#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
— Гей, Сельвін! — Крикнули близнюки Візлі, біжучи до дівчини через коридор. — Як життя?
— Боюся визнати, не таке веселе без вас, — усміхнулась Христина.
— Он воно як, — очі близнюків розширились.
— Тоді у нас для тебе пропозиція, — почав Фред.
— Яка обійдеться тобі у нуль кнаатів, — продовжив Джордж.
— Нуль сиклів.
— І нуль галеонів.
— Лабораторних кроликів набираєте? — Засміялась дівчина, йдучи колонадою замку. — Це ж тільки перший день навчання.
— Ха-ха, дуже смішно, — один з близнюків застрибнув на місце для сидіння, тримаючись за колону. — Але ні…
— Ми плануємо помсту.
— Помсту? — Здивувалась Христина і звернула у жіночий туалет на другому поверсі. — Що за помста?
— Креб і Гойл.
— Я заінтригована, — дівчина підпалила цигарку.
З туалету визирнула Мірта. Вона обережно левітувала біля дверей у кабінку та дивилась на “Одрі”. Вони кивнули одна одній, але слизеринка продовжувала розмову з близнюками.
— Вони знущались сьогодні над Герміоною, — Фред побачив Мірту та привітався з нею.
— Привіт, — махнув рукою привиду Джордж та сів на підвіконня. — А це тільки перший день. То ми вирішили, що краще розставити всі крапки над і на початку семестру…
— Щоб потім не витрачати нашу дорогоцінну увагу…
— На всіляких Крбеів.
— І Гойлів.
— І біс з ним, — кивнула Христина, видихаючи дим у вікно. — Я в ділі.
— Чудово! — Фред плеснув у долоні. — Тоді нам від треба дві руки і дві ноги.
— А голову? — Дівчина струсила попіл за вікно.
— А голову можна залишити в кімнаті, — Джордж почув кроки у коридорі. — Завтра після вечері чекаємо тебе на виході з їдальні.
— І не затримуйся! — Фред подивився на Мірту. — Рот на замок?
— Німа як риба! — Покивала головою дівчинка. — Але я дивитимуся!
— Ласкаво просимо, — посміхнулась Христина і спалила цигарку.
— До речі, тобі йде новий колір волосся, — підморгнув їй хлопець. — Щоб там не сталось…
— Ти класно виглядаєш!
— Дякую, — кивнула “Одрі”.
— Міс Сельвін! — Почувся низький втомлений баритон. — Фред і Джордж Візлі.
Снейп суворо оглянув студентів.
— Як він підійшов так тихо? — Запитав один з братів.
— Я теж нічого не помітив, — відповів другий.
Плаксива Мірта сховалась у закритій кабінці. Викладач стояв прямо перед трійкою, тримаючи руки складеними за спиною.
— Я впевнений, що наказ директора про заборону відвідувати цей туалет студентам досі дійсний.
— Професоре, ми… — почали виправдання близнюки.
— Це я у всьому винна, — перебила їх Христина, дивлячись у чорнильні очі. — Я сама приятгла їх сюди.
— Притягли? — Зіллєвар вигнув брови.
— Так, я запевнила їх, що вхід вже дозволено.
— От як, — чоловік кивнув. — Два тижні відпрацювань, міс Сельвін.
— Та за що! Ой…
Дівчина закрила рот руками. Вона дивилась на викладача круглими очима, очікуючи подальших дій.
— Слідкуйте за язиком, міс Сельвін. Місяць відпрацювань за незаконне проникнення на заборонену територію та неналежне поводження себе з викладачами.
Дівчина склала руки за спиною та опустила голову.
— Чекаю вас сьогодні, міс, — вимовив чоловік голосом, що наче гримів.
Зіллєвар махнув мантією та покинув вбиральню. Близнюки подивились на слізеринку.
— А ти вмієш нариватися.
— Мовчали б, — Христина дістала другу цигарку. — До завтра.
— До завтра, — відповіли близнюки та вийшли з вбиральні.
