-Агов , друже! Прокидайся, ти як? Кепсько виглядаєш.
-Жахливо почуваюсь , після усього цього .( Відповів , розплющуючи очі він побачив перед собою високу та худу тінь .)
Нічого , скоро звикнеш, це не дівчат за принади тримати , чи не так?
-нічого не відповів ( незнаючи що відповісти та досі приходячи в почуття)
-Та не переймайся , ми скоро будемо йти , тому приводи себе до норми .
-Я я не впевнений що хочу усього цього промовив ( вдивляючись в землю , темну , майже алого кольору .)
- Чого ж ти хочеш ?
-Цього я теж не знаю . Гадаєш я божевільний ?
- Ні, з чого ти взяв?
-Мені так здається.( Ковтнув слину щоб промочити горло , горло пересохло .)
-погано здається . Годі патякати , збирайся. Я думаю нам краще знайти місце де не буде нікого.
- нікого ? Глянув він на ту ж тінь яка почала розвиднятись .
-Так, нікого та нічого .
-Я... я забув як тебе звати
- Я й сам не знаю, не пам'ятаю вже .
- мені теж клепку відбило .
- то як мені тебе називати ? (Промовив він все ще вдивляючись у постать яка починала бути все більш яснішою )
-називай мене другом. А ти , будеш блідим
- чому ж це?
- ти себе в дзеркало бачив ? Кажу ж жахливо виглядаєш . (Веселим тоном промовила тінь.)
- гаразд , на перший час згодиться . Не маю сил сперечатись.
- то куди ми йдемо ?
- ми не маємо конкретного місця призначення , йдемо шукати безпеку. Та й все.( Промовив друг вдивляючись у нікуди..)
Йшли вони хвилин п'ятнадцять, увась час підіймались, серце скаженно колотилось а спина страшенно гуділа , і щось тривожило блідого хоча приводу й не було.
-жахливе місце . Промовив , сподіваючись що розмова якось відволіче його від зростаючої тривожності .
- І справді , не хотів би я тут жити , жахливе місце , земля гранатового кольору , трави зовсім не має , небо також червоне, жодної різноманітності .
- тобі не страшно? Провив з надією що не один він боїться
- зовсім ні , та й причин боятися не має , чого нам боятися ? Землі ? Чи неба?
- тоді ж у яке безпечне місце ми йдемо? Від кого ховаємось?( голова досі трохи паморочилась а супутник через темряву та червоний віддітнок все ще був не виразним.
- ми ні від кого не ховаємось та не втікаємо , але зустріти когось я б теж не хотів.
Усю дорогу не бажаючи мовчати вони говорили аж доки не прийшли.
- блідий , зупинись. (Промовив це без жодних емоцій
- що сталось ?
- привал , промовивши це, він почав порпатись у багнюці .
( блідий ж одразу звалився на землю . Усе тіло ломить , не переставало все боліти від коли він прокинувся . все тіло в'язне у судомах, а босі ноги обдер до каміня коли вони підіймалимь пагорбом.)
- знаєш, ти все ще жахливо виглядаєш. Промовив приятель .
( подививишись на нього блідий побачив високого худого хлопчину а від тіні вже нічого не залишилось.
- не сумніваюсь( відповів переводячи подих)
- тож як почуваєшся? Ноги бачу добряче поранив, що ж поробиш взуття дістати тут, ми тобі не зможемо.
-Шкода , я зараз за взуття нирку готовий віддати.
Колега ледь посміхнувся і промовив, я хочу спати саме тому постарайся не шуміти , будь ласка.
А блідий хоча і був виснажений не міг ніяк зуснути , тіло нило а в голові був туман який не давав подумати . Але все ж спало йому на думку кошеня , трьох масна кішечка , його кошення яке він обожнював , хоча це й було так давно що він й вигляду її не пам'ятав , але знав напевне як її звали та й що вона любила обвиватись навколо його долоні і так спати.
Спав він скільки , але все ще було похмуро, не дуже світло та небо досі палало червоним.
Високий та худий хлопчина досі спав , спали вони близько , достатньо близько щоб можна було помітити що на одній з його рук красується шрам , жахливий шрам майже від долоні до ліктя , наче скальпом зняли шкіру а після просто приклали до руки щоб саме заросло.
Приятель наче відчуваючи його погляд повернув голову і глянув блідому просто у віч,і пустим поглядом , скляним та мертвим. Його погляд був важким , нестерпно важким , настільки що він мусив щось промовити аби тільки не продовжувати дивитись в ці очі.
- йдемо ? Прошепотів блідий , спрага була нестерпною , у горлі було сухо наче у пустелі а водойм чи будь якої води вони не зустрічали взвалі.
- так, )сонним голосом відповів)
Йшли вони без речей , не було у них ані рюкзаків ні жодних припасів , взагалі нічого .
Страшенно хочеться пити подумав про себе , страшенно болить все тіло , що ж це зі мною ?
Його думки перервав колега, так названий друг який просто перестав рухатись, наче статуя.
- щось трапилось ?
Відповіді не було
- агов ! Провив він голосніше .
Все ще нічого , тиша .
Підійшовши до нього блідий говорив , дав ляпаса , кілька ляпасів , нічого , приятель просто застиг , як камінь , стояв незворушно , навіть не дихав.
Блідий вилаявся
(Що ж це відбувається ? Якого біса , тільки це крутилося в нього на думці) йому знову стало складно думати , не модливо було зачіпитись за конкретну думку , думалось про все та ні про що.
Світ поплив , темрява а після світло , знову темрява та знову світло .
Прокинувся він з нестерпною біллю у тілі до якої ще й доєдналась мігрень. Але друг , друг зник . Можливо він пішов без нього , але чому. Вирішив прямувати далі , стежина була одна тому загубитись було неможливо.
сутеніло , всі дурева були сухими, земля також а темрява придавала їм жахливих форм , як із фільмів жахів чи страшилок. За кілька годин стало зовсім темно але все ще усе мало темно червоний відтінок наче саме повітря було такого кольору .
Він почав чути жахливі , страгні звуки , наче хтосб дряпає дерево , голосно та чітко , й чув як хтось за ним йде , тиша переривали ці жахливі звуки , невеличкі каміння та трохи ґрунту почали сипатися звідкись з гори. Й його прмвернула тінь ,яка підкрадалась до нього на чотирьох лапах , з поміж цілого лісу сухих дерев , яка пильнувала кожен його крок , він закляк . Дивився прямо на неї, не знав що робити не знав й чи варто .
Ззаду , подумав він , він відчув як те що переслідувало його ззаду наздогнало його , тягарем стоїть у нього за спиною , за відчуттями щось гіганське, не менше аніж те саме дерево за яким стоїть моя можлива смерть в образі тварини.
Почув біг
Це смерть промайнуло в думках, у нозі засмикало . Не дивився він що було позаду , закував його страх , страх бігу який був дуже близько але який все ще не вбив його , біг який не наближався. Усе ж наважившись він повернувся але нічого не побачив і знову він глянув поза дерева, він вже бачив тієї тіні але чув , прислухався , звуки плоті , плоті яку відривають та їдять .
Це мій шанс , промайнуло в голові одразу ж забувши про біль у тілі , про ноги які він скоро зідре у кров він побіг.
І знову , знову хтось чи хтось крокує у мене по п'ятах , я чую це , відчуваю як воно ось ось зловить мене , впіймає як здобич , картав він себе за ці думки але позбутись їх не міг.
Біг що мав сили що було духу аж до поки земля не зникла з під ніг а після відчуття падіння та темрява.