З моменту переїзду в будинок баби Орисі, Марк встиг забути, що таке будильник. Прокидатися під крики сусідських півнів стало невід'ємною частиною рутини.
Як зазвичай, згадавши з десяток страв з курки, він заглянув у телефон.
— Пів п’ятої, тварюки… Пущу на бульйон!
Марк згадав, що залишив на ніч гостю лише коли ледь не наступив на неї. Ваня спала на покривалі біля ліжка, категорично відмовившись зайняти перину, на якій, можливо, і померла попередня господиня будинку.
Посопування супроводжувалося тихим скрипінням зубів. Вона хмурилася уві сні, через що на лобі з'явилася пара зморшок. Одна рука слугувала подушкою, поки друга спочивала на голому животі під задертою футболкою.
На сільську дівчину зовсім не спрацював пташиний будильник. Вона продовжувала міцно спати навіть коли через неї переступили і закрили двері в кімнату.
В одних шортах і домашніх капцях Марк вийшов на ґанок, щоб вдихнути ранкового чистого повітря.
"І все ж вона дівчина. У неї що, зовсім немає упередженості, підозр до чоловіків, або хоча б банального інстинкту самозбереження? Так міцно і спокійно спати поруч з майже незнайомцем. Поліцейський значок нікого не робить святим."
Думки Марка перервав голос за парканом.
— Ви знову шуміли півночі, юначе.
Сусідський дідусь також не спав. Його обурений погляд поверх паркану, пропалював у Марку дірки. Обвітрене зморшкувате обличчя випромінювало презирство до всього, що потрапляло на очі. Старий ледве пересувався за допомогою палички, однак, це не заважало йому носити начищені до блиску армійські чоботи навіть влітку. Його спина зігнулася під вагою прожитих років, але голос залишався твердим і впевненим, як у чоловіка в самому розквіті сил.
"І тобі доброго ранку, старий пень!" — добавив Марк подумки.
— Ви перекрили прохід своїм драндулетом!
Марк і справді забув, що залишив його на вузькій стежці під парканом. Чудо, що скутер ніхто не вкрали. Хлопець усміхнувся, уявивши, як розповість Вані, що її дорогоцінна колимага нікому і даром не здалась.
— Він ще й усміхається! Краще забери свою рихлять з дороги!
— Ще щось? Не соромтеся, я ж бачу, вам ще є що мені пред'явити.
— Зменшіть гучність, разом зі своїм гонором, юначе! Ви не давали сусідам спати вночі! Я чув сміх навіть з закритими вікнами! Лише тиждень як переїхали, а вже водите дівчат! Сором який! Ну і молодь пішла!
Марк зайшов у дім роздратованим, навіть не дослухавши до кінця настанови.
Скрипуча халупа, півні, сварливі сусіди, відсутність смачної кави… все це псувало нерви кожного дня. Щоб хоч якось себе відволікти, він розклав на кухонному столі знайдені речі Максима.
В конверті виявилося рівно сто п’ятдесят три тисячі. У ньому ж лежав аркуш паперу з помітками, які надряпали кривим, але цілком розбірливим почерком. Кожному прізвиську (Товстяк, Вівця, Глист…) відповідало своє число, більшість рядків вже були закреслені.
— Зрадник!
Несподівана заява почулася з дверного отвору. Вся пом'ята і заспана, Ваня була схожа на хом'яка, що виліз зі своєї нори після довгого сну. Її напускне невдоволення Марку здалося милим, бо неможливо серйозно сприймати людину з зачіскою Ейнштейна і грізністю ховраха.
— Чому всі цього ранку намагаються мене в чомусь звинуватити? У тебе теж накопилися до мене претензії?
— Ти почав розглядати докази без мене!
— Тому що я – поліцейський, а ти… ти повинна побігти за кавою в цілодобовий.
Ваня самовдоволено усміхнулась і підійшла до однієї з верхніх шафок.
— Ви дуже неуважні, дядьку поліцейський. Я ще вчора все купила. І каву, і печиво, і навіть пару одноразових стаканчиків. Щоб вранці нам не довелося пити окріп з однієї чашки. — Виклавши все перераховане на стіл, вона погладила себе по голові. — Яка я молодець! Бережи мене, Господи.
— Амінь.
Марк потягнувся до пофарбованого в блонд волосся і ще більше його скуйовдив, вибиваючи пасма з пучка. На диво, волосся було м'яким і пухнастим, хоч з боку і виглядало як солома.
Під печиво розслідування велося куди приємніше. Погодившись з тим, що на листку навпроти імен записані числа означають грошову суму, вони намагалися розгадати інші помітки на маленьких папірцях. Марк гуглив телефони та імена, які на них були написані.
— А ти не можеш пробити номери у відділенні?
— У мене немає доступу. Чорт, мені навіть комп'ютер не дали. Треба зробити запит, чи просити Єгора Макаровича?
При згадці про старшого дільничного Ваня насупила брови і поспішила змінити тему.
— Може, тоді просто зателефонувати за номерами?
— Знаєш, хто вони? Ні? Навіщо діяти так необдумано? Раптом своїми дзвінками ми налякаємо… не знаю кого, але ти мене зрозуміла.
На четвертому папірці їм усміхнулася удача. Марк повернув екран телефону, щоб показати напарниці.
— Ріелтор?