Дівчина сперлася на підвіконня та видихнула сірий дим у простір. З дверей виглянула Мірта. За нею з’явилось її тіло. Дівчинка дивилась у підлогу та повільно підлетіла до чаклунки.
— Як ти? — Прошепотіла вона, ледь-ледь піднімаючи очі на слізеринку.
— Нормально. А ти?
Рейвенкловка подивилась на камінь, за яким був схований щоденник Христини. Вона знову опустила очі і зробила глибокий вдих. Мірта подивилась на слізеринку і заговорила:
— Я щиро прошу вибачення. Я не хотіла, правда! Але він влетів сюди. Очі отакі, — душа дівчинки дістала пальцями очей та розкрила їх на повну. — Мантією своєю розмахався тут праворуч і ліворуч. А я тут сиділа, — вона показала на найвище вікно. — Нудьгувала. А тут професор, в руках паличка, я думала, вона в його руках трісне від напруги.
Христина кивнула, щоб та продовжувала. Вона зробила ще одну глибоку затяжку та озирнулась довкруги, уявляючи собі сцену, яку описує Мірта.
— Він сказав, що шукає будь-яку інформацію про тебе. І що ти можеш бути у смертельній небезпеці.
Левченко скривилась і покрутила рукою, оцінюючи місяць поза школою.
“Ну, можливо лише від інтоксикації. Дешеве Амарето фігня повна, звичайно. Краще б мандаринів переїла” — роздумувала вона, дивлячись на той самий камінь, що висовується.
— І я… — колишня студентка рейвенклов подивилась на той же камінь. — Я не знала що робити. Викладачі зазвичай не шукають студентів, декани факультетів не задіяні в пошукових роботах. А він влетів сюди як я не знаю що, і весь такий розгніваний і тривожний.
— А далі що? — Дівчина розтягувала останні затяжки цигарок.
— Він відкрив щоденник. Все що він сказав “Ти думала, а треба було ще раз подумати, а не бігти”, — Мірта подивилась на співрозмовницю, намагаючись вловити у її реакції бодай один знак, чи його цитата має якийсь сенс.
Христина кивнула ще раз, згадуючи як поряд з будинком її бабусі впала ракета. Левченко дивилась на підлогу туалету і їй ввижались уламки скла, а власна сумка так була схожа на кришталеву вазу. На руці, що правда, все ще відчувалась незламна обітниця замість чорної хустки.
— Інші привиди казали, що він замкнувся у покоях декану факультету. Він сидів у своїй кімнаті з півночі, потім ельфи принесли йому купи книг і карт з бібліотеки, — рейвенкловка зітхнула. — Він вилетів зі школи о третій ранку. Одрі, вибач, я не хотіла, я не могла…
— Заспокойся, — мотнула головою чаклунка. — Я не виню тебе.
— Я хотіла, щоб ти залишалась жива, — вона дивилась прямо у вічі слізеринці. — Вибач.
— Інсендіо, — Христина спалила недопалок. — Мірто, все в порядку. Дякуючи тобі, я вже тут і все добре, — вона посміхнулась дівчині. — Ти вчинила правильно.
— Так? — Привид підлетів ближче. — Ти прощаєш мені?
— Я не ображалась.
Левченко протягнула руки до господарки вбиральні, однак шкірою вона відчула лише легкі вібрації, що відходили від напівпрозорого тіла.
— Дякую тобі, — усміхнулась Мірта. — І надавайте на горіхи тим бевзням зі Слізерину.
— Обов’язково.
Христина вийшла з вбиральні та пішла до підземель. Перед нею на сходини вибігла заплакана Пенсі. За нею бігли колишні подружки Одрі.
— Та забий на нього, подумаєш, — казала подружка №1.
— Так, він не знає кого втратив! — За нею волала подружка №2.
Левченко відійшла в сторону, даючи дорогу караванові підтримки. Коли кроки затихли, вона пішла далі.
