#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #Закінчений #AU #попаданці
Северус впав на подушку. Його щоки палали. Христина лягла на його плече, торкаючись гарячими пальцями власних грудей. Вони важко дихали. Вона намагалася тримати очі відкритими. М’язи живота поступово розслаблялись.
У каміні все ще грав вогонь. Не запалені свічки оплавились до середини. Віск огортав сталевий підсвічник. Чоловік заправив прядку волосся за її вухо. Дівчина підняла очі на нього.
— Дякую, — прошепотіла вона й повернулась на бік, щоб обійняти його за пояс.
Северус усміхнувся і обійняв її за плече, притиснувши до себе та поцілувавши у чоло.
— Дихай, — шепоче чоловік. — Як ти?
— Добре, — Христина торкається губами його підборіддя. — Дуже добре.
— Тоді спи.
Левченко знову поклала голову на його плече і закрила очі. Снейп поклав своє підборіддя на її голову, обіймаючи другою рукою. Дівчина різко відкрила очі. Вони зустрілись з вогнем.
— Северусе.
— Так?
Він дивився на місяць, що стояв над білим лісом.
— На добраніч.
— Добраніч.
Хмари закрили небо, однак вітер швидко погнав їх далі. Місяць знову полив сріблом на сніг. Вогонь вигарцьовував на дереві.
***
Снейп сидів у своєму кабінеті. На його столі лежали пергаменти і манускрипти. Він дописав листа Одрі Сельвін, яка тепер навчається у Японії, у чарівній школі Махоутокоро. Чоловік підписав дозвіл на відвідування шкільних екскурсій, як її офіційний опікун. Він запечатав листа та відклав його у сторону.
Зіллєвар глибоко вдихнув і відкинувся на спинку крісла. В каміні горів вогонь, зігріваючи його кабінет у підземеллі. На столі стояла відкрита баночка Амуртенції. Він подивився на вогонь. По коридору пронеслись дитячі веселі крики. Перший курс Слізерину складав екзамени і почали готуватись до літніх канікул.
Снейп хмикнув і хотів підвестися як він почув музику. Ледь-ледь чутно доносився звук піаніно. Чоловік прислухався. Грім нижніх нот вдаряв відлунням у гори середніх. Стіна його кабінету здригнулась. Пісок посипався з каменю. Чоловік вихопив паличку. Склянки задрижали. Зі стіни вийшли двері. Музика вдарила новою силою і потім знову ледь не стихла. Двері ставали дедалі більш чітким. На них з’явились узори.
Зіллєвар стояв біля столу і слухав як на піаніно за дверями ніжно вигравали легенду, що відбувалась між гір.
***
Христина відкрила очі. Над нею палав захід сонця. Кіт доїв мишу і задоволено облизувався, сидячи між рядів не поленої картоплі. Дівчина підвелась. Перед нею стояв город. За ним її будинок. Два вікна закриті свіжою, жовтою фанерою. Поруч рівно стояв сарай. Грім минув.
Левченко підвелась і пішла прямо. Чашка з самогоном залишилась на землі. Вона увійшла у будинок. Підлога скрипіла. Скляний буфет дрижав від бітів. Христина взяла колонку, яка вдаряла російським репом по руці. Вона розбила колонку об двері і викинула її у холодний камін.
— Е, Крістіна, ти чіво, — запротестували друзі.
Вона відкрила комору і дістала ящичок з інструментами.
— Крістіна. Крістіна!
— Я — Христина, — прошепотіла дівчина.
Левченко підійшла до піаніно, під яким на пофарбованій підлозі виднілись сліди. Вона відкрила його і дістала інструмент.
— Ля, — пролунав її шепіт. — Завжди просідає ля.
Вона підтягнула вірбель і закрила піаніно. Дівчина сіла за інструмент і відкрила кришку над клавішами.
— Крістіна, штота случилась?
— Я — Христина!
Вона вдарила по найнижчим нотам. Грім лунав ними у всьому будинкові. У її кармані відбивав час годинник. Христина дивилась вперед, у вікно, за яким стояв сарай. Біля нього воронка від снаряда. Вона провела пальцями клавішами. Зазвучала “Гірська легенда”*.
Відбій повітряної тривоги
*Анатолій Кос-Анатольський "Гірська легенда" у виконанні Ольги Денисюк
Шановне і шановане товариство, це фінал. Всім щиро дякую за кожен ваш перегляд, коментар та вподобайку. Я неймовірно рада тому, що ви були зі мною у цій подорожі. Дякую вам. Окрема дяка Олені МУЛЯРЧУК за добрі слова, підтримку, шалено красиві обкладинки і все інше, що тут було і що ще буде. Дякую цій святій людині. Ще одна дяка Ані за коментарі, вподобайки і неперевершений талант вміти розслаблятись і мотивувати мене писати красиво, щоб було, власне, під що релаксувати. Пані Нані за фразу "Я не буду починати читати недописаний твір. Я не зроблю цю помилку ще раз". Завдяки їй і цим двом простим реченням цей твір був написаний так швидко. Щоб вона нарешті почала його читати. Дякую ще раз. Пийте чай, радійте сонцю, слухайте гарну українську музику і пишіть коментарі, щоб інші творці теж творили. Ваша авторка ☕️❤️🔥
І ось я тут дочитую завершену роботу. Трохи запіздно, каюсь, але який же кайф! Сльозно й розйобно.
Була безмежно рада бачити алюзії на свої улюблені треки (чого ватує лише згадка Харцизів чи Громадянина Топінамбура). Знаєш, як я ціную твій гумор.
Короче, обійняла, подякувала 💖