#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
— Нарешті, — зітхнув Снейп, переступаючи поріг своєї квартири.
Христина зайшла слідом і теж зітхнула. Вона закинула рюкзак на підлогу та закинула голову назад, видихаючи зловісні звуки втоми.
“Ще раз я коли-небудь попрусь на Хмельницький ринок, — думала дівчина, дозволяючи тілові стабілізуватися після використання порт-ключа. — Казала я так минулого разу і кажу це зараз, — вона зняла пальто і знайомі запахи привернули її увагу. — М-м-м, біляші на вокзалі. Небезпечний народний атракціон. Довго ще вивітрюватись буде” — вона понюхала верхній одяг ще раз і закотила очі.
Северус дивився на неї, стоячи у дверях на кухню.
— Тільки не кажи, що то те ті самі Biliashi.
Христина повернула голову до нього, показуючи криву посмішку.
— Я так і зрозумів.
Северус закотив очі та поставив чайник.
— Пальто можеш повісити при вході. Чай чи кава?
— Кава, — Левченко повісила пальто на гачок і підняла рюкзак.
Вона зайшла на кухню та почала викладати з рюкзака усю їжу. Снейп показав їй її кімнату та спустився назад на кухню. Дівчина оглянулась.
Гостьова кімната. Усе: від постільної білизни до фіранок — піщаного, вимитого коричневого, кольору. Христина виклала речі з рюкзака та склала їх у шафу. Там вона знайшла полотенце і пішла у душ. З її тіла у водопровід стікала гаряча вода. Вона змивала втому і та дорожній бруд. Дівчина масажувала пальцями голову, поки по ним ковзало волосся у білій піні шампуню. Вона змила його та протерла дзеркало. Вона дивилась на своє відображення, яке змінилось вже вдруге.
“Оце я розумію, “Мої думки повісились на люстрі”*, — Христина усміхнулась. — То що, ще раз “Привіт”? Відверто, це колір волосся пасує мені краще. Так, герци мого сприйняття зависають і глючать*”.
Вона вдяглась у чистий одяг та спустилась на перший поверх квартири. З кухні линули запахи смаженої яєчні та кави. У вітальні теж переважали піщані кольори, але їх розбавляла темно-коричнева деревина меблів і подекуди малахітові-зелені подушки.
Пилу не було, однак запах повітря, що майже не циркулював, створював подібне відчуття. Христина сіла на диван. Вона торкнулась ковдри і подушок. Вона провела пальцями по старій вишивці. У декількох місцях вона була відновлена, про що свідчив контраст кольорів. Подібні реновації вона помітила на дивані та кріслах.
Майже всі стіни були закриті шафами. На прогнутих поличках стояли важкі томи давніх праць про алхімію, зіллєварство і фундаментальні античні манускрипти. Христина дістала одну з книг авторства Ніколаса Фламеля. Вона відкрила її та сторінки виявились пустими. Дівчина вигнула брови у подиві.
— Текст з'являється після закляття, — відповів на невимовлене питання Снейп.
— Я так і подумала, — кивнула Левченко та закрила книгу.
— Обід готовий, — сказав чоловік та повернувся на кухню.
Христина поставила знахідку на місце та пішла за ним. Краєм ока вона помітила серветку, що вкривала старе радіо. На ній золотими нитками вишита лілія. Студентка відвела погляд та увійшла у кухню.
Вони обидва сіли за стіл та почали їсти. Христина не чула годинника, який лунав у вітальні, за міру часу вона удар виделки по тарілці. За п’ять таких ударів Снейп закінчив свій обід і спокійно пив каву.
Дівчина ловила його погляди. Він дивився на чайник, що поступово холов під протягом з вікна, але кожного разу як вона тягнулась до серветки на столі його очі рухались у її бік, та повертались напівшляху.
— Тож, — почала Левченко, відпиваючи каву. — Який план?
— Хто спитає — ти донька моєї колеги. Приїхала вивчати мистецтво зіллєварства на канікулах.
— Звучить правдиво.
Христина потягнулась за незнайомими печивом з пакета.
— Сьогодні я буду у маєтку Сельвін, — Снейп ковтнув гарячу каву, спостерігаючи чайник. — Залишайся в будинку, будь ласка.
— Це зрозуміла, але я питала глобальніше.
— Ми придумаємо тобі легенду. Я поступово введу тебе в магічне життя.
Вона кивнула головою і підтягнула ноги до себе.
— Можна прохання?
— Яке?