“Драко, сподіваюсь, що ти розірівав з нею стосунки як джентльмен, — подумала Христина, спускаючи у підземелля. — Інакше я тебе пошматую. В будь-якому випадку, Пенсі та ще жаба-ропуха. Не сказати, що вона заслужила. Чи, може, все-таки заслужила. Боги його знають. Мерлінова борода! Які складні моральні вибори: чи можна жорстко поводиться з людиною, якщо вона поводитися як мерзотниця? Можна! Але якщо вона тебе кохає? Не можна? Чи можна, але з нюансами? — Студентка підійшла до кабінету зіллєваріння. — Не буду питати розумних людей, вчиню як відчуваю правильним”.
Дівчина відкрила двері у кабінет. На платформі за столом сидів Северус. Він уважно вичитував щось у книжці та писав свої нотатки прямісінько між рядків. Дівчина почала обережно та повільно підходити до нього. Вона йшла між довгих рівних рядів парт і дивилась на чоловіка. Снейп відчув її присутність, але надто сконцентрувався на книжці. Його бліді пальці тримали перо та час від часу натискали, однак не надто сильно, щоб з нього кляксами не полилось чорнило.
“І сьогодні, наче вперше, прокидатись значно легше. І сьогодні, наче вдруге, ти цілуєш мої руки, — наспівувала подумки Хритина. — Що це сталось, любий, розділилась навпіл тишина. Оу-оу, пункт призначення — весна*”.
— Я радий, що ви прийшли, міс Сельвін, — спокійним тоном сказав чоловік та підвів очі. — Дуже відповідально з вашого боку.
— Професоре? — Усміхнулась дівчина, ставши навпроти його столу. — Рада бути відповідальною перед вами, — вона поклала свою руку на його.
Снейп прибрав руку та зашепотів їй на вухо:
— У цій школі у стін є вуха і очі, — він подивився на її долоню, що самотньо спиралась на його стіл. — А ще є рот у тих, кому його мати не обов’язково.
— То нащо ми тут тоді? — Запитала пошепки дівчина.
— Ми не встигли це обговорити, — Снейп озирнувся довкола. — Я викладач і декан факультету, ти — студентка мого факультету. Жодних вибачень, жодних поблажок. Зрозуміла?
— І де ти пропонуєш нам говорити? — Христина відсунулась від чоловіка. — Якщо ніде не можна.
— Я ще думаю над цим, — зіллєвар зробив крок назад. — А поки що горщики до ваших послуг, міс Сельвін, — він знову сів за стіл. — Думаю, ганчірка стане вам в нагоді.
Левченко провила язиком по нижньому ряду зубів і подивилась на чоловіка, вигинаючи брови.
— Дякую, професоре, — вона відійшла від столу, не змінюючи вираз обличчя. — Ви досить щедрий.
Северус відкрив рота, щоб відповісти їй, однак швидко його закрив. Він поставив лікті на стіл та сперся підборіддям на пальці, що сплетені у замок. Христина підійшла до горщиків та взяла до рук шматинку.
— Пам-парам-пам-пам, — наспівувала вона, відчуваючи його погляд. — Містер Пропер все прибрав і горщики не зіпсував, містер Пропер!
“Якщо подумати, то Волдеморт теж лисий. Ну якщо подумати, то я казани чищу, а не паркет. Тож що виходить тут? Які Містери Пропери, такі і паркети? — Студентка замочила котли у воді. — Добрі паркети, чугунні”.
— Що такого смішного, міс Сельвінн? — Северус перевів погляд на підручники.
— Горщики анекдоти травлять.
Зіллєвар підняв очі на студентку. Христина подивилась на нього та закинула шматинку у воду.
— Заходить якось садовий гном у бар і каже…
— Христино, ти тут?! — Драко влетів у кабінет. — Ой, я перепрошую!
Секунда тиші. Дівчина сповзає по стіні, гигочучи. Снейп закочує очі, ховаючи посмішку у книзі.