— Лариса. Приватний ріелтор. "Для тих, хто втомився шукати сам". Телефон збігається… дивись, наступний номер – гаряча лінія агентства нерухомості. ""Атлантида" допоможе вам знайти відмінне місце, щоб почати нове життя".
— Точно! Можливо, він хотів втекти? Забрати атестат, назбирати у друзів грошей і в дальній путь? О! — Ваня, збуджена своїми теоріями, кілька разів стукнула Марка по плечу. — А, може, він хотів втекти від когось конкретного, але не встиг, і його вбили?
— Не будуй здогадки. Краще перевір інших, поки я буду телефонувати.
Але не встигла Ваня відповісти, як її телефон задзвонив знайомою мелодією. Саме її вона наспівувала вчора, поки готувала.
— Слухаю? — Ваня все ще перебувала десь поза своїм тілом, обдумуючи нову інформацію по справі. Але лютий крик начальника миттєво повернув її до реальності.
— Ледащо! Коли ти з'явишся на роботі? &#&%#&! За що я тобі плачу, щоб тебе &#&%#&! Ще й скутер вкрала, &#&%#&! Я тебе &#&%#&! Щоб через двадцять… ні, щоб через десять хвилин була на роботі! Інакше приб'ю, заразу таку!
Вані двічі повторювати не потрібно було. Схвативши ключі, вона буркнула щось про зустріч завтра і побігла за скутером, щоб повернутися на роботу.
Після її втечі Марк зітхнув, відчуваючи полегшення… і трохи, лише трохи розчарування.
***
З самого ранку в дільниці було незвично багатолюдно. Двоє панів, що з самого ранку вирішили напитися, побуянити і набити один одному фінгали, тріпали нерви старшому дільничному. Марк був радий хоч якомусь різноманіттю, і з захопленням спостерігав за роботою місцевого відділку в природних умовах.
Справи на острові вирішувалися зовсім не так, як у столиці. Замість збору інформації і складання тисячі папірців, Єгор Макарович провів повчальну бесіду, налив для примирення по сто грам і відпустив задоволених порушників громадського порядку по домам відпочивати.
Видихнув з полегшенням, старший дільничний розвалився на своєму кріслі. Через спеку обхід острова скасувався, і він сидів разом з Марком у дільниці.
— Хіба сьогодні не черга Льоні? Я вже зовсім заплутався, хто коли приходить.
— Ми домовляємося за день, якщо з'явилися плани і потрібно помінятися. Але в основному ходимо два через два дні.
— Сьогодні я на місці, тому можеш йти по своїм справам. Прогуляйся по малій землі, познайомся з місцевими, заведи друзів.
Марк ніколи не міг подумати, що так скучить за роботою. Байдикувати цілими днями було зовсім не його.
— На вулиці – пекло, вдома – павуки, а тут – кондиціонер. Може для мене знайдеться хоч якась робота?
Єгор Макарович тепло усміхнувся новому співробітнику. Він любив відповідальних людей. Поробив з Льонею, який весь час ухилявся від будь-яких справ, йому було приємно бачити перед собою зацікавлене молоде обличчя.
Трохи покрутившись на кріслі, Макарович придумав, чим зайняти новенького. Він кинув Марку ключ від гаража за дільницею.
— Час помити нашу старушку. Тепер цей обов'язок розділиш з Льонькою. Відро з усіма прибамбасами в гаражі. Можеш тут воду набрати, або сходити до колонки біля мосту.
Перед своїм чергуванням Марк з Віталею часто заїжджали на автомийку, щоб сполоснути новенький Mitsubishi Outlander, а потім на заправку, щоб випити кави, і з новими силами виїхати на патрулювання.
Усі ці спогади були ніби з минулого життя. А в цьому – Марк стояв перед іржавою Lada Niva, яка на вигляд була старша за нього і, можливо, навіть бачила дитячі роки Макаровича. По шару пилу і штукатурці, що осипалася зі стелі, Льоня не мив "старушку" з її останнього виїзду в школу.
Марк зняв футболку і взявся за роботу, розмірковуючи, скільки б він міг заробити, якби відкрив свою придорожню мийку десь на Кубі.
Тепле Карибське море, цілорічне літо, засмаглі красуні в купальниках, серфінг… Картинки змінювалися, малюючи ідеальне життя на курорті. Можливо, він би набив татуювання, як у племен Маорі на грудях… ні, на спині… треба ж, на такій розвалині є відеореєстратор… або на плечі… так, на плечі найкраще…
— Реєстратор?
Коли Карибські фантазії розвіялися, Марк зрозумів, що протирав відеореєстратор вологою ганчіркою. Він не думав, що на останніх записах буде щось цінне для розслідування, але був впевнений, що Ваня прийде в захват від здобутого відео.
Дочекавшись, коли Єгор Макарович відійде, Марк скопіював дані на свій телефон і, задоволений, пішов додому. Йому не терпилось поділитися всіма останніми новинами зі своєю напарницею, але цього вечора вона не прийшла. Як і наступного.
***
Прокинувшись з півнями, Марк, не витрачаючи часу на прокляття, відразу пішов на кухню. Він точно не знав, що саме хотів там побачити, але, зрозумівши, що кімната порожня, трохи засмутився. На дворі також не було жодної живої душі, а місце під хвірткою, де іноді стояв скутер, пустувало. Навіть шаркання сусіда не доносилося через паркан. Раптом дім здався занадто порожнім.
