2.
Пані Ан провела Джисона в гуртожиток, щоб показати його кімнату. Гуртожиток знаходився на віддалі від головного корпусу і вікнами виходив на ліс. Це була триповерхова будівля у тому ж стилі, що і навчальний корпус, така ж стара, сіра і громіздка. Піднімаючись на другий поверх вчителька розповідала, де знаходяться душові, кімната відпочинку і кухня. Коридори були оздоблені налакованим темним паркетом і такого ж тону панелями на стінах. Дерев'яні сходи рипіли, сповіщаючи про пересування. За довгою вервечкою дверей чулись голоси, музика і сміх студентів. Деякі двері були відчинені, за деякими панувала тиша. Хлопці туди-сюди снували коридорами в домашньому одязі або в спортивних костюмах, вітались з вчителькою і йшли далі у своїх справах.
Зі сходів, що вели з третього поверху, почулись лункі швидкі кроки, а за ними набір відбірної лайки. Два хлопці вискочили в коридор. Один з них весело сміявся, тримаючи над головою зошит і тікаючи від другого. Темне волосся розвівалось від бігу, на обличчі була радісна широка посмішка.
- Ах ти ж паскуда! Я тебе зараз дожену і роздавлю!
Не високий широкоплечий хлопець біг за втікачем. Його круглі щоки надувались від гніву.
- Та ти спочатку дожени! - вигукнув втікач і різко зупинився, коли побачив пані Ан перед собою.
- Мінхо! Чанбіне! Що ви тут влаштували? - вимогливо спитала жінка, склавши руки на грудях. - І що це за слова такі?
- Вибачте, пані Ан, - широкоплечий зупинився поруч, відсапуючись. - Але цей паскудник вкрав дещо важливе у мене. Ану йди сюди!
- Не віддам, - так само весело відповів темноволосий і відступив за спину вчительки. - Я хочу почитати, мені дуже цікаво, - у чорних очах ніби скакали бісики.
Джисон на хвилину завис, дивлячись на хлопця. Він був вродливим. Темне волосся, тонкий довгий ніс з горбинкою, пухкі губи, світла шкіра. І очі кольору розтопленого чорного шоколаду, здавалось, світились зсередини.
- Мінхо, припини, - пані Ан повернулась до темноволосого хлопця і простягнула до нього руку, вимагаючи віддати зошит. - Давай сюди. Вам пощастило, що зустріла вас я, а не комендант.
- Та ну, пані Ан, не будьте такою, - посміхнувся Мінхо. - У нього і правда гарні вірші, чесне слово.
- Можливо і так, але ти дратуєш Чанбіна навмисне.
- Все ви знаєте, пані Ан, - хмикнув хлопець і простягнув зошит вчительці. - Ви ж не розкажете коменданту? - Мінхо мило наклонив голову набік. - Будь-ласка?
- Я подумаю, - жінка мило посміхнулась, віддаючи зошит Чанбіну. - Думаю, помсти Чанбіна тобі вистачить. Не роздавлюй його, не хочу бути свідком криміналу, - останні слова жінка сказала пошепки, змовницьки посміхнувшись.
- Ти новенький? - Мінхо звернув увагу на Джисона, який стояв як вкопаний і все ще витріщавмя на нього. - Той самий, якого перевели?
- Ага.
- Це Хан Джисон, - відповіла за нього пані Ан. - Відсьогодні наш новий студент.
- Круто, - Мінхо криво посміхнувся. - Класний синець. Гарного дня, пані Ан, - хлопець підморгнув вчительці і повернувся до Чанбіна.
У Джисона запалали вуха. Двоє хлопців разом пішли назад до сходів, штовхаючи один одного плечима.
- Не звертай уваги, це наші бешкетники, - пані Ан мило посміхнулась.
***
Чотири ліжка в кімнаті стояли одне за одним, по два під кожною стіною. Між ними знаходились по дві тумбочки, а шафи стояли по обидві сторони від дверей. Два столи розташувались під вікном. На стінах висіли полички, завалені особистими речами, книгами і конспектами. Здавалось, в кімнаті з однієї сторони стався Армагедон, ліжка заправлені як попало, зверху лежали речі. З іншої ж обидва ліжка виглядали охайно і ніби неторкано.
Пані Ан показала Джисону його кімнату, пояснила, що заняття починаються завтра о дев'ятій і у нього буде три сусіди по кімнаті. Джисон зітхнув і затіг валізу всередину.