— Якщо це можливо, ти можеш подати Драко знак, що я жива і зі мною все добре?
Северус підняв брови і подивився на дівчину.
— Міс Левченко, дозвольте запитати, як ваша надпотужна уява може собі це пояснити? — Чоловік хмикнув і відпив кави. — Я вислухаю будь-які пропозиції.
— До вашого відома, містере Снейп, — вона поставила на стіл чашку, — моя надпотужна уява може пояснити що завгодно.
— А, ну раз так, я в найгострішому очікуванні, — він розвернувся напівобертом до неї.
— Тоді слухайте уважно, містере Снейп, це важлива, секретна інформація.
Христина склала руки разом на столі. Чоловік підняв брови.
— Ви прибуваєте у маєток Сельвін. Виражаєте щирі співчуття з приводу даної ситуації, виражаєте ноту протесту, чи що там з нею роблять, а коли містер Сельвін піде бити свою дружину, ви оповістите про звершення пошуків панові Мелфою та непомітно передасте Драко зачаровано записку, — з серйозним видом говорила Христина.
— Зачаровану записку?
— Так, ви запустите паперову пташку, коли підете у туалет,
— покивала головою дівчина.
— І про що ж йтиметься у цій чарівній записці? — Снейп підпер лице рукою, слухаючи співрозмовницю.
“Не питай мене даремно, а бери за руку**, Северусе”.
— Там буде намальований яструб. А ще що шашлик відміняється, і до скорих зустрічей.
— Шашлик?
— Не питай.
— Як це, — Снейп закрив очі рукою та потряс головою. — Шашлик? До чого тут кавказька кухня?
— А нічого було цілий місяць посилати двох нудьгуючих голодних студентів по гриби, — Христина суворо подивилась на викладача. — В решті решт, треба було щось робити.
— Тобі слизу папороті було мало? — Снейп скептично подивився на дівчину.
— О ні, — вона встала з-за столу та зібрала тарілки. — Чого-чого, а слизу папороті мені на все життя вистачило. Досі коліно ниє, — Левченко поставила посуд у мийку. — До речі, як твоя нога?
— Заживе, — зітхнув Северус, допиваючи каву. — Я подумаю над запискою.
***
Після обіду Христина сиділа у вітальні, читаючи Ніколаса Фламеля. Зіллєвар зняв мантію з вішака та одягнув її, готуючись до дороги до маєтку Сельвін. Дівчина, почувши шерхіт тканини, підвела очі. Снейп намагався розв’язати вузол на шарфі, який утворився через його недбале закидування подалі на поличку.
Центральне радіо, спостерігаючи цю сцену, здмухнуло пил з платівки: “Руку дам на коня, хай стріла омина.*** Ні, Христино, будемо відверті, це фаталіті. Давай, в полі ватри горять, вартовії не сплять і далі по тексту. Очі відведи, дурепо. Все, він побачив. Мої найщиріші привітання, він все знає. А, може, і ні. Чого паніку сію? А чого б і ні? Очі свої, цуцикові, прибери, зараз хвостом махати почнеш”.
— Бажаю вдачі, — сказала дівчина.
— Дякую, — чоловік поправив. — Тут багато книг, думаю, знайдеш чим зайнятись.
Христина кивнула головою. Снейп вийшов з квартири. Вона провела його погляд.
— Знайду чим зайнятись, звичайно, — вона подивилась на книгу, — буду читати про трансфігурацію сльози дракона через призму кістки фенікса. Їбала жаба гадюку, такої хтоні навіть в моїй курсовій не було. Хоча, — Левченко закрила книгу, — чого там тільки не було, будемо відверті.
Вона піднялась у свою кімнату, зняла одягла та прижмурила очі. Світло пробило пітьму. Яструб розкрив крила. Дівчина перетворилась назад.
— А, ну так, звичайно, Христино, спочатку вікно треба відкрити.
Дівчина відкрила вікно та вилетіла у нього птахом. Під нею лежала стара індустріальна частина Коукворту. Вона відлетіла подалі від Прядильного кінця, де знаходилась квартира Снейпа.
“Ну так, в Лондоні, в Лондоні хату має. Саме так, — вона похитала головою. — Де тут гугл карти, чуваче? Лондон прямо десять кілометрів, за те до біса можна сходити безкоштовно і просто праворуч, — вона подивилась праворуч, на бар. — Оце я розумію маркетинг, і ніяких тобі “У Світлани”, перепрошую перед Світланами. Це навіть не бар, це такий пристойний ґендель. До речі про букву “ґ”. Десять кілометрів прямо це не погана розвага поки містер Ґудзик накладає ноти протесту прямо на килим мвстеру Сельвіну. Погнали!”
