#B #G #F #18+ #закінчений #повсякденність #Максі #Романтика #Випадковізусрічі #емпатія #ДругоряднаЛГБТлінія #кохання #
На мій телефон прийшло повідомлення, я нарешті виключила пісню, та подивилась хто мені написав. Це був невідомий номер. Я зайшла в повідомлення там було написано
– Привіт, це Софі, пам’ятаєш мене. Це моя собака налетіла та тебе.
Потім знову прийшло повідомлення, це було її фото, на цьому фото вона посміхалася і за її волосся крім неї не було нічого видно. І ще текст:
– Це точно я, ніхто не інший.
У мене це визвало посмішку, а в середині мене наче розлилося тепло, тільки я хотіла відповісти, як телефон знову пікнув:
– Мені цікаво. Ти вільна на цих вихідних?
– Привіт, так я тебе пам’ятаю, тебе важко забути, – відповіла я.
Мені швидко прийшла відповідь:
– Це добре.
– Так, я вільна, можемо зустрітися після обіду десь в другу годину?
– Ідеально, я тоді і Тедді візьму з собою, тоді в парку біля центру. Так?
– Так, буду чекати зустрічі.
– Я теж. – Вона так швидко відповідає, аж дивно, і від неї прийшло ще повідомлення. – Спокійної вам ночі.
– Дякую, тобі теж. – Я вже думала що це кінець, але мені прийшло останнє повідомлення.
– Я думала що ви вже, спите. Мені так пощастило. Надіюсь я вас не розбудила.
Вона така кумедна.
Я стояла дивилась в екран свого телефона деякий час, чомусь вона викликала у мене посмішку, можливо день не такий паскудний, хоча ні, до вихідних ще два дні, як же мені не хочеться чекати. З ванної не хотілося виходити, хотілося тільки випити чогось знову, залити діру що утворилась в середині, але я розуміла що це не потрібно робити. Мені просто треба пережити декілька днів, чому це так тяжко.
Я нарешті лягла в ліжко, Макс знову сів за комп’ютер, ніби він від нього відійшов щоб з мене познущатись. Треба щось міняти, почуваю себе просто жахливо, чому мій мозок ні як не може замовчати, думки знову і знову з'являються в голові і не тільки стандартні теми чи турботи про щось інше, а й знову і знову рахує різні вірогідності майбутнього, я просто хочу спокійно заснути без думок, без почуттів.
Скрутившись калачиком, я лежала і намагалась викинути всі думки, після деякого часу стало легше. Я почула шурхіт в кімнаті, але відкривати очі не стала, Макс ще якийсь час щось робив, потім теж ліг спати. А у мене не дуже виходило, я просто лежала, але нічого не змінилося. Деякі настирливі міркування так і не полишали мій мозок, ще трохи і я вирішила глянути на час, чотири години ночі, мене це не здивувало, залишивши всі старання я попрямувала на кухню, налила собі склянку води та сіла розглядати краєвид у вікні.
Всі ліхтарі були давно вимкнені, темрява заповнювала будівлі, стежки парку, дорогу, де іноді поїзджали машини. Цікаво, хто в такий час кудись їде і нащо? В будинку з ліва майже всі вікна були темні, але на диво було три вікна в різних місцях де світло горіло, можливо в тих людей теж безсоння. Які їх думки бентежать що вони не можуть спати?
Посидівши ще деякий час, я вирішила все таки знову спробували заснути. Але знову кляті думки.
На цей раз зробила інакше, раз я не можу їх позбутися то перетворю в щось інше. Я згадала коли гуляла в лісі, де була велика квіткова галявина там співали пташки та світило весняне сонце зігріваючи все навколо, шурхіт зелені, і тут щось промайнуло з правого боку, придивившись уважно я побачила там зайчика, який побачивши мене швидко чкурнув кудись. Я почала відчувати спокій та насолоду, та непомітно для себе засинала.
Прокинулась я від нестерпного крику будильника, моя голова ніби розвалювалась на шматки, я швидко його вимкнула. Мені потрібна таблетка, а то я до вечора не доживу.
В аптечці потрібних таблеток не знайшлось, треба буде перед роботою забігти до аптеки, я пам’ятаю там недалеко, за рогом, поруч з роботою.