Посеред безладу одного з ліжок під вікном, головою до дверей, лежав хлопець зі сетч-буком у руках. Він щось малював і був надто поглинутий музикою з навушників, які вставив у вуха. Джисон одразу відмітив, що волосся у хлопця довге, а вуха виблискують купою сережок. Мабуть, не такі вже і жорсткі правила, подумав Хан.
Ніби відчувши чужий погляд, хлопець повернувся до дверей і смикнувся від несподіванки.
- Нащо так підкрадатись?! - вигукнув він, витягнувши навушники і сівши на ліжку.
- Я не пілкрадався. Ти просто не чув. Мабуть, музика надто гучна.
- Мабуть.
Риси обличчя хлопця пом'якшали і пухкі губи розтяглись в лінивій посмішці.
- Ти новенький?
- Так.
- Я Хьонджин, - хлопець встав і протягнув Джисону витончену долоню з довгими тонкими пальцями. - Твій сусід до випуску.
- Джисон, - він потиснув запропановану руку.
- З нами ще живуть Синмін, - Хьонджин вказав на ідеально застелене ліжко. - І малий Чонін, він першокурсник, - він вказав на інше ліжко, на якому валялась коричнева шкільна форма. - Твоє ліжко ось це, - Хьонджин махнув на неторкане ліжко під вікном. - Полички в шафі ті, що вільні. Як і в столах. І вільна тумбочка. Ласкаво просимо.
- Дякую.
Двері кімнати різко відчинились і в них вихором влетів Фелікс.
- Джисон! - радісно вигукнув він, білою плямою підлетівши до друга. - Вибач, не бачив твоє повідомлення.
Фелікс затягнув друга у міцні обіми.
- Привіт, - Джисон, здавалось, вперше посміхнувся за останній тиждень.
Бачити радісне обличчя друга було так приємно, що всередині розлилось тепло.
- О, то це і є твій друг, про якого ти розповідав? - Хьонджин всівся на ліжко і закинув довгі ноги одна на одну.
- Так, мій найкащий друг. Ми з дитинства дружимо, - Фелікс наче сяяв зсередини, такою яскравою була його посмішка. - Круто, що тебе поселили в кімнату до Хьонджина.
- Ага, я крутий, - Хьонджин розтягнувся в самозакоханій усмішці. - Думав, що я твій найкращий друг, - стерши усмішку, пухкі губи капризно надулись.
- У мене вас кілька, але Джисон це як брат від іншої матері, - Фелікс закотив очі. - У нас навіть дні народження поруч. Я такий радий тебе бачити! - хлопець стиснув долонями плечі Джисона.
- Я теж.
- Ти так і не розповів, що сталось і як ти сюди потрапив.
- Бо то була не телефонна розмова, - Хан опустив очі.
- Твоє обличчя... Чув, що ти з Сон У...
- Я тобі наодинці якось розкажу. Пізніше колись. Не хочу про це говорити.
- Добре, як скажеш. Я розумію, ти не хочеш вдаватись в подробиці при сторонніх.
- Хей, я не сторонній, - вклинився в розмову Хьонджин.
- Не в тому справа. Я взагалі поки що не хочу про це говорити.
- Прогуляємось? Тобі треба отримати форму у коменданта.
Фелікс влаштував Джисону імпровізовану екскурсію територією школи. Він показав спортивний зал, басейн, невелике озеро в дальній частині території. Друг розповідав про своїх сусідів по кімнаті, про вчителів. Казав, що його життя тут стало в рази кращим, ніж вдома. Джисон вже чув це, але був готовий слухати далі, бо відчував радість за друга.
Через кілька годин Фелікс відвів Джисона до їдальні на вечерю. Вони взяли підноси з їжею і присіли за довгий стіл. Майже одразу до них приєднався Хьонджин і двоє старших хлопців. Одного з них Джисон вже сьогодні зустрічав. Це був Чанбін, який нісся по коридору і лаяв свого друга.
- Фух, ледь встиг на вечерю, - на сусідній з Джисоном стілець важко впав худорлявий хлопець в окулярах. - Батьки так довго збирались... Це кошмар. Здається, мама знову тягнула час, ніби я не поїхав з дому лише два тижні тому. Ой, привіт, - він повернувся до Джисона всім корпусом. - А ти хто?
