#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #Закінчений #AU #попаданці
— Ну куди ти так ріжеш? Ти кому даси це людям чи свиням?
Христина стояла на кухні у маєтку Сельвін, спершись на стільницю. Снейп подивився на неї з-під густих чорних брів. Він тримав ножа й нарізав болгарського перцю.
— Тоді покажи як, — вимовив він.
— Ні-ні, — замотала головою Левченко і відпила свіжої кави. — Настав твій час страждати. Давай, закривай мій гештальт, встановлюй світову справедливість.
— Для чого цей перець взагалі?
— Ми його покришимо і додамо до заправки до голубців!
— Голубці? Вони якось пов’язані з голубами? — Северус вигнув брови, експериментуючи з розміром нарізаного овоча. — Так піде?
— Так!
— То їх все-таки треба було кришити?
— Так! А я що сказала?
— Ти сказала “різати”, — чоловік висипав перець у миску.
— І що? Різати мілко все одно що шинкувати.
— Міс Левченко! — Снейп взяв другий перець.
Драко заглянув на кухню, почув розмову і одразу вийшов. Близнюки Візлі теж миттєво розвернулись у інший бік, не зважаючи на важкі ящики картоплі в руках.
— Якщо ви даєте неправильний рецепт то і на виході отримаєте не зілля, а отруту.
— Містере Снейп, — дівчина голосно поставила чашку на стільницю. — Ріжте перець і не вийожуйтесь. А інакше я призначу вам відпрацювання!
— І які ж це будуть відпрацювання, міс Левченко?
— Після готування ви будете прибирати кухню, — урочисто кивнула киянка. — Без магії!
— Який жах, — зітхнув Сіріус, заносячи ящик з картоплею, відібраний у Фреда. — Ви ще тут посваріться.
— Це вас не стосується, містере Блек, — Христина розвернулась до нього. — Як йдуть справи у винному погребі?
— Ми знайшли дві бутилки червоного, бутилку білого і віскі.
— І що, це все?
— Все, що дозволив взяти Ельф, — зітхнув чоловік. — Ремус зганяє в найближчий магазин.
— Він у двох годинах пішки, — відповів Снейп, дошинковуючи останній перець.
— Тоді відправимо поштового голуба, — усміхнувся анімаг, дивлячись на Христину.
— Я тобі печінку вкилюю. Прометей мені тут знайшовся. Посилальник. Пф.
— Гарна ідея, — кивнув зіллєвар, не уточнюючи яка з ідей власне видалась йому гарною. — Нам ще треба кріп.
— Подивіться на нього! — Христина відійшла від стільниці. — Всі твої листи — то макулатура, — вона налила кави у більшу чашку, — і ти не дівчина, а просто шмата, — дівчина підхопила свою чашку. — Вся твоя любов — то є чисто халтура*! Пф-ф-ф.
“Тільки не викидуйся з вікна, — на ходу перероблювала текст киянка, виходячи на засніжений двір. — А то я буду страждати*”
— Шо по шашлику, Драко? — Вона передала йому чашку.
— Нарешті, — зрадів хлопець. — Нормально все. Я думав, ви там кухню рознесете.
— Я тебе благаю, ми ж навіть не сварились.
— А що ви робили?
— Сперечались про термінологію, — Христина запалила. — То шо по шашлику?
Слізеринець перевернув м’ясо на грилі, який вони разом переобладнали під відкритий вогонь.
— Золотиста скоринка, пахне смачно, але ще треба потримати, щоб в середині добре пропеклось, — Мелфой взяв бутилку з пробитими у кришці дірками і полив м’ясо.
— Ого, а ти прям майстер, — вона видихнула густий теплий дим у морозне повітря. — І нам треба було цілих три спроби, щоб з гілляк і листочків перейти на гриль і шампури. Прогрес. Еволюціонуємо, Драко.
— Не знаю, — він відпив кави, зігріваючись, — їсти м’ясо з листочків було якось автентичніше.
— Автентичніше? — Левченко побачила в далечі Золоте Тріо. — В тобі людина з кам’яного віку прокинулась чи як?
Драко підняв очі на Золоте Тріо. Герміона сміялась, несучи в руках гарбуза.
— Оу, — Христина посміхнулась. — То як пройшло ваше побачення?
— Нормально, — кивнув Драко.