Щоб позбутися від безцільних думок і бажання завести собаку, Марк взявся за прибирання.
Протерши пил у домі, він подивився на годинник. Десята ранку. Знайшовши інвентар у сараї, Марк скосив весь бур'ян, що виріс вище належного. Пройшло лише дві години.
Навіть обідній час він провів з користю, влаштувавши засідку на задньому дворі. Під парканом він не раз знаходив кісточки від вишні, качани яблук, гнилу полуницю та інше, що зазвичай носили на гнійну купу. І ось, сусідський хлопчик років п'яти був спійманий на гарячому, і наляканий поліцейськими термінами та вигаданими статтями, за якими його "упекуть в обєзянник".
Довівши дитину до сліз, він відчув дивне задоволення. Тепер його ненавидять сусіди з обох боків. А часу всього половина третього.
— А хто мені буде відмивати вікна від пилу, що ви підняли віником? Фея хрещена? Водичкою треба бризкати, коли замітаєш, водичкою! В дитинстві не навчили, чи що?
Чергова сварка з дідом за парканом, який знову причепився до дрібниць, зайняла всього півгодини.
Не знайшовши в холодильнику нічого їстівного, він зібрався в магазин. Точної дороги Марк не знав, але добре пам’ятав слова Льоні: "Всі дороги ведуть в цілодобовий. Ти іди, і через якийсь час дійдеш".
І Марк таки дійшов.
Магазинчик нагадував звичайне невеличке АТБ, тільки замість касира в охайному чепчику, каси самообслуговування і охорони, на виході за прилавком сиділа лише десятирічна дівчинка. Вона з цікавістю спостерігала за незнайомцем, що ходив рядами, розглядаючи асортимент. Брак росту дівчинка компенсувала, стоячи колінами на високому табуреті.
У неї не було електронної каси. Знаючи ціни на все, що поклав до кошику Марк, дівчинка порахувала на величезному калькуляторі суму і розвернула його до покупця.
— Дай вгадаю, термінала у вас немає?
Дівчинка задумалась перед тим, як відповісти тоненьким, трохи шепелявим голоском.
— Ми такого не продаєм.
Обидві купюри по п’ятсот вона уважно вивчила на світлі, перед тим, як покласти до каси.
— Здаші немає… — Знову порахувавши щось на калькуляторі, дівчинка кивнула. — Висташає на стандартний набір "вихідного дня". Запропонувати?
— Ну, запропонуй.
Маленький продавець зіскочив з табуретки, зникнувши на мить за стійкою, а повернулася вже з прозорим кульочком, в якому лежали рафаелки, цигарки і презервативи.
— Це ще що таке? — Марк ледь не випустив гаманець від здивування.
— Хлопці зазвишай купують це перед вихідними.
Взявши рафаелки та морозиво, Марк залишив здачу малій на смаколики, і пішов тинятися вулицями, згадуючи дорогу додому. Бо за зворотній шлях Льоня забув пояснити.
Коли він знайшов свою стареньку хібару – перевалило за п'яту. До шостої він мив підлоги, а до сьомої – готував лазанью з салатом. Нарізані на старій дерев’яній дошці овочі мали присмак старої тряпки, цибулі і підгнившого дерева. Опустошивши тарілку і вимивши посуд, він знову глянув на старенький циферблат над дверним отвором кухні. Майже восьма.
Марк знову і знову переглядав записи розмов зі школярами, але постійно ловив себе остовпілим перед годинником. В дев'ять вечора, кинувши жалюгідні спроби бути хоч скільки продуктивним, він завалився на ліжко. День, незважаючи на повну зайнятість, здавався прожитим даремно.
Не встигнув порахувати до десятої вівці, Марк почув, як його скрипуча хвіртка захлопнулася. Він відкрив двері раптовому гостю.
— Ну? І нащо ти приковиляла по ночі?
— Сам же написав зайти.
— Але ж не о десятій годині?
— Не нуди. Ось, подарунок для тебе. — Ваня, сунувши в руки господаря пакет, протиснулася в дім, як у свій власний, і відразу пішла на кухню.
— Що це за фігня?
Марк розглядав щось незрозуміле з одного боку, потім з іншого. У пакеті було кілька дерев'яних брусків з дірочками і проволокою, що стирчала з них.
— От же дуринда! Це пастки для мишек.
— Мишек?
— А ти думав, що вони тільки в мультиках бувають? Кинь туди ковбаски, і постав за шафу, під ліжко, і на горище пару штук. В першу ж ніч гарантую улов.
Вона зняла фольгу з керамічної посудини, що все ще стояла на плиті.
— Ммммм, чим так смачно пахне?
— Лазанья. Якраз хотів вечеряти, ти зі мною?
— Ще питаєш! — Її погляд зупинився на упаковці рафаелок. — О! Ти взяв стандартний набір? Який ти швидкий. Може, хоч в кіно для спочатку сходимо?
— В вашій глушині є кінотеатр?
— Лише влітку. Одну стіну клуба перекрасили в білий, купили проектор і крутять фільми по вихідним. Всі приходять зі своїми стільчиками, покривалами, хто на що гаразд. От тільки через нерівну стіну, на екрані фізіономії у всіх перекошені виходять, тому будь-який фільм автоматично перетворюється на комедію. Як витягнемо Тімку з халепи – звожу тебе подивитись.
