Секс, рок і Гоґвортс. Частина 52. Професійні атеїсти

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

Христина увійшла у Велику Залу. Довкола стояв гомін. Студенти снідали. Вона пройшла повз стіл Ґрифіндору і кивнула близнюкам. З нею привітались Гаррі та Герміона. Третя складова Золотого Тріо був відсутній. Дівчина посміхнулась їм та сіла за стіл Слізерину. 

Пенсі стрільнула заплаканими очима у “Сельвін”. Левченко відвернулась і взяла золотистий тост. Драко передав їй масло. У стакані з’явився гарбузовий сік. Слизеринка скривилась. 

“Сон зійшов сонним вальсом. Хтось назвав сонце марсом, — грало в її голові. — За вікном сонце сходить, — вона намазала масло на хліб. — Як же має рацію Schmalgauzen, я як дощ, що в шторм заходить*”. 

— Гей, все в порядку? — Запитав її Драко. 

— Так, — знизала плечима Христина. 

У Залу зайшов Снейп. Його волосся була трохи розтріпане. Хаотичніше ніж зазвичай. Він пройшов повз стіл. Мелфой звів брови, розглядаючи сонне лице викладача. Хлопчина прослідкував очима за професором, повернувся до подруги, а потім знову назад. 

— Що відбулось? — Він дивився на Левченко, яка повільно зажовувала гидкий смак гарбузового соку тостом. — Ви що… прямо в школі? 

— Тихо ти, — Христина різко повернулась до друга.

— Добре, перефразую, — повів рукою у повітрі Драко. — Що ти робиш після занять? 

— Планую прогулятись, — вона ковтнула хліб, — перед відпрацюваннями. 

Дівчина підняла очі на зіллєвара. Чоловік дивився як з кувшину у його чашку ллється кава. Мінерва нахилила до нього голову, щось запитуючи. Северус кивнув. 

“Моя не солодка правда, зізнаюсь тобі я знов, — дівчина спостерігала як чоловік морщиться, відпиваючи надто гарячу каву. — Моє вчора тепер уже завтра. Моя смерть тепер це любов*”. 

— Не пали контору, — Мелфой штовхнув її під ребра. 

Христина поперхнулась соком та пролила його на свою форму. Дівчина суворо подивилась на однокурсника, витираючи сік з підборіддя, поки їхня частина столу заходилась гоготом. 

Пенсі фиркнула, різко встала зі столу, розвернулась і вийшла геть. Драко дивився їй услід. 

— Е-е-е-е, — відкрив рот слізеринець та перевів погляд на подругу. — Треба поговорити. 

— Серйозно? — Дівчина оцінила гарбузяні плями на юбці. —  Я думала, ти все розрулив з самого початку. 

— Вочевидь не все, міс Сельвін, — роздратовано відповів Драко. 

— Ще раз мене так назвеш, — Христина повернулась до тосту, —  я тобі цілого гарбуза сама знаєш куди засуну і проти годинникової стрілки прокручу. 

— Чому проти годинникової? 

— Щоб не так очевидно було, — дівчина повільно відкусила тост та продовжила його жувати.

— Гей, Сельвін! — Крикнула подружка №1 через три людини від Левченко. — Що з волоссям, теж на нього щось вронила? 

“Та бодай тебе дощ намочив, — закотила очі дівчина. — Я розумію, що Пенсі тепер твоя подруга, коліжанка чи філіжанка, та хоч фляжка. Але це не означає, що ти можеш відкрити рота на мене і очікувати, що я за це зуби не перерахую, — вона зітхнула, закінчуючи жувати тост. — Просто ігноруй, Христино, це всього лиш шкільний булінг. І не таке лайно переживала”. 

— І що зі зростом, Одрі? — Озвалась ще одна слізеринка. — Як погода на горі? 

“Так, — вона закінчила тост, — і не таке преживу”. 

Левченко встала зі столу та підійшла до дівчат. 