Він зіштовхнувся з повним цікавості очима подруги і зітхнув.
— Ми розмовляли. Багато розмовляли.
— Ага-ага, — задоволено покивала Христина. — І шо далі?
— Потім бібліотека закрилась і ми піднялись на найвищу башню, — хлопець перевернув м’ясо, — дякую за підказку про неї, до речі. І за термос теж дякую. Ми пили каву і вона показала мені закляття Епіксі. Гермі створює такі милі пташки, — він подивився на подругу з посмішкою. — Ми вивчаємо його лише на шостому курсі, а вона вже його знає.
“Як казав капітан Джек Горобець, як би ти мовчав, ти б ще не таке побачив”.
— І потім близько півночі ми розійшлись. І… ем, мене ледь не побачив Снейп.
“Він тебе побачив, не переживай, — усміхнулась подумки дівчина. — І я тебе теж бачила”.
— І що далі?
— Ми говорили про те що сталося у Кімнаті на вимогу. Петіґрю у морзі Міністерства. Суд все ще йде, але Блека виправдають і це не може не радувати. Але все ще треба було обговорити як все сталося.
Студент Гоґвортсу знову подивився на Герміону, що вже наближалась до маєтку разом з друзями.
— Вона гордовита трохи і холодна, — Драко потер пальцями голівки шампурів. — Я маю на увазі, можливо, все не так швидко. Але … з нею цікаво. Неочікувано цікаво і, здається, вона мені подобається.
— А що ти хотів? Минулого року ти назвав її бруднокровкою. А зараз вона з тобою вітається, а не одразу до біса посилає. Теж чудово.
— Я знаю, — Мелфой опустив очі. — І я вже тисячу разів за це вибачався.
— Не думай зайвого, — Христина запалила другу цигарку і поморщилась. — Треба час.
— І в мене його повно, — він кивнув на шашлик.
— Не сильно, ще п’ять хвилин і готово.
— А що це в вас? — Ґрейнджер підбігла до мангала. — Це щось з кавказької кухні, вірно?
— Так, — кивнув Драко, почервонівши. — Це…
— Ось де ви всі, — Снейп виглянув на двір, тримаючи плед у руках. — Поттере, на вас все ще чекають млинці.
— Так, професоре, — похилив голову Гаррі.
— А нащо нам млинці, — Рон подивився на шашлик.
— Ми будемо робити багато, — Левченко усміхнулась хижою посмішкою, — багато, багато БЕНДЕРОК! З м’ясом, фермерським сиром та шпинатом, і з грибами. Тому марш на кухню.
— А ти чому тут? — Гаррі застиг біля дверей.
— А в мене перекур.
Золоте Тріо знизало плечима і увійшло в середину, стряхуючи з одягу сніг.
— Герміоно, давай допоможу з гарбузом, — Драко підійшов до дівчини.
— Це не тобі, — потрясла головою дівчина.
Христина посміхнулась, слідкуючи за друзями і тягнучи дим з цигарки. На її плечі впав теплий плед і міцні руки закутали її в нього.
— Що? — Здивовано підняла очі вона.
— Вийшла на вулицю без зимового одягу, — Снейп з несерйозним засудженням подивився на кохану. — Тут холодно.
— Ти теж без одягу, — дівчина підійшла до гриля, на якому вже перевертав м’ясо чаклун.
— Я майстер зігріваючих заклинань.
— О так, — Христина поклала підборіддя на його руку, дивлячись на майже готовий шашлик. — Я знаю.
Северус посміхнувся. Над лісом густішали снігові хмари. Левченко підняла очі на них. Під її підборіддям повільно рухалась рука чоловіка.
“Щастя шукаємо у вічності, в вірності і в глибині, — вона зробила ще одну затяжку. — Лебеді, лебеді, лебеді летять парами. А ми з тобою дихаємо травами. Вічно зеленими травами**”
— Знову наспівуєш ту пісню? — Чоловік подивився вниз. — Про лебедів.
— Так, — кивнула вона. — Ми з тобою йдемо п’яними, старими, сивими. Северусе?
— М?
— Хто б що не казав тобі, зможеш все, зробиш все, — вона зустрілась з чорнильними очима. — Ти головне пам’ятай про це. Я тут…**
— Христино!
— А?
— А що з гарбузовим насінням робити? — Запитав Драко.
— Я зараз підійду.