Гостя сіла за стіл, поклавши на нього свою голову, поки господар дому метушився навколо.
— Втомилася як собака. Вранці бабулі на грядках допомагала, а потім одразу на роботу. До темряви по малій землі ганяла, навіть перекусити не було коли! За те, я ледь не наїхала на нашого втікача! — На запитальний погляд, Ваня уточнила. — Той хлопець, за яким ти гнався біля дому Максима. Червона футболка з вовком на всю спину. Несмак.
— Чому ти мені не подзвонила?
— Навіщо? Я його знаю. Моя бабуля в одному книжковому клубі з його мамою. Жалюгідна шістка, він нікуди не дінеться.
Накинувшись на їжу, ніби в останнє, Ваня зовсім не помітила, що Марк підкладає їй добавку зі своєї тарілки.
— Взагалі-то у мене теж новини. По-перше, я скопіював відео з реєстратора на поліцейській машині. На жаль, нічого корисного на ньому не виявилося. А ще я обдзвонив усіх, чиї номери виписав Максим. Кілька ріелторів, решта – просто люди, які здають свої квартири.
— Усі у Львові?
— Більше того, усі в сусідніх районах. Деякі кажуть, що дійсно, не так давно телефонував молодий приємний хлопець з острова, хотів зняти квартиру на двох, де б можна було жити з тваринами.
— Приємний?... Стривай! На двох?
Ваня застигла з повними щоками їжі. Відвиснувши, вона потягнулася за листочками Максима, що лежали на іншому кінці столу.
— Схоже, я вдуплила, що значать надписи під телефонами. "1к" – думаю, це кількість кімнат. Або одна, або дві. Не знаю, що означає плюсик, можливо, наявність меблів, або щось таке. Але потім йдуть відстані. "3 км", "2 м-ро", "4 а-то"… Він підбирав квартиру, що була б ближче всього до роботи.
— До роботи?
— Ну а до чого? Не до кінотеатру ж. Три кілометри, дві станції на метро, або чотири зупинки на автобусі… а останні числа – це точно ціна… А на великій землі жити дорого.
Марк почав намотувати кола по кухні, злегка розминаючи спину. Але про справу думки відмовлялися "думатися", поки він ловив на собі зацікавлений погляд Вані, що не зводила з нього очей.
Настрій поліцейського, як і його впевненість, зростали з кожною хвилиною уваги, поки він зовсім не осмілів.
— Ти в мені дірку протреш. Що, подобається вид?
— Я не можу позбутися відчуття, що вже бачила тебе десь… тільки де?
— Який старий підкат. Як там далі? Ти бачила мене у своїх снах?
— Взагалі-то, я думала про Тік Ток. — Ваня взяла в руки телефон і намагалася щось у ньому знайти. — Нещодавно трапилось відео, там хлопець п’яний в дрова заснув на зупинці і все бормотів, що йому виходити на наступній. Ще й за проїзд передати просив. Ти, випадково, ніде не валявся останнім часом? Ви з ним на одне обличчя!
Настрій Марка, як і його впевненість, впали в прірву в один момент. Прикрим голосом з нотками роздратування, він спробував змінити тему.
— Це був не я. І досить вже в телефон втикати, краще займися кличками зі списку.
Ваня покірно відклала гаджет і почала збиратися.
— Ти куди?
— Додому.
— Вже пізно, можеш знову переночувати у мене.
— Бабуля заборонила так робити. Сказала, що молодій дівчині не личить спати де попало.
Марк не міг посперечатися з бабулею, та й не було сенсу. Але "де попало" зачепило його і без того постраждале за вечір его.
— Завтра піду пробивати наших анонімів. Заодно дещо для бабулі закуплю. Ти зі мною?
Напустивши на себе вигляд активного обдумування, поліцейський все ж кивнув.
Випроводивши нагодованого гостя, він одразу набрав Віталю.
— Друже, ти час бачив?
— Немає у мене друга! Я просив свого друга видалити те відео з зупинкою, але якась сволота виклала його в Тік Ток!
Під злорадний сміх і насмішки без п’яти хвилин колишнього друга, Марк розставив пастки для мишек і впав у ліжко. Заявивши, що ніякого Віталіка в його житті більше немає, він кинув слухавку.
Задоволений продуктивним днем, Марк заснув, жодного разу більше не глянувши на годинник.
***
Перший тиждень Марк намагався зберігати належний вигляд, щодня прасуючи сорочки. Але, спостерігаючи за місцевими, стало зрозуміло, що на маленькому острові, на відміну від великого міста, зовсім не переймаються зовнішнім виглядом.
Бабусі в різнокольорових штанах, їхні онуки, завжди одягнені як на пляж… тому, надівши сланці, домашні шорти і трохи пом’яту сіру футболку, він вже не сильно виділявся серед місцевих.
Марку ще не доводилося бувати в самому серці острова, ринковій площі. Хоча, це була скоріше ринкова вуличка з десятком палаток. Біля кожної на табуреті сиділи старенькі. У їх комплектацію, окрім кольорових штанів, також входили солом’яний капелюх з різнокольоровими стрічками, старі ваги і віяло. У елітної моделі старушок були кишенькові вентилятори. Від них ширився особливий вайб, що підносив їх над конкурентками.