- Це новенький, Синміне, - за спиною почувся лінивий голос. - Наш новенький. Джисон. І судячи з усього, він тепер обідає з нами.
Мінхо, так звали хлопця, Джисон запам'ятав, поставив їжу на стіл і сів на сусідній з Феліксом стілець.
- Так, це мій давній друг, - представив Фелікс. - Цей вічно голодний гном Чанбін, - Лі вказав на круглощокого хлопця. - Чан, наш старичок і батько нашої притрушеної компанії.
- Та блін, - Чан закотив очі. - Я не набагато за тебе старший!
- Тобто те, що тебе охрестили багатодітним батьком, тебе не бентежить? - спитав Мінхо. Чан нічого не відповів.
- Синмін, твій сусід, - Лікс вказав на хлопця в окулярах. - З Хьонджином ти вже знайомий. А це Мінхо, наша найбільша скалка в дупі і власник паскудного характеру.
- Не слухай його, я добрий і лагідний, - Мінхо розплився в хитрій посмішці.
- Коли це ти лагідним був? - вигукнув Хьонджин.
- Давно серветок не їв? - спитав Мінхо, ніби сказав щось буденне.
- Я б подивився на цю виставу, - дзвінко засміявся Чанбін.
Джисон тихенько спостерігав за компанією, що зібралась за столом. Сумнівів не було, всі вони були друзями. Хлопці спілкувались без перепон, ніби у своєму мікрокліматі. І чомусь Джисон не відчув себе зараз зайвим тут.
- Хей, хлопці, той малий, Чонін, наш сусід, виглядає як побите кошеня, - Синмін вказав на хлопця, який щойно отримав свою їжу і тепер нерішуче бігав очима по залу в пошуках вільного місця. - Він наче гарний хлопчина. Може, хай сідає з нами? Він нікого ще не знає, судячи з усього.
- Малий! - вигукнув Чан. - Чоніне! Тебе ж так звати? Давай, йди сюди. У нас є вільне місце, - Чан вказав на вільний стілець поруч з собою.
Чонін спочатку підвів на компанію розгублений погляд, а потім сором'язливо посміхнувся і підійшов до столу.
- Привіт. Дякую за запрошення, - так само сором'язливо сказав Чонін і сів на стілець.
Вечеря пройшла за веселими розмовами, супроводжувана заразним сміхом Чанбіна, саркастичними фразами Мінхо, дивним гумором Синміна. Чан часто жартома закривав очі рукою, ніби йому було соромно за друзів. Джисон мовчки спостерігав за ними. Перше враження про шкільну компанію Фелікса у нього склалось гарне. Особливо після того, як його начебто прийняли, не розпитували про причини переводу, про синці на обличчі і не дивились так, ніби він біла ворона.
Ввечері Джисон прийняв душ, перевдягнувся у вільну футболку і спортивки і розклав свої речі на вільні полички. Він завалився на ліжко, просто таки мріючи всунути у вуха навушники і хоч ненадовго потонути у своїх думках.
- Хей, Джисоне, десята вечора, - покликав Хьонджин, а Синмін тим часом відкрив двері кімнати.
Джисон з питанням в очах подивився на своїх сусідів, а потім помітив, що двері у кімнаті навпроти теж відчинені.
- Вечірня перевірка комендантом, - серйозно сказав Синмін і став біля свого ліжка. Хьонджин і Чонін зробили так само.
- Це точно школа, а не армія? - спитав Джисон, неохоче підводячись на ноги.
- Я теж задав це питання в перший вечір, - зітхнув Чонін.
Комендант виявився не молодим чоловіком в окулярах і з папкою в руках. Він впевнено зайшов до кімнати і прискіпливо обвів поглядом всіх мешканців.
- О, ви сьогодні як ніколи зібрані, - пробасив комендант. - Аж якось дивно, - чоловік затримав прискіпливий погляд на Джисоні. - Сподіваюсь, ви сповістили новенького про правила гуртожитку?
- Так, пане, - відповів Синмін.
- Чудово. Сподіваюсь, ти будеш поводитись пристойно, нам тут не потрібні складні підлітки.
Комендант поставив галочки у своїх паперах і вийшов з кімнати. Джисон провів чоловіка важким поглядом, а Синмін швидко зачинив двері.
- От козел, - прошепотів він і зняв окуляри. - Не звертай уваги, пан Ча ще той мудило.
- Я так і зрозумів.