Вона піднялась навшпиньки і поцілувала зіллєвара. Він ніжно відповів їй.
— Бажаю вдачі.
Дівчина викинула цигарку у попільничку і, загорнувши чоловіка у плед, зайшла в будинок.
— Lebedi, lebedi, lebedi** … — наспівував чоловік, знімаючи м’ясо з шампурів.
*** — Мать його в йоб! — Заоктила очі Христина. — Ви всі всядетесь чи ні?
За круглим столом зібрались майже усі: Фред, Джордж, Гаррі, Рон, Герміона, Драко, Северус і Христина. Ремус зайшов у обідню залу з тарілочкою кришеного кропу.
— Стулись, стара відьмо! — Кричав з другого поверху Сіріус.
— Ти мій двоюрідний племінник, як ти смієш на мене підвищувати голос?! — Відповідав портрет дами з топазами. — Ви назбирали повний дім зрадників крові, бруднокровок і…
Всі присутні почули як портрет було агресивно перевернути до стіни. Швидкі кроки Блека роздалися на сходинах.
— Я дивлюсь, все покоління моєї матері якесь прокляте, — бубонів чоловік. — Я знайшов пляшку бурбона. Ми врятовані.
Анімаг поставив її на стіл та сів за нього. Сіріус виглядав розслаблено. Важкі тіні під очима зникли, навіть скули вже не виглядали такими гострими. Ремус помахом палички відкрив бутилку.
— Ой хто п’є тому наливайте, — тихо заспівала Христина, — хто не п’є, — вона суворо подивилась на всіх, кому менш як 16, — тому не давайте. Хто покаже в чарці дно — тому щастя і добро****
— А де десертні ножички? — Здивувався анімаг.
— Завчасно здані в ломбард, — спокійно відповіла Левчено.
— Звучить як тост!
— Так, Христино, давай тост, — Драко взяв свій бокал.
— Для вас пунш, — спокійно, однак низьким тоном сказав Снейп.
— Він безалкогольний, — кивнула Левченко. — І дуже корисний для здоров’я.
— До речі, — почав Фред, очікуючи свою чергу на гарячий напій. — А чому “Христина”?
— Це мій псевдонім, — відбрехалась “Сельвін”. — Вважай, друге ім’я.
— Робоче, — гиготнув Сіріус, через що зловив суворий погляд Северуса.
— Та тихо ти, — дівчина зачекала поки всі наповнять свої бокали і встала. — Тож, любі друзі. Дякую, що ви всі тут зібрались. Було весело. Було страшно, ніяково, драйвово і знову весело. Ми всі познайомились за різних обставин, — вона обвела всіх присутніх поглядом, — і встановили різні стосунки. Пропоную випити за те, що ми всі тут, разом, і нам добре. Бо інакше який сенс. І дякую, що ви всі були зі мною.
Присутні підняли келихи. Пролунав дзвін скла. Христина сіла та стукнула свій бокал із северусовим.
— Отже, бендерки, — кивнув Сіріус. — Цікаво, спробуємо.
— Там ще на кухні йоркширський пудинг.
— То на десерт.
— Хочете прикол?
— Закрийся і їж.
Дівчина усміхнулась, слухаючи діалоги друзів. Фред і Джордж таки запустили декілька маленьких салютів над столом. Ремус аплодував. Світло “приколів” падало на лице Христини. Вона посміхалась. Северус стис її руку під столом. Вона повернулась до нього і стисла у відповідь.
— Як класно, що ми святкуємо … до речі, — Рон подивився на братів. — А що ми святкуємо?
— Встановлення справедливості, — підняв бокал Сіріус.
— І твоє майже звільнення, — відповіла нахилом бокала Левченко.
— “Майже” не рахується. Як мене виправдають, відсвяткуємо вдруге. А коли знищимо ще й чашу Гафлпаф…
— Так, ми вже й план розробили, — Драко посміхнувся Герміоні. — Але нам терба знайти нащадка Скамандера.
Золоте тріо покивали головами, підтримуючи.
За розмовою про Міністерство сонце сіло за горизонт. Сіріус запалив камін. Северус помахом палички запалив свічки. Він дожовував голубець.
— Як тобі? — Прошепотіла Христина.
— Дивно, але смачно.
— А чого дивно? — Усміхнулась Левченко і підморгнула і поврнулась до гамірної частини столу. — Гей-гей, а що сталось?