Галдіж, що був чутний за квартал, раптово стих, варто було Марку з'явитися на ринковій вуличці. Усі погляди були звернені на новенького. Тихі перешіптування нагадували звук шелестіння листя при слабкому коливанні. Не звиклий до такої уваги поліцейський мріяв провалитися під землю, коли чув, про що саме шепоче листячко.
— … ти бачила його раніше? Того хлопця біля Вані …
— … а чий це онук? До кого приїхав? …
— … ох, якби я була на півстоліття молодшою…
— … у нього і моєї Катєньки були б такі симпатичні дітки! …
Ваню підвищений інтерес навколо тільки розважав, адже вона вперше побачила Марка таким збентеженим. Він мимоволі намагався сховатися за її спиною і не дивитися по сторонах, зосередивши всю увагу на висвітленій копні. Ваня спеціально ходила манівцями з затихлим і таким слухняним причепом, поки не пошкодувала його, зупинившись біля палатки з зеленню.
Вона шепнула поліцейському, щоб мовчав. Цього разу говоритиме вона.
"Ніби раніше було по-іншому."
За прилавка вийшов молодий чоловік до тридцяти. Маючи низенький зріст, він був засмаглим і коренастим, як і належить місцевим. Щоб не виділятися з натовпу, він носив такі ж штани в квіточку, як і інші продавці. З ними чудово гармоніював його рожевий фартух і білі бавовняні нарукавники. Образ доповнювали модні брендові сонцезахисні окуляри, що висіли на грудях, відтягуючи виріз футболки від Hugo Boss. Марк знав їхню ціну, тому ніяк не міг скласти єдину картину про цього хлопця.
— А це що за хрін з гори? — Голос молодого продавця був трохи напруженим. Він усіма силами намагався виглядати грізно перед незнайомцем, але рожевий фартушок перекривав всі його старання.
— Доброго ранку, Паша. Я також рада тебе бачити. Як поживаєш? Паша, як твої …
— Зрозумів, зрозумів. Здоров! Ти повз проходила, чи за петрушкою?
— Я за товаром.
— Ти знаєш, я не маю справи з незнайомцями. — Грозний хлопець склав сильні руки на грудях і витріщився на Марка.
— Ну який же це незнайомець? Це Марк, мій новий друг. Я за нього ручаюсь.
— Твій минулий друг, за якого ти ручалась, виявився вбивцею.
— Слідкуй за базаром!
В мить Ванине обличчя стало суворим, а голос жорстким. Цього разу її аура справді трохи лякала і не мала нічого спільного з тим невинним обуреним ховрашком. Марк бачив її такою лише у свій перший день на острові.
Паша, усвідомивши, що наговорив зайвого, пропустив клієнтів вглиб палатки. Він почав розсовувати ящики біля дальньої стіни і спробував невимушено почати діалог. На його полегшення, Ваня не тримала образи і відповідала так само легко, як і при зустрічі.
— Бабуся просила заскочити?
— Ага, знову спина прихопила. Тільки твої ліки і допомагають.
— Їй би до лікаря сходити на курс уколів. Мій батько кожні кілька місяців проходить, зате потім хоч може випрямитися після городу.
— Які лікарі? Сказала, що все-одно скоро помирати, так чого вже здоров'я берегти. Вона нещодавно і труну собі замовила! Зелену, з рюшечками та шовковою оббивкою. Цілий статок спустила! Я як побачила – сама ледь не відкинулась!
— Твоя бабуся завжди була … екстравагантною особистістю. І як Миколаївна з твоїм дідом уживалася?
Переставивши кілька важких ящиків, Паша відкрив найнижчий і витягнув з нього довгу вузьку шкатулку з тисненням виноградної лози.
Коли шкатулку відкрили, Марк, що не сказав до цього жодного слова, від несподіванки голосно вилаявся. Ваня тицьнула його в бік, нагадуючи стримуватися.
Всередині шкатулки акуратно лежало з десяток маленьких запакованих зіп-пакетів з травкою. Марк достатньо пропрацював у патрулі, щоб розпізнати її. Поліцейський намагався зрозуміти, як слід реагувати, поки Паша зважував і пакував товар, наче це звичайний кріп.
— Давненько не бачила твоїх шанувальників. Лисий і Глист більше не заходять?
Ваня підтримувала безтурботну розмову, запихаючи згорток у кишеню свого улюбленого комбінезону. Марк одразу пригадав ці прізвиська зі списку Максима.
— Так тільки того тижня були. Ці шанувальники мене вже дістали. Я вже п’ятий замок на амбар повісив. Подумую ще шокер купити. Може, спати спокійніше буду.
Переконавшись, що Паша особисто знає, про кого писав убитий школяр, Ваня перейшла до справи.
— Друже, у нас є для тебе хороша угода, яка, можливо, допоможе тобі з цією набридливою проблемкою.
Продавець знову звернув свою увагу на Марка. Він недовірливо просканував незнайомця поглядом, але все ж кивнув подрузі, щоб вислухати її пропозицію.
Ваня витягнула з кишені папірець з виписаними нікнеймами і простягнула Паші.
— Ти ж знаєш їх справжні імена, прізвища, а може навіть адреси? Розшифруй для нас цей список. Можливо, хтось з них причетний до смерті Максима Бойко. Якщо ми вийдемо на їхню банду, то у них з’явиться купа проблем, і до твоєї персони увага ослабне.