— Я все можу пропустити повз вуха, — Христина тримала руки у карманах, — але тільки не погані жарти. Гумор — це мистецтво, якщо ти не хочеш його опановувати, то закрий дзвінярню і не грай мені на нервах, — “Одрі” вигнула брови. — Інакше на твоїх нервах зіграю я. 

Дівчина отрутно усміхнулась та пішла на вихід. Слізеринський стіл дивився їй у спину. 

— Я купив собі нову мантію! — Хвалився Рон, тільки-но підбігши до столу левів. — Це ж треба такому трапитись, мій пацюк виявився якоїсь рідкої породи! Стільки грошей за нього дали. Може, я навіть зможу поїхати наступного року на чемпіонат з квідичу! 

— І сім’ю свою візьмеш, звичайно, — Джордж поклав руку на плече брата. 

— Та нізащо! — Роналд струсив руку. 

Ґрифіндорський стіл засміявся.

Христина посміхнулась та вийшла з зали у підземелля, щоб переодягнутись. 

*** “Так, ще раз, — прокручувала вона у своїй голові, спускаючись схилами Гоґвортсу після занять. — Щура Візлі хтось викупив. Залишається сподіватись, що його дійсно викупили як рідкий вид, а не хтось пронюхав про схованку Петіґрю. Заспиртувати б його і залишити як експонат. І бажано до того як самозаспиртується Блек. Неприємно вийде. І якщо це так, — вона перестрибнула через камінь, — то все це завершиться без нашого втручання. Прекрасно! Ми вже натомились, та й і ми вже задовбались. Ви вже замахались, ви так само замахались. Справжній шоу-бізнес не така спокійна галузь, — дівчина увійшла в Заборонений ліс та запалила цигарку. — Всі ідуть на вихід, ми також собі ітимем. Хай для вас сьогодні все завершиться інтимом, — вона з усмішкою озирнулась у бік школи. — Хай над вами сутінки запалюються теплі, — Левченко подумала про школу і смертежерів. Про історію, якої не буде. — Ви дуже мила публіка, побачимося в пеклі!**”

Христина стала на камінець. Вона почала стрибати з одного на інший, тримаючи цигарку двома пальцями. 

— Обрані, нарвані, юні, запеклі, шоу закінчилося, побачимося в пеклі, — дівчина засміялась сама до себе. —  П'яні меломани розлітаються мов кеглі Побачимося в пеклі, побачимося в пеклі!**

Вона зістрибнула на землю та зітхнула. 

“Та ніфіга так не буде, — слізеринка зробила глибоку затяжку. — Ясно що хтось прознав де Петіґрю. Ясно, що його забрали спеціально. І той Розьє, — вона закотила очі. — А-а-а-а, вони планують воскрешення Воландеморта. Звичайно, де тоді Барті Крауч і син його Молодший? Шаряться десь. “Теплі сутінки”** мать їх в йоб! — Христина повільно видихала дим, той ковзав її губами. — І мертво народжений вечір стає брудно-зеленим, удобрюючи нічний грибок. Мій розум розпитує, зруйнований вітром*** Так, єто, Вася, шо, нада панімать как визов?**** Так, Христино, це треба приймати як виклик. “Визов”, пф-ф-ф-ф, я журналістка, в проституцію не записувалась. Поки що ”

— Але шанси були. 

Дівчина знову застрибнула на камінь та намагалась втримати рівновагу у позі журавля, поки дим з цигарки, зціпленої між зубами, летів їй в обличчя. 

— Шанси? — Запитав Драко. 

Христина загубила рівновагу та ледь не впала з каменю. Вона впустила цигарку та намагалась схопити її руками. Цигарка була впіймана іншим кінцем. Дівчина обпекла пальці та перевернула її. 

— Ти. Чого. Так. Лякаєш?! 

— А ну вибач, — Мелфой розвів руками. — Я каву приніс. 

Хлопчина показав термос. Христина оглядала палець. 

— Я за тебе щиро рада. 

Слізеринець оглянув Левченко. 