— Чого ти, — Мелфой перевів погляд з подруги на викладача, не знаючи як поводитися у цій ситуації. Він потоптався на місці трохи та все-таки вирішив зачинити за собою двері. — Я перепрошую, я тут…
— Щось важливе? — Левченко витерла сльози, однак з підлоги не встала.
— Важливе, — хлопчина огледів дівчину та знову перевів погляд на викладача. — Але не термінове. Ну як, дивлячись наскільки швидко тобі треба знати про те що ти мене просила.
— Оу, — вона подала йому руку і Драко допоміг їй підвестися.
Христина подивилась на Северуса і той кивнув їй. Чаклун накрив кабінет куполом тиші, тож вони можуть поговорити будучи не підслуханими. Драко невпевнено підійшов до столу викладача, йдучи за подругою.
— Ви, — він подивився на викладача, — ви теж знаєте?
Снейп подивився на сина свого давнього друга, а потім на Левченко.
— Я попросила Драко дізнатися де знаходяться інші горокракси, — пояснила дівчина. — І як?
— Чаша Гельґи Гафелпаф, — почав він, — знаходиться у сховищі Лестранжів в Ґрінґотсі.
Снейп закотив очі.
— Ми знаємо вже і це не варіант, — похитала головою Христина.
— Батько сказав, що це може бути змія, — Драко обережно зазирнув в очі викладача. — Вона була постійно з ним, тому це було б логічно.
— Де зараз знаходиться змія?
— Цього ніхто не знає, — похитав головою хлопчина. — Та батько ще казав про перстень. І що за ним зараз йде полювання. Але, я думаю, — Мелфой молодший подивився на друга свого батька. — Ви і самі про це знаєте.
— Не слідкую за підпільною світською хронікою, — спокійно відповів Северус. — Дякую тобі, Драко.
Христина підняла на нього очі.
— Що робитимемо?
— Перстень треба знайти, — вимовив чоловік, дивлячись на підручник, без фокусування букви. — За ним йде полювання скоріше як за пам’яткою історії. Хоча хто знає.
— А змія? — Дівчина звела брови разом. — Її теж непогано було б знайти. Хоча, якщо ми знищимо бодай один горокракс, це вже буде добре.
— Я в ділі, — впевнено сказав слізеринець. — Батько про це не дізнається.
— Ти надто молодий для такого, — усміхнувся Снейп.
— А Христина?
— Їй двадцять два, а не п’ятнадцять, — похитав головою зіллєвар. — Але дякую за інформацію. Це допоможе нам.
— Та, нема за що, — знизав плечима Драко. Він подивився на подругу. — Треба поговорити. У тебе немає планів на сьогодні?
Вони вдвох почали відходити від столу. Снейп ковзнув своїми пальцями по пальцях дівчини, поки та тримала їх на стільниці. Вона мимохіть подивилась на чоловіка, а потім повернулась до Мелфоя.
— Є, — дівчина кивнула на казани.
— Якщо хочете поговорити, — Снейп зняв завісу тиші, — думаю, вдвох ви впораєтесь швидше.
Чоловік взяв книгу зі столу та пішов у напрямку дверей.
— Гей, але ж на відпрацюванні лише я, — Христина подивилась на Северуса, схрестивши руки під груддю.
— Тепер ні, — він фальшиво посміхнувся та зачинив за собою двері.
— От зараза!
Драко зітхнув та зняв мантію.
— Дякую, Одрі, — він почав закочувати рукава. — Як в старі добрі часи.
Слізеринка дістала розмоклу у воді шматинку. Її ніздрі розширились.
— Та не кажи.
Вауууууу, яка неймовірна, насичена і прекрасна глава😍
Цікаво почути продовження анекдоту про садового гнома, бо особисто мене і досі мучить нерозказаний анекдот про те, як японці грають у гольф, що перервав Гаррі з Доббі у другій частині 😄 І так приємно знову зустрітися зі шкільними персонажами, аж трощки скучила за ними, то всіма пригодами, що тут відбуваються 🖤