла Христина. — Нагадує про дім.
— Дивно, я не знала, що у садах маєтків висаджують м’яту.
Христина зітхнула.
— Не думаю, що підземелля найкраще місце для рослин, Одрі, — продовжила професорка. — Однак ти можеш приходити сюди. Тут достатньо світла і повітря.
— Ви про рослини чи про мене говорите? — Усміхнулась Христина.
— Взагалі про рослини, але і тобі б це все не завадило. Ти трохи бліда.
— Я ще той овоч, — продовжила дівчина, нюхаючи м’яту. — Прямо-таки баклажан.
Студентка слізерину оглянулась довкола. Поглядом вона шукала баклажани, щоб перевірити чи дійсно в неї настільки бліда шкіра. Христина побачила мандрагору. Вона примружила очі та підійшла ближче. Листки мандрагори були м’які та великі.Текстурні зелені листки прикривали вже сховані у землю рослини. Згадавши як кричать мандрагори дівчина зробила крок назад.
— Все готово. Передай професорові Снейпу, що я чекаю його коментар з приводу цього врожаю. Для зіль він підходить ідеально, але, як знаєш, завжди трапляються індивідуальні казуси. І сльози верби, звичайно — професорка Спраут посміхнулась та передала Христині наповнений мішечок.
— Щиро дякую.
— Заходь. Сонця і повітря вистачить всім.
— Обов’язково, — сказала дівчина.
“Добре, що не баклажанів. Чого-чого, а баклажанів я за своє життя я наїлась. І кабачків теж. Ох, кабачки, аж шлунок заболів. Бутерброд! Ні, треба якось перетерпіти. Христино, ще пів годинки, — думала дівчина, виходячи з теплиць. Позаду нею сумно підмітав підлогу мішечок. — Фрау Греті ніколи спати***, — сама собою почала наспівуватися пісня. — Фрау Греті треба готувати. От серйозно зараз? Шановне центральне радіо, я щиро вдячна за вашу підтримку. Але я просила потерпіти пів годинки, а не не їсти цілий тиждень! — Однак пісня продовжувала звучати. — Завтра карнавал, нові королі, фрау Грета точить ножі!”
— І гострий ніж літав, як блискавка в ночі, — наспівувала Христина, — і маски плавали в крові, неначе королі.
— Знову говориш іншою мовою, Сельвін? — Почувся голос Джорджа Візлі за спиною.
— Чи ти заклинаєш когось? — Продовжував Фред.
— До речі, у нас тут любовне зілля на акції, не хочеш затестувати?
— Отака весела карнавальна ніч***. Я що на кролика схожа, що б на мені тестувати? — Повернулась до них Христина.
— Треба не самій пити…
— … а підливати тому у кого закохана.
— Щоб він перетворився на кролика? — Усміхнулась дівчина. — Дякую, фетешизмом не займаюсь. До речі, а чи не тому у вас це зілля на акції.
Брати перестали посміхатись. Їхнє обличчя стало покерним.
— З тобою неможливо мати справу, Сельвін.
“І як їм пояснити, що коли вмієш торгуватися на Троєщинському і Хмельницькому ринку, то їхні розводи на акційні товари виглядають як дитячий садок для мене? Нє, то ще за Троєщину їм пояснювати. Не буду травмувати людей”.
— Ближче до діла, хлопці. Я все ще на відпрацюванні у Снейпа.
— Так, ми бачили Мелфоя з ним біля лісу, — засміявся Джордж.
— Розгрібає лайно, — задоволено продовжив Фред.
— Сподіваюсь, що своє, — хитнула головою Христина.
— Дивно, що вас розділили.
— Шевеліть язиками, шо треба? — Не витерпіла дівчина.
— У нас є план на Пенсі Паркінсон. Грандіозний план.
— Пречудовий.
— І він обійдеться тобі…
— Всього у десять кнатів.
— Дванадцять, якщо бути точними.
— Але ми не будемо.
— Знижка постійному клієнтові.
— Це називається “співучасник”, — фиркнула Христина. — А не “постійний клієнт”. Я думаю, плани у коридорах не обговорюються.
Дівчина оглянулась довкола. Вони тут були одні, однак і у стін є вуха, тим паче у стін магічної школи. Христина кусає губи, роздумуючи про розклад свого дня.
“Отже так, шо по планах. Відробіток, вечеря, потім добити домашку по можливості, а там о півночі до Сіріуса. Завтра, що в нас завтра…”
— Завтра після обіду у туалеті Мірти, — відповіла дівчина, все ще розглядаючи уявний розклад дня.
— А чому не сьогодні?
— Сьогодні я зайнята, — відповіла студентка.
— Ну так і ми не особливо вільні, — обурливо, однак жартуючи сказав Джордж.
— По це є самоє мені тут, цейво, — дівчина зітхнула, — степлєр, блять.