— Що? — Дівчина знову зробила затяжку та повернулась до друга. 

— Перевіряю чи нема в тебе гарбуза за спиною. 

Дівчина завмерла на секунду, а потім засміялась. 

“В пеклі кату моїм друзям не залізти, — грало центральне радіо. — Хвала богу — мої друзі професійні атеїсти”*****

— Сьогодні неврожай, — дівчина взяла каву з рук хлопця. — Дякую. 

— Будь ласка, — Драко сховав руки у кармани і продовжив прогулянку лісом. 

— То що в тебе з Пенсі?

— Спочатку скажи що сталося з тобою. 

Христина закотила очі. 

— Я сказала, що це не твоє діло. 

— Я не про те, — Мелфой підняв очі на подругу. — Ти сьогодні сама не своя. 

Левченко зітхнула та подивилась на напівзгорілу цигарку. Вона відпила кави та оцінила її смак. 

— Де ти взяв це лайно? 

— На кухні. 

— Більше не бери, — Христина відпила ще раз. — Роуз Сельвін вчора посадили в Азкабан. 

Слізеринка видихнула білий густий дим у морозне повітря. Драко завмер на місці. 

— Як це “посадили”? 

— Міністерство знайшло докази, що вона вбила містера Сельвіна, — Левченко дивилась на верхівки дерев. — Десять років заключення. 

— Але ж, — хлопчина дивився уперед пусти поглядом. — Це не можливо, десять років! 

— Так, — Христина кивнула. — Це занадто. 

— За вбивство — ні, — Драко озирнувся довкола, йому відповів тишею ліс. — Але ж Роуз. Я маю на увазі, місис Сельвін, вона ж… Це самооборона! 

— Ні, — дівчина ще хитнула головою. — Не у цьому випадку. 

— Можна подати апеляцію! Можна звернутися до батька — він допоможе. У сім’ї Сельвін багато корисних контактів, якимось чином… 

— Ти не зрозумів, — шепотіла Христина. — Діло закрито. Все доведено. 

— Як може бути все доведено? — Запитав Драко. — Нічого. Стоп. Ти хочеш сказати, що…?

Дівчина кивнула та відпила ще кави, перетираючи на зубах заварку. 

— Так, — погляд її горіхових очей зіштовхнулись зі світлою сірістю його. — Якщо подати на апеляцію, вони почнуть розслідувати все детальніше. І знайдуть щось ще. 

Драко опустив очі. Він дивився собі під ноги. Поліровані черевики спресували сніг і відрили під ним чорну землю. 

Хлопчина згадував слова Христини про справжню історію того що сталося. І що його пропозиція про апеляцію поставить під удар її та Северуса. Стане їм справжньою загрозою.

 Він підкопав землю носком взуття та відкинув її на білий сніг. 

— Ви нічого не зробили! А вона не настільки винна, щоб засудити її до 10 років. Так не має бути. 

Христина запалила ще одну цигарку. 

— Так, — сірий дим змішався з її диханням. — Не має. З усім тим, — вона струсила попіл на землю. Що там з Пенсі? 

— Ми порвали, — хлопчина наче виринув з гіпнозу. — Тобто, я зробив все так, як ти сказала тоді, у саду. Я був джентельменом, — вони рушили з місця. — Все пояснив їй, вибачився, побажав всього найкращого. 

— І взяв всю провину на себе? — Христина вказала на нього вказівним пальцем, іншими ж тримаючи термос. 

— Звичайно, — Мелфой продовжив йти. 

— Добре, — кивнула дівчина, прибираючи палець. — Тоді тобі треба це просто перечекати. 

— Тобто, ти хочеш сказати, — хлопчина з острахом озирнувся на замок, — цей період закінчиться?

— Так. Спочатку вона плакатиме, потім робитиме гордий вигляд, а потім заб’є і продовжить жити життя. Так зазвичай і відбувається. В теорії. 

— В теорії? А на практиці? 

