Про жінку, що була мистецтвом

《__________》

Ти була чистим мистецтвом:

таке собі відродження в перемішку з готикою,

вигін твоїх ключиць завжди грав бешкетом,

а вуста… вуста завжди балакали якоюсь незнайомою мелодією.

Зустрілися ми вночі.

Я спочатку на тебе дуже й не роздивлявся,

так огидно темно було тоді,

але потім, в готельному номері, в мене було багато часу оглянутися.

Хм… мені так смішно, бо про таких як ти, гарного не пишуть.

Та чи хтось мені заборонить це зробити?

Мені однаково на непрохану критику, яку вони, можливо, залишать

я просто хочу присвятити цей вірш тобі й нікого добрі коментарі писати не буду молити.

Так от… на чому я зупинився? Ах, так про твій вигляд…

Ну що ж, тут можна сказати, що носик в тебе був гарним,

стегна тендітні, з такими — жінок зазвичай ніколи не кривдять,

але на твоїх тендітних були синяки, ймовірно залишені кимсь брутальним,

вони були темні, їх було багато, я ж не зоставив жодного,

бо це гріх псувати таке мистецтво.

Твої очі, вони були темні, я запам'ятав, хоч ти говорила, що ніхто не пам'ятає, мов спитай будь-кого,

твоя шкіра була бліда й аристократично хвороблива хоч навряд в тебе було відповідне родство,

скоріше це була пудра, або ж якась хвороба.

Ти ще вміла гарно декламувати.

Слухати тебе міг би годинами, якби не твоя робота,

розкажеш мені потім, як ти взагалі до неї прийшла, але якщо горе, то розумію, з нього іншого не взяти.

Горе таке, воно робить з дівчат сувеніри 

з чоловіків мудаків й голодранців, 

У кожного горе на свої маніри,

але у твого горя була якась схильність наче до танців…

Я згадав ти розповідала одного разу про це,

Історія не з найкращих:

балет, насилля, бордель. А далі історії не було, лише твоє заплакане лице,

але в цілому, гарний приклад, як світ робить непутящих.

Так, ти була повією в борделі який всі добре знали,

найпопулярнішою й найліпшою серед всіх.

Шкода, що люди твою красу марно псували,

бо ти ж вилите мистецтво й всі б повинні були кланятися тобі до ніг.