Секс, рок і Гоґвортс. Частина 59. Опівнічний кабінет директора

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

Христина піднімалась вгору прихованими сходами. Час за опівніч. Її серце не калатало, однак спокійним воно теж не було. 

“Він що, побачив мене у формі анімага? Тут яструби теж водяться. Водяться же? І ні, Сіріус казав, ніхто не відрізняє анімага від тварини. Це має плюси і мінуси. З чого робимо висновок, що Дамблдор нічого не бачив”

Дівчина увійшла у кабінет директора. Альбус, на диво, був не у піжамі. Чоловік блиснув на неї очима над окулярами у формі половинки лимона. 

— А, міс Сельвін! — Він посміхнувся їй. 

“Серйозно? Чого такий здивований? Ти ж мене сам викликав. Чи деменція дає про себе знати?”. 

— Пане директоре, — Левченко завмерла посеред кабінету з руками по швах. — Ви хотіли мене бачити. 

— Хотів, — чоловік кивнув і закрив свою книгу. 

Він встав з-за столу та спустився вниз, до студентки. Його сірий балахон ковзав по полірованим сходам. Христина дивилась на декоративними пензелями та мереживом, які вона раніше не помічала на його одязі. 

“Схоже на фіранки. Так в Гоґвортсі теж на це скидуються? Ну типу, “Діти, здаємо на штори в клас!”, а на наступний день директор такий, гоп, і в новому балахоні. Всіляко краще, аніж на новій машині. Технічно, штори були куплені, просто не для вікон”. 

— Як ви себе почуваєте, міс Сельвін? — Він підійшов до столика біля каміна, на якому стояла піала. — Цукерочку? 

— Я на дієті, — мотнула головою Христина. — Дякую. 

— Як хочете, — Дамблдор розгорнув цукерку. 

Шерхіт обгортки вдарив її по вухах. Директор кинув смаколик до рота та почав детально розжовувати, намагаючись оцінити смак. Він обірвався на середині дегустації та різко подивився на дівчину. 

— То як самопочуття? 

— Нормально, — кивнула вона. — Дякую. 

— Знаєте, це досить дивно. В школі такого ще ніколи не траплялось, — він огледів студентку, а потім знову почав жувати цукерку. — Потужне ж закляття ви використали. 

— Це було не закляття, а нещасний випадок. 

— Авжеж, — директор проковтнув цукерку. — Так трапляється, правда ж? То що ми будемо з цим робити? 

— З чим? 

— Ти виглядаєш на двадцять, — Альбус склав руки у замок, стаючи прямо навпроти Левченко. — Я припускаю, це твій справжній вік. 

— Я не розумію про що ви. 

— Пані Сельвін розказала все, — чоловік дивився на Христину. Його очі зіштовхнулись з її. — І попросила мене попіклуватись про тебе. 

— Снейп про мене піклується, — вона хотіла зробити крок назад. 

Дівчина майже поворухнула ногою, але застигла. Слізеринка намагалась поворухнутись, але гравітація притягнула її до землі і не відпускала. За щиколотки  її холодними руками торкався страх. Христина намагалась його відігнати, та змогла лишень ігнорувати. 

— Професор Снейп, звичайно. Він про тебе піклується, навіть дуже, — Дамблдор дивився на підлогу перед собою. — Та чи як про свою підопічну? 

— Не думаю, що це… 

— Не моє діло, звичайно, тим паче, — він різко підвів на неї очі, — що ти вже доросла людина. 

“Отак, Христино, — зітхнула дівчина подумки. — Догралась. Ну, нехай ідуть під три чорти заслуги і старання! Знов забув як заробив рубці-татуювання. Нехай допоможуть ці рубці ще трохи протриматись*”

— Чого ви хочете? 

— Не багато. 

“Звучить як половина печінки і нирка”. 

— А саме? 

— Твоєї допомоги, — директор почав обходити дівчину по колу, вона уважно слідкувала за ним. — Ти знаєш де знаходяться горокракси. 

— Це не звучить як питання. 

— Бо це не питання, — чоловік завмер. — Це ствердження. 