— А на практиці роби розумний вигляд і не наривайся, — Христина підморгнула другові. — В будь-якому випадку, ми всі через це маємо пройти. 

— “Це”? — Драко взяв термос з рук дівчини й відпив кави, щоб зігрітися. 

— Перше кохання. Перше розбите серце, — вона закотила очі. — Де мої шалені п'ятнадцять? Добре, що вони вже закінчились. 

— Що в цьому хорошого? — Мелфой пнув камінець, той полетів у сніг. — Це жахливо! П'ятнадцять років вже. Всі думають, що я дитина, а я вже не дитина. І нічого не ясно, і всі дають поради, — він подивився на цигарку дівчини. — А якщо косякнув, то це я у всьому винний! 

— О так, — посміхнулась Христина, — я про ці п'ятнадцять кажу. Але навіть не думай починати палити. 

— Чому?

— Кидати складно. 

— Так я ж починати хочу, а не кидати. 

— Ти захочеш кинути, повір мені. 

 Левченко усміхнулась, дивлячись на цигарку. У неї з’явилось відчуття, що за ними стежать. Вона обвела пітьму очима, але нікого і нічого не побачила.

 — А потім страждатимеш. Тому краще не треба. В п'ятнадцять все було тим ще лайном і всі були таким ж поторочами, — дівчина озирнулась довкола. — Ти думаєш ми перші хто говорить про це в цьому лісі? Не перші, і не останні. Цей час треба просто пережити. 

— Пережити? — Драко подивився на пітьму довкола. — Це особливо іронічно звучить у Забороненому лісі. 

— Ну, припустимо, ми робимо не достатньо багато для того, щоб це дійсно пережити, але факт залишається фактом — ти не один з цим лайном. 

— У мене є ти, авжеж. 

— Авжеж, — Христина заплигнула на камінь. — А по-друге, все зміниться. Обов’язково. І воно дійсно змінюється. 

— Звідки ти знаєш?

Левченко хмикнула і показала на себе руками. 

— Коли мені було п’ятнадцать я не могла втікти з дому і нічого крутого у мене у житті не відбувалось, — вона застрибнула на інший камінь. — Просто думала над тим, що краще може ще статися. І воно ставалось. А потім ставалось шось гірше. А потім знову краще. Потім плато, — вона постукала каблуком черевиків по рівному каменю, — і потім знову. Розвиваються різні навички і гострі зуби. Час від часу ставиться правильно удар. Але це лише в крайніх випадках! І опа! Тобі двадцять два, ти маєш диплом бакалавра, ти все ще не знаєш чим зайнятися у житті, але вже вмієш заповнювати квитанцію на оплату комунальних послуг. 

— Що таке “комунальні послуги”? 

Христина завмерла на секунду, а потім зістрибнула з каменю до друга. 

— Так, дитина ковбасно-масляного дитинства, давай перефразую. Головне — це досвід. Ти перейшов з памперсного рівня на велосипедний і зараз проходиш перед підготовку до дорослого життя. Головне — це досвід і навички, які ти розвиваєш, зрозумів? 

— Зрозумів, — кивнув хлопчина. 

— Але нікуди не спіши й дай собі час. 

— Так що мені робити?! — Звів разом брови Драко. 

— А я звідки знаю? Знайшов в кого спитати! 

Слізеринець закотив очі, чаклунка усміхнулась. 

— Нам не треба повертатись? 

— Ти бачиш сову з листом-кричалкою від Снейпа? 

— Ні. 

— Тоді йдемо далі. 

Під їхніми ногами тріскотів сніг. Драко зморщився, коли разом з кавою вилилась заварка. Христина сміялась, струшуючи попіл цигарки. 

— Щодо судового розслідування, — продовжував Драко, — мій батько може допомогти.

— Твій батько вже й так зробив достатньо. 

*Schmalgauzen —  Сон Амур

**Жалан і Собаки —  Outro

***Schmalgauzen eachma

****Лесь Подерев’янський —  “Васіліса Егоровна і мужичкі”

***** діти інженерів — Друзі