#B #G #F #18+ #закінчений #повсякденність #Максі #Романтика #Випадковізусрічі #емпатія #ДругоряднаЛГБТлінія #кохання #розвитокперсонажа
Вийшовши із ванни я попрямувала на кухню де сидів невдоволено Максим. Його лице відображало всі риси невдоволення та смутку, обпершись на стільці він за мною уважно слідкував не кажучи нічого, ніби я повинна почати цю розмову.
Це так бісить, я не вмію читати думки, а сидіти чекати що за тебе хтось щось вирішить і все піде як тобі треба, неможливо. Цікаво, що він уже в своїй голові напридумував. Інколи мені здається що він неправильно вибрав свій рід заняття, з такою фантазією придумувати казки йому, краще було б бути письменником а не програмістом. От там би він досяг успіху.
Заваривши собі чаю, я повільно повернулась до Максима який досі сидів і спостерігав за мною, замість того щоб почати говорити я мовчки відпила чаю зі своєї улюбленої чашки. Формою вона напоминала хмаринку, можливо з неї трішки незручно пити, але це ручна робота, та ще моїми руками зроблена, в ній можливо залишилась частинка мене. Наш мовчазливий діалог продовжився.
О, він думає що мені немає чого робити тільки но дізнаватися його думки, чи що?
Давно у нас не було сварки, я й цей раз хотіла обійтися без неї, але відчуваю його настрій та агресію. Раніше такого не було, хоча можливо один раз. І то, не тільки він був тоді злим, я теж, ми просто покричали, і все на цьому закінчилось. А сьогодні таке відчуття що буде по іншому, я не знаю що чекати.
Це мене лякає.
Ми так і подовжили стояти в тиші, у вікні неквапливо заходило сонце наповнюючи кімнату вечірнім сяйвом.
І нарешті він вирішив заговорити:
– Ти нічого мені не хочеш розповісти? – подивившись на мене ніби я в чомусь винна.
– Ні, а може ти дуже хочеш розповісти. – Тільки я хотіла продовжити як він різко встав за столу і перебив мене:
– Де тебе вчора носило? Ти не прийшла відразу після роботи. Шлялась з отой хвойдою? – він перейшов на підвищений тон та підійшов ближче до мене та направив на мене вказівний палець, тикав в мене наче дитина, яка вперше в житті щось побачила і хоче поділитися з іншими.
Не давши мені сказати ні слова знову почав:
– Ти повинна була мене попередити. Я! Твій хлопець, ти повинна була мені розповісти куди і з ким ти йдеш. – Чому він продовжує нести цей абсурд і кричати на мене, ніби я в чомусь винна?
– Я тобі нічого не повинна, ти теж міг написати, ми ж не в кам’яному віці живемо. – Я відповіла спокійно, у мене немає бажання на все це, треба всі емоції тримати в собі, дихай, все добре, ти себе контролюєш, не піддавайся, він цього і чекає.
– Повинна була сказати де ти і з ким, я говорив що ота Ліза мені не подобається. Чому ти досі спілкуєшся з нею? – його лице налилося агресією, і здавалося він думав що чинить правильно, ніби це для нього було нормально.
Він збожеволів, що він несе?
– Я думаю тобі треба заспокоїтись, давай поговоримо коли ти заспокоїшся. – Після того як я це сказала, взяла свою кружку чаю зі стола та хотіла піти, але він мене схватив за руку і відсмикнув назад.
– Ні, не закінчили! – він навис наді мною.
– Мені це не подобається, припини. – Теж підвищила голос на нього. Він себе дуже дивно поводить, я не повинна це терпіти. – Що ти мені це кажеш, а самого носило невідомо де, тебе не було цілу ніч, і зранку я тебе не спостерігала в цій квартирі, і ти смієш мені ще щось говорити? – він спробував мене перебити, але в нього нічого не вийшло бо я продовжила, – Повинна!? Я тобі щось повинна? Не будь таким самовпевненим. Ти осмілився мені говорити з ким мені спілкуватися, небагато чи ти на себе взяв? – грюкнувши чашкою по столу я його відштовхнула від проходу і намагалась пройти, але не тут то було.