Христина озирнулась. Інтер’єр нічного кабінету злився з вбранням Дамблдора. Не сірі стіни, не сірі меблі, воскові згаслі, але ще теплі, свічки й не розбуджений камін — все це служило шлейфом його балахонові. Альбус дивився на неї обличчям градації сірого кольору. У дивився прямо в очі. 

— Ти допоможеш мені, — говорив до неї кабінет. — На твоїх руках не залишилось живого місця для Незламної Обітниці. Обійдемось без неї. 

— Чого ви хочете? 

— Я хочу, щоб ти знайшла горокракси. 

— Всі знайти не можливо. 

— Знайди ті, що зможеш. 

— Наприклад? 

— Діадему Рейвенклов, наприклад, — директор розвів руками. — Це ж її ви шукаєте у Кімнаті на Вимогу. 

Христина звузила очі. Бажання зробити крок назад все ще залишався, однак тепер вже вона контролювала свої ноги і твердо стояла на землі. 

— І ви, очевидно, про це знаєте. 

— Складно було не дізнатись, — усміхнувся директор. 

“Брехня. Це було складно. Це було важко. Якби не твій досвід на посту директора, якби не знання школи і сітка портретів-шпіонів ти б не дізнався. Ти брешеш, дідо, ти дуже сильно брешеш”. 

— Твої вимоги, — дівчина перейшла на новий рівень перемовин. 

— Ти знаходиш горокркси, Одрі, — Альбус вимовив її ім’я подихом, будучи впевненим, що це не її ім’я. — Всі, що и зможеш. І я відпущу тебе. 

— Відпустиш? 

— Северус не постраждає. 

— Ви відпустите нас обох, — Христина зробила крок уперед. — Він не буде вам більше нічого зобов’язаний. 

— Добре. Ще щось? 

Колишній викладач все ще тримав руки зціпленими у замку, але виставив великі пальці вперед, показуючи відкритість своєї позиції. Левченко не повелась, прямо дивлячись йому в очі. 

— Ви допоможете Сіріусу знайти справедливість, — дівчина контролювала поглядом оточення і співрозмовника, ловлячи будь-які зміни у його міміці чи руках. — Ви ж, очевидно, знаєте і про нього. 

— Ти маєш рацію, — усміхнувся директор і пройшов до робочого столу. — І, відверто кажучи, — він розвернув укриту тканиною клітку, — я вже працюю над цим. 

Засновник Ордена Феніксу різким помахом руки скинув полотно з клітки. У ній запищав Пітер Петіґру у своїй анімагічній формі, торкаючись решітки лапкою без пальця. 

“Албус Персіваль Вулфрик Браян Дамблдор, а ти ж щур ганебний! — Думала Христина, дивлячись на анімага у клітці. Вона перевела погляд на директора. — А щоб ти зслиз! Собаки б тебе з'їли!”

— Якого… 

— Він залишатиметься тут доки ти не знайдеш горокракси, — сказав чоловік, відкидаючи тканину у бік. — А потім я віддам його до Чарверсуду, Верховним магом якого я, так вже вийшло, є. І Сіріуса буде виправдано. 

— Чому не зробити це зараз? — Христина все ще не відійшла від шоку і зі зіщуленими очима дивилась на співрозмовника. 

— Тоді яка в тебе буде мотивація? 

Левченко знову подивилась на тваринку, що обнюхувала ґрати. 

— Домовились? — Запитав чоловік. 

— Домовились, — відповіла Левченко. 

Вона розвернулась та пішла на вихід з кабінету. Альбус задоволено кивнув та знову накрив клітку. 

“Якщо Сіріус дізнається, — роздумувала Христина, — якщо він побачить на карті, що Петіґру тут. Він же рознесе кабінет лише щоб дістатися до нього”. 

Вона йшла через темні коридори, не звертаючи уваги на повороти і сходи, що змінювали напрямок. 

“Він наразить себе на небезпеку. Себе і всіх нас. Карта ще у Візлі. Але вони обов’язково розкажуть, — Левченко завернула у теплиці, дивлячись собі під ноги. — Але якщо ми встигнемо? Знищимо принаймні діадему?”. 

Вона підвела очі. Студентка Слізерину стояла по серед рядів з зимовими ліліями. В грудні вони відцвіли. Вона востаннє бачила їх під час розмови зі Снейпом в останній день у школі перед зимовими канікулами. 