З останніх сил я зібралась, перед тим як вийти згадала про воду, набрала в свою спортивну пляшку рожевого кольору води. Нарешті пішла на роботу, майже не забула зайти по таблетки, мені прийшлося розвертатися і йди назад по них. На роботі було на диво тихо після вчорашнього, а Володимира Олексійовича чомусь не було на місці.
Цей день промайнув спокійно, були тільки докучання Лізи що я пила без неї, як вона здогадалась, хоча по мені було видно що щось не так. Це в більшості було із-за безсонні, а не із за алкоголю. Володимир Олексійович з’явився на роботі тільки після обіду, на вигляд він був виснаженим, сьогодні він не влаштовував істерики, просто спокійно сидів в себе в кабінеті, не виходячи з нього.
Залишок дня пройшов дуже швидко, закінчивши роботу я вже збиралася додому, а Володимир Олексійович досі сидів в своєму кабінеті. Напевно йому соромно, хоча, йому і соромно, це різні речи.
По дорозі додому я вирішила трішки посидіти в парку біля нашого будинку по спостерігати за людьми, рослинами. Там було так багато пташок.
Вечір дома промайнув на одинці, в Максима було дуже багато роботи, тому він весь вечір сидів в своїй кімнаті працюючи, відволікся він лише раз коли я прийшла, він віддав свій макбук і пішов працювати далі. То на краще, тиша і самотність, це те що мені потрібно. Залишився ще один день до вихідних, треба завтра не забути побалакати з Лізою.
Нарешті п’ятниця, хоч щось тішить, завтра вихідні.
На роботі все пройшло легко, у мене з ранку було таке відчуття що Володимир Олексійович не виходив з свого кабінету з учора. Я поговорила з Лізою і ми домовились зустрітись завтра ввечері. Ідеально, після зустрічі з Софі піду з Лізою тусити, ось там я і дізнаюсь що все ж таки сталося. Роботи на диво було мало тому більшість часу я лінилась, у Лізи була приблизно така ж ситуація, тому ми майже весь час переписувались в чатах.
Удома все пройшло як завжди, Максим мені набридав, а я все сама приготувала.
І коли ми їли, він знову знайшов до чого причепитися:
– Я завтра йду гуляти з Лізою увечері, хотіла попередити що мене завтра довго не буде.
Цмокнувши він відповів. – З нею? Я говорив що б ти з нею не ходила. – В цей момент я перебила його.
– Мені все одно що ти про неї думаєш, якщо тобі вона не подобається то твої проблеми. – Коли я це сказала, його лице скривилось як у дитини якій щось не дозволяли.
Він хотів щось додати, але я перебила його знову.
– Я не буду це слухати, я говорила тобі це і не раз, мені набридло повторювати знову і знову, у тебе що пам’ять як у рибки Дорі. – Я думала він щось відповість мені, однак на диво він промовчав та перейшов на іншу тему.
– Так завтра в скільки ти йдеш? – на диво спокійно запитав.
– Мені на другу годину. – Відпила свого чаю чекаючи його реакції.
Мені не хотілося розповідати про Софі, ще до чогось причепиться, чи буде напрошуватися піти зі мною, бо він ніби її не знає. Хай вже буде так, що він про неї знати не буде і мені менше мороки з ним. Крім того я не збрехала, просто не всі моменти розповіла.
– Значить ти так же швидко повернешся? – він усміхнувся одним кутиком рота та підморгнув мені.
– Ні, ми хочемо сходити по магазинам. – Потім йому скажу що нічого не сподобалось і все вийде як завжди. Він повірить в це, бо знає як тяжко мені щось вибрати.
– Чому? Я думав що ти швидко повернешся і вечір ми проведемо разом. – Знову він намагається підлизуватися, на мені це не спрацює ні зараз, ні в майбутньому.
– Ні. – Це не просто бісить, це доводить мене до сказу, чому останнім часом він не розуміє слово ні, кожного, бісового, разу, знову і знову думає що це так або те що мою думку можна змінити, чому він не поважає мої кордони. Якщо він так продовжить, моєму терпінню настане кінець. І тоді я не буду багато думати.
– Чому? – знову почав кривити нудотно своє миле лице.