— А я вже встиг зрадіти, дізнавшись, що одиночні страйки під дільницею припинилися. Сподівався, що ти будеш жити далі, а ти просто почала розслідування самостійно? Вань, нічого не вийде, це марна трата часу і сил.
Він поклав руку на плече подруги і заглянув їй в очі. Не побачивши в них нічого, крім рішучості, Паша важко зітхнув і взяв простягнутий лист з написами.
— Ти не відступиш, вірно? Але у двох сільських цивільних мало шансів довести щось поліцейським, навіть якщо ви докопаєте до правди.
— Не хвилюйся про це, Марк зі столиці, а не з села. А ще він коп.
Продавець нелегальної зелені подавився повітрям, силоміць притягнув до себе Ваню за передпліччя і гучним шепотом закричав їй на вухо:
— Ти що, привела в мою палатку поліцію? Дах поїхав? Навіть Макарич, коли проходить повз, на хмаринки задивляється!
— Та не хвилюйся ти, Марк не при виконанні, у нього сьогодні вихідний. А якщо допоможеш – то станеш нашим інформатором. А їх не садять. Правильно?
Марк розумів, що після йому доведеться провести лекцію про відмінності реального життя від серіалу про копів. Але прямо зараз, для отримання інформації, він продовжував мовчати і просто кивнув на знак згоди.
Паша знав справжні імена лише п'яти зі списку, з рештою ніколи не зустрічався. Він диктував все, що пам'ятав про цих хлопців, а іноді робив паузи, щоб поліцейський встиг записати все в телефон.
Ваня зняла зі своєї руки браслет і сунула його в кишеню фартуха. Паша закотив очі, але від подарунку не відмовився.
— Хто решта – уявлення не маю. Навіть якщо чув, то ніколи не зустрічався. Але можеш сходити до свого пришелепуватого…
— Ні-ні-ні! — Ваня різко перебила свого кишенькового інформатора, виставивши вказівний палець. — До нього – точно не піду!
— Та ладно тобі, він же просто дражнить тебе, а мені ниє, що хоче більше зависати разом, але ти його ігнориш. І Миколаївна за ним вже скучила, мабуть.
— Бабуля просто падка на красунчиків. Хай з нею і спілкується, а в мене є гордість.
— Якщо хочеш допомогти Тімі – засунь її куди подалі і зроби все можливе. Інакше вся твоя бравада про допомогу другу нічого не варта.
***
Як тільки ринкова вуличка зникла з поля зору, у Марка прорізався голос. Він планував спочатку відчитати, потім дати стусанів, вилучити придбаний товар і допитати з пристрастю про весь той бардак, що відбувається на острові… Але з язика зірвалося зовсім несподіване питання.
— Про кого він говорив?
Коли Ваня розгубилася – Марк уточнив.
— Той красунчик, якого любить твоя бабуля?
— А, цей? Просто моя головний біль і наш план Б. Не думай про це. Якщо що, я сама до нього схожу.
Занурившись у свої думки, Марк не помітив, як за ним уважно спостерігають. Дівчина ледве встигала за його швидкою ходою.
— Це все?
Цього разу вже Марк зобразив нерозуміння, піднявши одну брову.
— Ти виглядав таким розлюченим в палатці, я думала, що прямо там пов’яжеш і мене, і Пашку. А ти навіть не спитаєш про траву?
— Планував запитати про неї вже в відділку під час оформлення протоколу.
— Це всього лише канабіс. Він легальний у багатьох країнах, навіть у нашій.
— Тільки в медичних цілях, а не для рекреаційного використання. Його обіг жорстко контролюється.
— Рекре… якого?
Ваня уловила роздратований тон поліцейського. Вона обігнала його на кілька кроків і продовжила йти перед Марком спиною вперед, виправдовуючись.
— Так він тільки в медичних цілях і вирощує. У Пашки свій кодекс. Він продає тільки старикам як знеболювальне і для профілактики від Альцгеймера. Біля нас дідусь жив з раннім Паркінсоном, йому таблетки зовсім не допомагали, а від канабісу ставало набагато легше. Пашка розумний хлопець, він знає, що робить. Макарич його не чіпає, навіть сам через друзів затарюється. — Ваня трохи перечепилась, але продовжила йти, незважаючи на незручності. Марк зробив крок ще швидше. — Банда Бойко його вже не перший рік хоче собі захапати, щоб збувати за межами малої землі. І підкупали, і погрожували, а він тільки… ОЙ!
Вскочив у вибоїну, Ваня втратила рівновагу, і, розмахуючи кінцівками, приготувалася до зустрічі з твердої поверхнею. Але відчула біль тільки в попереку, коли зависла в півметра над землею. Марк, повернувши її у вертикальне положення і стиснув долонями її плечі.
— На цьому зупинимося! Я вже не витримую цієї дурки! — З роздратування він перейшов на крик. — Дільничий, який закуповується у дилера і просить контрабандиста забрати скаргу на погану роботу поліції. Старики, спокійно курять собі травку. Банда неповнолітніх хуліганів, на яку всі закривають очі! Убили школяра? Поліції байдуже! Схопили хлопця, що поряд стояв, і справа закрита! Слідча група через місяць навіть не потрудилася приїхати! У вас свої закони і порядки, і я не хочу з ними мати нічого спільного!
