#moonchaistory #Лев #Марія #Завершений #Б #G #Романтика #Флаф
Святкування Купала тільки починалося. Люди збиралися на місці. Як добре, що ми, язичники, святкували окремо. Людські традиції я б не витримав, напевно. Як можна було це свято перенести на 7 липня? Не розумію..
Мене сестра витягнула сюди. Так би просидів вдома над роботою. Що ж, я звик, але Лорі відказати не можу. Тому стояв в тіні та спостерігав за іншими. Не хочу йти в натовп зараз.
Неочікувано для себе я помітив занадто знайоме мені руде волосся, а через секунду й обличчя. Що ж, я радий, що моя сестра витягнула мене на святкування, але що вона тут робить? Марія живе в іншому місті, досить далеко від мого.
Я пішов за нею. Дівчина спочатку мене не помічала й кудись йшла, але все ж мій крок більший, тому я був швидше.
— Маріє!
Вона обернулася й здивувалася.
— Леве? Точно, я забула, ти ж тут живеш! Ох, як таке могло з голови вилетіти?
Вона підбігла до мене та обняла. Ця зустріч приємна мені, я так за нею сумував! Хоч тільки рік навчається у нас, але так вже до неї прив'язався. Марія притягує до себе людей.
— Ну, буває. А ти чому тут?
Вона відійшла від мене.
— Та я останні п'ять років сюди на Купала приїжджаю до родичів. Чому не бачила тебе на святкуванні?
— Спочатку я в академії в цей час був, щось організовував. А потім робота. Та, як бачиш, у мене відпустка зараз, тому я приїхав додому. Ти тут сама, без родичів?
— Так. Серед усіх я одна неодружена.
Я задивився на вінок на її голові. Такий гарний. Від нього віяло магією, але не тою, яку ми вивчаємо в академії.
— Довго робила його?
— Так.
— Він прекрасний. Найгарніший з усіх.
Щоки Марії залилися рум'янцем.
Почалося гуляння. Я справді думав, що весь час стоятиму в тіні та спостерігатиму за сестрою, але… Я не міг відмовити Марії, яка була так щаслива затягнути мене в танець. І з нею мені хотілося хоч на край світу. Всі ці традиції… Я за ними так сумував. Потрібно було мені ходити на святкування Купала, а не вдома працювати цілу ніч, бо тільки в цей час мене не сваритимуть, що я не сплю. Зараз я неначе знову потрапив до студентських років. Всі ті гуляння, які ми влаштовували, вони були схожі на сьогоднішнє свято.
— Я тобі говорила, що ця вишиванка безмежно тобі пасує? - сказала Марія, коли підійшла до мене. Всі стрибали через костер. Я готовий посперечатися, що ми обоє згадали про посвяту першокурсників цього року.
— Хах, дякую.
Як добре, що сестра з друзями і я можу не хвилюватися за неї.
Марія дивилася на костер. Я бачив її бажання перестрибнути, але і водночас страх.
— Хей, ти чого? В академії перша пішла стрибати?
— А якщо тут моя магія не спрацює?
Я взяв її за руку.
— Ми - чарівники, Маріє. Магія ніколи не підведе нас, якщо ми не підводимо її. Пам’ятаєш, як Даниїл говорив це тобі?
Поки я це говорив, то підводив її ближче до вогнища. В очах дівчини бачив, як вона набирається хоробрості.
— Готова?
— Ти зі мною?
— Ну а що? Можливо, ми і є судженими.
Ми засміялися. Я жартував, але вона справді дорога мені. Я просто не можу її кинути.
— Якщо так, то з тобою я на край світу, кохання моє, ‒ пожартувала Марія.
Я знову засміявся. Ми зробили розгін та стрибнули. Свобода. Ось що відчувається, коли ти це робиш. А з приземленням це відчуття не покидає тебе. А з нею почуття набагато більші в цей момент.
Всі зааплодували. Ми не розірвали рук, це хороший знак. Відійшовши, я нарешті подивився на Марію та усміхнувся. Не хотілося відпускати її, але й дівчина зовсім не була проти цього. Тому ми так стояли, тримаючись за руки й просто спостерігали за дійством. Такий простий жест, а від нього добре.
— А ти боялася.
— Дякую тобі. Можеш нахилитися?
Я не знав, навіщо це, але все ж зробив. Марія ніжно поцілувала мене в щоку. Я здивувався цьому. Так приємно.
Щоки Марії знову залилися рум'янцем, але, здається, мої також. Давненько якась дівчина не викликала у мене такі почуття.
— Там дівчата пішли віночки пускати. Я також піду.
— Добре. Удачі.