– Ні, ні, ні, ні! – закричала я. – Чому ти не чуєш мене, ні значить НІ!
– Що ти так завелась, я ж просто запитав. – Він сумно подивися на мене і швидко вийшов з кухні.
Я? Знову винна я, якого біса. Мені все одно що ти там хочеш. Завтра я йду гуляти з Софі а потім з Лізою, і мені буде все одно що ти думаєш про це, і що хочеш саме ти. Я піду і відпочину за цілу неділю і повеселюся. А він хай йде до біса.
Чому тільки я повинна переживати за його почуття, а мої що не важливі?
Чому при кожній сварці коли я права він починає уникати мене?
Я просто хочу відпочити від цього всього, хоч трішки.
Спала я так само погано як учора, і після якогось часу я перестала боротись з собою, і просто лежала і дивилась на стелю не рахуючи часу.
Ранок наступив дуже швидко, я вимкнула будильник раніше часу, можливо хоч кава врятує мене від моєї втоми. На кухні я зустрічала світанок, передчуваючи цей день, це буде кращий день за всі інші. Так як часу було вдосталь, я вирішила почитати книгу. Максим в цей час спав. Довго всидіти за книгою не вийшло, вона виявилась досить нудною. Чим же мені ще зайнятися? На думку чомусь спала тільки пінна ванна, а що до неї, просто ванна це не те. Поки я сиділа з роздумами, сонце почало мені світити в обличчя, із-за цього я скривилась та перемістила погляд, і перед очима з’явилася сама дорога пляшка вина яку я купила рік назад, але її навіть не відривала, тоді мені хотілося себе побалувати, купити то купила, а ні разу не спробувала. Це мабуть був знак, не просто я її так помітила.
На годиннику була тільки десята година, я наповнювала собі ванну, все естетично розставила, налила вино, занурилась в воду, і насолоджувалась фільмом.
Коли я вилізла звідти я почала збиратися на зустріч. Як же давно не фарбувалась яскраво, сьогодні вирішила зробити макіяж як зазвичай колись робила. Мінімум тону, ідеальні стрілки, туш та темно червона помада.
Що ж зробити з волоссям, не хотілося щоб воно мені сьогодні заважало. Я вибрала високий хвіст і спереду обличчя було декілька вільних прядок.
Залишилось вибрати лише одяг, зайшовши в спальню я здивувалась що Макс ще спав. Так як я спочатку повинна зустрітися з Софі то не знала що вдягнути. Так як її собака теж там буде. Зупинилась на чорному топі та шортах бермудах зеленуватого відтінку. Взявши все що мені потрібно я нарешті вийшла з квартири та направилась до місця зустрічі.
На диво сьогодні не було так спекотно як на початку цієї неділі. Прийшла в парк завчасно, Софі ще не було, сіла на лавці яка була розташована так щоб було видно більшість парку. Не пройшло і двох хвилин як побачила силует Софі та Тедді, не побачити їх було важко, я попрямувала на зустріч до них.
Коли я підійшла ближче, вона почала мені махати, а її собака стрімко попрямував в мій бік і тягнув її за собою.
Це виглядало так кумедно.
Коли ми уже були поруч її собака несподівано обійшов мене, тим самим стикнувши нас в обійми.
– Вибачте, я зараз розплутаю. – Але як на зло ставало гірше, і тут різко собака захотів піти в бік, тим самим звалив нас на землю.
Софі дивилась на мене налякано, але вся ця ситуація викликала тільки сміх, коли вона побачила що я сміюся розслабилася і теж засміялась, і ми нарешті розплутались.
– Ви не довго чекали? – запитала вона.
– Ні, я тільки но прийшла, не хотіла запізнитися тому прийшла раніше, і давай перейдемо на ти, якщо ти не проти.
– Я тільки за! – радісно вигукнула вона. – Вибачте за мого пса, коли він бачить вас… – Різко замовкла і знову продовжила, – тебе і божеволіє.
– Я на те і надіялась, тому все добре.
– Якщо, Таню, ти не проти, можемо трохи пізніше піти попити каву, а зараз прогулятися. – Чому вона така не впевнена?
– Так, а ти не проти якщо я пограю з твоєю собакою? – тільки но я запитала вона радісно замотала головою кажучи так.