Марку ще було що сказати, але його грубим чином перервали, вдаривши кілька разів по шиї важкою дамською сумочкою.
— Ти що собі дозволяєш! Хуліган! А ну, відпусти дівчинку!
Побачивши повненьку браву воїтельку за справедливість з модними фіолетовими кучерями і такими ж тінями до брів, він розсміявся. Ваня не зрушила з місця.
— Зовсім з'їхав з глузду? Ось зараз я… ось почекай… — Тьотя витягла з кишені свій телефон і набрала номер, тримаючи Марка на прицілі своєї сумочки. — Алло, Макарич? А ну підійди до дому Карасюка, тут якийсь бандюган до Ваньки пристає!
Від абсурдності ситуації, Марк склався вдвічі від сміху. Він не міг зупинитися весь той час, поки Ваня намагалася заспокоїти небайдужу перехожу.
Спровадивши свою знайому, Ваня сіла на бордюр поруч з почервонілим від сміху Марком, що опустив голову на коліна, намагаючись вирівняти дихання. Він помітив, як дівчина терла плечі, де, напевно, залишаться синці, і знову сховав обличчя.
— Моя бабуля довгий час була репетитором у Тимофія. Він часто приходив до нас займатися, а потім – залишався на вечерю, затримуючись допізна. Тоді я проводжала його додому на інший кінець малої землі, або підвозила на скутері. Ми багато балакали про дрібниці. Він розповідав сюжети книг, які прочитав, наспівував улюблені мелодії, що крутили по радіо, розповідав про школу і свої мрії після її закінчення.
Ваня дивилася на море, що виднілося за дахами на горизонті, і усміхалася, згадуючи про свого друга.
— Тіма дуже талановитий хлопчик, грає на скрипці, ніби вже народився з цим вмінням. Він задихався на малій землі без можливості розвиватися далі. У його сім'ї виноградники на південній частині острова, і кілька винних погребів. Їхнє вино закуповують багато прибережних ресторанчиків на великій землі. Батьки намагалися залучити його до бізнесу, але він… хотів вступати до якогось національного франківського університету, заощаджував на навчання… я ніколи не повірю, що Тімка проміняв свою мрію на утирка, який його задирав! Я знаю цю дитину, він виріс на моїх очах, він мені як молодший брат! Тіма цього не робив!
Марк встав, обтрусив бетонний пил, і простягнув руку Вані, допомагаючи піднятися.
— Я ж не детектив, не слідчий. Всього лише патрульний, від якого позбулися через помилки.
— Ні детектив, ні слідчий не захотіли братися за цю справу. Відгукнувся тільки патрульний, від якого позбулися.
Марк зітхнув, змирившись. Якщо йому потрібно протриматися вісім місяців, доведеться адаптуватися.
— Ну добре, ходімо, навідаємося до того хлопця з моднявою футболкою. Спробуємо запитати, чому він так швидко драпав.
***
Марк тричі пожалкував, що закинув тренування з моменту приїзду на острів. На материку він вставав на годину раніше, щоб побігати в парку недалеко від дому, а взимку – ходив до спортзалу.
Молодий поліцейський не міг повірити, що його підводять швидкість і витривалість, якими він так пишався. Літнє післяобіднє сонце і гориста місцевість випробовували його фізичну форму.
— Та стривай, я ж просто поговорити хочу!
Хлопець, який знову кинувся тікати, цього разу надів не менш помітну яскраво-салатову футболку. Він петляв вузькими вуличками між будинками, переплигуючи через низькі парканчики, щоб скоротити шлях городами.
Коли Марк порядком відстав, повз нього пронісся велосипед, у якого на кожній ямці дрижав дзвіночок, але Ваню це зовсім не відволікало.
— Та куди ж ти, ідіотіна, біжиш? Я ж знаю твою маму!
Почувши загрозливе "дзинь-дзинь", бігун мав необережність обернутися, про що вже через мить пожалкував, налетівши на виниклу з нізвідки ковану хвіртку. Ваня кинула на обочині велосипед і вмостилася всією вагою на моднику, притискаючи того до землі. А в його голові все ще звучало невпинне "дзинь-дзинь".
Дівчина усміхнулася переляканому дідусеві, який виглядав за хвіртки.
— Молодчина, дєдуль!
— Шо-шо? — Дідусь в шоці дивився то на Ваню, то на Марка, що їх наздогнав, то на салатову гусеницю, що звивалася і піднімала пил.
— Чекайте… нагородний вимпел… за… за допомогу… поліції! — Марк намагався швидше перевести дух.
— Шо-шо?
Марк підняв великі пальці вгору глухуватому дідусеві, який вирішив від гріха подалі зайти назад у двір.
Не бажаючи витрачати більше сил, було вирішено провести допит на місці. Марк присів, щоб краще бачити обличчя бігуна, що розпластався на доріжці. На його спині сиділа Ваня, надійно фіксуючи підлітка. Він був спритним і швидким, але м'язової маси йому не вистачало.
— Значить, ти Глист?