Він знову схопив мене за руку не даючи пройти далі, я відштовхнула його вже другою рукою, але Макс взяв мене і за неї. І як мені тепер вивільнитися, я не розумію що він від мене хоче.
– Не твоє діло де я був поки ти не відповівши на мої питання. Зрозуміла? – промовив він дивлячись прямо в мої очі.
– Ні, і що ти мені зробиш? Вдариш? Насильно примусиш говорити? А давай, спробуй, мені буде цікаво на це поглянути. – Ти диви налякав їжака голою сракою. Якщо би я була ніженкою то би нізащо не йшла на журналіста, я і страшніше бачила.
Після моїх різких слів Макс розгубився, і я, скористалась моментом, висмикнула руки та погрозливо зробила декілька кроків на нього.
Мені інколи цікаво, чому багато хто думає що емпатія яка дає змогу розуміти та відчувати чужі емоції це слабкість? Що можна відігратись на нас, чи контролювати, чи як ще кажуть, людина-”подушка для сліз”? Це просто велика помилка, мені не потрібно дивитися на лице щоб зрозуміти емоції людини, якщо ти відчуваєш страх чи іншу емоцію, я це теж відчую, і тобі не допоможе кам’яне лице.
Я з дитинства відрізалась норовливим характером, але з часом мені стало некомфортно з людьми і їх емоційними проблемами, тому і уникала конфліктів та інших суперечок. Хоч, можливо, я і спокійна та замкнута людина, але дратувати мене не потрібно.
– Повторюю ще раз, окремо для тебе, заспокойся і подумай що за хрінь ти мені говориш, і не треба мене контролювати, бо тоді я почну контролювати тебе. – Приблизившись до його лиця я спокійно і чітко промовила, по ньому було зрозуміло що такий поворот подій він не передбачив.
Повернувшись до столу я взяла свою чашку і відпила чай.
– До біса, тепер він огидний. – Договоривши я підійшла до раковини та вилила залишок туди. Максим так і стояв в ступорі спостерігаючи за мною. Він хотів щось сказати, але я продовжила, – не розумію, чим ти обкурився, що за маячню верзеш, я хотіла дізнатись, але у мене немає інтересу і настрою на це.
Невдоволено видихнувши я попрямувала до спальної кімнати, але на виході із кухні він почав говорити до мене.
– Чому ти не відповіла на питання де ти вчора так пізно була? Ти повинна писати де ти знаходишся. – Уже спокійно говорив.
Він хоче це продовжити, на що?
– Коли ти теж відповіси мені на ці ж питання, ось тоді і поговоримо. – Я вийшла та пішла спати.
Не розумію що з ним сталося за ту ніч, ніби його підмінили, він ні разу такої маячні не говорив, а тут йому щось стрельнуло в голову, що за невпевненість в собі. Можливо він щось накоїв і намагається повернути в мій бік, а може і вправду не тверезий, як можна таку нісенітницю говорити? Чесно, це мене починає лякати, якщо він себе так дивно поводить, що він ще може зробити, треба бути обережною.
Чи я просто раніше це за ним не помічала. Та ні, такого не було. Продовживши думати, в голові почали спливати деякі моменти, які тоді мені здавалися нормальними, але зараз мене наштовхувало на думку, як це можна не помітити коли він намагався мене принизити. Хоч він говорив це не в такій грубій формі, але інколи він відшучувався на рахунок моєї зовнішності, і йому завжди було до чого придратися, а я не придавала цьому ніякої уваги. Контроль, не можу пригадати, можливо це щось новеньке. В спробах пригадати щось ще, я повільно, непомітно заснула.
Прокинувшись від будильника я поспішила збиратись на роботу, чому то ліжко з іншого боку було порожнє, невже його безпричинна агресія не пройшла, але коли я вийшла з кімнати я почула запах з кухні. – Що він там робить та ще так рано?
Зайшовши на кухню я побачила Максима який щось готував.
Навіщо він встав для цього так рано? Він що ніч не спав?