— Гоґвортс був заснований у десятому чи одинадцятому сторіччі? — Повернувся до неї Драко.
— У дев’ятому, — відповіла Ґрейнджер, з підозрою дивлячись на голубець.
— Ха. Ха. Ха! — Саркастично розсміявся Джордж. — З тебе сікль, брате!
Рон закотив очі та зітхнув.
— Я заплачу, — підбадьорив друга Гаррі.
Левченко засміялась і відкинулась на спинку стільця. Наступна тема для розмови була дракони. Близнюки сперечались з Ґрейнджер про драконів північної Європи. Їхні помилки виправляв Ремус. Час від часу пояснення що до трав та ліків для магічних істот дава Снейп. Христина попросила ще одну порцію гарбузового супу. Сіріус запалив цигарку. Під столом вже стояли дві бутилки червоного вина.
— А я тобі кажу, що Норвезькі дракони найвитриваліші! — Продовжував Рон.
— Який сенс у витривалості, якщо зуби не великі? Ти китайьких драконів хоч раз в житті бачив? — Запитав Фред.
— Я бачив! — Підняв руку Блек.
Северус підпер голову рукою, споглядаючи за перепалкою своїх студентів і своїх же колишніх однокурсників. Свічки поступово догорали. У кімнаті пахло воском, їжею, вином і цигарками. Лунав сміх, тріщали дрова, хтось поставив на фон ненав’язливу музику, тож тепер ще й чутно шум грамофона. Ні захід сонця, ні місяця не було видно за спітнілими вікнами.
— І от коли ми дізналися, що Смертежери існують і їх цілі, — Сіріус підлив собі ще бурбону, — ми організували супротив. Війна почалась несподівано.
Христина закрила очі, зіллєвар торкнувся її руки.
— Ти хочеш спати? — Прошепотів він.
— Так, я втомилась.
— Головне це вірити у її кінець, — відповідав Блек на запитання Гаррі. — Але тоді нам так не здавалось. Вона була всюди і ти не знаєш хто є хто і що взагалі… Ти вже йдеш?
Левченко встала з-за столу. На неї подивились усі присутні. Северус піднявся разом з нею.
— Я втомлена, — дівчина кивнула. — Байки військові я і потім можу послухати. Надобраніч.
Христина кивнула, розтріпала жартома волосся Драко і повернулась до сходів. Снейп кивнув гостям і пішов за коханою.
Вони увійшли у гостьову спальню, де вони зупинялись минулого разу. В каміні вже палав вогонь, а ліжко розстелено. Северус погасив свічки. Він підтягнув до себе дівчину за руку.
— Я кохаю тебе, — шепоче він у її губи.
— Я кохаю тебе, — відповідає вона.
— У мене є подарунок для тебе.
— Правда? Так Новий рік вже минув.
Чаклун засміявся і дістав з карману прямокутну замшеву коробку.
— Відкривай.
— А мене з неї нічого не вдарить?
Снейп закотив очі.
— Ти надто багато спілкуєшся з Візлі.
— Ха. Ха. Ха, — вимовила Христина і відкрила коробку. Вона взяла у руки срібний годинник на ланцюжку. — Це ті, що…
— Так, — кивнув Снейп. — Ті що сподобались тобі, коли ми ходили за прикрасами.
Дівчина піднесла годинник ближче до себе. Вона натисла на кнопку і вони відкрились. На внутрішній стороні срібної кришки вигравійовано яструба, що летить над хвойними деревами. Поруч був напис латиною “Tu es Amortentia mea”.
— “Ти моя Амуртенція”, — читає Христина. — І як я пахну?
— Кавою, цигарками — посміхається Северус, — і опівніччю. А ще теплом і хвоєю.
— У мене нема нічого, щоб дати тобі, — сказала Христина.
— Не треба, — хитає головою чоловік. — У мене є ти. Kokhayu.
— Kokhayu tebe.
Христина взяла його лице у долоні, торкаючись скронь пальцями.
***Борис Сичевський — Ой, хто п'є, тому наливайте
Так тепло і приємно стало від цього розділу. Мимоволі згадалися підготовка до свят і самі святкування з рідними і друзями, там також були голубці і шашлики 😂 Це найсвітліше і найприємніше, що я читала, це просто чарівно ❤️