Сьогодні її волосся було зав’язане у два пучки на голові, тому і не заважало їй, а вона при цьому виглядала дуже кумедно. Цікаво їй не жарко в штанях.
Ми пішли в середину парку по ближче до майданчиків призначених для собак, присіли на лавку і вона відпустила Тедді і він побіг щось досліджувати по парку.
Там було достатньо багато собак. Невже у нашому місті так полюбляють собак.
– Тобі не важко за ним дивитися, чи тобі хтось допомагає.
–Ні, він зазвичай спокійний, я живу одна з ним, тому вже звикла. – Вона усміхнено дивилась в далину. – Можливо він важкий для мене, але він добре розуміє команди, тому у мене не виникає труднощів.
– Ого, ти вчила його?
– Так, коли він ще був отакесеньким. – Вона показала руками невеликий розмір, – а, зараз, фото покажу. – Незграбно дістала телефон, майже один раз його не впустила. Пошукавши трохи повернула телефон показавши фото.
Він і справді був таким маленьким.
– Чим ти його кормила що він таким виріс. – На моє здивуння вона дзвінко засміялась.
– Та як зазвичай, кормом та ще деякими смаколиками. – Вона замовкла, трішки подумала та сказала. – Я хотіла взяти іншу собаку, маленьку, але побачивши його зрозуміла що візьму саме його, продавець мене попереджував що Ньюфаундленд велика порода, але я уже все вирішила для себе, він був схожий на маленький коричневу пушинку і дуже лагідним, тому я не жалкую.
– Яка цікава історія. – Повисла тиша, про що говорити ще, як я давно не знайомилась з людьми, що вже і забула про що зазвичай говорять.
– Хочеш я покажу команду яку ти ще не бачила?
– Давай. – Софі мене заінтригувала
Вона позвала свого собаку і він швидко прибіг до своєї господарки.
Вона його погладила та дала смаколик, повернулась до мене і сказала.
– Дивись. – Повернулась до Тедді та направила на нього руки ніби в неї в руках був пістолет.
– Тищ. – Сказала ніби вистрілила в нього.
Собака в ту мить відійшла та впала, а вона знову.
– Тищ. – Він заскулячи перевернувся животом до верху
– Тищ. – Знову, і різко він повернувся на бік та перестав ворушитись.
– Молодець Тедді. – На цих словах він підвівся та взяв смаколик з її рук.
– Я таких трюків і не бачила. Круто!
– Правда? Дякую. – Вона засоромилась.
Тедді підійшов та сів біля мене, він дуже пухнастий та великий. Я вирішила погладити його. Коли почала його гладити він поклав свою голову мені на коліна та сумно на мене подивився.
Софі присіла поруч та дивилася на нас.
– Напевно вас щось турбує чи ви засмучені, він зазвичай так робить щоб когось втішити.
– Який розумний пес. – Я продовжила його пестити.
– Не знаю що у тебе на душі, але я хотіла б допомогти. Хоча ми сильно не знайомі і це дивно, але.. – І вона замовкла, а я вирішила продовжити.
– Все добре, просто останнім часом думки почали турбувати мене сильніше, не можу від них позбутися, ось і все.
– Я тебе розумію, щось стається, і виходить, що все це заповнює всі твої думки.
Ми замовкли, і десь хвилину сиділи в тиші, а тут різко Софі підстрибнула, чим мене здивувала.
– Так, тут добре, але я зголодніла, думаю ти теж, ходімо я пригощу тебе. – І витягнула руку подаючи мені.
– Ходімо. – Я взяла її за руку і підвелася, вона причепила до повідка собаку і ми неквапливо пішли до виходу парку.
– Тут недалеко є кафе де можна з собаками, я думаю тобі теж там сподобається.
– Ми ще подивимось. – Я скривила своє лице вдававши, ніби я критик і показово підняла одну брову. Софі засміялася.
По дорозі до кафе ми розговорилися і я дізналася що у нас схожі смаки на їжу та серіали, хоч Софі не любила читати, але дуже любила дивитися екранізації книг. Вона не любить сукні бо її постійно в них одягали, працює вчителем іноземних мов, холопця не має тому що вони її сприймають або як дитину, або якусь не самостійну людину і її це бісить.