Я не знала як розпочати розмову після вчорашнього, я мовчки підійшла і набрала води, коли я поставила чашку в раковину Максим повернувся до мене і різко заговорив:
– Я приготував млинці та салат на сніданок, що з цього будеш.– У нього в руках була лопатка якою він незграбно розмахував показуючи що він робить. – А ще я зробив твою каву. – Він так радісно говорив, ніби нічого вчора не сталось і все це мені привиділось.
Це так не зрозуміло, чому він поводить себе так, він не вибачився, чи навіть щось таке, хоче ігнорувати вчорашній вечір. Млинці, серйозно?
– Ні, дякую, ти ж знаєш що я зранку не їм. – Я натянула свою звичайну посмішку і вийшла з кухні і пішла збиратися далі.
Коли я вже виходила із квартири він вийшов невдоволено з кухні до мене і почав знову говорити те саме.
– Чому ти не хочеш, час ще є, давай поїмо. – Він ніжно взяв мене за руку ніби благав залишитися ще на декілька хвилин.
– Ти же знаєш що я не снідаю, потім весь день почуваю себе не добре.
– А кава? – знову ця моська, навіщо він це робить, я не хочу знову бігти щоб не запізнитись, це так обтяжує.
– Добре. Тільки ненадовго. – Після моїх слів Макс потяг мене за руку з радісним обличчям, але з його емоціями і те що він відчував було щось не так.
Я зайшла за ним на кухню, на столі вже стояли все, салат, млинці і ця кава, як звичайно без молока бо в нас ніколи його немає, не люблю її пити, вона занадто гірка для мене, ніби нагадування що життя таке ж, і який вибір ти не зробив кава залишиться гіркою, ні цукор ні молоко не зробить її достатньо солодкою і все одно буде відчуватися гіркота.
Максим посадив мене за стіл, а сам сів навпроти мене, зробив вигляд що відпив своєї кави і почав говорити:
– Все добре?
– Так, – ні, подумала я, – чому запитуєш?
– Ти просто тільки дивишся, але не п’єш каву, а говорила що швидко. – Він ненароком почав рухати до мене тарілки з їжею, – все таки хочеш, скуштувати?
– Я не передумала, просто задумалась. – Сказавши я взяла чашку і відпила каву.
Гірка, фу!
– А я так старався, на диво смачно вийшло, сумно що ти не хочеш.
–Я можу з’їсти їх на роботі якщо ти не проти? – після моєї фрази він як божевільний почав носитися по кухні шукаючи куди покласти їжу.
– Правда? Візьмеш?
– Так, ложи все. – Я махнула рукою верх ніби сказала клади що забажаєш.
Максим, почав з ентузіазмом все складувати в два різних контейнера щось при цьому примовляючи, але ця нестерпна кава зайняла всі мої думки.
Нарешті коли він склав цю їжу, я залила останні ковтки гіркоти в себе.
Хоч я розумію емоції людей я не можу зрозуміти їх самих, чому вони діють на перекір собі, прикидаються не тими ким вони є. Можливо щоб щось зробити краще, але роблять гірше тільки собі і втрачають свої справжні почуття до життя.
Я пішла до виходу, а Макс попрямував за мною тримаючи в руках ці кляті судочки з їжею, мене бентежить те що він поводиться ніби нічого не було. Поки я взувалась він клав їжу мені в сумку, і було таке відчуття що він шукає там ще щось, це так бридко. Напевно у нього знову параноя. Я піднялась до нього і обняла його наостанок.
– Дякую, я с радістю все з’їм.
– Звісно це ж я готував. – Він поцілував мене в скроню і відпустив з обіймів.
Забравши в нього сумку я вже виходила як із-за спини почула .
– Хіба ці шорти не за короткі, можеш одягнути другі? – невдоволено сказав він.
Що тепер, і одяг буде мені підбирати чи що?
– Це офісні шорти і вони не короткі. – Я покрутилась навколо себе і невдоволено цмокнула.
– Може все таки штани одягнеш?
– Знущаєшся? На вулиці вже до тридцяти градусів, ні, якщо хочеш сам і надягай.
Максим ще хотів щось сказати, але я проігнорувала його і швидко вийшла на вулицю.
Я не хочу це слухати.