— Та не вертись ти! Твоя мама дозволила застосовувати будь-які види фізичного насилля. Просила тільки не бити її Толеньку по обличчю. — Ваня, балансуючи на його спині, відчула, як тіло під нею здалося, і більше не виривалося. — Відповіси на парочку запитань, і можеш бути вільним. Ми не будемо віднімати у тебе багато часу на літніх канікулах.
Марк вже втомився, тому одразу перейшов до справи.
— Що ти робив у вікні Максима?
— Просто мимо йшов. Дивлюсь – у Стручка світло горить, я й глянув з цікавості.
— А втікав тоді навіщо?
— А на якого ви гналися за мною?
— Щоб фотографію віддати! — Ваня пообіцяла не втручатися в допит, тому швидко зобразила "рот на замок", після докірливого погляду поліцейського.
— У Максима були останнім часом з кимось сварки?
— Та з усіма! Цей зрадник з кожним встиг посваритися!
— Зрадник? — Марк чіплявся за соломинку.
— Звичайно! Він покинув нашу сім'ю минулої осені, посварився з Вадиком, і більше ні з ким не підтримує зв’язок, тільки борги ходив вибивав зі своїх же.
— Сім'ю? Ви себе, дітки, мафією вважаєте? — Дівчину потішила серйозність хлопця.
— Ваня!
— Мовчу…
Марк продовжив допит.
— Що за борги?
— Карткові виграші, а комусь раніше гроші позичав. Він кожну копійку мені пригадав!
— Навіщо йому гроші? У нього були проблеми?
— А мені звідки знати? Ми з ним не були близькі. Взагалі, він, крім Вадика, особливо ні з ким не спілкувався.
— Вадик – це ваш лідер? Через що вони посварилися?
— Слухайте, я ж не можу отак просто вам все вивалити? Мене ж приб’ють!
— Як Максима? — Ваня спробувала підловити хлопця.
— Це я образно… Ми ж не бандити якісь! Багато хлопців на нього образилися, коли Стручок заявив, що не хоче мати з нами нічого спільного. Але це ж не привід вбивати!
Незважаючи на сумнівну компанію, Толя здався Марку досить вразливим хлопчиком, який справді вірив, що його друзі – друга сім'я.
— Так чим ви займаєтеся тоді, "не бандити"?
— Та різним, але не вбивствами!
— Ти виплатив Максиму п’ять з половиною тисяч?
— До копійки все віддав. Мені пощастило, мій борг один з найменших. У мене вистачає розуму не грати на гроші.
Марк простягнув руку, і Ваня передала йому з кишені переписаний борговий листок Максима.
— Можеш назвати людей зі списку? Людськими іменами.
Толік довго сумнівався, але Ваня пообіцяла в разі відмови знову поговорити з його мамою. Коли питання вичерпалися, а з хлопчика було взято обіцянку не говорити нікому про допит, його відпустили з миром.
— А чий це велосипед? — Марк помітив залишеного Ванею на узбіччі залізного коня.
Дівчина знизила плечима.
— Ти його вкрала?
— Позичила… на час. Я поверну… коли згадаю, біля якого двору він стояв.
Залишок дня вони ходили від дому до дому, намагаючись знайти щасливого власника раритетної "України".
***
Вечір приніс очікувану прохолоду. Напарники сиділи в тиші на занедбаному дерев'яному причалі, звісивши ноги у воду. Поруч лежали порожні упаковки від магазинних круасанів і випита пляшка з колою.
Кожен з них думав про своє, дивлячись на захід сонця. Ваня лягла на спину, підклавши руки під голову, і закрила очі. А Марк не міг відірвати свою увагу від горизонту. Він пообіцяв собі кожен вільний вечір ходити милуватися заходом сонця.
— Ти колись виходила в море?
— Звичайно. Більша частина жителів заробляє ловом. У моїй родині немає рибалок. Але мене це не зупиняло. — Ваня усміхнулася своїм спогадам. — В дитинстві ми з Терентієм кожний повний місяць крали човен і відпливали подалі від берега з цукерками. Ми сподівалися зустріти русалку і подружитися з нею. Нам тоді було років по вісім.
— Жах який. Виявляється, ти завжди була божевільною. Мене в мої вісім батьки навіть вдома боялися одного залишити.
Поки останні промені не сховалися, вони сміялися, згадували кумедні історії з дитинства і порівнювали, наскільки вони відрізнялися. Незважаючи на кардинально протилежне виховання і середовище проживання, двоє на причалі виросли на одних і тих же мультфільмах, піснях і радіопередачах. Обом батьки намагалися прищепити любов до ближнього і почуття справедливості. Спільне почуття гумору допомогло зблизитися таким різним, але таким схожим людям.
***
Повертаючись додому втомленим, але в піднесеному настрої, Марк не хотів звертати увагу на тихі схлипи сусідського хлопчика, якого він нещодавно так вміло залякав. Але тепер йому було соромно за свій вчинок. У пориві почуття провини він спустився назад з ґанку і заглянув через паркан.
Вже через півгодини він стояв над імпровізованою могилкою для пташеняти, що розбилося, випавши з гнізда. Сашенька (відомий як сусідський хлопчик) прочитав коротку молитву з безглуздих фраз, що запам'ятав у церкві, кинув жменю землі, витер сльози і скомандував дядькові закопувати трупик, що так і не встиг оперитися.
Це був найбільш сумбурний і дивний день у його житті. Але, на своє ж здивування, Марк залишився ним повністю задоволеним.