“ Я побачив в сутінках в нитки сплетене, — наспівувала Христина, беручи до рук ножичка. — світло воскове, не лети. Хай чиєсь майбутнє летить в тенетах. перевтілишся назавжди.** Яка різниця коли їх зрізати, так? Вони все одно йому завтра треба будуть. А я ж на перманентному відпрацюванні”. 

У січні зимові вогняні лілії почали плодоносити. Їхня серцевина зайшлася червоним полум’ям, і з довгого стебла звисав сяючий фрукт. Дівчина методична зрізала плоди та скидала у кошик. Вона перемелювала у голові все, що сталось, шепочучи лайки та наспівуючи пісню. 

“Але ж який він щур, — студентка кинула фрукти-ліхтарики до кошика, — не здивуюсь якщо він ще щось сховав. Ну, звичайно він ще щось не сказав. Скільки, трясця, тузів у цій колоді?!”. 

Христина почула кроки за спиною та озирнулась. Професорка Спраут стояла перед нею з лайкою у руках. Над заспаними очима аркою звелися брови. 

— А-а-а, е-е-е, безсоння, — кивнула слізеринка. 

— Венерина мухоловка, — кивнула у відповідь викладачка гербології. — Ти завжди можеш сюди приходити,як я вже і казала, — вимовила вона, позіхаючи. — Вибачаюсь. 

— Все добре, — перелякано відповіла Христина. — Надобраніч.

— Надобраніч, — викладачка повернулась до рослин. — Так, а де мухойобойка? 

Левченко вислизнула з теплиці, тримаючи у руках повний кошик плодів. З таким же тихим бормотінням вона дісталась кабінету Зіллєваріння. Студентка надіслала магічний імпульс чарівною паличкою і двері відчинились, розпізнавши знайому магію. 

Дівчина поставила кошик на парту та зачинила за собою двері. Христина прибрала волосся з чола та продовжила перетягувати кошик з парти на парту. Її руки вже боліли, а на скронях виступив піт. Вона почала виражати свої емоції в голос, знайшовши клас зіллєваріння безпечним місцем.

— Так якого біса взагалі? — Вона розсортовувала плоди по меншим кошиками для різних потреб і зілль. — Тобто… ага, тобто так, так? Так! Ну звичайно. 

Слізеринка скинула з себе мантію і полізла на верхню поличку за ще одним кошиком. 

— А потім буду у всьому винна я, — вона дістала пальцями плетіння, але кошик вивернувся у її руках і впав на підлогу. — Ні, ну мать його в йоб? Ок, не буду я ні в чому винна. Я тут найкраще… виторгувала. А з ним ще спробуй поторгуватись! 

Дівчина спустилась та підняла кошик. Вона стояла над плодами вогняної лілії, які м’яко освітлювали приміщення. 

— А я кого біса я несла цю бандуру в руках, якщо я могла це все просто левітувати? 

— От і я про те думаю, — пролунав голос Снейпа. 

Він стояв у дверях, підсвічуючи собі паличкою. На ньому була піжама і мантія замість халата. Чорні очі звузились від інтенсивності світла. Брак сну заліг тінями у мімічних зморшках. 

— Що ти тут взагалі робиш? — Він зачинив двері і запалив свічки. 

— Безсоння, — відповіла Левченко. 

Зіллєвар огледів її з ніг до голови і підійшов ближче. 

— Безсоння у шкільній формі? — Він вигнув брову. — Що трапилось? 

Дівчина кинула фрукт у маленький кошик і потерла лоба. 

— Краще не питай. 

— Я буду, — Северус торкнувся її руки. 

Христина повернулась до нього і поклала голову йому на ключиці, потираючи лоб його піжамою. Свічки гралися світлом з сяйвом фруктів. Снейп вигнув брови ще раз, оцінюючи ситуацію. Він підняв її обличчя пальцем за підборіддя. 

— Що сталось? 

— Тобі в алфавітному чи в хронологічному порядку?

* діти інженерів —  Рубці

**Мотор'Ролла — Жар птиця 

Шановне товаривство! НЕОЧІКУВАНИЙ ПОВРОТ. Ваші думки? Покажіть хто це читає. Вподобайка тут, вподобайка там і ми вже зробили приємне один одному. Дякую☕️❤️‍🔥