— Я говорю відверто, Мінерво! — Голосіння Трелоні перериває цитування Христиною золотого фонду українських мемів. — Хтось бере мої чайнички! Сьогодні на столі стояв рожевий, вчора не на тій поличці був синій. На тій самій, яка ліворуч, — тремтячим голосом говорила професорка ворожіння. — Чи, на тій яка праворуч, та яка зверху.
— Не переживай, ми знайдемо всі твої чайнички, — заспокоювала її Мінерва. — Це однозначно Півз.
— Трясця, — шепотіла Христина, коли пара викладачів піднялись на інший поверх. — Я чайник забула помити.
— Бажаємо вдачі, — в унісон відповіли брати.
— Якщо ви змагаєтесь по рівню саркастичності зі Снейпом, то вам, панове Візлі, не вистачає ефектності.
— Бажаємо вдачі, — змахнули мантіями Візлі.
— Завтра після обіду! — Викрикнув один Джордж і брати пішли далі по коридору, граючись мантіями.
— Дитячий садок, ясла, — вимовила Христина і спустилася у підземелля.
Усі свічки майже розтанули. Запах ковбаси звучав у всьому кабінеті. Дівчина підійшла ближче. Залишилось зачекати ще десять хвилин. Вона поклала бутерброд у карман.
***
Дівчина занесла помитий чайничок Трелоні. Вона переконалась, щоб усе стояло на своїх місцях. Студентка слізеріну ще годину проводить у вітальні Слізерину, дороблюючи домашнє завдання. Вон час від часу дивилась на Пенсі. План братів Візілі інтригував її дедалі більше.
Христина зловила на собі погляд Драко. Той піджав губи та закотив очі. Дівчина фиркнула і встала. За годину, коли вона дописувала останнє речення у свій щоденник, оголосили, що час йти спати. “Одрі” ще годину лежала у ліжку, прислуховуючись до дихання своїх сусідок. Довкола неї по тканині повзали вишиті золоті змії. Вони гіпнотизували її.
Близько опівночі Христина одяглась та вийшла з кімнати. На вулиці було холодно, тож вона зупинилась перед чорним виходом та закурила. Дим здіймався в гору, її чарівна паличка змушувала його негайно розсіюватись.
Дівчина дивилась за вікно. Войовнича верба стояла спокійно. Над замком пролітали темні хмари, а от дементори підозріло злітались до лісу. Христина хмикнула. Вона дістала з карману бутерброд.
“Їсти чи не їсти? Ось у чому, трясця, вся криза екзистенційна. Боги з ним, — махнула вона рукою та вкусила бутерброд. — Ой, не ходи-ходи, Орисю, на гору на лиску, — наспівувала мовчки дівчина, роздивляючись дементорів над лісом. — Там шугає така нечисть, що гріх і дивитись****”.
Христина доїла бутерброд та встала. Вона відкрила чорні двері. До них зі сторони верби підходив Сіріус Блек.
— А ви що тут робите? — Поцікавилась дівчина, все ще стоячи у дверях. — Я думала, ми зустрінемось у тій же схованці.
— Плани змінились, — тихо відповів Блек і націлився на дівчину паличкою. — Вибач. Закляктус!
Христина завмерла і почала падати назад. Сіріус перехопив її та відтягнув її пдалі від коридору. Колишній в’язень сховав її за колоною. Він присів біля неї. Його губи були піджаті, однак очі шалено палали в передчутті чогось великого. Дівчина хотіла б відповзти назад, однак тіло, як і минулого разу, не рухалось зовсім.
— Я перепрошую за те, що ми тільки що зробили, але вийшло так, що Ремус не міг відкрити мені двері. Розумієш, алібі, всі ці справи. То ж дякую тобі за допомогу, хоч і не добровільну. Я розчарую тебе потім. Вибач, але урок фокстроту ми перенесемо на завтра.
Сіріус Блек підморгнув їй, встав та пішов геть. Христина лежала на землі.
“Джентельмен від бога просто. Добре, що хоч бутерброд з’їла, а то ще лежати тут хто знає скільки, — подумки зітхнула вона та продовжила: — Ой-гой, дриці-дриці, oй-гой, дриці-дриці. Не ходи на Лису гору, а грай на сопілці****”.
Обожнюю центральне раліо Христини. І сподіваюся, вона там не замерзне на холодній підлозі, поки Сіріус вирішує свої справи. Але якщо б їх знайшов наш сумний професор, я б нісого не мала проти. 😏
Ефектність братів Візлі вражає, вже чекаю почути їх план, і передчуваю, що Пенсі він зовсім не сподобається 😂 А от Сіріус трохи засмутив, сподіваюся, що у Христини не буде потім через це проблем, але судячи з того, що крутило її центральне радіо, то її це мало хвилювало на той момент 😄