#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
— На жаль, ви запізнились на рік, — ввічливо і з вкрапленням смутку посміхнувся чоловік. — Капличка згоріла рік тому.
— Як прикро, — кивнув йому Том.
Настоятель храму теж мав паличку, на яку спирався. Його понівечені зморшками руки, обтягнуті шкірою, що звисає, міцно тримали узголів’я палички. Лице його також наче з’їжджало вниз і відрізнялось від рук лише більшою кількістю вікових пігментних плям.
Його продовгувате лице посміхалось томові, хоча точні емоції чоловіка впізнати було важко — половину його очей вже закривали сиві брови, що стирчали навсібіч.
— Дуже прикро, це рідке мистецтво — вітражі у стилі бароко, — він кивнув на їх залишки у вікнах. — Але комусь не спиться ночами, як і дияволові.
— Комусь? — Томас зустрівся поглядами з настоятелем хараму та важко сковтнув. — Я маю на увазі, у путівнику не було вказано, що хтось спалив храм.
— Так, на жаль, — чоловік кивнув. — Храм був підпалений. Тому, молодий чоловіче, раджу вам пройтись колонадою, насолодитися чудовим трояндовим садом.
Томас помітив, що ченці та монахині почали виходити з церкви після молитви. З ними під сонячне проміння на галявину вибігали діти.
— Наші церковнослужителі ретельно дбають, щоб ці прекрасні сади були в порядку, а квіти були здорові, — священник посміхнувся одному з ченців та помахав рукою у вітанні.
— І діти? — Здивувався том.
— О, ні. Але якщо вони хочуть, ми радо розказуємо їм про творіння боже. Це не Едем, звичайно, — чоловік похіхікав собі під ніс та витер його хустинкою, — але ми стараємось, — він опустив очі на могили. — Ми всі стараємось, щоб зробити цей світ трошечки кращим.
— Приношу свої співчуття — Томас кивнув на таблички з іменами і датами.
Його пробило струмом, коли він подивився на могили. Він побачив імена з досьє Аліси.
— Так, загиблі у пожежі. Прикра втрата. Дуже прикра.
Томас опустив очі на карту. Аліса обвела колом західне крило церкви. Він оглянув її споруду.
— Що до західного крила, воно теж постраждало від пожежі? — Томас подивився на священника. — Мої друзі радили мені подивитись на каплицю і західне крило.
Очі Вільяма просяяли. Це він міг побачити навіть крізь його навислі брови.
— Ваші друзі?
Він уважно подивився на Тома та посміхнувся.
— Що ж, якщо ваші друзі радили, то ви охоче можете подивитись, однак це крило зачинене на ремонт.
— Он як, прикро.
— Воно відкриється невдовзі, — священник вказав на нього палицею. — Пройдіться, прогуляйтеся. Може, знайдете для себе щось цікаве.
— Обов’язково, сер.
— Гарного вам дня.
Священник кивнув і пішов стежкою через сад до групки ченців.
Томас ще раз оглянув капличку і вийшов. Він подивився у бік західного крила церкви. Прибудова виявилась одноповерховою будівлею з нешліфованого каменю. Чоловік побачив табличку “Зачинено на ремонт” та зітхнув, почесавши голову через панамку.
Раптово двері відчинилися і з них вийшов молодий чернець. Один з тих, чиє фото висіло на дошці оголошень.
— Ой, — знеяковіло вигукнув він і прикрив почервонілу від засмоків шкіру комірцем. — Вибачте, ви щось хотіли?
Молодий чоловік намагався стримати гиготіння та поводитись ввічливо, як того вимагає його сан, однак очі актора вже впилися в його трохи розтріпаний стан та блискітки в мрійливих очах.
— Я хотів… е-е-е, — Томас кивнув на табличку про ремонт. — Мені сказали, це крило скоро відкриється.
— Хто вам сказав? — Чернець навалився спиною на двері, не даючи комусь вийти з приміщення.
— Містер Вбестер.
Вираз обличчя молодика одразу змінилось. Він оглянув Тома з ніг до голови та хмикнув. Він озирнувся довкруги та, нікого не знайшовши, повернувся знову до нього.
— Завтра о сьомій вечора почнеться вечірня меса, — він ще раз навалився на двері, які намагались відкрити зсередини та з посмішкою глянув на Тома. — Приходь, щось і для тебе знайдеться. Тільки…
Молодий чернець оглянув співрозмовника з ніг до голови, відмічаючи його спортивну статуру, та похитав головою.
— У тебе є щось краще? — Запитав він.
Гіддлстон оглянув себе: звичайні штані, футболка та пуловер зверху. Речі трохи поношені та у дорожній пилюці виглядали не найрепрезентабельніше.
— Ні, — Том опустив очі, а потім повільно їх підняв, уникаючи зорового контакту з молодиком. — Я мандрую, тому нажаль.
— Нічого страшного, — чернець прикусив нижню губу. — Знайдемо для тебе щось. Прийди трохи завчасно тоді.
— Добре, — кивнув Том. — Гарного дня.
— Навзаєм, сину мій, — сказав чернець та одразу осікся.
Він ще раз подивився на Томаса та стидливо відвів очі, зрозумівши, що сказане було не досить доречним у цій ситуації.
Гіддлстон кивнув, удавши, що не розчув, та пішов назад у сторону садів. Актор сховався за кущами, спостерігаючи за ченцем. Молодик трохи постояв під дверима, а потім відчинив їх.
З них на нього впав інший чернець, що так відчайдушно намагався вибратися з приміщення. Він обняв хлопця, з яким розмовляв Том, та ніжно поцілував його у губи. Томас закотив очі та проповз далі по кущах. Зовсім скоро його нога торкнулась спуску з пагорба.
Гіддлстон озирнувся, перевіряючи чи ніхто його не бачить, та сперся на палицю. Він намагався не напружувати травмовану ногу та переносив вагу тіла на іншу. Чоловік вхопився за найближчу достатньо товсту, щоб втримати його, гілку та навалився на неї, щоб перестрибнути на інший плаский виступ землі. Внизу, за густою зеленню дерев, виднілась вузенька стежечка.
Чоловік знову згадав стрибок з другого поверху лікарні, однак на це раз він стрибав з дерева, а в його руках була не крапельниця, а палка. Том дістав ногою до землі та перевірив її на стабільність. Гіддлстон видихнув та став на неї повністю. Земля обвалилась і він, намагаючись сповільнити себе палицею, швидко збіг з пагорба на лісову стежку.
Переляканий, з круглими очима, важко дихаючий і трохи у бруді він опинився перед монахинею та невеликою групкою дівчат, що стояли по двоє. Він перевів погляд, поки жінка та дівчата шоковано дивились на нього.
— Доброго дня, леді, — привітався він.
— Доброго д-дня, сер, — кивнула монахиня.
Він кивнув у відповідь і пройшов далі. Його проводжала поглядом одна з дівчат.
— Терезо, а це Ісус? — Запитала та сама дівчинка.
— Тихо, — шикнула на неї монахиня.
По шкірі Тома пробігли мурахи, однак він не обернувся і продовжив свій шлях вниз стежкою.
Стежка за добрих десять хвилин лісової тіні вивела його до знаку “Сади Святої Марії”. Том оглянув знак та побачив “праву” дорогу, яку він обрав з самого початку. Він хмикнув та присів біля знаку, діставши чай та яблука.
“У тебе є щось краще?” — згадав він слова ченця та засміявся.