Марія засміялася та пішла за ними. Я вирішив знайти місце, де не буде людей. Від нечисті захищатися вмію, мені не 17 років все ж. Я викладач в університеті, кого попало туди не беруть. Ну і після вічних рятувань Марії навички свої я дещо підняв.
Я все ж зміг знайти таке місце. Берег, який був схований від світу через листя верби. Вона нагадала мені про ту лавку неподалік академії, де я так любив бути. Я сів на землю й почав спостерігати за водою. Можу просто відпочити. По цвіт папороті я не збираюся йти.
А Марія сьогодні справді гарна. Вишиванка з прикрасами, вінок. Їй все так пасує. Особливо червоний колір у поєднанні з її рудим волоссям.
Вдаличині почали з'являтися перші віночки. Деякі з них вже виловили хлопці, тому вони не допливли. Я спостерігав за тим, як вони йшли по воді, шукаючи своєї долі. Якісь так і зупинилися на місці, де їх пустили. А деякі потонули, на жаль.
Через деякий час я побачив і Марійчин вінок. Щось тягнуло мене до нього. Шептало мені на вухо, що саме його я повинен виловити. І все це було настільки переконливим, що я просто не зміг сперечатися з чуттям своїм. Він справді був найгарніший з усіх, які я коли-небудь бачила.
Вінок був недалеко від берега, але впевнено плив прямо. Знявши взуття та підкотивши штани, я зайшов до теплої води. Скупатися сьогодні справді хороша ідея. Нечисть не чіпатиме, вона вся на берег вилізла.
Мій крок широкий, але вінок я ледве догнав. Так, це справді був її. Все такий же гарний, як і тоді, коли ще був у неї на голові. Я повернувся на берег та взувся, опустивши штанини. Магія, яку вона приклала - любов? Від нього так і віяло нею. Ще й багато моїх улюблених польових квітів. Волошки прикрашали його по всьому периметру. Прекрасний.
Я подивився на воду. Марії вже 18, чому я це приховую? Вона справді прекрасна, а почуття до неї більші, ніж до найкращої подруги. Невже саме вони шепотіли мені, щоби я виловив цей вінок? Можливо.
Правду говорять, що розумієш, наскільки людина близька, тільки тоді, коли загублюєш її. Я хоч і тимчасово, але дні без неї справді не ті. А ночі, коли я думаю лише про неї - жахливі. Тільки вона мені потрібна та чи це можливо?
— Леве? Ти тут?
Я обернувся. Ось вона і прийшла, неначе на мої думки.
— Ти як мене знайшла?
Вона пожала плечима.
— Я занадто добре тебе знаю. Ти любиш такі місця біля верби та води. Я приєднаюся?
— Я не проти.
Марія сіла біля мене й тільки помітила свій вінок.
— Та ну. Серйозно?
— Ось такі дива бувають.
Я одягнув його на голову дівчини. Ось він повернувся до своєї господині.
— Буде справді весело, якщо ми в цьому році зізнаємося одне одному в коханні.
Я усміхнувся.
— Ти думаєш, що це можливо?
— Я знаю, що це можливо, Леве.
— Тоді б чому це не зробити просто зараз?
Вона здивовано подивилася на мене. Я був більше здивований, що це говорю так спонтанно. Зазвичай я сумніваюся, боюся, а тут все так відразу.
— Ти подобаєшся мені, Маріє.
Вона усміхнулася.
— І ти мені, Леве. І плювати я хотіла на те, що ти мій викладач.
Все ж, можливо. І я безмежно цьому радий. Я ніжно доторкнувся до її щоки. Вона справді прекрасна. А ворожіння сьогоднішні починають збуватися.
— Можна я тебе заплету?
— Можна.
Вона завжди любила моє довге волосся. А я ненавиджу, якщо до нього хтось доторкається. Окрім Марії. Дівчина завжди робить все дуже обережно, ніжно, з любов'ю. Це мені приносить задоволення.
Вона сіла позаду мене та акуратно пальцями розчесала моє волосся. Я просто насолоджувався цим.
— Знаєш, я чомусь відчувала, що мій вінок зловиш ти.
— Мене тягнуло тільки до нього.
Вона почала співати різні народні пісні. Її голос справді був прекрасним.
Марія доплела косу. Знявши свій вінок, вона одягла мені його на голову.
— Він же твій.
— Але тобі підходить.
Я засміявся.
— Йди до мене.
Марія сіла мені на коліна та поклала голову на груди. Я обняв її, гладючи по волоссю. Де-не-де чулися голоса людей, які шукали цвіт папороті, але нас обох це зовсім не цікавило. Зараз для мене існує тільки Марія.
— Спати хочеться.
— Можеш це зробити. Тебе ніхто не чіпатиме, поки я тут. А йти нікуди не збираюся.
Марія усміхнулася та заплющила очі. А я вперше повірив у магію Купальської ночі.