Христина злетіла та полетіла у напрямку британської столиці. На відміну від українських пейзажів, під хижацькими кігтями пейзажі розкидались селища, які з одного перетікали у інше. Змінювались таблички з їх назвами, але сніг однаково вкривав типово англійські будинки. Тут студенти теж кидались сніжками. Снігу було менше, він був вологим, а від того важчим. Повз проходило декілька професорів. Вони говорили про майбутній міленіум і колапс всіх програм.Дівчина хмикнула і полетіла далі.
Попри мокрий сніг вона дісталась до Лондону. Гучний мегаполіс зустрів її двоповерховим автобусом, який Христина ледь оминула. Вона приземлилась на карниз будинків та озирнулась у пошуках вказівників, які пояснив їй Сіріус.
“Два кілометри на північ від Біґ Бену, — думала дівчина, споглядаючи столицю. — Біґ Бен я бачу. Північ де? — Вона озирнулась. Поруч, на даху чайка нещадно дзьобала гамбурґер. — Знаєш, — яструб струсився, відходячи далі по карнизу, — Страуд мав рацію, це недостойна поведінка, навіть зважаючи на те, що ти чайка”.
Яструб розправив крила, кружляючи над містом у пошуку наступних знаків. Христина знайшла дивний балкон з двома жіночими лицями й так визначила де північ. Птах звернув у провулок і пролетів ще декілька кілометрів на північ.
Вона приземлилась навпроти будинку на площі Гримо 12.
“Сірус казав постукати паличкою і дзвонити у двері. Я пташка, можу на ті двері насрати, якщо це допоможе. Ні, я ж все-таки гордий яструб, а не яка-небудь чайка чи, просто господи, голуб. Якось треба … а може з розгону у вікно? Чи все-таки нагадити? Але ж потім відмивати змусять. Трясця, ще тільки третя година дня, а я вже про лайно жартую. Втрачаю репутацію. Хоча б п’ятої дочекалась”.
Птах перелетів через площу до будинку та приземлився біля вікна. Христина заглянула всередину. Те що вона побачила там ніяк не було схоже на ту саму квартиру Блеків. Вона облетіла будинок. Яструбиний зір вказував на невідповідність плану будинку. Передня частина була меншою ніж більша. А саме — лише одна квартира з шести мала чорний вхід. Дівчина прицілилась і влетіла у двері. Ті відкрились і яструб калачиком покотився вниз сходами.
— Господаре, господаре! Напад на будинок! — загорланив домовий Ельф.
Христина лежала на землі, намагаючись вгамувати серце. Вона почула дзвін порожніх бутилок та розбитого скла. Дівчина закотила очі та підвелась за допомогою крил. Яструб злетів до стелі та проковзнув до вітальні, де ринув під ковдру.
— Хто би ти не був, — заговорив Сіріус, піднявши паличку, — ти в моєму будинку і ти не маєш жодного шансу… Христина.
Дівчина прикривалась ковдрою, сидячи на дивані.
— Якого, — він озирнувся і побачив вибиті двері чорного входу, — біса… Але, в принципі, це не важливо. Досі не навчилась перетворюватись з одягом?
— А ти навчив?
— А самій клепки не вистачило? — Він усміхнувся. — Крічере, принеси дамі халат. Чистий!
— Ти впізнав мене, — заговорила дівчина, кутаючись у плед. — Як?
— Ти змінилась, очевидно, але очі, — він підморгнув.
Христина підібрала під себе ноги і опустила погляд. Сіріус засміявся і кивнув на підлокітник дивану. Там лежало перо яструба. Дівчина закотила очі та кинула у чаклуна подушку.
— Покидьок! А я запанікувала.
— Це твої проблеми, — Блек по-джентльменськи прийняв удар подушки у своє обличчя, від чого він трохи похитнувся. — Віскі?
— Чай.
— А це щось нове, — він подав дівчині халат, принесений домовим Ельфом. — Ідемо на кухню.
***Раїса Кириченко і гурт "Краяни" - Я козачка твоя
Мої улюблені внутрішні монологи повернулися, я задоволена 😌
А взагалі це так класно, що атмосфера твору змінюється від розділа до розділа, але це виглядає так органічно та класно, що я просто в захваті від того, як вам таке вдається ❤️